Теодолітна зйомка. Польові та камеральні роботи.

Побудова планів

Теодолітна зйомка є основним видом горизонтальної зйомки, у ході якої отримують планові положення точок (прямокутні координати).

Під час польових робіт на місцевості прокладають теодолітні ходи (полігони) і проводять зйомку ситуації всередині полігонів. Вершини кутів полігону на місцевості закріплюють кілками. Кути вимірюють теодолітом, як правило, способом прийомів, а довжини ліній – землемірною стрічкою. Довжини ліній міряють у прямому й зворотному напрямах і, якщо різниця у результатах вимірювань не перевищує 1/2000, визначають їхні середні значення. Для похилих ліній визначають кути нахилу g вертикальним кругом теодоліта й обчислюють горизонтальні проекції за формулою

d = L× cosg,

де L – середня довжина лінії.

Останнім часом у геодезичній практиці для вимірювання відстаней все ширше застосовують оптичні та світлові віддалеміри, будова і принцип роботи яких описані в сучасних підручниках із геодезії.

Одночасно з вимірюванням кутів і ліній проводять зйомку ситуації всередині полігону, використовуючи для цього найзручніші способи (обходу, полярний, кутових, азимутальних, лінійних засічок тощо. Довжини перпендикулярів, побудованих екером, не повинні перевищувати: для масштабу 1:2000 – 60 м, 1:1000 – 40 м, 1:500 – 20 м, а побудованих “на око” перпендикулярів – відповідно 8, 6 і 4 м. Їхні довжини вимірюють один раз землемірною стрічкою з точністю до 1 см. Положення точок, відстань до яких не можна визначити безпосередньо, визначають способом засічок. Максимальна відстань до таких точок не повинна перевищувати: для масштабу 1:2000 – 400 м, 1:1000 – 200 м, 1:500 – 100 м (для нечітко виражених контурів – утричі більше).

Результати зйомки внутрішньої ситуації показують на абрисах (рис. 18).

Кінцевою метою теодолітної зйомки є визначення координат точок і побудова за ними плану. Для передачі азимута на лінію полігону, а координат на одну з його точок під час польових робіт виконують прив’язку до пунктів геодезичної мережі. Для цього проводять додаткові вимірювання деяких кутів та ліній (рис. 19).

Завершивши польові роботи, приступають до камеральної обробки їхніх результатів. У відомість обчислення координат вписують значення виміряних кутів та довжин ліній, отримані внаслідок прив’язки до опорних пунктів значення азимута лінії та координат точки полігону. За різницею сум кутів виміряних і теоретичної вираховують кутову нев’язку полігону. Теоретичну суму кутів обчислюють за формулою

Σ_βтеор=180˚ (n-2),

де n – кількість кутів у полігоні. Переконавшись у допустимості кутової нев’язки (вона не повинна бути більшою величини 3m√n, де m – середня квадратична похибка вимірювання кута теодолітом – для Т30 та його модифікацій – 30˝), її розподіляють рівномірно на всі кути. Сума виправлених (ув’язаних) кутів має дорівнювати теоретичній сумі.

Азимути ліній теодолітних ходів А_п обчислюють за формулою

А_п=А_п-1+180˚ – β_п ,

де А_п – азимут наступної лінії ходу;

А_п-1 – азимут попередньої лінії;

β_п – виправлений кут, що лежить між цими лініями.

Контролем правильності обчислень слугує вихід на азимут початкової лінії – А_1-2. Якщо окремі азимути ліній перевищуватимуть 360°, їх слід зменшити на це значення.

Таблиця 2
Знаки приростів координат
Межі значень азимутів, °	Назви румбів	Знаки приростів координат
ΔX	ΔY
0 - 90	ПнС	+	+
90 – 180	ПдС	-	+
180 – 270	ПдЗ	-	-
270 - 360	ПнЗ	+	-

За горизонтальними проекціями ліній та їхніми азимутами обчислюють прирости координат:

ΔX= d× cos A;

ΔY= d× sin A.

Знаки приростів координат залежать від значень азимутів ліній або назви їхніх румбів (табл. 2).

У зімкнутому ході алгебраїчна сума приростів має дорівнювати нулю, тому отримані суми являють собою нев’язки відповідних приростів. Визначають абсолютну (лінійну) нев’язку в приростах координат за формулою

За відношенням абсолютної нев’язки приростів координат до суми довжин сторін ходу (периметра полігону) встановлюють відносну нев’язку в приростах. Вона не повинна перевищувати 1/2000. За допустимої відносної нев’язки прирости координат урівнюють. Для цього обчислені нев’язки ΣΔX та ΣΔY розподіляють на відповідні прирости з протилежним знаком пропорційно довжинам ліній.

За координатами першої точки та ув’язаними приростами обчислюють координати решти точок теодолітного ходу, додаючи до координат попередньої точки відповідні прирости. Контролем обчислень слугує отримання координат вихідної точки.

Приклад обчислень координат точок полігона (Відомість обчислення координат) наведено у табл. 3.

План земельної ділянки складають на аркуші ватманського паперу, розбивши на ньому сітку квадратів із сторонами завдовжки 10 см. Як правило, координатну сітку будують, користуючись лінійкою Дробишева, довжина якої (70,71 см) дорівнює діагоналі квадрата зі стороною 50 см (рис. 20).

Побудовану сітку квадратів підписують відповідно до прийнятого масштабу і відкладають на плані точки теодолітних ходів за їхніми координатами. За допомогою циркуля-вимірника та масштабної лінійки визначають відстані між сусідніми точками полігону і порівнюють їх з відповідними довжинами ліній. Розходження не повинні перевищувати 0,4 мм.

Побудований план оформляють тушшю (рис. 21). Координатну сітку витирають, залишивши перехрестя її ліній зеленого або синього кольору розміром 8х8 мм. За даними польових журналів і абрисів на план наносять контури внутрішньої ситуації у тій самій послідовності і тими самими методами, якими їх знімали.

Таблиця 3

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Відомість обчислення координат точок полігону

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.