Правовий режим земель запасу.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудин-кові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прнбудинкові території, визначається співвласниками.

У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.

Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прнбудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Стаття 42. Земельні ділянки багатоквартирних жилих будинків

Земельні ділянки багатоквартирних жилих будинків.

Серед земель житлової забудови самостійне місце займають земельні ділянки багатоквартирних жилих будинків. На цих земельних ділянках розташовуються не тільки зазначені будинки, але й належні до них будівлі і споруди.

Земельні ділянки багатоквартирної несадибної житлової забудови як об'єкти використання характеризуються певними специфічними особливостями. Вони, як правило, знаходяться у спільному користуванні декількох юридичних осіб (власників будинків або підприємств, установ і організацій, які здійснюють управління ними) і мають єдину інфраструктуру та об'єкти обслуговування будинків (проїзди, тротуари, майданчики для господарських цілей та інше).

В ч.І ст. 42 Земельного кодексу йдеться про належність до багатоквартирних жилих будинків не тільки будівель і споруд, але й прибудинкової території.

Прибудинкова територія — це нова категорія в земельному законодавстві. її поява обумовлена процесами реформування в житловій сфері, приватизації державного житлового фонду, створенням об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (кондомініумів).

Згідно Положенню про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків, затвердженому наказом Держкомзему України, Держкоммістобудуван-ня України, Держжитлокомунгоспу України, та Фонду державного майна України від 05.04.96 р.¹, прибудинкова територія визначається як встановлена за проектом поділу території мікрорайону (кварталу) та проектом забудови земельна ділянка багатоквартирної не-садибної житлової забудови, яка необхідна для розміщення та обслуговування житлового будинку (будинків) і не може виділятися для частини будинку (блоку, поверху, секцій, квартир тощо).

До її складу крім території під житловим будинком включаються: проїзди та тротуари, озеленені території, ігрові майданчики для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, майданчики для відпочинку дорослого населення, занять фізичною культурою, тимчасового зберігання автомобілів, господарських цілей, вигулювання собак, інші території, пов'язані з утриманням та експлуатацією будинків та інших, пов'язаних з ними, об'єктів.

Згідно Закону України від 29 листопада 2001 р. «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»прибудинковою територією вважається територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

В той же час даним законом встановлено, що земельна ділянка багатоквартирного будинку є елементом житлового комплексу. В свою чергу житловий комплекс визначається законом як єдиний комплекс нерухомого майна, що утворений земельною ділянкою в установлених межах, розміщеним на ній жилим багатоквартирним будинком або його частиною разом із спорудами та інженерними мережами, які утворюють цілісний майновий комплекс.

Належність багатоквартирного житлового будинку до об'єктів державної або комунальної власності обумовлює надання відповідної земельної ділянки (при-будинкової території) в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Оскільки житловий фонд є об'єктом комунальної власності, то управління цим фондом здійснюють житлово-експлуатаційні органи місцевих рад. Деяка частина житлових будинків може належати державним підприємствам, організаціям і установам. Ці суб'єкти самостійно або через створені ними підрозділи здійснюють управління належним їм житловим фондом.

Якщо багатоквартирний житловий будинок буде приватизований громадянами (мешканцями цього будинку), то прибудинкова територія може бути передана у власність або ж надана у користування об'єднанню власників. Згідно Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» таким об'єднанням вважається юридична особа, створена власниками для сприяння використання їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Частина 2 ст. 42 передбачає можливість передачі у власність або надання у користування прибудинковоі території об'єднанню власників. В зазначеній нормі не уточнюється, про яке користування йдеться: постійне, тимчасове чи на умовах оренди. Як відомо, тимчасове землекористування чинним законодавством взагалі не передбачено. Щодо постійного землекористування, то воно має обмежений характер.

У зв'язку з тим, що земельні ділянки багатоквартирної несадибної житлової забудови, як правило, знаходяться у спільному користуванні декількох юридичних осіб і мають єдину інфраструктуру та об'єкти обслуговування, законом встановлево, що порядок використання ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Межі земельних ділянок прибудинкових територій в існуючій несадибній житловій забудові встановлюються за проектами відведення цих ділянок відповідно до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-технічної документації.

Затверджений уповноваженими органами місцевого самоврядування (за місцем розташування земельних ділянок прибудинкових територій) проект поділу територій мікрорайону (кварталу), групи будинків є підставою для розробки проектів відведення земельних ділянок прибудинкових територій будинку (будинків) цього мікрорайону (кварталу).

Розміри земельних ділянок прибудинкових територій визначаються пропорційно в залежності від загальної площі житлових, допоміжних і нежитлових приміщень, поверховості будинків, їх розташування в межах населеного пункту відповідно до державних норм і правил та затвердженої проектно-технічної документації.

Частка власності (користування) земельної ділянки кожного власника квартири (квартир) чи нежит-лового приміщення у спільній частковій власності визначається відношенням загальної площі квартири (квартир) чи нежитлових приміщень, що перебувають у його власності, до спільної площі всіх квартир і нежитлових приміщень будинку.

Виділення частини земельної ділянки власникам квартир і нежитлових приміщень в натурі та їх окреме відчуження не допускається.

Право власності (користування) на прибудинкову територію (земельну ділянку) кожного співвласника будинку визначається у свідоцтві про право власності на частину будинку у вигляді відповідної частки.

Використання прибудинкових територій здійснюється за цільовим призначенням, тобто для обслуговування багатоквартирного будинку.

Заходи, пов'язані з підвищенням рівня благоустрою прибудинкових територій (спорудження дитячих спортивних майданчиків, гаражів, автостоянок, встановлення кіосків та інших споруд), здійснюються за рішенням об'єднань співвласників з дозволу уповноважених органів на підставі проектної документації, розробленої та затвердженої у встановленому порядку.

Площа земельного фонду країни незмінна. Але певна частина земель залишається нерозподіленою. На відміну від земель сільськогосподарського призначення, промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, земель лісового і водного фондів є землі, цільове призначення яких ще не визначене. Держава резервує за собою значні масиви землі в цілях майбутнього використання або як недоторкані площі, необхідні для підтримки екологічної рівноваги в певних регіонах країни.

Землями запасу визнаються всі землі, не передані у власність або не надані у постійне користування. До них належать також землі, право власності або користування якими припинено відповідно до законодавства.
Землі державного запасу, передані у тимчасове користування не виключаються із складу державного запасу, а коли минає потреба або закінчується строк їх використання в тих цілях, для яких вони були надані, вони знову повертаються до категорії земель державного запасу чи надаються іншим землекористувачам. В деяких випадках землі державного запасу можуть передаватися у тимчасове користування і для промислових (спеціальних цілей), наприклад, для тимчасових аеродромів.

Склад земель державного запасу не є однорідний, в ньому є землі, які відносяться до різних ґрунтових зон. Не всі землі можна використовувати як землі сільськогосподарського призначення. Тому в складі земель державного запасу необхідно розрізняти два їх види: землі, які можна використовувати як сільськогосподарскі, а також землі які не придатні для cільськогосподарського використання. Певна частина земель, яка находиться в розряді земель запасу, після їх поновлення може знову використовуватися як сільськогосподарські.

Землі запасу перебувають у віданні сільських, селищних районних, міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Рад народних депутатів і призначаються для передачі у власність або надання у користування, в тому числі воренду державним, громадським організаціям, підприємствам і установам, а також громадянам переважно для сільськогосподарських потреб. Землі, вилучені зі складу державного запасу і відведені в довгострокове користування тим чи іншим користувачам, наприклад, під спеціальне призначення, підлягають облікові в складі державного запасу, а не в складі будь-якої іншої категорії земель єдиного державного фонду. Площі великих водоймищ (озер, водосховищ, та ін.) включаються до складу державного земельного запасу і реєструються окремо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва.	\|	Семінар 7: питання 3-5 лекція №5-6

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.