Структурні складові народної педагогіки, їх сутність

1. Народне родинознавство.

2. Родинна педагогіка.

3. Народне дитинознавство.

4. Національна деонтологія.

5. Народна етнодидактика.

1. Народне родинознавство – сукупність знань і народного досвіду про створення, збереження і розвиток сім'ї. Сіми – втілення найглибших людських почуттів: кохання чоловіка й дружини, материнської і батьківської любові до дітей, пошани до старших у сім’ї, продовження роду, турботи про честь і добробут, добру славу, а через рід – причетності до свого народу, Батьківщини. Вона є осередком духовних, моральних, економічних, трудових відносин людей, носієм національних звичаїв, традицій і обрядів, первинним колективом держави. Сім’я завжди була і є сьогодні економічно-господарським осередком, тому соціальний статус батьків, їх професія накладали відбиток на все життя сім’ї – у селян був один уклад життя, у ремісників, робітників чи службовців – інший.

2. Родинна педагогіка – складова частина народної педагогіки, в якій зосереджено знання й досвід щодо створення і збереження сім’ї, сімейних традицій (трудових, моральних, мистецьких). Це сприяє формуванню в дітей любові до матері і батька, бабусі й дідуся, поваги до пам’яті померлих та ін.

Українці протягом тисячоліть виробили свій народний ідеал сім’ї, де жінка рівноправна з чоловіком у вирішенні життєво важливих питань, але рахується з батьківським авторитетом чоловіка, де діти слухняні, роботящі й скромні у поведінці, де панує мир і злагода, любов і взаємодопомога. Народ завжди негативно ставився до антисімейних явищ – подружньої зради, ревнощів, неробства, пияцтва, родинних чвар, безгосподарності, нехтування батьківськими обов’язками щодо виховання дітей, жорстокості у ставленні до близьких. До цих негативних явищ сьогодні додалися ще нестабільність шлюбу, численні неповні родини (одинокі матері), залишені напризволяще діти чи старі батьки.

Головне завдання домашньої педагогіки–сформувати у людини здатність осягнути власне призначення.

3. Народне дитинознавство – це система психолого-педагогічних знань про дітей, нагромаджена народом протягом віків у процесі навчально-виховної практики батьків. Виховання дитини має починатися з перших днів її життя. Дитину треба не лише годувати й одягати, але й постійно розмовляти з нею – саме так засвоюється рідна мова з уст матері, дбати про її емоційний комфорт – дитина не повинна почувати себе зневаженою або покинутою. Велике значення має колискова пісня як коріння духовності дитини. В українській сім’ї старші діти завжди піклувалися про молодших, доглядали їх. Дітей рано залучали до праці по господарству, особливо в середньому й старшому віці.

Піклування про дітей завжди мало в Україні всенародний характер. Дітей-сиріт не кидали напризволяще, їх всиновлювали родини, сусіди або громада.

Про дбайливе, любовне ставлення до дітей свідчить багатий український фольклор – колискові пісні, дитячі співанки, казки, байки, загадки, велика кількість дитячих ігор, зроблених дорослими й самими дітьми іграшок, вирішальний вплив справляє родинна атмосфера.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Народна педагогіка та її складові	\|	Національна деонтологія

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.