Важливе місце в системі української народної педагогіки посідає деонтологія (від грецького «деонтос» – потрібне, обов’язкове) – вчення про обов’язкове, необхідне у вихованні дітей, тобто перелік тих рис, які слід виховати у підростаючого покоління.
Це громадянське, патріотичне, трудове, фізичне виховання: відчуття свого родинного гнізда, гордості за свій родовід, а далі – свій народ, його історію й національних героїв, шанобливе ставлення до рідної мови, патріотизм, готовність взяти участь у праці на благо свого роду й народу; виховання неагресивності, шанобливого ставлення до старших, до всіх членів суспільства, творчу працю, постійну готовність до боротьби зі злом, культивування моральних чеснот свого народу, доброзичливості до людей; працелюбність; охайність у побуті та інші.
Народна етнодидактика
Принципи народної дидактики, власне, ті ж, що й у науковій педагогіці – індивідуальний підхід до дитини, гуманізм, систематичність, наступність, послідовність, доступність, зв’язок з практикою, єдність навчання і виховання. Джерела здобуття знань у народі сьогодні – спостереження природи, навколишнього світу, спілкування з досвідченими та освіченими людьми, школа, книги, преса, інші засоби масової інформації – радіо, телебачення тощо.
Початкове виховання належить батькам –
Це найприродніший обов’язок і повинність...
Батьки є першими вихователями своїх дітей
О. Духнович
Системи виховання в Україні за доби Українського Відродження
Системи виховання в Україні, розвиваючись і долаючи величезні труднощі, досягла найвищого щабля за великої доби Українського Відродження (ХVІ-ХVІІІ ст.), тобто за Козацької доби. Відкривалися перші українські друкарні, бурхливо розвивалися фольклор, інші види народного мистецтва, театр, етнопедагогіка та інші галузі культурно-освітнього життя народу. Організовувалися братства, які відкривали школи, багато робили для виховання молоді, пробуджуючи в неї патріотизм, громадянську свідомість, прагнення захистити рідну культуру, мову.