Маневреність рішень — це важливий фактор поліпшення еластичності, підвищення надійності та зниження ризикованості планів.
Маневреність розглядається як реакція системи на змінення зовнішніх та внутрішніх умов реалізації плану, а також цільових його стратегій.
Затверджені, а особливо вже реалізовані рішення, набувають властивостей інерційності, бо вже здійснені деякі заходи. Змінення умов реалізації плану потребує корекції значень шуканих параметрів. Однак змінення умов відбувається, як правило, в той момент, коли шукані параметри вже внесли відповідний «внесок» необерненості плану. Ця необерненість якраз і може розглядатися, як додаткові обмеження на маневрування елементами системи, що представлені у відповідній моделі шуканими параметрами.
Таким чином, кожному інерційному планові можна співставити свою інерційну післядію. Задача полягає у тому, щоб на стадіях до затвердження планових рішень врахувати їх післядію, тобто характеристики наступного інерційного поводження кожного з можливих варіантів.
Існує широка гама можливостей маневрування:
1) ресурсами;
2) продукцією;
3) способами функціонування;
4) інтенсивностями способів.
По кожному з перелічених напрямів можливі два способи маневрування: зміна об'ємних характеристик та організація взаємозаміни у межах наявних можливостей.
Слід відзначити, що маневреність — це категорія, якою можна і треба керувати. Тому вона виступає як важлива характеристика оптимальних планів, на яку суттєво діють некеровані внутрішні та зовнішні фактори. Маневреність через еластичність впливає на рівень ризику.
При розробці надійних, з допустимим ризиком, еластичних планів треба виходити із конкретних умов і цільових стратегій.