• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 5 ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ 6 страница

¹ Маркс К. Соч. / К. Маркс, Ф. Знгельс. — М. : Политиздат, 1987. -Т. 19. — С. 13.

7.3. Висновки

Марксистська філософія з моменту свого виникнення і до­тепер сприймалась і сприймається в суспільстві неоднозначно. Відомо, що К. Маркс і Ф. Енгельс створили філософію, основні ідеї якої можна висловити такими постулатами і висновками.

• По-перше, у марксистській філософії вперше представ­лено дійсний об'єкт філософії: природа і сутність людини, при­рода і сутність світу, взаємовідносини в системі "Людина — Світ".

• По-друге, в умовах переважання в науці XVIII—XIX ст. механістичного природознавства, а в теоретичній суспільній свідомості — ідеалістичного світогляду, К. Маркс і Ф. Енгельс створили діалектико-матеріалістичну філософію. Водночас по­передні філософські теорії не були ними просто відкинуті. Вони їх ретельно досліджували. Результатом став синтез метафізич­ного матеріалізму та ідеалістичної діалектики в діалектично­му матеріалізмі. Марксистська філософія виникла як пряме і безпосереднє продовження філософських вчень минулого, осо­бливо Г. Гегеля і Л. Фейєрбаха.

• По-третє, марксистська філософія вперше стала не лише теоретичним світоглядом, а й методологічною основою науко-вого пізнання і практичної дії. У розроблених і розвинутих К. Марксом і Ф. Енгельсом принципах, законах, категоріях, елементах і методах матеріалістичної діалектики втілені най-значніші досягнення попередньої філософської думки і міс­тяться необмежені евристичні можливості на перспективу в різних її вимірах.

• По-четверте, К. Маркс і Ф. Енгельс поширили діалектич­ний матеріалізм на пізнання людського суспільства, що дало їм можливість відкрити матеріалістичне розуміння історії, створити вчення про суспільно-економічні формації, вивчати розвиток суспільства як природно-історичний, закономірний процес, у якому можливі й наукове управління, і наукове пе­редбачення та прогнозування; розробити реальне співвідно­шення між історичною необхідністю і свободою, історичним

Тема 7

детермінізмом і суб'єктивним фактором, економікою і політи­кою, економікою, політикою та ідеологією тощо.

• По-п'яте, К. Маркс і Ф. Енгельс вперше здійснили діалектико-матеріалістичний аналіз досягнень сучасного їм природознавства, заклали основи нового філософського знан­ня — філософських питань природничих наук (фізики, мате­матики, біології, кібернетики, фізіології, медицини тощо), створили методологію науки, застосування якої сприяє і сучас­ним великим науковим відкриттям. Ця теза визнається сами­ми природознавцями. Добре відома думка А. Ейнштейна про те, що знання діалектики та методології сьогодні фізику необ­хідні не менше, ніж володіння змістом теоретичних проблем за своїм фахом. Двісті років тому у вчених сформувалось переко­нання, що мінс органічними та неорганічними сполуками ле­жить непереборна прірва. Для такої думки були певні засади: відомі на той час органічні сполуки утворювались живими ор­ганізмами, іншими способами їх отримати не вдавалося; влас­тивості органічних сполук були іншими, ніж у неорганічних речовин. Але після того, як зі звичайних елементів та їх спо­лучень було синтезовано першу органічну сполуку — сечови­ну, міф про дві різні сутності, про різну природу органічної та неорганічної речовини зник, виникла хімія вуглецю, чи орга­нічна хімія. її поява — одне з яскравих свідчень єдності мате­ріального світу, правильності висновків матеріалістичної діа­лектики.

Однак ці та інші досягнення марксистської філософії не да­ють жодних підстав для абсолютизації її ролі та значення, ого­лошення її найбільш досконалим вченням, вершиною всієї фі­лософської думки. Проти таких оцінок повстає сама суть цієї філософії — діалектичний матеріалізм, оскільки для діалек­тичної філософії немає нічого постійного, застиглого, незмін­ного, раз і назавжди даного. Переважання їх у недавній історії було зумовлено діяльністю тоталітарних командно-адміні­стративних політичних систем у колишньому СРСР та деяких інших країнах, що дозволяли лише такі думки, які відповіда­ли їх інтересам, коли філософію було перетворено на служни­цю політики, а філософи немов забули про своє справжнє при­значення, переважно коментуючи політичні рішення та ви-

Марксистська філософія

словлювання політичних лідерів у схвалених владою аспектах. Слід особливо підкреслити ту сумну обставину, що в офіційній ідеології і політиці істинний марксизм визнавався здебільшого лише на словах. Насправді проводився перекручений марк­сизм і навіть антимарксизм, а діалектична філософія заміню­валася метафізичною, діалектика — догматизмом, еклектиз­мом і софістикою.

Оцінку марксистській філософії, як і будь-якій іншій, дає саме життя, реальна суспільно-історична практика, що є кри­терієм істини. Однак необхідні й серйозні її теоретичні дослі­дження та узагальнення. Лише на їх основі можливі реальні етичні відповіді на численні запитання не одного покоління людей у багатьох країнах світу з приводу комунізму, що не від­бувся. Необхідні ці дослідження і для визначення тенденцій і напрямів розвитку сучасної філософської думки в нашій краї­ні та за кордоном. Напевне, ця величезна робота ще попереду.

Видається, політизація марксистської філософії за часів сталінізму і постсталінізму мала основу в ній самій. К. Маркс і Ф. Енгельс від самого початку поставили свою філософію на службу пролетаріату, його боротьбі за комунізм. Вони назвали себе практичними матеріалістами, тобто комуністами, для яких "уся справа полягає в тому, щоб революціонізувати існу­ючий світ, щоб практично виступити проти існуючого стану речей і змінити його"¹.

Духовною зброєю цієї боротьби пролетаріату, результатом якої, на їхню думку, мало стати встановлення його диктатури і, після цього, побудова комунізму, вони вважали свою філосо­фію. Оскільки будь-яка боротьба за владу є політичною (теж марксистська теза), остільки політична спрямованість цієї фі­лософії очевидна. Однак цей висновок не був і не міг бути при­чиною крайньої політизації марксистської філософії у XX ст.

Філософія і політика завжди взаємопов'язані. Філософська і політична свідомість — дві грані єдиного цілого, тобто світо­гляду індивідів, соціальних груп і верств, класів, суспільства. Спрямованість філософії К. Маркса і Ф. Енгельса на політику лише одного класу пояснюється суспільно-історичними умова-

¹ Маркс Е. Соч. / К. Маркс, Ф. Знгельс. — М. : Политиздат, 1987. Т. 3. — С. 42.

Тема 7

ми середини XIX ст., коли вона створювалася. Істина завжди конкретна. Абстрактних істин не буває. Філософія завжди була, є і буде теоретичним відображенням і втіленням своєї епохи. Марксистська філософія формувалася, коли в суспільне життя енергійно укорінювався капіталізм із його промисло­вим виробництвом. Продуктом капіталізму став робітничий клас. Саме життя показувало тоді дослідникам ту об'єктивну закономірність, що разом із масштабністю промислового ви­робництва та його удосконаленням збільшується чисельність робітничого класу і зростають його якісні характеристики, а провідною прогресивною тенденцією розвитку суспільства стає перетворення на працюючих усіх його членів, що, у свою чер­гу, призводить до відмирання суспільних класів і держави. Звідси висновки цієї філософії про тотожність інтересів робіт­ничого класу і загальнолюдських інтересів та про всесвітньо-історичну місію пролетаріату бути могильником капіталізму і творцем комунізму.

Не знали К. Маркс і Ф. Енгельс, та й не могли знати, що тільки в першій половині XX ст. людство буде вкинуте у дві криваві світові війни та ще і в численні громадянські, національно-визвольні та інші війни і збройні конфлікти, що у 80-ті роки цього століття світ буде поставлений на межу ядер­ної катастрофи, що у світі відбудуться такі якісні економічні і соціально-політичні зміни, які призведуть до соціалістичної революції в Росії, а потім і в деяких інших країнах; що у вели­чезній країні — Радянському Союзі буде побудовано соціалізм, але казармений, тоталітарний, деспотичний, а за його образом і подобою — у деяких країнах Європи, Азії, Латинської Амери­ки. Не могли вони знати і про те, що в конкретних історичних умовах другої половини XX ст. робітничий клас у розвинутих капіталістичних країнах буде інтегрований у "середні вер­стви", а тому їхній висновок про його історичну місію виявить­ся нежиттєвим.

Не витримали перевірки часом і багато інших ідей та вис­новків марксизму та його філософії. І в цьому немає нічого не­звичайного. Не всі вчення минулого і дані науки цілком під­тверджуються суспільною практикою. Незвичайним для філо­софського світогляду XX ст. є лише прагнення оголосити одну

Марксистська філософія

філософську систему єдино правильною, та ще й в усіх її аспек­тах, причому на всю наступну людську історію, а теоретичне осмислення нових суспільних процесів і. нових даних науки за­мінити прилаштуванням до застарілих положень попередньої філософії. Те, що це сталося з марксистською філософією — провина не її творців (К. Маркса, Ф. Енгельса, їхніх соратни­ків), а наступних інтерпретаторів від філософії і політики.

Філософія К. Маркса і Ф. Енгельса суперечлива. З одного боку, своєю діалектико-матеріалістичною сутністю вона рішу­че відхиляла будь-які світоглядні абсолютизації, однак, з ін­шого боку, ставала на шлях абсолютизації, особливо при ви­користанні її як теоретичної і методологічної бази для вирі­шення конкретних проблем життєдіяльності людини і суспільства. Наприклад, усунення експлуатації людини люди­ною і побудову комунізму К. Маркс і Ф. Енгельс пов'язували зі знищенням приватної власності на засоби виробництва і вста­новленням суспільної власності. Цей висновок не був їхнім від­криттям, він розглядався у філософії ще з часів античності. Од­нак, на відміну від попередників і багатьох своїх сучасників, вони показали шлях вирішення цього завдання — соціальна революція пролетаріату. Разом з тим їхня філософія, із сучас­них позицій, виключала будь-яку можливість знищення при­ватної власності. Приватна і суспільна форми власності — діа­лектичні протилежності. Але вони й тотожні, тобто не існують одна без одної і сприймають одна одну так, що суспільна форма власності є певною мірою приватна, а приватна — певною мі­рою суспільна. Сама власність, як відношення людей до засо­бів виробництва, не може бути нічим іншим, крім єдності в різ­номанітності своїх форм, кожна з яких, у свою чергу, не може не бути певною взаємодією приватного і суспільного. Отже, жодна соціальна революція не може знищити таких форм влас­ності, що об'єктивно виникають й існують, як і не може зни­щити власність взагалі. Вона може лише політичними засоба­ми тимчасово, до появи необхідних об'єктивних економічних передумов, визначити статус одних форм власності відносно інших, ліквідувати лише панування одних форм над іншими, наприклад переважання приватної над суспільною. Загальною

Тема 7

Марксистська філософія

об'єктивною тенденцією взаємозв'язку форм власності є їх від­носний паритет. Сама ця тенденція зумовлена прогресивним розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, способу виробництва в цілому. Людство, як справедливо підкреслюва­ли К. Маркс і Ф. Енгельс, має ставити лише такі завдання, які можливо розв'язати. Перерозподіл форм власності у СРСР та в інших колишніх соціалістичних країнах в інтересах лише су­спільної, що її трактували як загальнонародну, методами на­ціоналізації і навіть експропріації, був актом насильства, і тому із самого початку приреченим.

На жаль, цього висновку прогресивна філософська думка дійшла лише в наш час. Людству, можливо, пощастило б об­минути багато горя і потрясінь, якби вчасно його зробили К. Маркс і Ф. Енгельс, тому що їхня філософія стала керівни­цтвом до дії для багатьох мільйонів людей.

Абсолютизація ролі суспільної чи приватної власності в житті суспільства (залежно від етапів його розвитку) стала основою для інших абсолютизацій у практичних рекомендаці­ях К. Маркса і Ф. Енгельса: лише робітничий клас може ство­рити справедливе суспільство, лише комуністична партія може керувати цим процесом, лише диктатура пролетаріату може бути державою перехідного періоду до соціалізму, лише соціа­лістична революція визволить людство від експлуатації і гно­блення. У наступні періоди історії абсолютизація цих ідей ста­ла провідним принципом мислення і дій цілих держав і наро­дів: або буржуазна, або соціалістична ідеологія — третього не дано, отже, хто не з нами — той проти нас; тільки КПРС може бути керівником і натхненником радянського народу; лише радянська модель соціалізму є єдино правильною і науковою; лише радянський спосіб життя відповідає потребам, інтересам та ідеалам людей і т. ін.

Істинно наукова оцінка марксизму і його філософії ще буде надана. При вивченні та дослідженні філософії К. Маркса і Ф. Енгельса для наших сучасників є надзвичайно актуальним бачити її досягнення й обмеженість, відрізняти марксизм від антимарксизму, здобувати уроки з історичної практики марк­систського світогляду і його антиподів для того, щоб сприяти

подоланню стереотипів і догм, які склались в індивідуальній і суспільній свідомості, утверджувати творчість у пізнавальній і навчальній діяльності.

Марксистська філософія — суттєвий спадкоємний етап іс­торії філософської думки. Вона вже відбулася. Скасувати її не­можливо, піддати забуттю — безперспективно й недоцільно, адже світогляд людей формується і вдосконалюється як послі­довний процес із утриманням у новому мисленні всього пози­тивного з попереднього та з усуненням із нього застарілого і не­гативного. Подальші здобутки у галузі філософії звичайно бу­дуть певною мірою результатом вирішення багатьох проблем, уперше висунутих філософією Маркса й Енгельса.

Контрольні запитання і завдання

1. Який філософський, політичний і соціальний зміст по­няття "марксизм"?

2. Які праці К. Маркса і Ф. Енгельса вам відомі?

3. Які соціальні процеси відображає категорія "відчу­ження"?

4. Які природничо-наукові, соціально-політичні та теоре­тичні передумови зумовили формування і поширення марк­систської філософії?

5. Що таке діалектичний матеріалізм?

6. Що таке історичний матеріалізм?

7. У чому суть учення марксистської філософії про су­спільно-економічні формації?

8. Який зміст марксистська філософія вкладає у поняття "матеріалістичне розуміння історії"?

9. Як у марксистській філософії співвідносяться категорії "суспільне буття", "виробничі відносини", "базис"?

10. Що є змістом марксистської теорії соціальної рево-л юнії?

Філософія XX—XXI ст.

Тема 8 ФІЛОСОФІЯ ХХ-ХХІ ст.

Наприкінці XX — на початку XXI ст. людство опинилося на порозі великих змін. Вже сьогодні можна простежити деякі майбутні контури розвитку світової цивілізації: небачені мож­ливості інформаційних технологій, нові способи комунікацій, прискорену інтеграцію світу і його різноманітність. Перед коленою країною постала проблема вибору: як увійти в майбут­ню цивілізацію і зайняти в ній гідне місце, забезпечити вищі якість життя і розвиток особистості? Вибір шляху розвитку завжди передбачає визначення певних світоглядних орієнти­рів, у формуванні яких важливу роль відіграє філософське мислення. Кардинальним соціальним змінам, як правило, пе­редує напружений філософський пошук, спрямований на ви­явлення глибинного сенсу людського буття і його цінностей.

Чим вищий рівень історичного розвитку і чим нагальнішим є вирішення суспільних проблем, тим відповідальнішою стає роль філософії. Вона становить світоглядну і методологічну основу пошуку засобів і напрямів руху до майбутнього, роз­криває соціальні риси найбільших ускладнень, попереджує про небезпечну ілюзію недооцінки складнощів соціальних пе-

ретворень. Нині в центрі філософії стоять проблемні ситуації, породжені людською цивілізацією у XX ст.

По-перше, проблема виживання і збереження людства в ядерну епоху. Сьогодні відвернення ядерного самогубства ста­ло ціннісною установкою, з якою мають порівнюватися будь-які програми організації та перебудови суспільного життя.

По-друге, глобальні екологічні проблеми і зумовлена ними необхідність радикальних змін у ставленні людей до природно­го середовища. Для сучасної філософської свідомості стало ві­рогідним те, що головні аспекти людського буття — існування людини як частини природи і як діяльної істоти, котра пере­творює природу, перебувають у діалектично суперечливій за­лежності. У наш час ця суперечність набула конфліктного ха­рактеру, оскільки сучасний техногенний тиск на природу ство­рює небезпеку виродження біосфери, а отже, загрожує і людству.

По-третє, внаслідок прискорення соціального розвитку в XX ст. надзвичайно гостро постала проблема людських кому­нікацій, спілкування, подолання відчуження людини від по­роджених нею соціальних організмів. Ускладнення соціаль­них процесів і розширення поля людських комунікацій часто спричинює посилення стресових навантажень, дегуманізацію соціальних зв'язків.

Ці та інші життєві проблеми сучасності мають світоглядний характер, і тому трансформуються в постановку філософських питань, які кожна епоха по-своєму формулює і вирішує: пи­тання сенсу людського буття, призначення людини, проблеми волі, справедливості, моралі. Ніколи в минулому людина не володіла такими знаннями, не була настільки технічно озброє­ною і могутньою, як зараз, але ніколи вона не була настільки вразливою і розгубленою перед глобальними і локальними про­блемами.

Така суперечність і складність буття людини і суспільства у XX ст. зумовили велику різноманітність філософських напря­мів, течій і шкіл.

На 1890—1920 рр. припадає розквіт неокантіанства — фі­лософського напряму, який сформувався під гаслом "Назад до Канта". Його представники основним досягненням кантівської

Тема 8

філософії вважали обґрунтування форм наочного споглядання і міркування як функцій суб'єкта, що пізнає, а головною по­милкою — визнання об'єктивності "речі в собі".

Приблизно в той самий час склалося і неогегельянство — ще один філософський напрям, для якого характерним було прагнення до цілісного світогляду на засадах оновлення інтер­претації філософії Г. Регеля. Найвидатніші представники нео-гегельянства: німецький філософ Р. Кронер, італійський — Б. Кроче, англійський — Ф. Бредлі, американський — Дж. Ройс, французький — Ж. Іпполіт.

У філософії XX—XXI ст. значного поширення набули різно­манітні ірраціоналістські течії. їх представники вперше в іс­торії філософської думки взялися за дослідження ролі несвідо­мого в людині: інстинктів, емоційної сфери, волі, інтуїції. За­сновником ірраціоналізму вважається німецький філософ Артур Шопенгауер. У своєму головному творі "Світ як воля й уявлення" він оголосив сутністю світу вільну волю, і цим про­тиставив однобічність раціоналізму однобічності волюнтариз­му. Останній надалі розвинувся у вченні німецького філософа Ф. Ніцше. У центр своєї філософії він поставив волю до влади, оголосивши її критерієм значущості всіх явищ і процесів. За Ф. Ніцше, добре все те, що закріплює свідомість влади, саму владу, а погане — те, що випливає з людської слабкості.

Засновником інтуїтивістської концепції у філософії є французький філософ Анрі Бергсон. Інтуїція, за А. Бергсоном, — не поняття, а безпосереднє осягнення істини, в якому акт пізнання збігається з актом, що породжує дійсність.

Філософію історії з позицій ірраціоналізму досліджував ні­мецький філософ Освальд Шпенглер. Він зобразив історію людства як процес, що розпадається на незалежні, неповторні, замкнені, циклічні культури, особливі надорганізми, які ма­ють індивідуальну долю і переяшвають періоди виникнення, розквіту і занепаду.

Застосування психологічного вчення австрійського нев­ропатолога Зігмунда Фрєйда до пояснення явищ культури, процесів творчості і суспільства в цілому стало центром фі­лософського аналізу ще однієї ірраціоналістської течії — неофрейдизму. Неофрейдизм тлумачить психічні норми як

Філософія XX—XXI ст.

пристосування особистості до соціального середовища, а будь-якепорушення соціальної ідентичності — як патологію.

Основними напрямами у філософії XX—XXI ст. стали нео­позитивізм, екзистенціалізм і неотомізм.

Неопозитивізм виник і розвивається як філософія, що пре­тендує на аналіз і вирішення актуальних методологічних про­блем, висунутих розвитком сучасної науки. Однак як нова форма позитивізму він поділяє вихідні принципи позитивізму і заперечує у зв'язку з цим можливість філософії як теоретич­ного пізнання, а єдино можливим визнає тільки спеціально-наукове знання.

Головна тема екзистенціалізму — людське існування, доля особистості в сучасному світі, віра і зневіра, втрата і знахо­дження сенсу життя. Цей напрям у філософії виражає духовну ситуацію епохи, її суперечності й соціальні хвороби, намага­ється знайти нові шляхи і засоби їх подолання.

Філософія неотомізму претендує на універсалізм, синтез віри і розуму, умогляду й емпірії, споглядання і практицизму, індивідуалізму і соборності. Цей синтез вона здійснює на жор­сткій догматичній основі, яка визначається незаперечністю і загальнообов'язковістю для філософії божественного одкро­вення. Головну мету філософії неотомізм вбачає у раціонально­му розкритті і виправданні положень теології. Світ постає в неотомізмі як створений Богом і розчленований на низку сту­пенів, співвідношення між якими описується на основі вдоско­налених середньовічним схоластом Фомою Аквінським Аріс-тотелівських моделей.

Без перебільшення можна стверджувати, що найбільш по­ширенню і впливовою у XX ст. була марксистська філософія. У протиборстві та в полеміці з нею склалося багато сучасних філософських напрямів, течій і шкіл. Тривалий час марксист­ська філософія, особливо з боку своїх найбільш ідеологізова-них і політизованих представників, вважалася володаркою не­заперечних істин. Упродовж останніх років у ній відбувається активний процес оновлення щодо її визнання частиною світо­вої філософської думки, її специфічною складовою. Вона все більше вдається до творчого діалогу і дискусій з іншими шко­лами у філософії.

Тема 8

8.1. Неокантіанство

Неокантіанство — напрям у філософії, виникнення якого мало подвійну обумовленість. З одного боку, неокантіанство було породженням соціально-історичних умов, що склалися вЄвропі, перш за все у Німеччині, у 60-х роках XIX ст. З іншого боку, воно формувалося під впливом деяких тенденцій, харак­терних для розвитку природознавства тієї самої епохи та його методології.

Це був час наростання робітничого руху, створення соціал-демократичних партій, всебічного визнання і поширення рево­люційної теорії пролетаріату — марксизму. Неокантіанство склалося як альтернатива марксизму, як теоретичне обґрунту­вання політики німецької ліберальної буржуазії, що полягала у визнанні законності робітничого руху і прагненні спрямува­ти його на мирний шлях, який виключав би можливість рево­люції. Для обґрунтування такої політики найбільш зручним тоді було вчення Канта, згідно з яким "всезагальний правовий стан" вважався соціальним ідеалом і, разом з тим, фактично заперечувалася практична дія для його досягнення.

У той час Німеччина перетворювалася на країну з високим рівнем розвитку промисловості, засобів зв'язку, техніки, та відповідно природничих і технічних наук з їх експерименталь­ними методами, засобами дедукції та індукції, гіпотезами, принципами, теоріями. Розвиток цих наук висунув багато но­вих питань, відповіді на які могла дати тільки філософія. Пере­вага надавалася філософії Канта, оскільки, згідно з уявлення­ми натуралістів середини XIX ст., І. Кант був останнім з вели­ких німецьких філософів, який володів усім сучасним змістом точних природознавчих наук і високо цінував цей зміст.

За таких умов філософія Канта (з виправленнями, що відпо­відали особливостям нової епохи) у вигляді неокантіанства стала панівною в Німеччині принаймні на півстоліття. В умо­вах швидких успіхів природознавства неокантіанство визнава­ло його актуальність, загальне значення та необхідність науко­вих понять і законів, але відповідно до свого агностицизму не

Філософія XX—XXI ст.

допускало матеріалістичних висновків з даних природничих наук і відводило почесне місце релігійній вірі. Такими поста­ють соціальні і гносеологічні передумови виникнення неокан­тіанства.

Вперше заклик "Назад до Канта-" висунув німецький філо­соф Отто Лібман (1840—1914).Цей заклик підтримали бага­то філософів і природознавців. У результаті склалися дві шко­ли неокантіанства: марбурзька (за назвою міста, в якому зна­ходився центр школи) і фрейбурзька (або баденська, пів­денно-західна школа).

Філософи марбурзької школи зробили спробу створити осно­ви такої філософської системи, яка б свідомо спиралася на де­які ідеї вчення Канта і враховувала важливі зміни у філософ­ській свідомості, що відбулися в останній чверті XIX і на почат­ку XX ст. Представники цієї школи головним завданням фі­лософії вважали дослідження процесу наукового пізнання. Філософія мала бути, на їх думку, свого роду наукою про науку, науковченням. Інше завдання філософії вони вбачали у дослі­дженні логічних засад духовної діяльності людини в її основних формах: пізнавальній (теоретичній діяльності, практичній у кантівському сенсі, тобто діяльності практичного розуму, пере­важно моральній діяльності), художній, естетичній. Отже, марбургці намагалися дослідити логічні основи функціонуван­ня трьох здатностей людського духу: мислення, волі і почуття. Зразком були математика і математизоване природознав­ство, переважно фізика. На межі XIX—XX ст. математика пе­ретворилася на основний метод теоретичного дослідження. Якщо раніше спочатку виявлявся який-небудь факт, а потім він математично обґрунтовувався, то тепер математичні розра­хунки частіше стали випереджати досвід, так що вчений спо­чатку знаходив певну формулу або математичну величину, а потім уже намагався підшукати і підставити під неї деяку фі­зичну реальність. Проте така цілком науково пояснювана й ефективна методологія породжувала ілюзію повної незалеж­ності процесу пізнання від об'єкта пізнання. Абсолютизація цієї ілюзії у філософії неокантіанства звела процес пізнання виключно до логічного процесу конструювання об'єктів науки. Отже, чуттєвий елемент пізнання неокантіанці відкинули,

Тема 8

зміст фізики уявлявся їм сукупністю математичних формул, а вчення Канта про об'єктивне існування "речі в собі" було ого­лошене помилковим.

Однак не слід вважати, що неокантіанці взагалі заперечува­ли наявність у людини чуттєвих сприймань. Вони погоджува­лися з тим, що у повсякденному житті людина занурена у світ чуттєвих сприймань, живе серед них, відчуває завдяки їм ра­дощі і смуток. Заперечувалася будь-яка роль чуттєвості тільки в науковому пізнанні. Наука для них від початку і до кінця є породженням мислення, а всі наукові поняття — творінням духу, тому у сферу науки нічого не повинно проникати з чуттє­вого досвіду. Неокантіанці, марбургці в тому числі, не вважа­ли за можливе говорити про іцо-небудь надане свідомості, як це робив Кант. На їхню думку, в процесі пізнання мисленню нічого не дається, саме мислення є абсолютним началом.

Засновником і першим керівником марбурзької школи нео-кантіанства був німецький філософ Герман Коген (1842— 1918).У працях "Логіка чистого пізнання", "Етика чистої волі", "Естетика чистого почуття" та ін. він "удосконалював" філософію Канта в напрямі виключення з неї дуалізму "речей у собі" та явищ шляхом відмови від доктрини аффіціювання (лат. — спричиняю, впливаю, дію) чуттєвості "речами в собі", тобто впливу зовнішнього об'єкта на душу, яка володіє здат­ністю до чуттєвого сприйняття. У Г. Когена предмет пізнання не "даний", а "заданий": дещо невідоме послідовно визначаєть­ся актами апріорного категорійного синтезу, що перетворює це невідоме у предмет пізнання та виявляє в ньому все нові риси і відношення. При цьому будь-яке знання філософ вважав від­носним. Наука, на його думку, прогресує, знаходить все глиб­ші і точніші поняття; про якісь незмінні її основи не може бути й мови.

Суто логічну природу понять Г. Коген обґрунтовував за до­помогою математики, основу якої вбачав у понятті числа: "чис­ло" найменіп пов'язане з емпіричним світом, а тому є прикла­дом вільного творіння духу.

Без сумніву, наука оперує не безпосередньо чуттєвим мате­ріалом, не безпосередньо даними фактами, а абстрактними по­няттями та ідеальними об'єктами. Отже, можна було б погоди-

Філософія XX—XXI ст.

тися з Г. Когеном і неокантіанцями, що поняття науки є тво­рінням людського духу, тобто мислення, якби вони визнавали, що в цих поняттях в ідеалізованому вигляді відображаються суттєві риси об'єктивної дійсності, реальних речей, властивос­тей і процесів. Поняття матерії, звичайно, є ідеєю, філософ­ською категорією, але такою, в якій і за допомогою якої відо­бражається суттєва характеристика ставлення людського ро­зуму до світу в процесі практично-пізнавальної діяльності. Однак у неокантіанців система наукових понять нібито зави­сає в повітрі, не має опори в матеріальній реальності, ні до чого не стосується, окрім самої свідомості. Разом з тим, філософія Когена поклала початок систематичному дослідженню струк­тури наукових знань, засобів і методів наукового пізнання, способів обґрунтування і розвитку знань; вперше виступила з претензією бути, хоч і "логікою чистої думки", але науковою за методом і філософією науки, за своїм предметом.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. II. Вивчення нового матеріалу
3. II. Вивчення нового матеріалу
4. II. Вивчення нового матеріалу
5. II. Вивчення нового матеріалу.
6. II. Вивчення нового матеріалу.
7. II. Вивчення нового матеріалу.
8. II. Вивчення нового матеріалу.
9. II. Вивчення нового матеріалу.
10. II. Вивчення нового матеріалу.
11. II. Вивчення нового матеріалу.
12. II. Вивчення нового матеріалу.

Переглядів: 471