• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Ібн-Сіна 9 страница

істинності святого.

Отже, до основних загальнолюдських цінностей належать благо, користь, істина, розуміння, краса, творчість, мудрість, добро, правда, святе, а також свобода і причетність, природа яких об'єктивна. Вони історично обумовлені: те, що було цін­ністю вчора, може перестати бути нею сьогодні, а в майбутньо­му, поряд з виникненням нових цінностей, можливий поворот

Тема 21

до цінностей минулого. При цьому зміна шкали цінностей, від­мова від цінностей минулого, творення нових цінностей відбу­вається не безпідставно і не випадково, а необхідно і законо­мірно, незалежно від бажання чи небажання індивідів та су­спільства. Цінності завжди є результатом практичного освоєння людиною дійсності, ступенем удосконалення всіх на­прямів і видів її діяльності, рівнем розвитку її інтелекту. На­приклад, знаряддя праці завжди були, є і будуть цінностями як засоби праці. Однак знаряддя праці Київської Русі для тру­дового процесу в сучасній Україні, очевидно, не є цінностями. Цінності — суперечливі: вони неминущі і минущі, абсолютні і відносні, дійсні і потенційні. Так, вічними цінностями для се­лянина є земля, природа, рослинний і тваринний світ, спосіб сільського життя, культурні і національні звичаї села тощо. Праця для суспільства також завжди суспільно значуща. Про­те відчуження результатів праці призводить до зниження її цінності для суб'єкта, доводить до її заперечення. Водночас не­задоволеність працею є для суб'єкта стимулом зміни тих су­спільних відносин, у яких здійснюється праця.

Отже, природа і методологія класифікації цінностей — дуже складна наукова проблема, яка вимагає подальших глибоких досліджень. Однак наявні напрацювання дають можливість визначити не лише основні аспекти цінностей і їх функції, але відокремлювати цінності від їхніх антиподів, антицінностей. Не можна відносити до цінностей, наприклад, командно-адміністративні економічні системи, диктаторські політичні режими, рух до демократії антидемократичними способами, насильство, війни і збройні конфлікти, расизм і шовінізм, за­няття будь-якої посади за відсутності необхідних здібностей, знань, умінь і навичок; алкоголізм і наркоманію, безграмот­ність і бездуховність. Ціннісний підхід показує помилковість поширених уявлень про релігію як єдине джерело духовних цінностей у суспільстві. Релігія була і залишається результа­том невігластва людей, пригнічення людини праці діями чу­жих їй стихійних природних і соціальних сил. Разом з тим, очевидні моральні та естетичні цінності релігії. Однак при цьому не можна забувати про те, що моральні принципи і нор­ми релігія акумулювала з історичного досвіду, народних кому-

Цінності та їх функції в життєдіяльності суспільства і людини

нікацій, а естетична ціннісна складова релігії обмежується го­ловним чином сюжетною тематикою для діячів та працівників мистецтва. Релігія є безсумнівно компонентом духовного жит­тя людини і суспільства. Проте суттєвим у духовності є переду­сім природничо-наукові, політичні, правові, філософські по­гляди, уявлення, переконання та ідеали людей, які складають основу їх світовідчуття і світорозуміння, світогляду в цілому. Від останнього залежить у кінцевому підсумку спрямованість життєдіяльності особистості і суспільства на певні цінності, їхні ціннісні орієнтації.

21.2. Типологія ціннісних орієнтацій

Ціннісні орієнтації характерні для кожної свідомої людини в будь-якому віці і при виконанні будь-яких обов'язків на ро­боті і службі, у побуті і родині. Шляхом освоєння цінностей, формування і реалізації ціннісних орієнтацій людина соціалі­зується, набуває соціального досвіду, соціальної інформації, залучається до культури. Діючи у межах культури, вона ство­рює нові цінності або зберігає попередні, що у свою чергу забез­печує подальший розвиток культури. Ціннісна орієнтація ста­новить ядро особистості, забезпечує її активність.

Зміст ціннісних орієнтацій визначається становищем осо­бистості в системі суспільних відносин і особливостями її інди­відуального розвитку. У нерозвиненої особистості або соціаль­ної групи, у свідомості яких переважає буденний її рівень, за­гальнолюдські цінності не включаються до їх орієнтації, а якщо і включаються, то лише переломившись крізь призму на­ціональних, регіональних, конфесійних інтересів. Крім того, у духовному світі такого суб'єкта, як правило, переважає орієн­тація на антиподи цінностей — антицінності.

У різні епохи і в різних суб'єктів діяльності залежно від со­ціальних умов, традицій, що склалися, і власного вибору мож­на виділити три основні типи ціннісних орієнтацій, які ви­значають сенс їх життя: на "потойбічний світ"; на самого себе; на суспільство.

Тема 21

Перший тип орієнтації виникає в умовах, коли людина від­чуває себе, з одного боку, слабкою і незахищеною перед таєм­ничими силами природи, незадоволеною своєю реальністю, "поцейбічним" життям, а з іншого — благоговіє перед величчю вічності і нескінченності, які їй відкриваються. Ці різновиди першого типу орієнтацій суттєво відрізняються між собою, хоч можуть і переплітатися у свідомості людей.

Стародавні індійські філософи, наприклад, дотримуючись думки щодо злиття індивідуальної і світової душ (атмана і брахмана), відходили від умов кастового устрою, які тиснули на них, і блаженного почуття єдності зі світом досягали в меди­тації. На одному полюсі їх роздвоєної свідомості було забобон­не поклоніння перед надприродним, на іншому — причетність до святого, а між ними знаходились усі відтінки релігійного і об'єктивно-ідеалістичного різновидів ціннісних орієнтацій.

Орієнтація на надприродне характерна для тих епох і типів особистості, коли сили людини, суспільства були надто слаб­кими, порівняно з силами природи, а окрема людина ще не усвідомлювала себе особистістю. Така тенденція переважала в період розвитку людства від первісного суспільства до епохи Відродження.

Установка на святе як духовну сутність Всесвіту припускає виокремлення особистості із суспільства і наявність певного рівня рефлексії, тобто вміння піднятися над тим, що вона ро­бить і як вона думає. Це характерне для тих ситуацій, коли ре­альне життя в цілому незадовільне, але є можливість відійти від нього, зануритися у свій внутрішній світ і відчути всю ве­лич внутрішньої сутності світу в цілому, трактуючи її як бога, абсолютну ідею тощо.

Відповідно до матеріалістичних позицій, потойбічний світ виявляється лише по той бік нібито кінцевого рівня реальнос­ті, орієнтація на нього уявляється як орієнтація на святість, самоцінність єдності світу, на відчуття себе (людини) мікро­космом, складовою світової (природної і культурної) єдності. її матеріалістична інтерпретація виступає як елемент світогля­ду, який намагається перебороти антропоцентризм і подивити­ся на світ не тільки як на майстерню для людини, а також як на храм, де все святе саме по собі.

Цінності та їх функції в життєдіяльності суспільства і людини

Другий тип — орієнтація на самого себе, занурення в осо­бисте життя і зневіра до всього, що виходить за його межі. Цей тип супроводжує епохи занепаду, коли якийсь черговий захід світового масштабу не виправдав сподівань. Наприклад, скеп­тицизм і епікуреїзм після розпаду імперії Александра Маке­донського; вульгарний гедонізм (філософія, згідно з якою сенс життя і благо зводяться до насолоди) в епоху розпаду Римської імперії; поширення у пострадянських країнах "масової куль­тури" після розпаду Радянського Союзу. В останній викрив­лення цінностей особливо велике: користь розуміється лише як безмежне споживання (тому, мабуть, значна частина молоді орієнтується на батьків і державу); творчість вироджується в імітацію, моду; свобода — у свавілля, а термін "патріотизм" дехто навіть не вважає за потрібне вживати. Пріоритетною до­мінантою для багатьох молодих людей стало "вміння жити"; нерозбірливість у засобах, нажива, престижне споживання за принципами "не гірше від інших" (мінімум), "на заздрість усім" (максимум). В ієрархії ціннісних орієнтацій різко впало значення однієї з найважливіших нещодавно цінностей — пра­ці, а на одне з перших місць вийшли такі цінності, як "матері­альне благополуччя", "зв'язки з необхідними людьми", "гро­ші", "вміння пристосуватися" (конформізм) та "використання інших людей для досягнення своєї мети". Все це свідчить про серйозні колізії в соціальних настроях людей, у тому числі мо­лоді. Парадокс нашої реальності такий: люди виправдано праг­нуть до благополуччя, але головний засіб його досягнення — працю — вважають другорядною справою. Необхідна зміна акцентів у розміщенні цінностей. Суть її чітко висловив відо­мий американський філософ і соціальний психолог Е. Фромм: метою людини має бути всім, а не володіти всім.

Третій тип — орієнтація на суспільство — виникає в тих випадках, коли віра в авторитет світового духу слабшає, а не­стримний гедонізм демонструє всі "чари" руйнації. В античну епоху — це стоїцизм (людина повинна мужньо сприймати свою долю, якою б вона не була), у Новий час — категоричний імпе­ратив, тобто вимога ставитися до людини як до мети, а не як до засобу, завжди ставити обов'язок вище особистих бажань; бла­го бачилося перш за все в дотриманні обов'язку. Людина при

_____________________________________________________ Тема 21

цьому розумілася абстрактно, як людина взагалі, представник роду людського, або зводилася до функції суспільства. У ре­зультаті така орієнтація приймала форму надії на "сильну осо­бистість", яка наведе порядок.

В історії філософії відомі спроби подолання однобічності розглянутих типів орієнтації і здійснення їх синтезу. Можна виокремити три форми таких спроб: утилітаризм, марксизм і філософія всеєдності.

З позиції утилітаризму (лат. — користь, вигода), основна цінність явищ, процесів, предметів — їх користь, можливість бути засобом для досягнення якоїсь мети. Користь є основою моральності і критерієм людських вчинків. Такий підхід до цінностей набув поширення у Великій Британії в XIX ст., відо­бразивши умонастрої деяких верств англійської ліберальної буржуазії. Англійський філософ і юрист Ієремія Бейтам (1748—1832), родоначальник утилітаризму, кінцеве призна­чення моралі вбачав у тому, щоб сприяти природному прагнен­ню людей одержати насолоду і запобігти стражданням. У спри­янні "найбільшому щастю" (задоволенню для найбільшої кіль­кості людей) і полягає, згідно з І. Бентамом, сенс моральних норм і принципів. Загальне благо він розглядав як суму благ окремих індивідів, а це вело до механіцизму в розумінні за­гальнолюдських цінностей.

Марксизм, спираючись на специфіку суспільної природи будь-яких цінностей, розглядає їх як предмет соціальної філо­софії і бачить вищу цінність у вільному саморозвитку людини. У більш широкому історичному плані ціннісна орієнтація у марксистському вченні виступає у вигляді суджень про зміст суспільного прогресу, його спрямованість, а також як система цінностей, що знаходиться в основі програм перебудови су­спільства, передбачення його майбутнього.

Перехід до наукового аналізу законів суспільного розвитку, здійснений К. Марксом і Ф. Енгельсом, сприяв становленню суспільної свідомості і піднесенню на теоретичний рівень розу­міння цінностей в індивідуальній свідомості. Однак це не озна­чало розв'язання усіх аксіологічних проблем того часу, а лише намітило вихід за межі однієї системи ціннісних орієнтацій і

Цінності та їх функції в життєдіяльності суспільства і людини

розкрило соціально-історичний зміст епохи в інших ціннісних уявленнях.

У філософії всеєдності В. Соловйова і М. Бердяєва всі типи спрямованості ціннісних орієнтацій розглядаються як момен­ти, підпорядковані вищій цінності — вільному творчому ста­новленню боголюдства, втіленню образу Бога у світі через лю­дину. З позиції філософії всеєдності, неможливий індивідуаль­ний порятунок, рятування комюнітарне, усі відповідальні за всіх. Всеєдність — це всесвітня соборність, у якій об'єднані на­ції спільно відстоюють своє існування, що ґрунтується на все­світній співчутливості і підпорядковане мудрій думці про те, що спокійна совість — вигадка диявола. У такому вигляді — це ідеалістичне вчення. Сама ідея єдності людини і світу при­вела до чудової концепції ноосфери В.І. Вернадського.

Завдання органічного поєднання ціннісних орієнтацій на самоцінність світу, перетворення його на обов'язок перед су­спільством і на засіб самореалізації людини, не вирішене і сьо­годні.

Як же обґрунтовуються різні типи ціннісних орієнтацій? Є три основні способи вирішення цього завдання: шляхом одкро­вення (смисл життя відкривається Богом); шляхом логічного доказу; шляхом демонстрації походження ціннісних орієнта­цій у поєднанні з аналізом наслідків прийняття тих чи інших цінностей.

Перший спосіб викликає безліч спекуляцій і чвар, тому що носії кожної системи цінностей гучно кричать: "З нами Бог!" Постає питання, так з ким же він є насправді?

Другий спосіб зумовив не менше утопій, тому що його при­хильники вірили в те, що всім і все можна пояснити і однією лише освітою перебороти негативні орієнтації та інтереси лю­дини. Коли це не виходило, то вони гнівалися і від просвіти швидко переходили до жорсткого примушення.

Третій спосіб заслуговує найбільшої уваги та зацікавленого ставлення. По-перше, він припускає вживання в систему цін­ностей, осмислення того, як вони виникли. По-друге, він може продемонструвати, до чого призводить дотримування того чи іншого типу ціннісних орієнтацій, стимулювати вибір і став­лення людини до них відповідно принципу: ви прийняли певні

Тема 21

цінності як аксіоми, а тепер подивіться, як вони виникли і до чого веде дотримання їх, а потім вирішуйте самі, чи можете ви до кінця дотримуватися їх, чи здатні ви здійснити в собі духов­ний переворот, відмовитися від попередніх "аксіологічних ак­сіом", які завели вас у глухий кут, і знайти шлях до нових ду­ховних орієнтирів. Звичайно, реалізація цього способу також пов'язана з великими труднощами, але вона реальна і до того ж плідна.

Отже, наш час — це час великих перетворень і випробову­вань, невирішених економічних, політичних і соціальних про­блем, падіння загальної культури і моральності, викривлення потреб. Цілі верстви населення, особливо молодь, залишають матеріальне і духовне виробництво, втрачають інтерес до нау­ки і прагнуть лише до перерозподілу матеріальних благ. У цих умовах залучення особистості до духовних цінностей, нагрома­джених людством, у тому числі українським народом, набуває перпюрядного значення.

Повне вирішення цієї проблеми можливе лише в єдності з реалізацією соціально-економічних завдань. Однак не можна сидіти склавши руки і чекати, коли ці завдання будуть розв'язані. Слід активізувати теоретичні дослідження проблем побудови могутньої, демократичної і суверенної держави, на­дати цілеспрямований і системний характер вихованню лю­дей. Вже сьогодні наука констатує, що прогресивні тенденції, які намітились у розвитку України, повинні базуватися на:

1) нових відносинах, котрі перетворюють самих трудящих у реальних господарів виробництва (відновлення зворотного зв'язку між інтересами та результатами праці, але, на відміну від класичного капіталізму, з орієнтацією на єдність приватно­го і колективного інтересу);

2) відновленні (там, де вони були) або створенні демократич­них традицій;

3) розвитку позитивних культурних, моральних традицій, коренів історичної свідомості;

4) залученні до загальнолюдських цінностей.

Сьогодні у світі, з тим чи іншим ступенем загострення, ве­деться боротьба між двома концепціями в аксіології: спожи­вацько-екологічною і гуманістично-космічною. В основі пер-

Цінності та їх функції в життєдіяльності суспільства і людини

шої знаходиться принцип "Знання — сила", висунутий ще Ф. Беконом, який дає змогу маніпулювати всім сущим як об'єктом, предметом, товаром. Цей принцип орієнтує людей не на благо, а на владу.

Друга концепція відрізняється від першої тим, що її лейт­мотивом є цілісність, гармонія як у самому світі (людина, су­спільство, природа), так і в системі ключових цінностей су­спільної людини. У цій концепції свобода як вищий вияв гума­нізму і творчої самореалізації індивідуальності, причетність як благоговіння перед життям у цілому і відповідальність сто­совно Природи і Космосу зорієнтовані на єдність користі і до­бра, на гармонію інтересів людини і суспільства, на творчість, що спирається на спільність істинних знань про світ і діалог різних думок, і на красу, яка є поліфонією індивідуальностей у єдиній ноосфері, а не рекламою само демонстрації.

Світогляд, згідно з другою концепцією, стверджує волю до гармонії, добра і любові, а не волю до влади, якою привабли­вою вона б не була. Адекватною формою організації соціуму, що сприймає таку аксіологію, є гуманістичне, демократичне суспільство. Зміщення акцентів на гуманістично-екологічний тип цінностей має відбуватися одночасно з вирішенням усіх ін­ших проблем суспільного розвитку, бути в центрі і визначати спрямованість зміни всієї духовної атмосфери суспільства, а не разових заходів. Зміна ціннісних орієнтацій не відбувається на замовлення. Необхідно створювати необхідну атмосферу в су­спільстві, тільки тоді кількість зусиль перетвориться на нову якість.

Рух до загальнолюдських цінностей — магістральний шлях суспільства до прогресивного майбутнього.

Контрольні запитання і завдання

1. Сформулюйте поняття "цінність".

2. Проаналізуйте історію становлення філософського вчен­ня про цінності.

3. Як цінності класифікуються?

Тема 21

4. Що вкладається у поняття свободи як цінності?

5. Які цінності є загальнолюдськими?

6. Що таке антицінність?

7. Як співвідносяться між собою цінності особистості, су­спільства, людства?

8. Які цінності є політичними?

9. Якими є, на вашу думку, цінності системи вищої ос­віти?

10. Що таке ціннісні орієнтації? Які функції у суспільстві вони виконують?

Тема 22 СУСПІЛЬНА СВІДОМІСТЬ

Суспільна свідомість разом з індивідуальною утворює те, що називають духовністю особистості, суспільства, народу, дер­жави, людства. У системі духовності свідомість індивідів і сві­домість їхніх соціальних спільнот, тобто індивідуальна і су­спільна свідомість, становлять діалектичну єдність. Індивіду­альна свідомість формується і розвивається під впливом суспільної свідомості, а суспільна свідомість поглиблює свою сутність і поповнює свій зміст за рахунок індивідуальної свідо­мості.

Суспільна свідомість за обсягом, безсумнівно, значно пере­вищує індивідуальну свідомість. Далеко не всі компоненти су­спільної свідомості в їх складній і суперечливій взаємодії, різ-норівневому відображенні суспільного буття перетворюються у процесі соціалізації індивіда на його свідомість. Водночас ін­дивідуальна свідомість глибша за суспільну свідомість: у під­сумку саме вона перетворюється на керівництво діями індиві­дів. Індивідуальна свідомість може також, хоч і тимчасово, ви­ходити за межі суспільної свідомості. Нові ідеї, як правило, виникають у свідомості індивідів — учених, спеціалістів, про­фесіоналів, досвідчених практиків, і якщо вони одержують ви-

Тема 22

знання у соціальних спільнот, то поповнюють арсенал су­спільної свідомості. Цей процес перетворення індивідуального на суспільне може бути тривалим за часом. Наприклад, розу­міння вигідності, економічної доцільності і корисності для лю­дей виробництва сої в Україні і сьогодні є надбанням небага­тьох індивідів, по суті — індивідуальною свідомістю, хоч це розуміння вже цілі століття реалізується у практиці вирощу­вання сої у великих кількостях у багатьох країнах світу.

Отже, носієм суспільної свідомості є суспільство, носієм ін­дивідуальної свідомості — індивід. Пріоритетним у діалектиці індивідуальної і суспільної свідомості, провідною протилеж­ністю суперечності між ними є суспільна свідомість. Нерозу­міння відмінності між індивідуальною і суспільною свідомістю — живильний ґрунт для догматизму і волюнтаризму. Догма­тик відмовляється від власного погляду на користь того, який він вважає загальноприйнятим. Волюнтарист, навпаки, ігно­рує суспільну свідомість на користь індивідуальної. Всі почи­нання і догматиків, і волюнтаристів насправді зводяться до утопій, ілюзій, антикультури.

22.1. Рівні і структура суспільної свідомості

Суспільну свідомість як відображення суспільного буття і як самостійне утворення зі своєю внутрішньою логікою розви­тку у філософії представлено двома основними рівнями: по­всякденним і теоретичним. Вони є результатом складності, глибини, обґрунтованості та адекватності відображення у сві­домості людей суспільного буття і, як правило, називаються буденною свідомістю і теоретичною свідомістю.

Буденна свідомість — це початкова стадія розуміння осо­бистістю і суспільством природного і соціального світу, їх об'єктів і взаємозв'язків між ними. Вона представлена думка­ми та ідеями, поглядами та переконаннями, відчуттями і на­строями, звичаями і традиціями, джерелами яких є життєвий досвід людей та їх знання. її основні компоненти такі: емпірич­ні знання про світ, народна творчість (художня самодіяльність,

Суспільна свідомість

ремісництво, народні промисли, технічне конструювання без спеціальних знань і спеціального обладнання, віршування "для душі", гра на музичних інструментах і т. ін.), суспільна психологія.

Буденна свідомість виникає у процесі повсякденної практи­ки людей, стихійно, як емпіричне відображення зовнішнього боку дійсності. З цієї причини для неї характерні обмеженість мислення, брак наукових понять, схильність до перебільшень в оцінюванні подій і фактів; змішування причин і наслідків, необхідності та випадковості, сутності та явища; консерва­тизм. У сучасній суспільній свідомості буденну свідомість час­то називають здоровим глуздом. Його достовірність обґрунто­вується досвідом, авторитетом, загальнодоступними даними науки. З позицій здорового глузду, у принципі можна розгля­дати та обговорювати будь-які факти і події дійсності, але не можна забувати, що його можливості обмежені емпіричними узагальненнями і метафізичними рамками, а висновки далеко не завжди правильні.

Слідом за емпіричними знаннями, важливим елементом бу­денної свідомості є суспільна психологія (грец. — душа і сло­во, вчення) — сфера соціальних відчуттів, уявлень, настроїв, емоцій, а також ілюзій, забобонів, традицій, звичаїв. її струк­туру утворюють стійкі психічні стани людей (чуття, емоції, на­строї, забобони); явища (традиції, звичаї, звички); процеси (наслідування, навіювання, гіпноз); погляди, ідеї, уявлення (у вигляді переконань, вірувань, соціальних позицій). Всі ці ду­ховні утворення і суспільна психологія в цілому виникають і функціонують стихійно, безсистемно, під впливом повсякден­них умов соціального життя людей, на основі їхнього життєво­го досвіду і власних спостережень. У суспільній психології іс­тотним є не саме знання, а ставлення до нього, його оцінка в таких категоріях, як егоїзм, альтруїзм, індивідуалізм, сутяж­ництво, споживацтво, політичний консерватизм, ненависть, страх, паніка, національний інстинкт, класові чуття; гордість, сміливість, мужність, стійкість, сумлінність, відповідаль­ність, дисциплінованість, солідарність, дружність та ін. Для неї характерні класові, національні, релігійні особливості. Се­ред певної соціальної спільноти вони звичні і непомітні як ак-

Тема 22

Суспільна свідомість

цент рідної мови, але представникам інших спільнот вони мо­жуть бути незрозумілими, дивними і навіть ворожими (напри­клад, національне головне вбрання і правила користування ним, заборона жінкам перебувати поза домівкою з неприкри­тими ділянками тіла, "кавказька гостинність", кровна помста та їм подібні). Відбувається це тому, що суспільна психологія є лише частковим аналогом повсякденного рівня свідомості та особливим соціальним способом вираження духовності людей у їхній поведінці; першим і безпосереднім ступенем відобра­ження у їхній свідомості суспільного буття через емоції, на­строї, звички.

Однією з активних форм вияву суспільної психології є гро­мадська думка — стан масової свідомості з прихованим чи яв­ним ставленням різних груп людей до подій і фактів дійсності. Вона має вигляд позитивних чи негативних суджень. її об'єктом є ті факти і події, що викликають суспільний інтерес, характеризуються значимістю та актуальністю, а також при­пускають розбіжність оцінок і поглядів. Суб'єктами (носіями) громадської думки є або суспільство в цілому, або соціальні групи і верстви населення (молодь району чи республіки, особи однієї професії, працівники одного підприємства, члени однієї організації та ін.). У зв'язку з цим за своєю структурою вона може бути моністичною, одностайною і плюралістичною, тобто складатися з декількох поглядів, що не збігаються один з од­ним.

Громадська думка регулює поведінку індивідів, соціальних груп та інститутів, підтримує певні норми відносин між людь­ми. При цьому вирок (присуд) громадської думки не можна оскаржити, від нього не можна ні відмахнутися, ні відкупити­ся. На рівні суспільної психології вона формується і функціо­нує стихійно, у тому числі в разі маніпулювання нею з боку державних установ, політичних організацій, засобів масової інформації. На цьому рівні, крім фактів і подій дійсності, ка­налів масової комунікації, форм індивідуального і колектив­ного досвіду, джерелом громадської думки є також чутки.

Чутки — це наслідок незадоволеної потреби людей в інфор­мації. За цієї умови неминуче прагнення до того, щоб задоволь­нити потребу в знаннях і звільнитися від невідомого. Часто це

відбувається завдяки не критичному, а емоційному стану. Ця невдоволеність передається іншим людям і призводить до зменшення можливості кожного розмірковувати, до безвідпо­відальності за ті вигадки і домисли, що поширюються.

Чутки можуть бути причиною трагічних за своїми наслідка­ми вчинків людей. Наприклад, на завершальному етапі Другої світової війни 1939—1945 рр. (у лютому 1945 р.) тисячі жите­лів Німеччини попрямували до Дрездена: поширилися чутки, що нібито там мешкають родичі тодішнього прем'єр-міністра Великої Британії Уїнстона Черчілля і тому місто не буде під­дане повітряному нападу. Однак незабаром англо-американська авіація впродовж однієї ночі перетворила Дрезден на руїни, під якими загинули 135 тис. людей. Цей випадок винятковий, але він ще раз підтвердив просту істину: щоб чутки не вбивали, слід "убивати" їх. Чутки — альтернативна форма поширення повідомлень, вираження суспільних настроїв і думок. Вони формують ці настрої та думки. Суспільство, держава не пови­нні ігнорувати чутки. Навпаки, завдання полягає у вивченні закономірностей циркуляції чуток та їх усуненні, подоланні на основі цих закономірностей.

Отже, у змісті повсякденної свідомості суспільна психоло­гія виконує не лише емоційно-світоглядну, комунікативну і регулятивну функції, а й активно діяльну. Мотиви, результа­ти, весь процес будь-якої діяльності багато в чому залежать від психологічної атмосфери, у якій вони здійснюються: у ситуа­ції психологічної неврівноваженості, страху, паніки чи в об­становці масового героїзму, дружби, товариськості.

Суспільна психологія — стійкий феномен. Зі зміною су­спільного буття психологія людей змінюється не відразу. З цієї причини під час прийняття будь-яких рішень врахування особ­ливостей психології їх виконавців обов'язкове. Психологіч­ний фактор є ґрунтом, на який "падають" ідеї та політичні гас­ла і який живить їх емоційно, допомагає їх сприйняттю і здій­сненню.

Така структура буденної свідомості, що є складовою ціліс­ної суспільної свідомості. Тому було б неправильно уявляти бу­денну свідомість тільки "привілеєм" неосвічених, затурканих, убогих духом і безкультурних людей, а її зміст — помилковим.

Тема 22

Суспільна свідомість

Без буденної свідомості не буває ні індивідуальної, ні суспільної свідомості. Яким би освіченим, талановитим, геніальним не був той чи інший індивід чи якась соціальна спільнота, багато фактів дійсності він сприймає та оцінює через призму емпірич­них знань, своїх емоцій, настроїв, звичок. І. Кант був великим філософом і поганим сім'янином; Г.С. Сковорода за різкість і прямоту суджень, конфліктність своєї натури був звідусіль гнаний; Ф. Ніцше міг вийняти з печі розжарене вугілля і три­мати його у своїх долонях; блискучий інженер може бути по­ганим музикантом, а прекрасний агроном не вміти віршувати і т. ін. Досвідчений селянин без агрономічної освіти і лабора­торних дослідів тільки за зовнішніми ознаками точно визна­чить час оранки, сівби зернових, збирання врожаю і досягає позитивних результатів за рахунок своїх умінь і добросовісної праці; він же рідко коли звертається до ветеринарного лікаря, сам народними методами виліковує своїх домашніх тварин.

Разом з тим, буденна свідомість — це лише тимчасовий су­путник у справах. Об'єктивна потреба суспільної свідомості полягає у позбавленні від забобонів, старих звичок, негатив­них звичаїв і негідних традицій. Вона розвивається у напрямі теоретичного оновлення.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. Reference 1 страница
3. Reference 10 страница
4. Reference 2 страница
5. Reference 3 страница
6. Reference 4 страница
7. Reference 5 страница
8. Reference 6 страница
9. Reference 7 страница
10. Reference 8 страница
11. Reference 9 страница
12. References 1 страница

Переглядів: 343