ЛЕКЦІЯ № 9.

Державний розвиток Індії в 80-90-х роках.

На хвилі незадоволення некомпетентним правлінням коаліційних урядів на виборах січня 1980 р. ІНК (І) отримав 2/3 голосів виборців, й І. Ганді знову повернулася в прем'єрське крісло. Останній період її правління (1980-1984) був позначений постійними етнорелігійними конфліктами. У 1980-1981 роках відбулися безпорядки на етнічному ґрунті та зіткнення між індусами та мусульманами в штаті Джамму і Кашмір, а також між бенгальськими емігрантами та населенням штату Ассам, де були розташовані табори біженців. У Західній Бенгалії з'явилися настрої об'єднання з республікою Бангладеш.

Найбільшу проблему індійського уряду в першій половині 80-х років становив сепаратистський рух у Пенджабі. Цей штат заселено сикхами, войовничим екзогамним відгалуженням ісламу. Шляхом політичної пропаганди партії "Акалі дал" на початку 80-х років вдалося створити потужний народний рух. Уряд І. Ганді запропонував сикхам широку автономію в складі Індії, однак ті відмовилися, оголосивши метою своєї політичної діяльності створення незалежної сикхської держави "Халістан". Індійська влада вдалася до арештів та політичних переслідувань найактивніших діячів сикхського незалежницького руху. У відповідь сикхи розпочали кампанію бомбових терористичних актів проти індуського цивільного населення. Щоб привернути увагу до свого руху, сикхи підривали вибухові пристрої на залізницях, в автобусах і літаках, на людних ринках. Під час цих замахів загинули сотні осіб.

Весною 1984 р, сикхи захопили і найбільшу святиню своєї релігії — Золотий храм в Амрітсарі. На території храмового комплексу сикхи створили справжню військову базу, а водночас пропагандистський центр, що проголосив початок відкритої збройної боротьби за створення незалежного Халістану. І. Ганді віддала наказ силою вибити сикхів із Золотого храму. Під час штурму і запеклого бою майже всі сикхи загинули, включно з лідером сепаратистського руху Джарналом Сінгх Бхіндравалом. Бій на території найбільшої святині образив релігійні почуття сикхів, оскільки, відповідно до канонів їхньої релігії, на територію Золотого храму могли входити тільки сикхи. Водночас індійська поліція провела численні арешти, що признало до еміграції кількох тисяч сикхів у Пакистан.

Осквернення святині в Амрітсарі викликало обурення навіть у тієї частини сикхів, яка лояльно ставилася до Делі й знаходилася на індійській службі. 31 жовтня 1984 р. два особисті тілоохоронці-сикхи розстріляли під час прогулянки прем'єр-міністра Індії І. Ганді. Повідомлення про це вбивство викликало в цілій, країні хвилю погромів, унаслідок яких загинуло близько 30000 сикхів.

На виборах до парламенту в грудні 1984 р. на хвилі співчуття до І. Ганді Національний Конгрес Індіри отримав переважаючу більшість мандатів (401 місце), а прем'єром був обраний син покійної — Раджив Ганді. Опозиція зуміла провести до парламенту лише 44 депутатів від 5 партій. Політичний курс Р. Ганді значною мірою був відходом від утверджених його матір'ю канонів. І. Ганді централізувала, в свої руках і персоніфікувала владу, а Р.Ганді одразу ж оголоси в про наміри радитися з опозицією та, прислухитися до голосів регіональних рухів. В економіці новий прем'єр запровадив лібералізацію державного планування й обмежив втручання держави у сферу приватного підприємництва. У західній журналістиці Р. Ганді, який постійно наголошував на пріоритеті розв'язання економічних проблем, набув іміджу технократа. Великого розголосу набрала оголошена Р. Ганді кампанія боротьби з корупцією та зловживаннями державних чиновників.

Бажаючи врегулювати етнорелігійні конфлікти, Р. Ганді пішов на підписання угод з більшістю сепаратистських рухів країни. Зробивши певні поступки сикхам у галузі місцевого адміністрування, Р. Ганді підписав у липні 1985 р. угоду з наступником убитого в Амрітсарі лідера "Акалі дал" Чараном Сінгхом Лонговалом, згідно з якою сикхи зобов'язалися припинити терористичні акти. У серпні того ж року частково було задоволено вимоги войовничої групи "Ассам Гана Парішад", що вимагала обмеження виборчих прав бенгальських біженців у Ассамі. У червні 1986 р. досягнуто домовленостей з Національним фронтом Мізо. Упродовж 1987 р. уряд здійснив низку заходів для виділення в окремо адміністровані території зон розселення незадоволених існуючим адміністративним поділом національних та релігійних груп.

Період успішної внутрішньої та зовнішньої політики уряду Р. Ганді закінчився в середині 1987 р., після того як Індія втрутилася в національний конфлікт на Шрі Ланці. З 19 83 р. на цьому острові тривала збройна боротьба 3-мільйонної тамільської меншості проти сингалезької більшості.

Оскільки на півдні Індії мешкало близько 50 мільйонів тамілів, які могли б виступити проти центрального уряду у випадку створення на Шрі Ланці незалежної тамільської держави, Р. Ганді вирішив послати на допомогу сингалезцям 50-тисячний індійський військовий контингент. Розширення бойових дій на Шрі Ланці призвело до росту тамільської еміграції до Індії, і в свою чергу, антитамільських заворушень у штаті Орісса, де були розташовані біженці. Використання армії для придушення зарубіжного партизанського руху викликало широкі протести серед індійських тамілів. У січні 1988 р. уряд змушений був арештувати лідерів тамільської партії "Дравіда Мунетра Каджаган". Звинувачений тамілами в зраді національних інтересів, Р. Ганді був убитий унаслідок терористичного акту, що стався вже після його відставки з поста прем'єра. Під час урочистостей 21 травня 1991 р. жінка, що підійшла вручити букет колишньому керівникові уряду, підірвала закріплений на своєму тілі заряд вибухівки, і Р. Гандіі, як і його мати загинув.

У свою чергу, на загальноіндійській політичній арені в грудні 1987 р. оформилася коаліція чотирьох найбільших політичних партій, які виступили з критикою економічного курсу уряду. У березні 1988 р. ця коаліція організувала загальний страйк у Західній Бенгалії та Кералі. Мешканці Біхару та Андра Прадеша на спроби поліції навести порядок відповіли масовими безпорядками.

Загальне незадоволення погіршенням ситуації в країні приз вело до поразки ІНК (І) на виборах до парламенту в листопаді 1989 р. Конгрес зумів отримати лише 193 мандати. Новий коаліційний уряд очолив Вішваната Пратар Сінгх. Як і в кінці 70-хроків, під час правління "Джанати", почався період нестійких ситуативних коаліцій та частої зміни урядів. У листопаді 1990 р. прем'єром став Чанда Шекхар, а в червні 1991 р.—Нарасім Рао. На 1991 р. економіка Індії була на межі повного колапсу через кризу в зовнішній торгівлі та припинення податкових надходжень до бюджету. Уряд
Нарасіма Рао вдався до надзвичайних заходів у економіці, здійснив суттєву девальвацію рупії, провів низку скандальних розслідувань біржових спекуляцій та зловживань державних службовців. Загалом на 1992 р. економічну ситуацію вдалося стабілізувати, значною мірою завдяки великим фінансовим позикам за кордоном.

Як реакція на регіональні сепаратистські рухи з початку 90-х років у Індії почала набувати щораз більшої сили ультранаціоналістична паніндуїстська партія "Бхаратія джаната", лідером якої був колишній міністр закордонних справ в уряді М. Десаї Атал Біхарі Ваджпаї. Метою своєї діяльності ця партія визначала створення винятково індуїстської держави. Однією з форм діяльності паніндуїстів було руйнування мечетей, збудованих після мусульманського завоювання Індії на місці давніх індуїстських святинь. У грудні 1992 р. натовп фанатиків зруйнував мечеть у місті Айдох'я (Уттар Прадеш). З цього приводу уряди 53 мусульманських країн "Ісламської конференції" заявили Індії рішучий протест. У січні 1993 р. мусульманський погром відбувся в Бомбеї. Бажаючи помститися за 500 мусульманських жертв цього погрому, ісламські радикали в березні того ж року підірвали в Бомбеї кілька бомб, причому загинуло понад 250 індусів.

Спочатку уряд негативно поставився до діяльності "Бхаратія джаната" та її шовіністичної пропаганди і навіть вдався до репресій. Пізніше, зважаючи на те, що паніндуїстський рух перейшов до цивілізованіших парламентарних форм боротьби за владу, правляча коаліція змушена була брати до уваги поширення його впливів. У травні 1996 р. "Бхаратія джаната" перемогла на виборах до парламенту, однак не змогла сформувати свого уряду. Спробою спинити наближення ультранаціоналістів до влади стало формування в червні 1996 р. коаліційного уряду Деві Гади. Уряд виник на основі компромісу 13 партій, що створили Об'єднаний фронт. Звинувативши урядовий кабінет у поступках "Бхаратія джаната", у квітні 1997 р. з урядової коаліції вийшов ІНК (І). Урядова криза закінчилася черговими виборами, на яких впевнено перемогли націоналісти.

У березні 1998 р. А. Б. Ваджпаї став прем'єр-міністром країни. Новий уряд узяв курс на розбудову військової промисловості та перетворення Індії у світову наддержаву. У зовнішній політиці загострилися стосунки Індії з Пакистаном. Улітку 1998 р . Індія, а через кілька днів і Пакистан демонстративно провели випробовування власної ядерне ї зброї. Світове співтовариство досить мляво зреагувало на ці події. Було оголошено накладення на Індію та Пакистан торгових санкцій, але невдовзі їх скасували. За висловом А. Б. Ваджпаї, "ніхто не може ігнорувати понад 300-мільйонний ринок потенційних покупців західних товарів, особливо коли вони живуть у країні з понад мільярдним населенням". На початку літа 1999 р. на територію індійського Кашміру проникли загони мусульманських бойовиків. З великими труднощами, використовуючи авіацію індійським військам вдалося їх розсіяти. Сили ППО Індії та Пакистану збили по одному військовому літакові протилежної сторони. Бої припинилися в серпні 1999 р. й хоча обидві сторони заявили про нормалізацію міждержавних стосунків, напруженість у відносинах між Індією та Пакистаном усе ще залишається досить сильною.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Пакистан в 70-90-х роках.	\|	Війна в Індокитаї 1946-1954 років.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.