Щире прагнення, бажання керівника зробити свою школу кращою — з одного боку, а функціональні обов'язки — з іншого. Саме в їхній тісній інтеграції і криється успішність управління інноваційними процесами.
Проте Гете застерігав: «Немає нічого страшнішого за діяльнісне невігластво». Управляти інноваційними процесами і розвитком закладу освіти треба вміти, а для цього необхідно знати, як це робити.
Діалектичний закон розвитку, який ми вже представляли у вигляді спіралі, поширюється і на заклад освіти {рис. 36). Можна розвиватись еволюційно-прогресивно, а можна інволюційно-регресивно. Школа сьогодні — це територія прогресу. Перед керівником закладу освіти, таким чином, іншого вибору немає, ніж створити умови для розвитку школи. А розвиток школи — це процес засвоєння інновацій. Тобто розвиток можливий тільки за рахунок нового: технологій, підходів, методів, змісту роботи, організаційних структур і т. д. Цими процесами необхідно управляти.
За всіх часів перед педагогами стояли питання:
— мети — навіщо вчити?
— методів — як вчити?
— змісту — чому саме вчити?
Рівень майстерності вчителя завжди пов'язувався із здатністю до творчо-пошукової роботи. А. Дістервег писав про вчителя, що без прагнення до наукової роботи він потрапляє до влади трьох демонів: механічності, рутинності, банальності; він дерев'яніє, кам'яніє, опускається. У наш час руйнується консерватизм у педагогіці, це зумовлює інтенсивний пошук нових педагогічних технологій, оновлення змісту навчальних програм. Звичайно, керівник відчуває «тиск знизу», викликаний об'єктивними процесами у діяльності педагогів. Тому знову постає проблема цілеспрямованого управління інноваційними процесами. Відтак виникає напрямок управлінської діяльності — інноваційний менеджмент.