Методи вибору інноваційної діяльності

1) Метод сценаріїв

Сценарій (від італійського — scenario) означає сюжетну схему, тобто детальний план здійснення чогось.

Сценарій інноваційної діяльності — це послідовність логічно Пов'язаних між собою епізодів щодо вибору та впровадження інновацій. Метод сценаріїв передбачає створення групи людей, які беруть участь у виборі та подальшій реалізації інновації, з'ясовують потенційні наслідки, умови впровадження. Головна мета методу сценаріїв полягає у висвітленні гіпотетичної майбутньої ситуації, пов'язаної з інновацією. Як правило, заздалегідь формулюються спеціальні питання, добираються вірогідні ситуації. Під час роботи над сценарієм вимальовується логічна та правдива послідовність дій, які пов'язані між собою у часі та іншими наявними ресурсами. Великого значення надають критичним точкам розгалуження, в яких певні події, фактори, умови можуть змінити хід подій та суттєво вплинути на результат.

Переваги методу сценаріїв:

— дозволяє мислити не традиційно, а інноваційно;

— дозволяє розглядати не прості проекції теперішнього у майбутнє, а складні явища;

— дозволяє спеціалістам приділити увагу деталям, розрахункам, пошукам оптимальних шляхів, відмовившись від загальних абстрактних уявлень про кінцеві результати.

2) Ділова гра

Можливості ігрових форм роботи невичерпні: вони дають шанс випробувати себе в різних ролях; відтворюють структури та функції управлінської діяльності в моделі гри; розвивають сам процес спілкування; створюють умови для розкриття індивідуальності, прояву творчості, кмітливості.

Ознаками гри слід вважати, передусім, наступні: створення певних умов; створення ситуації невизначеності; неможливість повної формалізації ситуації; динамічність, зміни обставин, умов; наявність зворотних зв'язків ведучого гри з її учасниками.

Більш детально слід зупинитись на вимогах до підготовки та проведення ділових ігор. Ділова гра передбачає превентивне змалювання таких чинників, як: змалювання ігрового комплексу; деталізований опис об'єкта управління; уточнення умов діяльності об'єкта управління; виокремлення збуджувальних факторів, які діють (протидіють), впливають на діяльність; визначення системи зворотних зв'язків під час гри. Цінність ділової гри полягає в колегіальності прийняття рішень. Публічний захист своїх, аналіз та критика інших рішень викликає в учасників гри відчуття єдиного колективу та разом з тим персональну відповідальність за це.

Розробка гри передбачає такі обов'язкові елементи: мета та завдання гри; формулювання проблеми та розробка задуму (в чому сутність проблеми, яка саме діяльність повинна моделюватись тощо); вибір об'єкта ігрового моделювання; розробка ігрового комплексу (учасники, сценарій); технічне та навчально-методичне забезпечення; система оцінювання (гри, учасників, рішень і т. д.).

Структура грискладається із наступних компонентів:

1. Підготовка учасників до сприйняття змісту гри (лекційно-семінарський блок та спеціальний інструктаж).

2. Введення в гру: комплектування груп, висування та вибір лідерів, розподіл ролей та знайомство з ними учасників, ознайомлення із сценарієм, завданнями.

3. Проведення гри — реалізація сценарію.

4. Рефлексія гри — аналіз та самоаналіз результатів гри, підведення підсумків.

Поширеними формами ділових ігор під час навчального процесу є наступні: «мозкова атака», ринг, аукціон, конгрес, конференція, «діамант», «вертушка», «акваріум», фестиваль, управлінська вітальня, майстерня, творча лабораторія, майстер-клас тощо.

Найбільш суттєвими недолікамив організації ділових ігор є такі:

1. Нав'язування гри — викликає небажання грати, спричиняє відсутність інтересу, гальмує прояви творчості.

2. Штучно утворені, нереальні ситуації — відривають теорію від практики, знижують продуктивність роботи.

3. Надмірна прив'язаність до сценарію — стримує ініціативу, виключає елементи емоційного напруження, пошуку.

4. Відсутність правил, регламенту — веде до конфліктів, нетактовної поведінки, невиправданого збільшення часу гри.

5. Не відповідає інтересам персоналу з огляду на відсутність зв'язку сюжету з їхньою реальною професійною діяльністю та закладу освіти.

6. Гравці не залучаються до її підготовки, тим самим не спрацьовує мотиваційний елемент в організації гри.

7. Некомунікабельність, нетактовність, некомпетентність ведучого.

8. Тривалість породжує втому, втрачається інтерес, падає настрій.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Об'єкти інноваційного менеджменту	\|	Сценарії ігор

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.