Технологія проектування інноваційного навчального середовища.

1) технічної, технологічної та організаційної модернізації освітнього процесу;

2) удосконалення змісту програм і курсів;

3) технологічної перепідготовки викладачів та управлінських структур ВНЗ.

Їх розв’язання значною мірою залежить від становлення суб’єктності педагога, тому що особистість викладача та його світоглядні установки безпосередньо позначаються на змісті освіти. Це має бути особистість лабільна, спроможна до саморозвитку і самовизначення в ситуації, що постійно змінюється, відкрита до соціального замовлення освіти (людина, що розуміє своє професійне призначення, сприймає педагогічну діяльність як важливий пріоритет, спроможна і готова до постійного перенавчання і поновлення знань, умінь і навичок щодо організації навчальної діяльності студентів). Саме тому введення нової педагогічної парадигми потребує індивідуалізації професійного навчання. Це стає можливим за наявності індивідуально-орієнтованого стилю спілкування між педагогом і студентом. Взаємно зацікавлене спілкування на засадах співробітництва може привести до індивідуалізації процесу фахового розвитку студента.

Індивідуалізація фахового розвитку студента сприяє формуванню в нього індивідуального стилю навчальної діяльності: засвоювати базовий зміст освіти, але індивідуально неповторним засобом. Тому поряд зі структуруванням освіти важливе місце займає проектування освітнього середовища. У ВНЗ має бути сформовано таке навчальне середовище, в якому студенти могли б розвивати свої здібності, захоплення, творчий потенціал, реалізовувати потреби та інтереси, визначати свій власний шлях саморозвитку, самонавчання і самовизначення у професійній кар’єрі.

Під освітнім середовищем розуміють сукупність зовнішніх умов, у яких відбувається повсякденна життєдіяльність індивіда, що аналізується з точки зору наявних у ній можливостей для формування його освіченості. Це поняття може бути застосоване у двох значеннях:

а) як комплекс освітніх послуг, реально доступних для членів певної територіальної спільноти;

б) як сукупність соціальних, економічних, культурних та інших обставин, в яких здійснюється освітня діяльність.

Поряд з цим поняттям використовується поняття «освітній простір». Якщо середовище у своїй основі – даність, то освітній простір – результат конструктивної діяльності, що досягається з метою підвищення ефективності формування фахівця через творчу діяльність. Завдання освітнього простору полягає у розвитку особистості, що самостверджується як людина і фахівець. Для такої особистості характерно:

- здатність до рефлексії;

- відповідальність за результати діяльності;

- спроможність перетворювати світ;

- незалежність у поглядах, переконаннях, мотивах, здатність до їх зміни;

- спрямованість на самоосвіту, самореалізацію, саморозвиток, самовизначення тощо.

У результаті самовизначення людина вибудовує систему смислів, внутрішній смисловий простір, її ціннісно-смислову сферу. В освітньому середовищі кожен індивід вибудовує власний освітній простір. Завдання сучасної освіти – сприяти цьому процесу. Має формуватися відповідна технологія такої побудови.

Виходячи з цього, поняття «педагогічна технологія» зараз трактується як комплексне проектування, реалізація і діагностика всього процесу навчання і освоєння знань, інтелектуальних та інших навичок, а також основних засобів адаптації і соціокультурної самореалізації студентів. Таке трактування технологічного забезпечення освітнього простору виводить цю проблему за межі найбільш ефективного добору дидактичних і технічних засобів і ставить наступні завдання:

- практичної реалізації принципу єдності цілей, змісту і форм реалізації освітнього процесу;

- застосування моніторингової системи діагностики результатів освітньої діяльності не тільки «на виході», але й у процесі і навіть на стадії його проектування.

Отже, проектування освітнього середовища охоплює фактично всі аспекти процесу освіти: визначення цілей, розробку освітніх програм і навчальних планів, засоби і стилі навчання, технологічні засоби – комп’ютерні, телекомунікаційні та інші технічні системи, форми їх використання з педагогічною метою, рівень фахової компетентності працівників освіти, а також способи управління освітніми системами.

4. Управління якістю підготовки фахівців.

Якість освіти знаходиться у центрі побудови простору вищої європейської освіти. У Всесвітній декларації з вищої освіти, прийнятій на Міжнародній конференції з вищої освіти в листопаді 1998 року, вказується, що якість вищої освіти – це багатовимірне поняття, яке охоплює усі сторони діяльності вищого навчального закладу: навчальні та академічні програми, навчальну і дослідницьку роботу, професорсько-викладацький склад і студентів, навчально-матеріальну базу і ресурси.