• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Сутність управління як науки та мистецтва.

Поняття “управління” має досить широке значення і застосовується у різному контексті. У цивільному кодексі (1804) розмежовується “управління майном” і володіння майном”, зокрема, його передача. Суть управління полягала в отриманні прибутків від майна, за умови збереження його цілісності. Управитель був лише розпорядником і мав обмежену свободу дій. Він не був ані творцем, ані новатором, та не виявляв ініціативи. Він вирішував другорядні завдання, бо його влада була неповною.

З історії нам відомо, що виникнення примітивних форм управління нерозривно пов’язано з розвитком виробництва та обміну, тобто з утворенням ієрархічних суспільств, що в економічному плані відрізняються внутрішньою спеціалізацією його членів. Виникла нагальна потреба в правилах організації вкладання, обігу, збереження коштів і товарів. Розробка і впровадження таких правил були першою спробою оформлення практики управління.

Стародавні тексти, зокрема ассірійські та єгипетські, підтверджують це. В наукових коментарях до свого перекладу “Одіссеї” Віктор Берар (1933 р.) порушив проблему запасів вина олії, хліба, які знаходилися в ахейських маєтках. Їхні розміри, асортимент вимагали нагляду довіреної особи, на яку покладалися операції складування , фізичний контроль за кількістю та якістю запасів. Пізніше Ксенофонт у одній із своїх робіт розглядав принципи управління домашнім господарством і сільськогосподарським маєтком.

Ці тексти можна вважати першими спробами сформулювати принципи управління. Але вони розглядали лише закриті системи адміністративного типу (авторитарність рішень господаря маєтку), були слабко пов’язані з довкіллям.

Управління, як і медицина, виникло на потребу суспільства. Медицина піклувалася про лікування хворих, управління – про організацію виробництва і збереження продукції, щоб вдовольнити запити споживачів і забезпечити випуск нової продукції.

Матеріальні і духовні потреби людей є основними спонукальними причинами їхньої господарської діяльності від виникнення людства до нинішніх часів.

Наприклад, економічна діяльність первинних людей.

ІV – II тис. до н.е. – відбулося 1 велика подія суспільної праці – відділення тваринництва від землеробства, тобто був започаткований процес поділу та кооперації праці як засіб підвищення ефективності виробництва.

Пізніше – XII-VIII ст. до н.е. – 2 подія – відокремлення ремесла від землеробства. Потім – ремісничі майстерні – отже з’явилося виробництво засобів виробництва, предметів споживання, а праця людей – організовується.

Історія розвитку суспільного виробництва свідчить, що виробничо-господарська діяльність людей здійснюється залежно від способів і методів управління спільною діяльністю людей.

Процеси ринкової трансформації національної економіки викликають необхідність запровадження відповідної до нових умов функціонування підприємств системи управління виробничими та соціальними процесами.

Отже, управління– це:

¨ здійснюваний індивідом або групою осіб процес з метою координування діяльності інших осіб, спрямований на досягнення результатів, недосяжних для жодної з цих осіб зокрема;

¨ цілеспрямована дія на об’єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв’язку зі зміною обставин;

¨ певний тип взаємодії, що існує між двома суб’єктами, один з яких знаходиться в позиції суб’єкта управління, а інший – об’єкта управління

Управління не можна ототожнювати з керівництвом, яке за своєю сутністю є ширшим поняттям.

Керівництво організаціями — процеси мотивування, регулювання і наставництва щодо методів і способів виконання робіт підлеглими.

Управлінняє висококваліфікованою керівною діяльністю, основаною на поточному й стратегічному плануванні, відповідній організаційній структурі, розвинутій системі мотивування, а також необхідному рівні контролю.

Управлінський вплив здійснює не тільки керівник, а й інші працівники управління, які виконують функції, підфункції та завдання в загальному процесі управління.

Управлінська думка XX робить особливий опір на перетворенні управління в науку. Лютер Гьюлік, теоретик у сфері управління, заявляє, що управління стає наукою, оскільки воно систематично вивчає явища, що згруповані в різні теорії і тому, що вона “ намагається на систематизованих засадах зрозуміти, чому і як люди систематично працюють разом для досягнення певних цілей і для того, щоб зробити ці системи співпраці більш корисними для людства”.

Основою будь – якої науки є можливість об’єктивно виміряти явища, що вивчаються (тут важко). Тому керівники – практики схиляються до думки, що управління – це мистецтво, якому можна навчитися лише через досвід.

На користь твердження, що управління – це складна наука, свідчить головний аргумент, науковості – присутність таких елементів:

· загальних принципів управління, що визначають різні аспекти управління системами;

· власної методології;

· конкретних методик здійснення процесу управління.

Суттєвий внесок в теорію управління внесли математика, статистика, інженерні науки, які дозволили змоделювати та кількісно обґрунтувати управлінські явища.

На сьогоднішній день базовою характеристикою науки управління крім словесних роздумів та описового аналізу моделями є збільшення частки символів та кількісних значень. Це доводить, що управління є наукою.

Управління є невід’ємною частиною самого процесу праці. Узагальнено мистецтво управління, яким володіють лише окремі люди ( Македонський, Хан – Батий, О. Невський, Суворов ) є лише частиною науки управління.

З іншого боку, оволодіти мистецтвом будь – якої професії, в т.ч. професії управлінця – менеджера, можливо лише за допомогою пізнання науки управління.

2. Вихідні поняття загальної теорії управління.

Вихідними поняттями загальної теорії управління є:

¨ суб’єкт управління;

¨ об’єкт управління;

¨ входи і виходи ;

¨ процес управління;

¨ управлінські відносини;

¨ управлінські зв’язки

В загальному вигляді – управління – це певний тип управління, що існує між двома суб’єктами, один з яких знаходиться в позиції суб’єкта управління (СУ), а інший – об’єкта управління (ОУ). Взаємозв’язок між ними існує лише тоді, коли ОУ. виконує управлінські команди СУ.

Сфери управління у навколишньому середовищі:

v у неживій природі (технічних системах);

v в організмах (біологічних системах);

v у людському суспільстві (соціально-економічних системах)

Управління соціально-економічними системами має бути представлене в єдності 2-х підсистем: СУ та ОУ.

Коли реалізується управлінська взаємодія, можна говорити, що між двома системами існує управлінський зв’язок.Щоб він існував та, в свою чергу, здійснювалася управлінська взаємодія, необхідно, щоб між двома суб’єктами існували відносини управління.

Для управління найбільш принциповими є 2 типи відносин:

· відносини, що виникають при розподілі та кооперації праці в процесі спільної трудової діяльності власників;

· відносини найму, що виникають між власниками та користувачами засобів виробництва.

Слід розрізняти загальні та часткові поняття управління, що належать до певного об’єкта чи виду управління.

В загальному понятті управління відтворюються найбільш суттєві властивості. Управління суспільним виробництвом – загальне поняття, управління промисловим виробництвом – конкретне.

Загальне поняття управління – це визначення мети та факту її досягнення за допомогою необхідних та достатніх способів, засобів та впливів.

Мета – це кінцеві результати, яких необхідно досягнути в певний момент часу.

У формалізованому вигляді: ( Перша аксіома загальної теорії управління)

У = f ( Ц ^ С ^ Ф), а С = f ( S ^ R ^ W) , де

де У – управління;

Ц – ціль ( мета);

С – сукупність способів, засобів та впливів;

Ф – Факт досягнення мети.

^ - означає + чи –

S - повна технологія виробництва чогось корисного;

R – природні, трудові, матеріальні та ін. ресурси;

W- вплив для її досягнення;

X- матеріально – енергетичні та інформаційний вплив на ОУ та СУ.

З даної формули витікають такі наслідки:

1. Управління без мети не існує.

2. Управління не здійснимо без відповідних необхідних і достатніх способів, засобів та впливів;

3. Без реєстрації факту реального досягнення цілі процес управління не завершується.

4. Загальне поняття управління залишається однаковим для б-яких суб’єктів управління.

5. Загальне поняття управління застосовується до управління б –якими об’єктами.

6. Загальне поняття управління залишається незмінним в б –який проміжок часу.

7. Загальне поняття управління – це головне поняття науки про процеси управління.

8. Якщо немає ОУ та СУ , то управління відсутнє.

СУ притаманні такі властивості:

Ø володіння здатністю свідомо визначати мету;

Ø розробляти та вибирати способи впливу та засоби досягнення поставлених цілей;

Ø володіти здатністю реєстрації самого факту досягнення цілі;

Ø здійснювати процес управління.

Необхідними та достатніми властивостями та здібностями до управління володіє лише людина.

Управляти для досягнення поставлених цілей можна лише процесами.

Лише людина в процесі її виробничої діяльності є основним об’єктом управління.

Разом з тим, процеси протікають в конкретних предметах чи діях, що здійснюються над ними. Тому ми говоримо, “управління ресурсами”, “управління виробництвом”, “ управління банком”.

Наступною ознакою науки управління є поняття відносин управління: умов і способів реалізації СУ та ОУ. своїх властивостей.

Якщо СУ і ОУ починають обмінюватися діяльністю, то відносини перетворюються у зв’язки.

Отже,процес управління – це сукупність цілеспрямованих дій СУ по встановленню зв’язків для узгодження спільних дій з об’єктом управління з метою досягнення загальних цілей.

Фактично, процес управління відтворює динаміку здійснення управління.

Для характеристики управління часто використовують поняття «система управління», виділяючи в ній керуючу і керовану підсистеми. Іноді керуючу підсистему неправильно ототожнюють із суб'єктом, а керовану — з об'єктом управління.

Насправді керуюча підсистема — це частина соціальної складової організації, яка впливає на інші складові. Її елементами є індивіди, що працюють в управлінських під­розділах, виконуючи лише функції управління, а також індивіди, які управляють працівниками виробництва, роз­поряджаються задіяними у виробництві технічними та економічними ресурсами, працюючи безпосередньо у виробничих та забезпечуючих підрозділах організації. Керуюча підсистема виконує функції управління керованою.

Керованою підсистемою є задіяні у виробництві та інших сферах діяльності ресурси організації — людські, матеріальні, фінансові.

На систему управління впливає також навколишнє середовище, оскільки на її входи подається інформація про трудові, матеріальні, фінансові, екологічні та інші ресурси виробництва.

Входи системи управління — елементи системи управління, че­рез які інформація із навколишнього середовища надходить до неї.

Кожна система управління здійснює вплив на навко­лишнє середовище, подаючи на свої виходи інформацію та продукт функціонування виробничо-господарської сис­теми (товари, послуги, фінанси та ін.).

Виходи системи управління — елементи системи управління, через які інформація та продукт функціонування виробничо-господарської організації надходять у навколишнє середовище.

Сучасні системи управління не виникли з нічого, не зародилися спонтанно, а є наслідком тривалої еволюції в процесі історичного розвитку суспільного вироб­ництва.

Спільні дії людей можливі лише в тому випадку, якщо вони визнають загальні принципи управління.

Принципи– це початок науки, теорії організацій систем. Принципи повинні дати відповідь на питання: якими повинні бути цілі, які способи та засоби можна використати для їх досягнення. Виникає об’єктивна необхідність накласти певні обмеження на процес управління.

Фактично принципи можуть бути в якості обмежень.

Критерій – це оцінка діяльності системи в минулому, теперішньому та майбутньому.

Організована та спрямована на досягнення певної мети діяльність 2-х або декількох людей, які взаємодіють один з одним за допомогою засобів зв’язку, утворює важливе для науки управління поняття організації.

Будь-яка організація має бути представлена як відкрита система, що вбудована у зовнішній світ. На вході організація отримує ресурси із зовнішнього середовища, а на виході вона віддає їй створений в організації продукт.

Факт життєдіяльності організації складається з 3-х основних процесів:

Ø отримання сировини або ресурсів із зовнішнього оточення;

Ø виготовлення продукту;

Ø передача продукту у зовнішнє середовище.

Основну роль у підтриманні балансу між цими процесами, а також у мобілізації ресурсів організації на їх здійснення належить менеджменту. Саме для вирішення цих завдань існує управління в організації і саме це є основною роллю управління в організації.

Окрім функціональної характеристики управління, що відповідає на питання, що і як здійснюється в управлінні, важливими аспектами розгляду управління є також:

· взаємозв’язок управління та системи відносин в організації;

· управління та зовнішнє середовище організації;

· лідерство.

Читайте також:

1. C. 3. Структурна побудова управління організаціями.
2. ERP і управління можливостями бізнесу
3. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
4. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
5. ISO9000. Як працює система управління якістю
6. Oracle Управління преміальними
7. T. Сутність, етіологія та патогенез порушень опорно-рухової системи
8. А. Видання прав актів управління
9. Автоматизація управління діяльністю готелю
10. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
11. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
12. Автоматизовані станції управління насосними станціями водопостачання першого, другого і третього підйомів

Переглядів: 903