МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
||||||||||
Сутність управління як науки та мистецтва.
Поняття “управління” має досить широке значення і застосовується у різному контексті. У цивільному кодексі (1804) розмежовується “управління майном” і володіння майном”, зокрема, його передача. Суть управління полягала в отриманні прибутків від майна, за умови збереження його цілісності. Управитель був лише розпорядником і мав обмежену свободу дій. Він не був ані творцем, ані новатором, та не виявляв ініціативи. Він вирішував другорядні завдання, бо його влада була неповною. З історії нам відомо, що виникнення примітивних форм управління нерозривно пов’язано з розвитком виробництва та обміну, тобто з утворенням ієрархічних суспільств, що в економічному плані відрізняються внутрішньою спеціалізацією його членів. Виникла нагальна потреба в правилах організації вкладання, обігу, збереження коштів і товарів. Розробка і впровадження таких правил були першою спробою оформлення практики управління. Стародавні тексти, зокрема ассірійські та єгипетські, підтверджують це. В наукових коментарях до свого перекладу “Одіссеї” Віктор Берар (1933 р.) порушив проблему запасів вина олії, хліба, які знаходилися в ахейських маєтках. Їхні розміри, асортимент вимагали нагляду довіреної особи, на яку покладалися операції складування , фізичний контроль за кількістю та якістю запасів. Пізніше Ксенофонт у одній із своїх робіт розглядав принципи управління домашнім господарством і сільськогосподарським маєтком. Ці тексти можна вважати першими спробами сформулювати принципи управління. Але вони розглядали лише закриті системи адміністративного типу (авторитарність рішень господаря маєтку), були слабко пов’язані з довкіллям. Управління, як і медицина, виникло на потребу суспільства. Медицина піклувалася про лікування хворих, управління – про організацію виробництва і збереження продукції, щоб вдовольнити запити споживачів і забезпечити випуск нової продукції. Матеріальні і духовні потреби людей є основними спонукальними причинами їхньої господарської діяльності від виникнення людства до нинішніх часів. Наприклад, економічна діяльність первинних людей. ІV – II тис. до н.е. – відбулося 1 велика подія суспільної праці – відділення тваринництва від землеробства, тобто був започаткований процес поділу та кооперації праці як засіб підвищення ефективності виробництва. Пізніше – XII-VIII ст. до н.е. – 2 подія – відокремлення ремесла від землеробства. Потім – ремісничі майстерні – отже з’явилося виробництво засобів виробництва, предметів споживання, а праця людей – організовується. Історія розвитку суспільного виробництва свідчить, що виробничо-господарська діяльність людей здійснюється залежно від способів і методів управління спільною діяльністю людей. Процеси ринкової трансформації національної економіки викликають необхідність запровадження відповідної до нових умов функціонування підприємств системи управління виробничими та соціальними процесами. Отже, управління– це: ¨ здійснюваний індивідом або групою осіб процес з метою координування діяльності інших осіб, спрямований на досягнення результатів, недосяжних для жодної з цих осіб зокрема; ¨ цілеспрямована дія на об’єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв’язку зі зміною обставин; ¨ певний тип взаємодії, що існує між двома суб’єктами, один з яких знаходиться в позиції суб’єкта управління, а інший – об’єкта управління
Управління не можна ототожнювати з керівництвом, яке за своєю сутністю є ширшим поняттям. Керівництво організаціями — процеси мотивування, регулювання і наставництва щодо методів і способів виконання робіт підлеглими. Управлінняє висококваліфікованою керівною діяльністю, основаною на поточному й стратегічному плануванні, відповідній організаційній структурі, розвинутій системі мотивування, а також необхідному рівні контролю. Управлінський вплив здійснює не тільки керівник, а й інші працівники управління, які виконують функції, підфункції та завдання в загальному процесі управління. Управлінська думка XX робить особливий опір на перетворенні управління в науку. Лютер Гьюлік, теоретик у сфері управління, заявляє, що управління стає наукою, оскільки воно систематично вивчає явища, що згруповані в різні теорії і тому, що вона “ намагається на систематизованих засадах зрозуміти, чому і як люди систематично працюють разом для досягнення певних цілей і для того, щоб зробити ці системи співпраці більш корисними для людства”. Основою будь – якої науки є можливість об’єктивно виміряти явища, що вивчаються (тут важко). Тому керівники – практики схиляються до думки, що управління – це мистецтво, якому можна навчитися лише через досвід. На користь твердження, що управління – це складна наука, свідчить головний аргумент, науковості – присутність таких елементів: · загальних принципів управління, що визначають різні аспекти управління системами; · власної методології; · конкретних методик здійснення процесу управління. Суттєвий внесок в теорію управління внесли математика, статистика, інженерні науки, які дозволили змоделювати та кількісно обґрунтувати управлінські явища. На сьогоднішній день базовою характеристикою науки управління крім словесних роздумів та описового аналізу моделями є збільшення частки символів та кількісних значень. Це доводить, що управління є наукою. Управління є невід’ємною частиною самого процесу праці. Узагальнено мистецтво управління, яким володіють лише окремі люди ( Македонський, Хан – Батий, О. Невський, Суворов ) є лише частиною науки управління. З іншого боку, оволодіти мистецтвом будь – якої професії, в т.ч. професії управлінця – менеджера, можливо лише за допомогою пізнання науки управління.
2. Вихідні поняття загальної теорії управління.
Вихідними поняттями загальної теорії управління є: ¨ суб’єкт управління; ¨ об’єкт управління; ¨ входи і виходи ; ¨ процес управління; ¨ управлінські відносини; ¨ управлінські зв’язки В загальному вигляді – управління – це певний тип управління, що існує між двома суб’єктами, один з яких знаходиться в позиції суб’єкта управління (СУ), а інший – об’єкта управління (ОУ). Взаємозв’язок між ними існує лише тоді, коли ОУ. виконує управлінські команди СУ. Сфери управління у навколишньому середовищі: v у неживій природі (технічних системах); v в організмах (біологічних системах); v у людському суспільстві (соціально-економічних системах) Управління соціально-економічними системами має бути представлене в єдності 2-х підсистем: СУ та ОУ. Коли реалізується управлінська взаємодія, можна говорити, що між двома системами існує управлінський зв’язок.Щоб він існував та, в свою чергу, здійснювалася управлінська взаємодія, необхідно, щоб між двома суб’єктами існували відносини управління. Для управління найбільш принциповими є 2 типи відносин: · відносини, що виникають при розподілі та кооперації праці в процесі спільної трудової діяльності власників; · відносини найму, що виникають між власниками та користувачами засобів виробництва. Слід розрізняти загальні та часткові поняття управління, що належать до певного об’єкта чи виду управління. В загальному понятті управління відтворюються найбільш суттєві властивості. Управління суспільним виробництвом – загальне поняття, управління промисловим виробництвом – конкретне. Загальне поняття управління – це визначення мети та факту її досягнення за допомогою необхідних та достатніх способів, засобів та впливів. Мета – це кінцеві результати, яких необхідно досягнути в певний момент часу. У формалізованому вигляді: ( Перша аксіома загальної теорії управління) У = f ( Ц ^ С ^ Ф), а С = f ( S ^ R ^ W) , де де У – управління; Ц – ціль ( мета); С – сукупність способів, засобів та впливів; Ф – Факт досягнення мети. ^ - означає + чи – S - повна технологія виробництва чогось корисного; R – природні, трудові, матеріальні та ін. ресурси; W- вплив для її досягнення; X- матеріально – енергетичні та інформаційний вплив на ОУ та СУ. З даної формули витікають такі наслідки: 1. Управління без мети не існує. 2. Управління не здійснимо без відповідних необхідних і достатніх способів, засобів та впливів; 3. Без реєстрації факту реального досягнення цілі процес управління не завершується. 4. Загальне поняття управління залишається однаковим для б-яких суб’єктів управління. 5. Загальне поняття управління застосовується до управління б –якими об’єктами. 6. Загальне поняття управління залишається незмінним в б –який проміжок часу. 7. Загальне поняття управління – це головне поняття науки про процеси управління. 8. Якщо немає ОУ та СУ , то управління відсутнє. СУ притаманні такі властивості: Ø володіння здатністю свідомо визначати мету; Ø розробляти та вибирати способи впливу та засоби досягнення поставлених цілей; Ø володіти здатністю реєстрації самого факту досягнення цілі; Ø здійснювати процес управління. Необхідними та достатніми властивостями та здібностями до управління володіє лише людина. Управляти для досягнення поставлених цілей можна лише процесами. Лише людина в процесі її виробничої діяльності є основним об’єктом управління. Разом з тим, процеси протікають в конкретних предметах чи діях, що здійснюються над ними. Тому ми говоримо, “управління ресурсами”, “управління виробництвом”, “ управління банком”. Наступною ознакою науки управління є поняття відносин управління: умов і способів реалізації СУ та ОУ. своїх властивостей. Якщо СУ і ОУ починають обмінюватися діяльністю, то відносини перетворюються у зв’язки. Отже,процес управління – це сукупність цілеспрямованих дій СУ по встановленню зв’язків для узгодження спільних дій з об’єктом управління з метою досягнення загальних цілей. Фактично, процес управління відтворює динаміку здійснення управління. Для характеристики управління часто використовують поняття «система управління», виділяючи в ній керуючу і керовану підсистеми. Іноді керуючу підсистему неправильно ототожнюють із суб'єктом, а керовану — з об'єктом управління. Насправді керуюча підсистема — це частина соціальної складової організації, яка впливає на інші складові. Її елементами є індивіди, що працюють в управлінських підрозділах, виконуючи лише функції управління, а також індивіди, які управляють працівниками виробництва, розпоряджаються задіяними у виробництві технічними та економічними ресурсами, працюючи безпосередньо у виробничих та забезпечуючих підрозділах організації. Керуюча підсистема виконує функції управління керованою. Керованою підсистемою є задіяні у виробництві та інших сферах діяльності ресурси організації — людські, матеріальні, фінансові. На систему управління впливає також навколишнє середовище, оскільки на її входи подається інформація про трудові, матеріальні, фінансові, екологічні та інші ресурси виробництва. Входи системи управління — елементи системи управління, через які інформація із навколишнього середовища надходить до неї. Кожна система управління здійснює вплив на навколишнє середовище, подаючи на свої виходи інформацію та продукт функціонування виробничо-господарської системи (товари, послуги, фінанси та ін.). Виходи системи управління — елементи системи управління, через які інформація та продукт функціонування виробничо-господарської організації надходять у навколишнє середовище. Сучасні системи управління не виникли з нічого, не зародилися спонтанно, а є наслідком тривалої еволюції в процесі історичного розвитку суспільного виробництва. Спільні дії людей можливі лише в тому випадку, якщо вони визнають загальні принципи управління. Принципи– це початок науки, теорії організацій систем. Принципи повинні дати відповідь на питання: якими повинні бути цілі, які способи та засоби можна використати для їх досягнення. Виникає об’єктивна необхідність накласти певні обмеження на процес управління. Фактично принципи можуть бути в якості обмежень. Критерій – це оцінка діяльності системи в минулому, теперішньому та майбутньому. Організована та спрямована на досягнення певної мети діяльність 2-х або декількох людей, які взаємодіють один з одним за допомогою засобів зв’язку, утворює важливе для науки управління поняття організації. Будь-яка організація має бути представлена як відкрита система, що вбудована у зовнішній світ. На вході організація отримує ресурси із зовнішнього середовища, а на виході вона віддає їй створений в організації продукт. Факт життєдіяльності організації складається з 3-х основних процесів: Ø отримання сировини або ресурсів із зовнішнього оточення; Ø виготовлення продукту; Ø передача продукту у зовнішнє середовище. Основну роль у підтриманні балансу між цими процесами, а також у мобілізації ресурсів організації на їх здійснення належить менеджменту. Саме для вирішення цих завдань існує управління в організації і саме це є основною роллю управління в організації. Окрім функціональної характеристики управління, що відповідає на питання, що і як здійснюється в управлінні, важливими аспектами розгляду управління є також: · взаємозв’язок управління та системи відносин в організації; · управління та зовнішнє середовище організації; · лідерство.
Читайте також:
|
|||||||||||
|