• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Основні категорії, ключові поняття та визначення теми.

Мета та завдання лекції.

Тема 8. Організація ІТ-підрозділу на підприємстві

Висновки по лекції.

Одним з підходів до управління ІС в організації є впровадження стандарту CobiT("контрольні об'єкти для інформаційних і суміжних технологій"), розробленого Асоціацією аудиту і управління інформаційними системами (ІSACA).

Ресурси ІС в CobіТ описані п'ятьма складовими:дані, додатки, технологія, обладнання, люди. Критеріями оцінки інформації в CobіТє ефективність, продуктивність, конфіденційність, цілісність, придатність, погодженість та надійність. Для управління ресурсами ІС CobіТ виділяє 34 високорівневі цілі управління, по одній на кожний ІТ-процес, які згруповані в 4 домена: планування і організація; проектування і впровадження; експлуатація і супроводження; моніторинг.

Для описання рівня розвитку процесів управління інформаційними технологіями в організації з метою оцінки їх поточного стану, а також визначення стратегії і тактики їх розвитку розроблено моделі зрілості управління ІТ-процесами від 0 рівня (не існує) до 5 рівня (оптимізованого).

Для організації контролю ІТ-процесів призначені критичні фактори успіху,для контролю досягнення цілей ІТ-процесів - ключові індикатори цілі, а для контролю результатів кожного ІТ-процесу - ключові індикатори результату.

Метою лекції є ознайомлення з сучасними підходами до організації ІТ-підрозділів на підприємствах.

Завданнялекції:

- розглянути основні проблеми організації ІТ-підрозділу на підприємстві

- розкрити підходи до побудови типових та адаптивних оргструктур ІТ-підрозділів;

- охарактеризувати параметри, що визначають вибір оргструктури ІТ-підрозділу;

- ознайомити з основними вимогами до ІТ-персоналу.

8.2. План лекції.

План:

1. Проблеми організації ІТ-підрозділу на підприємстві.

2. Типові оргструктури ІТ-підрозділів.

3. Адаптивні оргструктури ІТ-підрозділів.

4. Параметри, що визначають вибір оргструктури ІТ-підрозділу.

5. Основні вимоги до ІТ-персоналу.

Адаптивність оргструктури - здатність пристосовуватись до змін умов і характеру діяльності організації.

Бізнес-аналітик - спеціаліст, який займається формалізацією вимог кінцевих користувачів ІС для забезпечення ефективної роботи програмістів.

Директор з інформаційних технологій (ІТ-директор) -менеджер з інформатизації, відповідальний за придбання і впровадження нових інформаційних технологій, управління інформаційними ресурсами.

ІТ-аутсорсинг - повна або часткова передача спеціалізованій компанії (провайдеру ІТ-послуг) функцій, пов’язаних з інформаційними технологіями.

Кваліфікація - здатність виконувати завдання та обов'язки роботи відповідної складності.

Організаційна структура ІТ-підрозділу - стала модель взаємодій різного характеру між співробітниками всередині самого ІТ-підрозділу, а також між ІТ-підрозділом та іншими підрозділами організації.

Програміст - фахівець, що займається написанням і коректуванням програм для ЕОМ, тобто програмуванням.

Професія – вид трудової діяльності людини, предмет її постійних занять, що свідчить про наявність у неї знань і умінь, досвіду, які дозволяють кваліфіковано виконувати певні види робіт.

Системний адміністратор – співробітник, посадові обов'язки якого передбачають забезпечення штатної роботи парку комп'ютерної техніки, мережі й програмного забезпечення, а також забезпечення інформаційної безпеки в організації.

Спеціальність - комплекс спеціальних теоретичних знань і практичних навичок, що набуваються людиною в результаті спеціальної професійної підготовки та досвіду роботи в певній галузі і дають змогу здійснювати відповідний вид діяльності.

8.4. Текст лекції.

Для максимального використання можливостей інформаційних технологій необхідно, щоб процесами розвитку і підтримки ІС займалися кваліфіковані ІТ-фахівці. У більшості випадків як тільки компанія починає використовувати інформаційні технології (хоча б пошту і офісні додатки), вона відразу ж наймає ІТ-фахівця (у першу чергу системного адміністратора), що покликаний забезпечувати життєздатність інформаційних ресурсів компанії.

У міру росту компанії та ускладнення як фізичної ІТ-інфраструктури, так і ІС, що використовуються, штат ІТ-фахівців розширюється: з'являються додаткові системні адміністратори і програмісти (якщо виникають завдання з доробки програмного забезпечення або з розробки нового). З'являється необхідність взаємоорганізувати ІТ-фахівців, визначитися з їх функціями і співпідпорядкованістю, тобто, встає проблема створення організаційної структури ІТ-підрозділу.

Організаційна структура ІТ-підрозділу - стала модель взаємодій різного характеру між співробітниками всередині самого ІТ-підрозділу, а також між ІТ-підрозділом та іншими підрозділами організації.

Традиційною моделлю є пряме підпорядкування ІТ-підрозділу представникові фінансової структури організації, найчастіше - фінансовому директорові. Іноді на виробництві є посада головного інженера (або головного фахівця галузі, у якій працює підприємство) і служба ІT може підпорядковуватись йому. Донедавна така структура могла цілком задовольняти потреби компаній, однак у цей момент лише на деяких з них ІT-підрозділ зміг ефективно перебудуватися для виконання виниклих завдань. На жаль, на більшості підприємств служба, що по визначенню повинна бути передовою, у цей момент є баластом.

Підпорядкування фінансовому підрозділу приводить до того, що інформаційна служба випадає із загального процесу ведення бізнесу і служить задоволенню потреб тільки фінансистів - технічному супроводу програм фінансових і бухгалтерських служб. "Урізаність" компетенції ІT-служб тягне неможливість використання потенціалу підрозділу, невідповідність спеціалізації інформаційної структури фактично виконуваним функціям, нечіткій спеціалізації всередині відділу, відсутності методології рішення завдань автоматизації. Більше того, найчастіше такі функції ІT-відділу, як забезпечення різними видами зв'язку, забезпечення комп'ютерною технікою, розробка маркетингових і аналітичних систем, лягають на адміністративні, маркетингові й господарські служби.

У сучасній ситуації тільки при розгляді ІT-підрозділу як активного учасника бізнесу можливо ефективне впровадження корпоративної ІС і, відповідно, ефективний розвиток організації. Меншою проблемою для підприємства може стати відмова від впровадження ІС, чим її неправильне впровадження.

Як мінімально необхідні міри можна вказати: визначення керівника ІT-служби як менеджера, що діє нарівні з топ-менеджерами з продажу, виробництва, логістики, фінансів та ін.; проведення кардинальної реструктуризації відділу, постановка якісно нових завдань як перед співробітниками ІT-відділу, так і перед співробітниками компанії в цілому. Найважливішу роль грає побудова щільної взаємодії "ІT-шників" з лінійними менеджерами (як мінімум) і рядовими співробітниками всіх відділів (в ідеалі).

Ще одним принциповим аспектом змін, крім розгляду ІT-підрозділу як активного учасника бізнесу, є залучення в процес впровадження ІС менеджерів середнього і більшості менеджерів вищої ланки підприємства. Відомо, що деяким "містечковим царькам" організації не вигідний додатковий контроль, що інформаційна система надає вищому керівництву і власникам підприємства. Найбільш часто займана позиція в цих випадках: "це не моя справа", "на підприємстві є ІT-відділ, впровадження системи - це їх прямий обов'язок". Така позиція повинна бути змінена ще на етапі передпроектного обстеження і постановки завдання. Найбільш очевидний хід у цій ситуації - організація команд по обстеженню і впровадженню, у які будуть нарівні входити як консультанти організації, що проводять впровадження (або внутрішні аналітики, задіяні в проекті), так і керівники всіх значимих підрозділів компанії.

Типові оргструктури ІТ-підрозділів:

1. Лінійна структура - найпростіший спосіб організації, використовується в невеликих організаціях або на початкових етапах розвитку ІТ. Як правило, у цьому випадку виділяється посада керівника ІТ-відділу, у безпосередньому підпорядкуванні якого перебувають кілька ІТ-фахівців (рис. 8.1).

Рис. 8.1. Лінійна структура ІТ-підрозділу

Програміст - фахівець, що займається написанням і коректуванням програм для ЕОМ, тобто програмуванням.

Системний адміністратор – співробітник, посадові обов'язки якого передбачають забезпечення штатної роботи парку комп'ютерної техніки, мережі й програмного забезпечення, а також забезпечення інформаційної безпеки в організації.

2. Функціональна структура - найпоширеніший спосіб організації, коли фахівців ІТ-відділу розділяють на підрозділи на основі виконуваних функцій (рис. 8.2-8.3). Є результатом розвитку лінійної структури і основою для більшості інших типів ІТ-оргструктур.

Рис. 9.2. Основні компоненти СППР

Основні компоненти СППР(рис. 9.2):

- база даних (БД) – інформаційна структура, яка відображає стан та відношення об'єктів, що аналізуються;

- система управління базою даних;

база моделей - сукупність математичних, логічних, лінгвістичних та інших моделей, які використовуються для багатокритеріального порівняльного аналізу альтернатив рішення. Основними методами аналітичного моделювання для підтримки прийняття управлінських рішень є:

1. Факторний аналіз ("причина-наслідок") - зміна значення одних змінних (факторів) або їх зв’язків (формул) для дослідження простору зміни значень інших, залежних, змінних.

2. Оптимізаційний аналіз - отримання найкращого значення цільової функції з урахуванням накладених обмежень шляхом підбору значень змінних.

3. Кореляційно-регресивний аналіз – визначення виду зв’язків між залежними змінними і факторами.

4. Аналіз тенденцій - прогнозування динаміки розвитку об’єкта управління шляхом побудови трендів – відрізків числових рядів;

- система управління базою моделей;

- інтерфейс користувача – спосіб організації взаємодії користувача з системою.

Побудова СППР повинна забезпечувати реалізацію таких її важливих властивостей:

1. Iнтерактивність СППР означає, що система відгукується на різного виду дії, якими людина має намір вплинути на обчислювальний процес, зокрема, у діалоговому режимі. Людина та система обмінюються інформацією в темпі, який порівнянний зі швидкістю оброблення інформації людиною.

2. Iнтегрованість СППР - це сумісність складових системи щодо керування даними і засобами спілкування з користувачами в процесі підтримки прийняття рішень.

3. Потужність СППР означає здатність системи відповідати на найістотніші запитання.

4. Доступність СППР - це здатність забезпечувати видачу відповідей на запити користувача в потрібній формі і в необхідний час.

5. Гнучкість СППР характеризує можливість системи адаптуватися до змін потреб і ситуацій.

6. Надійність СППР означає здатність системи виконувати потрібні функції протягом заданого тривалого періоду.

7. Робастність СППР - це здатність системи відновлюватися в разі виникнення помилкових ситуацій як зовнішнього, так і внутрішнього походження. Наприклад, у робастній системі допускаються помилки у вхідній інформації або несправності апаратних засобів.

8. Керованість СППР означає, що користувач може контролювати дії системи, втручаючись у хід розв’язування задачі.

Аналізуючи еволюцію систем підтримки прийняття рішень, можна вирізнити три покоління СППР:

1. Перше покоління СППР (1970-1980 роки) майже повністю повторювало функції звичайних управлінських систем щодо надання комп’ютеризованої допомоги у прийнятті рішень. Основні компоненти СППР мали такі ознаки:

- керування даними - великі обсяги інформації, внутрішні
і зовнішні банки даних, оброблення й оцінювання даних;

- керування обчисленнями (моделювання) - моделі, розроблені фахівцями в галузі інформатики для спеціальних проблем;

- користувацький інтерфейс (мова спілкування) - мови програмування, створені для великих ЕОМ, які використовуються виключно програмістами.

2. СППР другого покоління (початок 1980 - середина 1990-х років) вже мали принципово нові ознаки:

- керування даними - необхідна і достатня кількість інформації про факти згідно зі сприйняттям особою, що приймає рішення (ОПР), яка охоплює приховані допущення, інтереси та якісні оцінки;

- керування обчисленнями і моделюванням - гнучкі моделі, які відтворюють спосіб мислення ОПР у процесі прийняття рішень;

- користувацький інтерфейс — програмні засоби, «дружні» користувачеві, звичайна мова, безпосередня робота кінцевого користувача.

Дружні СППР дають їй змогу вести рівноправний зрозумілий діалог із ПЕОМ, використовуючи звичні мови спілкування. Системи можуть «персоналізувати» користувача, підстроюватися під його стиль мислення, рівень знань і професійної підготовки, а також засоби роботи.

Цілі та призначення СППР другого покоління можна визначити так:

- допомога в розумінні розв’язуваної проблеми. Сюди належать структуризація проблеми, генерування постановок задач, виявлення переваг, формування критеріїв;

- допомога в розв’язуванні задачі: генерування і вибір моделей та методів, збір і підготовка даних, виконання обчислень, оформлення і видача результатів;

- допомога щодо аналізу розв’язків, тобто, проведення аналізу типу «Що ..., коли ...?» і т. ін., пояснення ходу розв’язування, пошук і видача аналогічних рішень у минулому та їх наслідків.

3. СППР третього покоління (з середини 1990-х років і донині) мають ті самі ознаки, що і другого покоління, але з’явилися додаткові можливості за рахунок упровадження таких нових засобів інформаційних технологій та методів штучного інтелекту:

- сховищ та вітрин даних, що дає змогу творцям рішень аналізувати величезні обсяги даних про поточні ділові транзакції з метою вибору раціонального рішення;

- OLAP-систем, які дають можливість користувачам швидко і зручно маніпулювати великими базами даних для дослідження багатьох показників бізнесової діяльності в різних ракурсах;

- дейтамайнінгу (Data mining) - методів інтелектуального аналізу даних для пошуку в базах і сховищах даних невідомих (прихованих) закономірностей і тенденцій;

- консультуючих, основаних на знаннях, засобів підтримки прийняття рішень;

- новітніх засобів телекомунікацій, які забезпечують ефективні зв’язки користувачів між собою під час створення групових рішень (Groupware), віртуальних організацій і офісів тощо;

- географічних баз даних та геоінформаційних систем, які забезпечують користувачам доступ, показ і аналіз даних, що мають географічний (територіальний) зміст і значення, з використанням карт.

Слід відзначити, що до останнього часу системи підтримки прийняття рішень третього покоління інколи називали інакше, наприклад, «СППР на основі сховищ даних», «інтелектуальні СППР» тощо. Проте, ці новітні інформаційні системи цілком уписуються в існуючі СППР як окремі типи чи групи. Крім того, не можна сказати, що нові покоління СППР витісняють чи заміняють попередні. Нині використовуються СППР усіх поколінь, можливо, у разі необхідності деякі застарілі системи модифікують.

Основні характеристики сучасних СППР:

1. СППР забезпечує користувачеві легкий доступ до моделей і даних для того, щоб підтримати процес прийняття рішень стосовно слабоструктурованих і неструктурованих завдань. Розум людини та інформація, що генерується комп’ютером, становлять одне ціле для прийняття рішень.

2. СППР підтримує і посилює (але не замінює і не відміняє) міркування та оцінки користувача. Контроль лишається за людиною. Користувач «почуває себе комфортно», використовуючи систему, завдяки зручному інтерфейсу, і не боїться працювати з нею.

3. СППР підвищує, в основному, ефективність прийнятих рішень (а не лише продуктивність ОПР). На відміну від адміністративних інформаційних систем, в яких акцент робиться на максимальній продуктивності аналітичного процесу, у СППР значно вагомішою є ефективність процесу прийняття рішень та самих рішень.

4. СППР інтегрує моделі та аналітичні методи зі стандартним доступом до даних і вибіркою даних. Для надання допомоги у прийнятті рішень активізуються одна чи кілька моделей (математичних, статистичних, імітаційних, кількісних, якісних або комбінованих). Зміст баз та сховищ даних охоплює історію поточних і попередніх операцій (сильна сторона типової АIС), а також інформацію внутрішнього характеру та інформацію про середовище.

5. СППР проста у використанні навіть для осіб, які не набули значного досвіду спілкування з ЕОМ. Системи є «дружніми» для користувачів, не потребують практично ніяких глибоких знань з обчислювальної техніки і забезпечують просте пересування системою, діалогову документацію, умонтовані засоби навчання та інші атрибути програмних інтерфейсних систем.

6. СППР побудована за принципом інтерактивного розв’язування завдань. Користувач має змогу підтримувати діалог із СППР у безперервному режимі, а не обмежуватися введенням окремих команд з наступним очікуванням результатів.

7. СППР зорієнтована на гнучкість та адаптивність для пристосування до змін у середовищі чи в підходах до розв’язування задач, які обирає користувач. Керівник має пристосуватися до змінюваних умов сам і відповідно підготувати систему. Еволюція та адаптація системи мають бути поєднані з її життєвим циклом.

8. СППР не мусить нав’язувати користувачеві певного процесу прийняття рішень. Користувач повинен мати низку можливостей, щоб обирати їх у формі та послідовності, які відповідають стилю його пізнавальної діяльності - стилю «уявлюваних моделей».

Класифікація систем підтримки прийняття рішень:

1. На концептуальному рівні:

- СППР, що управляються повідомленнями (Communication-Driven DSS) - СППР підтримують групи користувачів, що працюють над виконанням спільної задачі;

- СППР, що управляються даними (Data-Driven DSS) - здебільшого орієнтуються на доступ і маніпуляції з даними;

- СППР, що управляються документами (Document-Driven DSS) - управляють, здійснюють пошук та маніпулюють неструктурованою інформацією, заданою у різних форматах;

- СППР, що управляються моделями (Model-Driven DSS) - характеризуються здебільшого доступом і маніпуляціями з математичними моделями (статистичними, фінансовими, оптимізаційними, імітаційними);

- СППР, що управляються знаннями (Knowledge-Driven DSS) - забезпечують розв'язання задач у вигляді фактів, правил та процедур.

2. На технічному рівні:

- корпоративні СППР - підключені до великих сховищ інформації (Data Warehouse), які працюють на основі використання технології комплексного багатовимірного анализу даних в реальному часі OLAP (On-Line Analytical Processing) та обслуговують декількох менеджерів підприємства;

- настільні СППР - це малі системи, що обслуговують лише один комп'ютер користувача.

3. На рівні користувача:

- пасивні СППР – системи, що допомагають процесу прийняття рішень, але не можуть рекомендувати, яке рішення слід обрати;

- активні СППР – системи, що можуть рекомендувати, яке рішення слід прийняти;

- кооперативні СППР – системи, що дозволяють ОПР змінювати, доповнювати або покращувати запропоновані рішення.

4. Залежно від даних, з якими працюють СППР:

- оперативні СППР - призначені для негайного реагування на зміни поточної ситуації в управлінні фінансово-господарськими процесами підприємства;

- стратегічні СППР - орієнтовані на аналіз значних об'ємів різнорідної інформації, яка збирається з різних джерел, з метою пошуку найраціональніших варіантів розвитку бізнесу підприємства з урахуванням різних факторів, таких як кон'юнктура цільових ринків, зміни фінансових ринків та ринків капіталів, зміни у законодавстві і т.ін.

Розподіл комп'ютерної підтримки різних функцій за допомогою СППР:

- стратегічне управління - 40%;

- оперативне управління - 30%;

- розподіл ресурсів - 15%;

- розрахунок річного бюджету - 12 %.

Найвідоміші комерційні реалізації СППР:

- Сімплан (корпоративне планування);

- Прожектор (фінансове планування);

- Експрес (рішення у сфері маркетингу і фінансів);

- CIS (планування нової продукції);

- РМS (управління цінними паперами);

- ВІS (управління бюджетом);

- FOCUS (фінансове моделювання);

- ISDS (формування портфеля замовлень);

- Marketing Expert (розроблення стратегічного і тактичного планів маркетингу);

- RealPlan (інвестування в нерухоме майно);

- TAX ADVISOR (консультації з питань оподаткування).

Читайте також:

1. I визначення впливу окремих факторів
2. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
3. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
4. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
5. II. Поняття соціального процесу.
6. Ocнoвнi визначення здоров'я
7. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
8. А/. Поняття про судовий процес.
9. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
10. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
11. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
12. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.

Переглядів: 972