Лекція 3. Композиційно-змістовий аналіз наукового джерела

Можна багато читати, але мало досягти. Для правильної організації самостійної роботи над книгою необхідно знати, що читати і як читати. Читання – найголовніший спосіб збагачення знань.

Види читання:

– суцільне читання – це читання і тільки рідкісне записування цитати чи якоїсь думки;

– перегляд книги – читання для загального ознайомлення;

– перегортання книги – в цьому випадку читається зміст, передмова і нашвидку перегортається вся книга (для знання, що є така книга);

– інформаційне читання – читання для загального розвитку, для розширення знань у даній галузі;

– рецептивне читання – читання для збагачення та поповнення знань.

Виділяють ще пошукове читання.

Науковий текст, як радять фахівці, треба читати 7-15 сторінок за годину. Знайомство з книгою починається з титульної сторінки. Досвідченому читачеві чимало може сказати прізвище автора книги. Коли книга має ряд видань, варто брати останнє, найновіше. Перед безпосереднім опрацюванням книги потрібно ознайомитися з її апаратом. Апарат книги – це науково-довідкові матеріали, що їх автор, упорядник чи редактор додають, щоб поінформувати читачів про зміст і структуру книги. Складовими апарату книги є: анотація, передмова, примітки, післямова, біографічна довідка про автора, покажчики, список літератури, зміст.

Після попереднього ознайомлення переходять до суцільного читання. Це читання вимагає зосередження, адже необхідно знайти в читаному найістотніше, зрозуміти і запам’ятати його. Якщо книга власна, можна в ній робити помітки простим олівцем, підкреслення, умовні позначки. Сміливі, цікаві думки можна позначити на полях знаком оклику, прямою вертикальною лінією; судження, що викликають сумнів чи незгоду, – знаком питання; те, що дивує, чи є незрозумілим, – знаком питання і оклику.

Слід виробляти самостійність суджень, критичний підхід до прочитаного, зіставляти його із знаним раніше, із твердженням інших авторів. Дехто, зустрівши в тексті незрозуміле слово, прізвище невідомої людини чи згадку про незнану подію, відразу перериває читання і звертається до довідників. Вважають, що доцільніше занотувати незрозуміле слово й продовжити читання, бо з подальшої розповіді значення його часто розкривається. Якщо цього не сталося, то варто звернутися до довідникової літератури. Коли на потрібну тему є ряд публікацій, монографій, опрацьовувати їх варто не в хронологічному порядку, а починаючи з найновішої, бо автори новіших праць, як правило, посилаються на здобуток своїх попередників.

Часто буває так, що в літературі є кілька різних точок зору щодо певного питання. Яка з них правильна? Для цього треба уважно розглянути докази, які висувають різні автори, зіставити їх твердження і аргументи з тими, що доводилось читати, з власними спостереженнями і стати на якусь точку зору або найкраще мати свою. При читанні необхідно постійно перевіряти себе, чи не припустилися ви якогось хибного розуміння певних положень або якоїсь неточності.

Перечитування раніше читаних творів через значні проміжки часу буває дуже корисним. Читач може знайти в них багато того, на що раніше не звернув уваги.

Конспект(від лат. conspectus – огляд) – короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо, тобто скорочений запис певної інформації. Тут знаходять відображення основні положення тексту, які при необхідності доповнюються, аргументуються, ілюструються яскравими прикладами тощо.

Конспект при потребі буває коротким або детальним. Можна зберегти без змін авторські конструкції, цитати. В іншому випадку використовується переказ, інші формулювання, для швидкості та зручності в конспекті можуть подаватися скорочені слова, абревіатури.

При прочитанні та прослуховуванні тексту (промови, доповіді, виступу) для конспектування звертається увага на опорні (ключові) слова, ті інформаційні центри, що несуть найбільше смислове навантаження (так звані „вузлики на пам’ять”). Вибір ключових моментів залежить від мети та завдань конспектування, власних знань у цій галузі, особистих зацікавлень, можливостей пам’яті тощо.

Для конспектування, як і реферування, використовуються такі способи викладу матеріалу: опис, оповідь, міркування.

За своїм обсягом конспект не перевищує 1/3 всього первинного тексту

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція 2. Становлення і розвиток наукового стилю української мови	\|	Етапи конспектування

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.