Методичні вказівки.

В економічній науці сформувалися дві основні концепції інфляції:

1) інфляція—знецінення нерозмінних на золото паперових грошей внаслідок переповнення каналів обігу грошовою масою;

2) інфляція — загальне зростання цін на товари та послуги.

Представники першого напряму неометалісти вважають, що золото має високу власну вартість, а тому не знецінюється як його паперові символічні замінники, оскільки золото — втілення багатства.

Представники другого напряму вирішальною ознакою інфляції вважають зростання цін незалежно від його причин та умов, за яких воно відбувається, тому вони визнають можливість інфляції за обігу дійсних грошей і говорять про металеву інфляцію, оскільки і за таких умов відбувається підвищення цін.

В залежності від причин виникнення інфляції виділяють такі теорії інфляції:

- надмірного попиту (причиною інфляційних процесів є надмірний відносно товарної пропозиції попит);

- грошових витрат виробництва (відповідальність за інфляцію покладається на підприємців, котрі не хочуть поступатися своїми прибутками і підвищують ціни в міру зростання виробничих витрат особливо заробітної плати, оскільки вона найбільш тісно пов'язана з інфляцією, обслуговує особисте споживання і не сприяє розширенню виробництва);

- теорію інфляції як багатофакторного явища.

Представники монетаристської теоріїпояснюють причини інфляції існуванням прямої залежності зростання цін від збільшення грошової маси, і того, що причини інфляції треба шукати у сфері грошового обігу, що справедливо для довгострокового періоду і високих темпів інфляції і не підтверджується у короткостроковому.

Із середини 60-х років XX ст. в економічній теорії формується новий напрям: інфляція досліджується як багатофакторний процес, що відбувається у сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві. Інакше кажучи, збільшення грошової маси часто буває не причиною зростання цін, а його наслідком.

Інфляція — процес знецінення грошей внаслідок надмірної емісії та переповнення каналів обігу грошовою масою. Зовні вона проявляється у зростанні загального рівня цін та зниженні купівельної спроможності грошей.

Форми вияву інфляції:

1) знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці;

2) поглиблення розриву між рівнями цін па внутрішньому ринку країни, па ринках інших країн і світовому ринку в цілому;

3) знецінення національних грошей щодо іноземної валюти;

4)зниження валютного курсу національних грошей.

У міжнародній практиці (відповідно до темпів інфляційного процесу) виокремлюють три різновиди інфляції:

· повзучу (темпи зростання цін не перевищують 10% на рік. Ці процеси стимулюють підприємницьку активність, збільшують попит на інвестиції, що приводить до розширення виробництва, товарообігу і збільшення пропозиції товарів і послуг.);

· галопуючу (настає тоді, коли темпи зростання цін сягають до 100% на рік);

· гіперінфляцію (МВФ вважає, що інфляція переходить у гіперстадію, коли темпи приросту цін зростають більше 100% на рік, у рамках гіперінфляції виокремлюють і вужче поняття — суперінфляцію, за якої темпи зростання цін сягають 1000 і більше процентів за рік. У період гіперінфляції реальний попит на гроші спадає, що значно знижує їхню купівельну спроможність. Водночас збільшується попит на товари, а це призводить до дальшого зростання цін).

Розміри інфляції можна визначити за допомогою таких показників: індексу вартості життя, індексу купівельної спроможності та індексів інфляції.

Розрахунок динаміки цін (вартості життя) у звітному році визначається за формулою Ласпейреса:

де - вага у базисному році; - ціни у базовому та звітному році.

Купівельна ____1____

спроможність рівень цін '

Для вимірювання інфляції обчислюють темп інфляції — приріст цін у процентах:

де Ір₀ - рівень індексу цін у базисному році; Ір₁ - рівень індексу цін у звітному році.

Економічною теорією доведено, що основними причинами інфляції є перевищення товарного попиту над пропозицією — "інфляція попиту" та зростання грошових витрат виробництва — "інфляція витрат", що спричиняються низкою монетарних та загальноекономічних чинників. До яких належать: 1) інфляція, породжена надлишком обігу грошової маси внаслідок кредитної емісії; 2) фіскальна інфляція, що пов'язана із дефіцитом бюджету; 3) інфляція, спричинена зростанням виробничих витрат і доходів; 4) імпортована інфляція тощо.

На темпи інфляції впливають три агреговані складники: темпи приросту грошової маси, темпи зміни швидкості обігу грошової маси і темпи зміни обсягів виробництва (ВВП).

Фіскальна інфляція зумовлюється великим за розміром дефіцитом державного бюджету, котрий покривається переважно за рахунок кредитної емісії і призводить до збільшення грошової бази та сукупного попиту. Крім того, фінансування бюджетного дефіциту з допомогою грошової емісії є своєрідною формою оподаткування — "інфляційним податком" (добуток рівня інфляції і реальних грошових залишків, що втрачають свою вартість).

Імпортну інфляцію зумовлюють надмірний наплив іноземної валюти, підвищення імпортних цін тощо. Зниження курсу національної валюти підвищує вартість імпортованих товарів та сировини на внутрішньому ринку, що збільшує загальну собівартість виробництва, у тому числі й виробництва продукції на експорт.

Антиінфляційна політика більшості країн з розвинутою ринковою економікою має два аспекти — дефляційна політика (регулювання попиту) та політика доходів.

Дефляційна політикавключає методи обмеження платоспроможного попиту через фінансовий і кредитно-грошовий механізми.

А саме: скорочуються витрати державного бюджету, передусім на субсидії підприємствам, соціальні потреби, інфраструктуру, на потреби військово-промислового комплексу, випускаються державні позики, кредитна рестрикція та пряме лімітування (таргетування) випуску готівки в обіг.

Другий напрям антиінфляційної політики — політика доходів— передбачає державний контроль за заробітною платою й цінами. Такий контроль може полягати у фіксації зарплати і цін на певному рівні ("заморожування"), або встановленні темпів їх зростання в певних межах, найчастіше в межах темпів приросту продуктивності праці.

Під впливом неомонетаристських ідей більшість країн Заходу відмовилася від прямого втручання в ціни і зарплату і спрямувала свої дії на подолання причин інфляції створенням сприятливих умов для вільної дії законів ринку і активним стимулюванням приватного підприємництва. Це, зокрема, проведення жорсткої антимонопольної політики, заохочення ринкової конкуренції, скорочення державної підтримки малорентабельних і невеликих підприємств.

За глобального державного регулювання економіки та жорсткого адміністративного контролю за рівнем цін і доходів

Запитання для самоконтролю.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Теми рефератів.	\|	ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ГРОШЕЙ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.