Символіка психомалюнків

Спільність символіки міфів, казок і психомалюнків

Архетипна символіка – це символіка, яка виражає зміст колективного несвідомого, що значною мірою має спільні характеристики для всього людства, але набуває індивідуального значення в конкретних виявах активності суб’єкта. Символи в малюнках різних осіб повторюються і мають спільне вираження в казках і міфах. Однак простежується і той факт, що кожного разу символи набувають іншого або додатковго значення залежно від індивідуального досвіду суб’єкта.

Малюнок дає можливість проективувати несвідомий зміст психіки через символи, що каталізують пізнання внутрішньої детермінованості особистісних проблем суб’єкта. При цьому логіка несвідомого є неповтроною у кожному конкретному випадку і підпорядкованою інфантильним інтересам Я.

З міфами і казками психомалюнки пов’язує архетипна символіка, що об’єктивує табуйовані потяги, пов’язані із взаєминами з батьками і невдало витісненими почуттями до них. Ці переживання містять частину сексуального досвіду.

Символ – це спосіб образного відображення ідей. Від знака він відрізняється смисловою багатозначністю.

Символічна мова універсальна за змістом і формою. З її допомогою суб’єкт здатен виразити те, що йому важко вербалізувати через повну або часткову неусвідомлюваність повідомлюваного, а також через відсутність вербальних еквівалентів. У цьому криється спорідненість символів та невротичних симптомів. Отже, символ не піддається точному поясненню чи визначенню. Вони утворюються в результаті сублімації та заміщення витіснених та агресивних імпульсів. Символи – це мова переважно несвідомого.

Символом певного несвідомого поняття може стати будь-який об’єкт зовнішнього світу. Цей об’єкт з певних причин стає особистісно значущим. Людина вбачає у символі нечітко виражену ідентичність зі станом власної психіки. Це може стосуватися як окремих елементів об’єкта, так і функціонального зв’язку між цими елементами. Очевидно, здатність формувати символи належить до міфологічного періоду у розвитку свідомості, коли матерії приписувалсь здатність до сприймання та відчуття.

Вибір символа заданий індивідуальним досвідом суб’єкта і змістом особистісної проблеми. Проте слід зазначити, що несвідоме характеризується ознакою економності у використанні символів, а це означає, що несвідоме є придатним для аналізу, його логіка (ригідна) стає доступною для розуміння.

Символ за своїм змістом є полісемантичним (багатозначним), може містити в собі різні, часто протилежні (амбівалентні) потяги. Це стає можливим тому, що символ – ірраціональне утворення, образ, а не поняття, що побудоване за законами формальної логіки.

У символах інтегрується архаїчно невпорядкована психічна реальність, для якої в несвідомому не існує проблеми сумісності взаємовиключних потягів. Єдине, чим справді опікується символ, - завдання не висвітлитися на поверхні свідомості, яка не готова до сприймання певної частини психічної реальності (несідомих конфліктів).

Ситуація наближення забороненого матеріалу до усвідомлення унеможливлюється дією психологічних захистів (запереченням, викривленням, раціоналізацією та інтелектуалізацією).

Функціональне призначення символу полягає у приховуванні змісту психічного досвіду, активізація якого могла бути спровокована відповідними факторами, але який не бажає ставати явним через свій травматичний зміст. Таким чином, єднаючи свідомі і несвідомі аспекти психіки, виступає своєрідним компромісним явищем, а тому одна з його головних функцій полягає в адаптації несвідомої сфери індивіда з її асоціальними потягами до вимог соціуму (Над-Я).

Комплекс психомалюнків дозволяє встановити символічну абетку логіку несвідомого шляхом зіставлення ригідних проявів символічного матеріалу.

Слід навчитися аналізувати те, як прихований зміст малюнка доповнює явний, який тлумачиться самим автором.

Актуальне минуле реалізується в інваріантній (знаковій) символіці. Отже, щоб збагнути неусвідомлений зміст малюнка, слід звернути увагу на такі компоненти:

1) сюжетну алегорію;

2) інваріантні символи, що містяться, як правило, на периферії малюнка.

Алегоричність сюжету виконує функцію доповнення несвідомих аспектів психіки до свідомості, яка є невротично викривленою. Алегорія приховує інформацію. Сюжет малюнка моделює інфантильний конфлікт суб’єкта. Щодо периферійної символіки, то вона часто має характер нав’язливості, що вказує на її функцію зниження тривожності стосовно можливості задоволення аморальних бажань.

Аналіз графічно-образної продукції повинен відбуватися на основі феноменологічного підходу, який враховує розуміння малюнка самим автором. Діалог сприяє розумінню когнітивно-афективного рівня психологічного захисту.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Психомалюнок і сновидіння	\|	Лекція 3. Цілісний психологічний аналіз комплексу тематичних малюнків

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.091 сек.