• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ТЕМА 3. Адміністративне право України.

1. Поняття та особливості відносин, що регулюються адміністративним правом України. Джерела адміністративного права України.

2. Органи виконавчої влади. Їх система.

3. Основні принципи державної влади. Правовий статус держслужбовців.

4. Поняття, форми і методи державного управління.

5. Адміністративна відповідальність. Мета, види та зміст.

1. Адміністративне право України регулює суспільні відносини, які складаються в сфері реалізації державної виконавчої влади, а саме — в сфері державного управління, охорони публічного суспільного порядку і захисту прав і законних інтересів громадян.

Однією з сторін в адміністративно-правових відносинах завжди виступає уповноважений суб’єкт державної виконавчої влади, тобто, адміністративно-правові відносини між громадянами неможливі.

Особливості адміністративно-правових відносин:

1. Це відносини влади.

2. Ці відносини носять ярко виражений організаційний характер, що зумовлено виконавчою і розпорядчою діяльністю органів державної виконавчої влади, які безпосередньо організують управління різними сферами суспільного життя, забезпечують охорону порядку в суспільстві і т.і.

3. Один з учасників цих відносин (а саме, державний орган чи посадова особа) вступає в них не тільки з власної волі, але і в силу прямої вказівки закону.

Джерела адміністративного права:

1. Конституція України. В ній визначені основи формування та діяльності органів виконавчої влади, розмежовані повноваження між центральними та місцевими органами влади, закріплені права та свободи громадян щодо здійснення ними державного управління, участь громадських організацій в управлінні державними та громадськими справами.

2. Закони України “Про об’єднання громадян”, “Про державну службу”, “Про місцеве самоврядування” та ін.

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення — законодавчий акт, в якому об’єднані і систематизовані норми адміністративного права, які регулюють відносини, що виникають в процесі боротьби з адміністративними правопорушеннями і здійснення мір по їх профілактиці.

4. Постанови Верховної Ради України, які охоплюють адміністративно-правові норми організаційного характеру.

Отже, джерелом адміністративного права України виступає нормативний акт органу державної влади або управління, який криє в собі адміністративно-правові норми, що регулюють державно-управлінську діяльність.

3. Державною службою в Україні визнається професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їхньому апараті , та на яких покладене практичне виконання завдань і функцій держави.

Державна служба здійснюється на професійній основі в органах законодавчої, виконавчої, судової влади і т.д., і, в залежності від специфіки сфер державної діяльності, до державної служби належать державні службовці, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, Служби безпеки України і т.і.

Принципи державної служби:

— служіння народові України;

— демократизм і законність;

— персональна відповідальність за виконання службових обов’язків і дисципліни;

— дотримання прав і законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;

— дотримання прав підприємств, установ та організацій, об’єднань громадян.

Для проходження державної служби громадянин України має отримати відповідну освіту і професійну підготовку та пройти в установленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою нормативними актами.

Посада — визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Посадовими особами вважаються керівники й заступники керівників державних органів та їхнього апарату, інші державні службовці, на яких нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій.

На державних службовців покладаються передбачені законодавством обов’язки і права. Коло повноважень державного службовця визначається його посадою. Державний службовець повинен діяти в межах його повноважень. У разі отримання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов’язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а в разі наполягання на його виконанні — повідомити вищу за посадою особу.

4. Державне управління — підзаконна виконавча і розпорядча діяльність органів державного управління, спрямована на практичне виконання законів у процесі повсякденного та безпосереднього керівництва господарським, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом.

Форма державного управління — зовнішнє вираження змісту конкретних однорідних дій, що безперервно виконуються органами державного управління та їхніми представниками (посадовими особами) з метою реалізації функцій державного управління. Сучасна система форм державного управління складається з таких видів:

— видання правових актів управління (нормативних та індивідуальних);

— здійснення організаційних дій (розробка, обговорення та узгодження проектів правових актів, напрацювання рекомендацій, надання практичної допомоги підлеглим органам);

— проведення матеріально-технічних операцій (необхідні для обслуговування всіх стадій управлінського процесу – складання інформаційних довідок; підготовка та узагальнення матеріалів для розробки проектів актів управління; діловодство, доведення управлінських рішень до виконавців);

— здійснення юридично значимих дій (правове оформлення державними нотаріусами різноманітних угод, посвідчень документів і фактів, провадження органами ЗАГС реєстрації актів громадянського стану т.і.).

Методи державного управління — спосіб реалізації завдань і функцій виконавчої влади органами державного управління (посадовими особами) через вплив їх на волю і свідомість підпорядкованих органів, а також громадян. Існують такі методи державного управління:

— переконання (формує у громадян правосвідомість, внутрішню готовність сприймати і виконувати загальнообов’язкові правила поведінки);

— примусу (застосовуються тоді, коли вичерпано засоби переконання до тих осіб, які не дотримуються чи порушують вимоги законів та інших нормативних актів, дисципліну);

— адміністративний метод (органи управління безпосередньо встановлюють підпорядкованим суб’єктам (органам, колективам, організаціям) певну поведінку, у разі порушення якої застосовуються заходи адміністративного впливу);

— економічний метод (застосування різноманітних форм економічного стимулювання, зокрема цінового та тарифного регулювання тощо).

5. Адміністративна відповідальність — застосування у встановленому нормами адміністративного права порядку уповноваженими на це органами (посадовими особами) адміністративних стягнень до винних у скоєнні адміністративних правопорушень з метою їх покарання, виправлення і перевиховання.

Підставою до застосування адміністративної відповідальності є адміністративний проступок, а тобто, винне протиправне діяння, яке посягає на встановлені правом і забезпечені адміністративно-правовими санкціями правила поведінки громадян і посадових осіб в сфері державного управління. Також, адміністративний проступок, є діянням, що за своїм характером не тягне за собою, відповідно до чинного законодавства, кримінальну відповідальність.

Ознаки адміністративного проступку:

— протиправність;

— винність;

— відповідальність.

Склад адміністративного правопорушення — це передбачена нормами адміністративного права сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, за наявності яких те чи інше діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Він криє в собі: об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт, суб’єктивну сторону. Відповідальність настає тільки за наявності складу правопорушення.

Види адміністративної відповідальності:

— попередження;

— штраф;

— адміністративний арешт (на строк до 15 діб, накладається виключно судами (суддями));

— позбавлення спеціальних прав (на термін до 3 років);

— виправні роботи (на строк до 2 місяців із відбуванням їх за основним місцем роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, з відрахуванням 20% її заробітку в дохід держави; накладається тільки судами);

— оплатне вилучення предмета, що став знаряддям злочину;

— конфіскація предмета, що став знаряддям злочину.

Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення:

— адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних, міських, районних в містах, селищних, сільських рад; виконавчі комітети селищних, сільських рад;

— районні (міські) суди (судді);

— органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій, ін. органи (посадові особи), уповноважені на те Кодексом про адміністративні правопорушення.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
3. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
4. V. Класифікація і внесення поправок
5. А. Правобережну Україну.
6. А/. Верховна Рада України.
7. А/. Право власності.
8. Аграрне право
9. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
10. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
11. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
12. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства

Переглядів: 693