Суперечності в системі вищої освіти в Україні у зв’язку з входженням у Болонський процес.

Глобальна економічна криза показала неспроможність процесів, орієнтованих на інтеграцію (таких, наприклад, як Болонський процес) забезпечити високу якість освіти.

Як відомо, основною метою приєднання України до Болонського процесу було створення єдиного освітнього простору, шляхом формування таких складових як кредитно-модульна система організації навчального процесу, стандарти якості освіти European Association for Quality Assurance in Higher Education та мобільність. Забезпечення вищевказаних складових не реалізовується у нашій країні в повному обсязі. Стандарти якості освіти відрізняються у кожному вищому навчальному закладі і не відповідають державній системі сертифікації. Принцип єдиного стандарту якості освіти не забезпечується.

Впровадження кредитно-модульної системи навчання у вищій школі мало на меті забезпечення «прозорості» навчання, визнання вітчизняних дипломів, сертифікатів, наукових ступенів не тільки у нашій країні, а й за її межами. Звичайно ж, кредитно-модульна система має сприяти закріпленню єдиних стандартів якості освіти, а цей принцип, як було сказано вище, не реалізується. Тому і підходи до навчання в контексті кредитно-модульної системи у кожному вузі відрізняється, що не є правильним.

Крім того, на сьогодні ще є труднощі у законодавчій сфері: в Україні немає єдиного механізму адміністративно-правового регулювання кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

Однією з функцій кредитно-модульної системі є забезпечення мобільності студентів та викладачів, спрощення переходу з одного вищого навчального закладу до іншого (за межами України в тому числі). Мобільність, як було сказано вище, також є однією з основних складових побудови єдиного освітнього простору в контексті Болонського процесу. На жаль, ця функція у нашій країні також майже не забезпечується, якщо не брати до уваги різноманітні конференції, стажування, що існували і займали значне місце в системі вищої освіти в Україні задовго до підписання Болонської декларації.

В світлі глобальної економічної кризи всі вищевказані складові та принципи Болонської декларації не можуть забезпечуватися в належній мірі ще й через брак коштів.

Враховуючи все вищесказане, гостро постає проблема дезінтеграційних процесів у вищій освіті, яка вже торкнулася сусідньої Росії, що приєдналася до Болонського процесу раніше за Україну.

Не можна не сказати й про суперечність, що виникає між суб'єктами управління. Де-юре університети є автономними і самоврядними організаціями, але де-факто всі їх дії жорстко контролюються Міністерством освіти і науки України. Тобто принцип взаємодії між владними структурами і вищими навчальними закладами не забезпечується, що, в свою чергу, негативно впливає як на якість освіти, так і на всіх учасників навчального процесу , особливо на студентів - майбутніх фахівців.

Модернізація освітньої сфери в Україні в контексті Болонської системи зазнала кризи і показала свою неспроможність забезпечувати високу якість освіти.

Уніфікація сфери освіти в нашій країні, в тому вигляді як вона представлена у рамках Болонського процесу, не сприяє виконанню головної функції освіти - підготовці висококваліфікованих фахівців та формуванню всебічно та гармонійно розвинених особистостей. Систему освіти потрібно модернізувати таким чином, щоб вона відповідала національним стандартам та потребам країни, в той же час не суперечила міжнародним стандартам. А також побудувати чіткі вертикалі управління і налагодити ефективну взаємодію між усіма суб'єктами управління вищою освітою в Україні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Джерела	\|	Типи вищих навчальних закладів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.024 сек.