• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Кінець українізації

З централізацією прийшла й русифікація. Спочатку, в 1933 р., вона проводилася у формі напливу до України тисяч російських функціонерів для підсилення колективізації. Під кінець десятиліття після чистки націонал-комуністів більшість членів найвищого керівництва партії та держави на Україні, включаючи Микиту Хрущова, були росіянами. Деякі вчені охарактеризували ці зміни в політичній верхівці України як «повернення росіян».

За кадровими змінами стояв рішучий поворот у національній політиці Москви, що стався в 1933 р., коли основною загрозою для єдності Радянського Союзу Сталін оголосив місцевий націоналізм (а не російський шовінізм). Це означало кінець українізації й початок систематичних утисків української культури. Скоротилася кількість українських шкіл, помітно зменшилася частка українських учителів і дослідників, із бібліотек було вилучено видатні твори української науки та літератури, заборонено сотні українських п'єс і закрито десятки українських театрів, а музейним працівникам наказали припинити «ідеалізацію історії козаччини». Власті при кожній нагоді знущалися з «націоналістичної теорії про самобутність України».

Водночас звеличувалися всі аспекти російської культури й підкреслювалася провідна роль Росії в СРСР. Причому все це робилося під виглядом розвитку інтернаціоналізму, пролетарської солідарності та «дружби народів». У 1936 р. Сталін проголошував: «Докорінно змінилось обличчя народів СРСР, у них зникло почуття взаємної недовіри, натомість розвинулося почуття взаємної дружби і налагодилося, таким чином, справжнє братерське співробітництво народів у системі єдиної союзної держави».

Не викликав подиву й висновок, що до нього прийшли радянські ідеологи, за яким російська мова й культура найкраще відповідають завданням розвитку інтернаціональної дружби, співпраці та прогресу. Ось типова заява одного з них: «Російську мову вивчають трудящі всього світу. Маркс свого часу віддав належне могутній російській мові, вивчаючи її та використовуючи в своїх працях російські першоджерела... В нашій ситуації російська мова є мовою міжнаціонального спілкування народів СРСР. Знання російської мови дозволяє народам СРСР оволодівати найвищими культурними цінностями».

Р. Салівант зауважує, що росіяни не тільки вихваляли свою мову, а й ідеалізували самих себе за свої революційні успіхи, а також «огортали себе містичним покровом марксистської зверхності над іншими народами Радянського Союзу і всього світу». Прикладом цієї нової пропагандистської лінії є таке твердження: «Російський народ — це великий народ. Він допомагає всьому людству рухатися до перемоги демократії і соціалізму. Під керівництвом свого робітничого класу найпередовіший російський народ першим в історії звільнився від капіталістичного гніту й експлуатації. Російський робітничий клас допоміг звільнитися від національного, політичного і економічного гніту всій численній сім'ї народів, що населяють колишню царську Росію».

Висунувши такі претензії, радянські ідеологи могли доводити, що нова політика Сталіна являла собою не повернення до традиційного російського шовінізму, а була надійним шляхом до прогресу, соціалізму та інтернаціоналізму. За логікою речей, із їхніх тверджень також могло випливати, що культура українців та інших неросійських народів сприяла відсталості та провінціалізму.

В результаті наприкінці 1930-х років в українських школах стало обов'язковим вивчення російської мови; було змінено українську абетку, граматику і словник у напрямі наближення їх до російської, і взагалі вживання російської мови на Україні значно розширилося. Вже у 1935 р. Постишев зізнався, що «члени Комуністичної партії України почали деукраїнізуватися і навіть перестали розмовляти українською мовою». Аналогічні зміни розгорталися і в пресі: якщо у 1931 р. українською мовою виходило 90 % газет та 85 % часописів, то до 1940 р. їхній відсоток упав відповідно до 70 й 45. У літературі стало політичним принципом наголошувати, що всі видатні українські поети та письменники минулого розвивалися під благотворним впливом Росії. На разючу відміну від кінця 1920-х років, коли власті підтримували українізацію в містах, у 30-х роках вони енергійно намагалися поширити вплив російської культури на селі.

Сталінська «революція згори» спричинилася до приголомшуючих змін в умовах життя українців та інших народів СРСР. Основною складовою економіки стала промисловість. Міста почали швидко зростати, що через кілька десятиліть перетворило їх на головні осередки населення країни. Докорінних змін зазнало сільське господарство, однією з основних тут була ліквідація приватного землеволодіння. Ці зміни й особливо колективізація на Україні проводилися із застосуванням нечуваного насильства й ціною величезних людських жертв. Хоч би які блага принесла Україні радянська модернізація, безперечним є те, що блага ці коштували невиправдано дорого.

На додаток до матеріальних змін Сталін справив на політичне і культурне життя України вплив, який важко осягнути. Найтяжчі втрати від сталінських кампаній терору зазнали інтелігенція й селянство — дві верстви, що становили соціальну базу українського націоналізму. В результаті рух за самоутвердження українців, що, здавалося, набирав сили у 20-х роках, утратив незліченну кількість прибічників. Цей удар особливо відчувався у середовищі двох поколінь української інтелігенції — тих, хто активно діяв до революції, й тих, хто вийшов на передній план у 20-ті роки. Саме ці покоління мали відіграти визначальну роль у процесі будівництва нації, й саме вони були винищені Сталіним. Знекровлюючі наслідки страшних демографічних утрат 30-х років допомагають зрозуміти ту відносну кволість політичної волі та культурний занепад, що їх виявлятимуть у наступні роки радянські українці. Нарешті, Сталін повернув назад розвиток дуже важливої та багатообіцяючої тенденції на Україні. У 20-х роках модернізація великою мірою перепліталася з українізацією. Але коли в 1930-х роках Сталін знищив українську еліту й поновив політику русифі- кації, модернізація знову набрала російського вигляду. Водночас українською культурою маніпулювали так, щоб вона знову зосередилася на традиційному для себе ототожненні з консервативним і відсталим селом.

Читайте також:

1. Виникнення і становлення Київської Русі (кінець IX-X ст.). Перші князі, їх роль в розбудові держави.
2. Виникнення і становлення Київської Русі (кінець IX-X ст.). Перші князі, їх роль в розбудові держави.
3. Війна Радянської Росії проти УНР(кінець 1917 – початок 1918 рр. ). Причини поразок укр. військ.
4. Гуманістичні та реформаційні ідеї кінець ст. XV – качан XVII ст..
5. Досягнення і складнощі політики українізації.
6. Історіософія про сенс історичного процесу. «Кінець історії».
7. Кінець XVII – середина XVIII ст.).
8. Кінець XVIII – початок XX ст.).
9. Оперний театр в Одесі. Кінець XIX ст.
10. Політика українізації та її вплив на культуру. Національно-культурне піднесення 20-х рр.
11. Політика українізації.

Переглядів: 686