МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Формування номера аналітичного рахункаУсі номери рахунків аналітичного обліку (крім рахунків бюджету) формуються за такою схемою: АААА.............................. В.............................. ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ 1. АААА — номер балансового рахунка (4 знаки). 2. В — ключовий розряд (1 знак). 3. ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ — інформація про аналітичний рахунок (до 9 знаків). Довжина номера рахунка не є фіксованою. Максимальна довжина номера рахунка становить 14, мінімальна — 5 цифр. Сегмент ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ визначається банком самостійно. До складу цього сегмента може включатись код контрагента, порядковий номер рахунка, номер філії, код валюти тощо. У разі потреби банки можуть самостійно збільшувати кількість необхідних атрибутів поза номером рахунка. Дещо інакше проводиться нумерація рахунків доходів бюджету. Нумерація рахунків 2500 Кошти бюджетів України до розподілу» і 2510 «Кошти Державного бюджету України», а також кошти позабюджетних фондів на балансових рахунках 2560 «Державні поза- бюджетні фонди» і 2561 «Галузеві позабюджетні фонди» (лише 1. АААА — балансовий рахунок (4 знаки). 2. В — контрольний розряд (1 знак). 3. ССС — символ звітності банку (3 знаки). 4. NNN — код міністерства (3 знаки). 5. ЕЕ — додаткова характеристика рахунка (до 2 знаків). Розряди ССС (символ звітності банку) і NNN (код міністерства) заповнюються відповідно до бюджетної класифікації, що розсилається банкам у пакеті довідників з формування економічних показників для надання звітності. При цьому розряди NNN набувають значення коду міністерства лише за наявності 068, 002 або 093. За наявності інших символів звітності ССС заповнення розрядів NNN не регламентується і може виконуватися банками на власний розсуд. Додаткова характеристика рахунка може містити, зокрема, порядковий номер відділення Державного казначейства. Ключовий розряд — розряд у номері аналітичного рахунка та контрольний розряд у нумерації рахунків доходу бюджету призначено для перевірки вірогідності номера рахунка. Він також захищає інформацію від суб'єктивних помилок оператора під час вчесення даних. Розроблено спеціальні алгоритми обчислення таких розрядів. Усе це виконують у банку спеціальні підрозділи комп'ютеризації. Питання організації аналітичного обліку викладено в нормативному документі Національного банку України «Порядок ведення аналітичного обліку установами банків України», який затверджено постановою Правління від 30.12.97 за № 466. 5. Загальна характеристика синтетичного обліку Фінансовий облік повинен забезпечити запис інформації про операції, які виконуються банком, та можливість відобразити ці операції в агрегованому вигляді у балансовій та фінансовій звітності для аналізу та управління. Здійснення агрегованого обліку для виконання першої функції забезпечується за допомогою синтетичного обліку, тобто з використанням бухгалтерських рахунків. їхній перелік наведено в плані рахунків. Синтетичний облік — це узагальнюючий облік. Він ведеться без деталей у грошовому вираженні і дає загальне уявлення про операції, а також зміни в балансі банку. До матеріалів синтетичного обліку належать щоденний баланс, касові журнали, зведені обігово-сальдові відомості, які складаються в автоматичному режимі. Скажімо, касовий журнал складають на персональному комп'ютері окремо за прибутком і видатком каси. Водночас підлічують проміжні суми за рахунками, що кореспондують з рахунком каси, а також загальну суму журналу в цілому. Обігово-сальдові відомості, перевірочні відомості, касові журнали відрізняються ступенем узагальнення інформації і використовуються для звірки даних аналітичного та синтетичного обліку. Касові журнали формують до закриття каси і використовують, щоб звірити касові обороти. Оборотно-сальдові відомості щодня складають за виконавцями, а також за особовими рахунками, підбиваючи підсумки за кожним балансовим рахунком, котрий може слугувати відомістю перевірки. Баланс банку може складатися як у розгорнутій формі, тобто за всією номенклатурою діючих рахунків, так і за скороченою — за статтями балансу. Стаття, чи позиція, балансу — це агрегований об'єкт обліку, який розраховується за допомогою об'єднання рахунків IV порядку за ознакою їхнього економічного змісту. Баланс, складений за скороченою формою, називається балансовим звітом. Відображення інформації в балансі досягається за допомогою методу подвійного запису, зумовленого бухгалтерським рівнянням. А = П = 3 + К, де А — активи; П — пасиви; 3 — зобов'язання; К — капітал. Кожна банківська операція, що підлягає реєстрації в балансі, аналізується з позиції цього бухгалтерського рівняння (моделі). Баланс — це основна форма синтетичного обліку. Отже, балансовий метод узагальнення інформації має подвійне призначення: як інструмент управління та як засіб контролю за правильністю реєстрації банківських операцій в обліку. Існують такі види балансу: — сальдовий баланс (щоденний і щомісячний) складається за залишками рахунків на певну дату, а обігово-сальдовий містить, як залишки, так і обіги за рахунками. За терміном і датою надання баланси підрозділяють на щоденні та щомісячні; — пробний баланс — проміжний, або робочій баланс; — звітний баланс складається за структурою плану рахунків. таблиці, в якій дані розташовані в міру зростання номерів бухгалтерських рахунків IV порядку. Розмежування балансових рахунків на активні та пасивні не передбачено, можливе виділення підсумків за розділами (рахунки II порядку) та групами (рахунки III порядку). Цей баланс включає всі види бухгалтерських рахунків. Його основне призначення — контроль за правильністю відображення операцій у бухгалтерському обліку. У той же час проміжний баланс не придатний для здійснення аналізу, використання в управлінні. "ТЕМА 2 ПЛАН РАХУНКІВ І ФІНАНСОВА ИТНІСТЬ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ Мета: напрацювання студентами теоретичних знань з принципів побудови плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України, засвоєння методики складання основної фінансової звітності та ознайомлення з допоміжною звітністю комерційних банків України. Об'єкт: план рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України, звітність комерційних банків України. 1. Об'єкти бухгалтерського обліку комерційних банків україни Усі об'єкти бухгалтерського обліку в комерційному банку поділяють на чотири групи: — господарські засоби та їх розміщення (основні й оборотні); — ресурси (джерела утворення) господарських коштів; — функціональні обов'язки банку (статутна діяльність — процес здійснення послуг); — фінансові результати статутної діяльності. До господарських засобів комерційного банку належать: — грошові кошти; — матеріальні цінності; — дебіторська заборгованість (видані кредити); — відвернуті кошти. Кожна з названих груп засобів має певний склад. Так, до грошових коштів належать: — грошові кошти в касі банку — готівка у вигляді національної валюти (гривні) та у валюті іноземних держав (долари США, німецькі марки тощо); — кошти на кореспондентських рахунках, що зберігаються в НБУ та в інших банках на правах кореспондентських відносин у національній валюті або валюті іноземних держав, розміщеної в банках країни або в банках іноземних держав; — кошти, вкладені в цінні папери (акції, облігації, векселі, зобов'язання державної скарбниці, сертифікати тощо); — кошти на резервному рахунка в НБУ. Другу категорію господарських засобів банку становлять матеріальні цінності (майно), тобто: — основні засоби — предмети, що мають тривалий термін експлуатації — більше одного року. Для відшкодування їхньої вартості банк щомісячно нараховує знос (амортизацію) з включенням його суми у видатки. Норми зноси установлюються державою, вони єдині для всіх підприємств та установ; — нематеріальні активи — вартість права користування землею, водою, будовами, приміщеннями, ліцензіями, патентами, маркетинговими послугами, програмним продуктом і т. ін. їхня вартість відшкодовується також частинами, що включаються у видатки банку через нарахування зносу, норми якого встановлюються банком самостійно; — малоцінні й швидкозношувані предмети (МШП); — господарські матеріали — запасні частини, папір, бланки, канцелярські товари, фарба тощо; списуються та включаються до складу видатків банку в міру використання в сумі фактичних витрат на їхнє придбання. Третю групу господарських засобів становить дебіторська заборгованість, тобто кошти, які винні банкові його позичальники. Ці суми звичайно мають чималу частку в господарських засобах банку й свідчать про обсяг наданих ним кредитів. Наявність кредиторської заборгованості забезпечує надходження коштів в дохід банку і отримання прибутку. Дебіторскька заборгованість належить до поняття «вартість, що самозростає», оскільки видані кредити (позики) повертаються й погашаються позичальником з відсотками. Кредити поділяються на: — короткострокові й довгострокові позички, видані клієнтам; — міжбанківські кредити, видані іншим банкам; — споживчий кредит, виданий фізичним особам; — інші види позичок. У складі дебіторської заборгованості можуть також бути суми, видані в підзвіт, або суми перерахованих авансів, переплат або помилково списані НБУ. Ще однією групою банківських коштів, що належать до його основних засобів, є відвернуті кошти, тобто суми вже використаного прибутку у вигляді податків з прибутку сум утворених фондів економічного стимулювання тощо. Вони накопичуються впродовж звітного періоду й згодом використовуються при обчисленні нерозподіленого прибутку (по закінченні року). Усі вищезгадані кошти становлять активи банку. Третьою групою об'єктів бухобліку в банку є його функціональні обов'язки. Вони є- основною діяльністю банку, яка зводиться до виконання передбачених ліцензією НБУ прав на ведення розрахункових, касових, кредитних та інших операцій. Здійснення банком своїх функціональних обов'язків вимагає з боку банку витрат (видатків) з утримання будов, обладнання, з їх ремонту, утримання охорони, персоналу, витрат на рекламу, відрядні видатки тощо. Усі ці видатки є об'єктами бухобліку. Також необхідні постійний облік і контроль доходів, одержаних банком у вигляді платежів клієнтів та інших позичальників за надані ним послуги й виконані для них роботи. Видатки входять до складу активу балансу, доходи — до пасиву. Останньою групою об'єктів бухобліку в банку є фінансові результати статутної діяльності. Вони дозволяють контролювати й аналізувати склад прибутків і збитків банку від основної діяльності, а також доходів і видатків, які одразу відносять до складу збитків або прибутків (одержані й сплачені штрафи, суми викрадень і розтрат тощо). Тривалий збиток як результат статутної діяльності неможливий, бо він веде до банкрутства (якщо видатки банку перевищують його доходи). При обчисленні фінансового результату діяльності банку враховують весь обсяг одержаних доходів і зроблених видатків оборотами, що зростають як за звітний квартал, так і за звітний рік, що й дозволяє обчислювати балансовий прибуток чи збиток. Прибуток являє собою статтю пасиву балансу, а збиток — статтю активу. У бухгалтерському обліку кожному об'єкту відповідає рахунок. Рахунок — це основна одиниця зберігання інформації в бухгалтерському обліку, інструмент, який реєструє, накопичує і зберігає інформацію, необхідну для прийняття управлінських рішень. Реєстрування інформації в бухгалтерському обліку банку досягається шляхом застосування методу подвійного запису, що випливає з принципу подвійності. Згідно з методом подвійного запису кожен запис-реєстрація відображається за двома рахунками: за дебетом одного рахунка і одночасно за кредитом іншого. Сума записів за дебетом повинна дорівнювати сумі записів за кредитом. Для поточного обліку банківських операцій у бухгалтерському обліку банку використовується система рахунків фінансового обліку. Вся сукупність бухгалтерських рахунків може бути поділена на дві групи: балансові та позабалансові. Балансові рахунки бувають постійними і тимчасовими. Постійні балансові рахунки мають залишок на кінець звітного періоду. На їхній основі складається баланс банку. Серед них виділяють такі групи рахунків: — рахунки активів; — рахунки зобов'язань; — рахунки власного капіталу. У складі балансових рахунків виділяють: контрпасивні рахунки (активні), контрактивні рахунки (пасивні). За своїм характером контрпасивні рахунки активні. Особливість цих рахунків полягає в тому, що в балансі контрактивні рахунки відображаються в складі активів, а контрпасивні — в складі пасивів зі знаком мінус. Тимчасові балансові рахунки призначені для обліку витрат банку за їх елементами та доходів — за видами. У свою чергу, вони поділяються на дві групи: рахунки витраті рахунки доходів. Рахунки витрат — це активні рахунки, які використовуються для обліку, накопичення витрат за їх елементами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного (річного) періоду витрати з цих рахунків переносять на рахунок фінансових результатів, після чого ці рахунки закриваються і не мають залишків. Рахунки доходів — це пасивні рахунки, які призначені для обліку, накопичення доходів за їх видами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного (річного) періоду доходи з цих рахунків переносять на рахунок фінансових результатів, після чого ці рахунки закриваються і не мають залишків. Наявність рахунків для кожного виду доходів і витрат дозволяє керівництву банку точно визначити джерело всіх доходів і характер усіх витрат, їх вплив на прибутковість банку. Для графічного зображення рахунка використовують Т-подібна модель рахунка (його структура подібна до букви Т). Т-рахунок складається з трьох елементів: найменування (номера) рахунка; лівого боку — дебет; правого боку — кредит. Модель виглядає так: Номер рахунка Найменування рахунка Усі пасивні рахунки мають кредитовий залишок, усі активні рахунки — дебетовий залишок (сальдо). За пасивними рахунками сальдо на кінець дня визначається за формулою: Сальдо на кінець дня = Кредитове сальдо на початок дня + + Обіги кредитові - Обіги дебетові. За активними рахунками сальдо на кінець дня визначається за формулою: Сальдо на кінець дня = Дебетове сальдо на початок дня + + Обіги дебетові - Обіги кредитові. Згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, елемент активу або пасиву проводиться за рахунками балансу тоді, коли він відповідає таким умовам: 1) ймовірно, що банк отримає, або втратить будь-яку майбутню економічну вигоду, пов'язану з цим елементом активу або пасиву; 2) цей елемент активу або пасиву має вартість, яка може бути точно виміряна. Об'єкти обліку, які не задовольняють цим двом критеріям, обліковуються на позабалансових рахунках. Це передусім такі об'єкти: — умовні вимоги та зобов'язання банку (тобто реальні вимоги та зобов'язання, які можуть виникнути в майбутні періоди та за якими банк несе ризики); — документи і цінності; — операції з приватизації. Бухгалтерський облік операцій за позабалансовими рахунками здійснюється так, як і за балансовими — методом подвійного запису. Характер рахунка — активний або пасивний — визначається таким: — позабалансовий рахунок активний, якщо при переведенні його на баланс дебетується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок № 9020 «Гарантії, що надані клієнтам» активний, тому що у випадку неплатоспроможності банк буде змушений сплачувати за виданою гарантією і дебетувати рахунок балансу № 2099 «Сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями»; — позабалансовий рахунок пасивний, якщо при переведенні його на баланс кредитується балансовий рахунок. Для відображення операцій на позабалансових рахунках за методом подвійного запису використовуються контррахунки, які включені до їх складу. Ці рахунки є умовними і використовуються як технічні для реалізації методу подвійного запису. Операції за позабалансовими рахунками, на яких обліковуються умовні вимоги та зобов'язання, відображаються у грошовій оцінці за номіналом. Документи і цінності обліковуються в умовній грошовій оцінці, наприклад, одна грошова чекова книжка — 1 грн. Використання позабалансових рахунків дозволяє отримувати інформацію про операції банків, які пов'язані з використанням но- вих фінансових інструментів. До таких операцій належать зобов'язання та вимоги за укладеними, але ще не виконаними угодами, як то: — кредитні лінії; — дозволений овердрафт; — непокриті безвідкличні акредитиви; — гарантійні зобов'язання; — зобов'язання за цінними паперами; — спотові, форвардні й умовні контракти з купівлі-продажу іноземної валюти та інших фінансових інструментів. 2. План рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України та основні принципи його побудови Одним з ключових елементів національної системи бухгалтерського обліку є план рахунків, завдяки якому досягається систематизація бухгалтерських рахунків. Іншими словами, план рахунків — це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для реєстрації банківських операцій. Новий план рахунків, розроблений Національним банком України, впроваджений у комерційних банках з 1 січня 1998 р. Він узгоджений із загальноприйнятими в міжнародній практиці принципами та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку і є обов'язковим для використання всіма установами комерційних банків. План рахунків, розроблений окремо для установ НБУ, за структурою майже не відрізняється від плану рахунків для комерційних банків, але має деякі особливості за змістом. Це пов'язано з тим, що НБУ виконує операції, властиві тільки центральному банку: емісійні операції, обслуговування уряду та зовнішнього боргу, регулювання діяльності комерційних банків та ін. Він грунтується на двох основних принципах: 1) відповідності обліку і звітності; 2) простоті викладення. Балансові рахунки в Плані рахунків класифікуються за типами контрагентів, характером операцій і ступенем ліквідності активів і зобов'язань. План рахунків забезпечує мультивалютний облік операцій, суть якого полягає в обліку операцій в іноземній валюті за тими самими рахунками, що й операцій у гривні. Управлінський облік здійснюється за рахунками класу 8. Банки самостійно встановлюють внутрішні правила управлінського обліку. Аналітичний облік є складовою системи бухгалтерського обліку, що надає детальну інформацію про кожного контрагента та ко- жну операцію. Ведення аналітичного обліку забезпечується за допомогою аналітичних рахунків. Відкриття аналітичних рахунків передбачає наявність обов'язкових параметрів згідно з вимогами Національного банку України. Додаткова інформація, що необхідна для складання звітності та управління банком, забезпечується за допомогою додаткових параметрів, які визначаються банком самостійно. Вимоги до нумерації рахунків аналітичного обліку наведено в додатку до Інструкції. У Плані рахунків наведені номери та найменування синтетичних рахунків II, НІ, IV порядків, що забезпечують запис інформації про наявність і рух активів, зобов'язань, капіталу та результати від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності банків. Першою цифрою номера визначено клас рахунків. План рахунків складається з дев'яти класів: Клас 1. Казначейські та міжбанківські операції. Клас 2. Операції з клієнтами. Клас 3. Операції з цінними паперами та інші активи і зобов'язання. Клас 4. Фінансові та капітальні інвестиції. Клас 5. Капітал банку. Клас 6. Доходи. Клас 7. Витрати. Клас 8. Управлінський облік. Клас 9. Позабалансові рахунки. Кожний клас розподілений на: рахунки II порядку (двозначні — розділ); рахунки III порядку (тризначні — група); рахунки IV порядку (чотиризначні — балансовий рахунок). Особливості цього Плану рахунків такі: мультивалютність, наявність управлінського обліку, подвійний запис за позабалансовими рахунками. Банківський фінансовий облік не обмежується цифровою інформацією відносин з клієнтами, а є складною та чітко визначеною інформаційною системою, що задовольняє потреби багатьох груп споживачів, які мають безпосередні прямі або непрямі стосунки з банком. З огляду на це передбачено нові вимоги до аналітичних рахунків. Отже, важливою особливістю Плану рахунків є те, що він ефективно працюватиме на створення бази економічних показників лише разом з аналітичним обліком. По суті аналітичні рахунки невіддільні від рахунків Плану рахунків (балансових, доходів і витрат). Рахунки класів 6 і 7 при формуванні доходів і витрат кореспондують із рахунками класів 1—4. Залишки за рахунками класів 6 та 7 безпосередньо до валюти балансу не включаються, а в кінці звітного періоду взасмоперекриваються (доходи за вирахуванням витрат) і обліковуються як результат поточного року в класі 5 — капітал банку. Основні вимоги, яким повинен відповідати план рахунків: — детальний та повний облік усіх банківських операцій; — своєчасне оброблення і накопичення детальної інформації; — відображення правдивої та змістовної інформації для всіх категорій користувачів. У структурі плану рахунків виділяють три частини, які логічно пов'язані між собою: — балансову частину; — частину доходів і витрат; — позабалансову частину. Бухгалтерські рахунки в плані рахунків згруповані в дев'ять класів. Балансова частина об'єднує перші п'ять класів. На підставі цих класів складається балансовий звіт комерційного банку. Друга частина включає класи доходів і витрат. На підставі рахунків цих класів складається звіт про прибутки та збитки. Третя частина містить клас позабалансових рахунків (клас 9). Особливість побудови плану рахунків полягає в чіткій методологічній організації та ефективності рішень. Так, у класі 1 План рахунків призначений для відображення в обліку взаємовідносин між Національним банком України та банками України, між банками України та іноземними банками, у тому числі операції з готівкою, банківськими металами, кредитами, депозитами та цінними паперами, що рефінансуються Національним банком України. У цьому класі обліковуються казначейські та між-банківські операції банків: — готівкові кошти — 10; — банківські метали — 11; — кошти комерційного банку у НБУ — 12; — кошти НБУ в комерційному банку — 13; — казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються Національним банком України 14. Міжбанківські інструменти обліковуються за такими розділами балансових рахунків: — кошти в інших банках — 15; — кошти інших банків — 16; — дебіторська заборгованість за операціями з банками — 18; — кредиторська заборгованість за операціями з банками — 19. зокрема операції за розрахунками, наданими кредитами та залученими вкладами (депозитами). Рахунки цього класу використову- ються для обліку операцій за розрахунками з клієнтами (крім банків)— суб'єктами господарювання, органами державної влади та самоврядування, фізичними особами. За рахунками суб'єктів господарювання обліковуються кошти юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців. За рахунками класу 3 Плану рахунків відображаються операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що рефінансуються Національним банком України, та інвестицій в асоційовані та дочірні компанії), обліковуються запаси товарно-матеріальних цінностей, сформовані банківські резерви, субординований борг, розрахунки між філіями одного банку, позиція банку за іноземною валютою та банківськими металами: — цінні папери в портфелі банку на продаж — 31; — цінні папери в портфелі банку на інвестиції — 32; — цінні папери власного боргу — 33; — господарські матеріали — 34; — інші активи банку — 35; — інші пасиви банку — 36; — суми до з'ясування та транзитні рахунки — 37; — позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів — 38; — розрахунки між філіями та іншими підвідомчими установами банку, які розташовані в Україні — 39. За кожною групою класу 3 облік цінних паперів ведеться у розрізі контрагентів — емітентів: банків, фінансових (небанківських) установ, нефінансових підприємств і організацій. Враховуючи основоположні принципи методу нарахування, в класі 3 передбачено окремі балансові рахунки: нараховані доходи та нараховані витрати за цінними паперами в портфелі банку на продаж, на інвестиції власного боргу, емітовані банком. Також виділяються окремі рахунки для обліку резервів, створюваних під знецінення цінних паперів. У класі 3 передбачені рахунки за обліком внутрішньобанківсь-ких операцій. Так, за рахунками розділу 34 обліковуються господарські матеріали та малоцінні швидкозношувані предмети. За розділом 35 передбачено рахунки для обліку дебіторської заборгованості при розрахунках за податками та обов'язковими платежами (3520, 3521, 3522), за розрахунками з працівниками банку (3550, 3551, 3552, 3559). Нараховані доходи, які за їх видами не підпадають під назви конкретних рахунків класів 1-3, обліковуються за рахунками 357 групи «Інші нараховані доходи». Структура синтетичних балансових рахунків, що входять до розділу 36 «Інші пасиви банку», аналогічна структурі рахунків розділу 35. Це рахунки кредиторської заборгованості за господарською діяльністю банків, за податками та обов'язковими платежами, за розрахунками з акціонерами, з працівниками банку. Рахунки розділу 39 «Розрахунки між філіями та іншими підвідомчими установами банку» призначені для здійснення розрахунків між філіями та підвідомчими установами банку. У консолідованому балансі банку (юридичної особи) на звітну дату залишки за активними рахунками розділу мають дорівнювати залишкам за пасивними рахунками розділу. Рахунки класу 4 призначені для обліку довгострокових вкладень, основних засобів та нематеріальних активів. За рахунками класу 5 відображається капітал банку, який включає статутний капітал, емісійні різниці, загальні резерви та інші фонди, результати минулих років, результати переоцінки. Рахунки цього класу можуть кореспондувати з дебіторами, кредиторами та рахунками готівкових коштів у разі сплати дивідендів, викупу акцій (часток, паїв) в акціонерів (учасників) банку, збільшення капіталу банку шляхом переоцінки активів, з рахунками класів 6 та 7 під час формування фінансового результату діяльності банку за звітний рік. В іншому випадку рахунки класу 5 кореспондують тільки між собою. Рахунки класів 6 і 7 максимально наближені до показників звіту про прибутки (збитки) банку. Усі доходи і витрати поділяються ца банківські і небанківські. До банківських належать ті, що безпосередньо пов'язані з банківською діяльністю, визначеною Законом України «Про банки і банківську діяльність». Небанківські доходи та витрати не відносяться до основної діяльності банку, але сприяють її здійсненню. Окремо за групою 620 рахунків обліковуються результати від торговельних операцій. Усі балансові синтетичні рахунки групи є активно-пасивними (результати бувають позитивними і негативними). Отже, в економічному плані вони збільшують, або доходи (позитивний результат), або видатки (результат негативний). Водночас торговельні прибутки (збитки) — це чисті прибутки (збитки) від операцій купівлі-продажу різних фінансових інструментів. Адміністративні витрати пов'язані із забезпеченням діяльності банківської установи. Облік здійснюється за такими групами: — витрати на утримання персоналу — 740; — сплата податків та інших обов'язкових платежів, крім податку на прибуток — 741; — витрати на утримання основних засобів та нематеріальних активів — 742; — інші експлуатаційні та господарські витрати — 743; — витрати на телекомунікації — 744. Результат від торговельних операцій обліковується за активно-пасивними рахунками групи 620 (6203, 6204, 6209). Дещо інакше відображається в обліку результат від продажу основних засобів, цінних паперів на інвестиції, вкладень в асоційовані та дочірні компанії. Так, позитивний результат обліковується за рахунками класу 6 «Доходи» (відповідно 6490 та 6394), а негативний — за рахунками класу 7 «Витрати» (7490, 7394). Отже, рахунки для врахування позитивного результату пасивні, а негативного — активні. Ще одна особливість класу 7 Плану рахунків. Виходячи з основоположних моментів фінансового обліку, суми податку на прибуток обліковуються за рахунком 7900 А «Податок на прибуток». Іншими словами, за змістом операції податок на прибуток має характер видатків, отже, облік здійснюється у класі 7 «Витрати». Рахунки у класі 8 відкриваються банками для ведення управлінського обліку та кореспондують тільки між собою. Залишки за рахунками класу 8 не враховуються під час складання фінансової звітності банку. Досить об'ємною за обсягом є структура класу 9, де обліковуються позабалансові операції. Бухгалтерський облік операцій за позабалансовими рахунками ведеться за системою подвійного запису. Позабалансові рахунки кореспондують тільки між собою. Для відображення операцій за системою подвійного запису використовуються рахунки розділу 99. Рахунки можуть кореспондувати між собою без використання контррахунків. Позабалансовий рахунок є активним, якщо під час переведення його на баланс дебетується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок 9020 «Гарантії, що надані клієнтам» активний, тому що в разі сплати коштів за наданою гарантією банк дебетуватиме рахунок балансу «Сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями», або «Інша дебіторська заборгованість за операціями з банками». Позабалансовий рахунок є пасивним, якщо під час переведення його на баланс кредитується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок 9110 «Зобов'язання з кредитування, що отримані від банків» пасивний, тому що в разі отримання коштів за кредитною лінією банк кредитуватиме балансовий рахунок групи 162 «Кредити, що отримані від інших банків». Рахунки розділів 90—95 використовуються для обліку зобов'язань та вимог за укладеними, але ще не виконаними договорами, такими, як кредитні лінії, дозволений овердрафт, непокриті безвідкличні акредитиви, різні гарантійні зобов'язання, зобов'язання за цінними паперами, спотові, форвардні контракти та договори з купівлі-продажу іноземної валюти й інших фінансових ін- струментів. Рахунки розділів 90—95 можуть бути активними або пасивними. Рахунки розділів 96—98 використовуються для обліку списаних активів, документів, цінностей, розрахунків за операціями з приватизації і довірчого управління. Рахунки розділу 99 — це контррахунки, які використовуються для подвійного запису операцій за рахунками 90—98. Контррахунки відкриваються в аналітичному обліку в будь-якому розрізі на розсуд банку. План рахунків несе дуже велику за обсягом інформацію щодо господарських операцій банку, але для створення бази даних (репо-зитарію) необхідно її значно розширити, що можливо в системі аналітичного обліку. Параметри контрагентів (клієнтів) банку— це обов'язкові параметри, які деталізують інформацію про контрагентів. Вони заповнюються в разі відкриття: аналітичного рахунка для обліку операцій з клієнтами, рахунка новому клієнтові в даному банку. До параметрів контрагента належать: — код контрагента — перший параметр; він є кодом власника рахунка і, як правило, має значення порядкового номера клієнта відповідно до реєстру контрагентів, який ведеться банком; — ідентифікаційний код є другим параметром; він визначає персональний номер суб'єкта господарської діяльності (ЄДРПОУ); — резидентність — третій параметр; він може набирати такі значення: резидент (1), нерезидент (2); — код держави — це четвертий параметр, який містить код країни-контрагента (клієнта) відповідно до «Класифікатора країн світу» (ДК 007-96). Цей параметр дуже важливий за умови мульти-валютності плану рахунків. Саме код держави як обов'язковий параметр контрагента вказує на країну — учасника розрахунків. Параметр «код держави» має формат 3 цифри. Усього в класифікаторі наведено коди 231 держави світу; — ознака інсайдера — п'ятий обов'язковий параметр контрагента. Він містить інформацію про належність клієнта до інсайдерів (пов'язаних з банком осіб); — інституційний сектор економіки (шостий параметр) — це параметр, що вказує на статус контрагента в економіці; — форма власності (сьомий параметр) указує на їхній розподіл за формами власності; — галузь економіки (восьмий параметр) визначає належність суб'єктів господарської діяльності до конкретних галузей народного господарства; — вид економічної діяльності (дев'ятий параметр) вказує на розподіл суб'єктів за видами економічної діяльності. Визначе- ний формат параметра — п'ять цифр. Для клієнтів — фізичних осіб цей параметр, а також параметр «Галузь економіки» не заповнюється. 3. Основні види фінансової звітності комерційних банків Завершальним етапом облікового циклу фінансового бухгалтерського обліку є процес складання та подання фінансової звітності. Банк зобов'язаний подавати Національному банку України фінансову і статистичну звітність щодо роботи банку, його операцій, ліквідності, платоспроможності, прибутковості, а також інформацію афілійованих осіб банку з метою оцінки фінансового стану банку. Як уже зазначалося, основною метою складання фінансових звітів є надання користувачам для прийняття економічних рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та грошові потоки банку. Повна фінансова звітність банку включає: балансовий звіт, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал, примітки до фінансових звітів. Основні вимоги щодо форм фінансової звітності банку такі: відповідність національним та міжнародним стандартам з бухгалтерського обліку; складання на підставі даних бухгалтерського обліку; оптимальність за кількістю і складом показників, що відображаються у фінансових звітах; розкриття кількісних та якісних характеристик господарського факту, явища чи процесу, які відображаються у фінансовому звіті; зручність форм фінансової звітності для заповнення, розроблення та створення програм електронного оброблення інформації. 3.1. Методика складання Балансу комерційних банків Методика складання балансу включає кілька етапів і є незмінною. Особливість місячного, квартального та річного балансів полягає в тому, що вони складаються на базі бухгалтерських принципів: принципу нарахування та відповідності доходів і витрат, а також принципу обачності. Такий підхід передбачає здійснення в останній робочий день місяця, кварталу, року відповідно до встановлених обліковою політикою банку термінів таких регулювальних бухгалтерських проведень: — нарахування відсоткових доходів за наданими кредитами, цінними паперами у портфелі банку; — нарахування відсоткових витрат за залученими депозитами та отриманими кредитами; — накопичення амортизаційних відрахувань, пов'язаних з використанням основних засобів та нематеріальних активів; — відрахування в резерв на покриття втрат від кредитів та під знецінення цінних паперів; — амортизація суми доходів та витрат майбутніх періодів; — амортизація суми неамортизованого дисконту чи премії за цінними паперами в портфелі банку тощо. Специфічною ознакою регулювальних проведень є те, що вони здійснюються на підставі виконаних за встановленою формою розрахунків певних сум (суми резерву, амортизаційних відрахувань, нарахованих відсотків, амортизації суми ще неамортизованого дисконту чи премії). Методика здійснення розрахунків підлягає затвердженню в установленому чинним законодавством порядку. Банківський щоденний (щомісячний) баланс, складений за всіма діючими бухгалтерськими рахунками четвертого порядку, налічує, залежно від розміру банку та обсягу операцій, 200—600 і більше рахунків. Він є деталізованим, розгорнутим. Однак у такому форматі щоденний (місячний) баланс малочитабельний і малопристо-сований для експрес-фінансового аналізу. Тому в банках передбачено складання квартального та річного балансових звітів за іншим форматом. Балансові звіти складаються за агрегованими рахунками, які називають статтями. Кожна стаття балансового звіту — це агрегова-ний об'єкт фінансового обліку. Відокремлення статей у балансовому звіті підпорядковане вимогам МФЗ-30 «Розкриття інформації у фінансових звітах банків та подібних фінансових установ» і насамперед залежить від суттєвості інформації, яка необхідна користувачам для прийняття економічних рішень. Сума статті обчислюється шляхом об'єднання певних бухгалтерських рахунків четвертого порядку, які відображені в щоденному балансі, за ознакою їх економічного змісту, відповідно до вимог стандартів з бухгалтерського обліку. Потрібно звернути увагу, що в річному балансовому звіті залишки за статтями показують за два звітні періоди: поточному та попередньому. Розкриття економічного змісту інформації щодо окремих статей балансу надається в примітках, які включені до компонентів річного фінансового звіту банку. До основних статей активу балансового звіту належать: 1. Валюта, монети і банківські метали. До цієї статті включається готівка в касі та сховищі банку, в обмінних пунктах, банкоматах, у дорозі, в процесі інкасації, банківські метали. 2. Дорожні та інші чеки (в касі банку та його безбалансових установ, обмінних пунктах, у дорозі). 3. Коррахунок у НБУ (кореспондентський та накопичу вальний рахунки в НБУ, нараховані доходи за коштами до запитання в НБУ). 4. Інші кошти в НБУ. Статті 1—4 об'єднують в одну групу під загальною назвою «Готівка». У зарубіжній банківській практиці цю групу визначають як «початкові резерви». Цей актив є першою «лінією оборони» банку на випадок вилучення депозитів та першим джерелом коштів для задоволення нагальних потреб клієнтів. Банки зацікавлені тримати мінімально допустиму суму, оскільки запас готівкових грошей не приносить доходу або забезпечує невеликий відсотковий дохід. Актив у вигляді готівки задовольняє потреби банку у ліквідних коштах, тобто в коштах, які необхідні для покриття непередбачених та термінових зобов'язань. 5. Коррахунки в інших банках (у т. ч. України, країн ОЕСР, СНД та Балтії, інших країн). 6. Депозити та кредити в інших банках (у т. ч. України, країн ОЕСР, СНД та Балтії, інших країн). 7. Цінні папери в портфелі банку на продаж. 8. Цінні папери в портфелі банку на інвестиції. 9. Кредити та фінансовий лізинг, надані клієнтам. Статті 5—9 можна об'єднати в другу групу — «Основні активи». По всіх статтях (крім ст. 5) за активами наводять дві цифри: брутто депозитів та наданих кредитів, включаючи пролонговані, прострочені та безнадійні кредити. Із суми брутто необхідно вилучити резерви, що створюються під заборгованість інших банків; для отримання суми нетто — депозитів, кредитів у інших банках. Резерви створюються для покриття збитків, які виникають у результаті появи безнадійних боргів за кредитами. У статті «Цінні папери в портфелі банку на продаж» відображаються обіги банку, який виступає ділером, за операціями з цінними паперами. Банки формують резерв під знецінення цінних паперів на продаж, яке може виникнути внаслідок зниження курсу цінних паперів та падіння купівельної вартості. У статті «Цінні папери в портфелі банку на інвестиції» відображається брутто-сума вкладень у цінні папери, які приносять банку дохід. У зв'язку зі зміною ринкової вартості цінних паперів банки формують відповідні резерви, що вилучаються з брутто-суми. Стаття «Кредити та фінансовий лізинг, надані клієнтам» формується в розрізі сум брутто та нетто. Нетто-кредити та фінансовий лізинг розраховуються як різниця між брутто-сумою та сумою недіючих кредитів, тобто таких, що не приносять банку відсоткового доходу. Позика переводиться в розряд недіючих, якщо виплати за нею затримуються більше, ніж на 90 днів порівняно з терміном, зазначеним у кредитній угоді. Статті 10—12 представляють третю групу активів — «Вторинні активи». До цієї групи належать такі статті: 10. Нематеріальні активи. Ця стаття включає вартість придбаних банком прав користування землею, об'єктами промислової та інтелектуальної власності, а також інших майнових прав, що визнаються об'єктом права власності банку і приносять дохід. 11. Матеріальні активи. Це незначна частка активів банку, що належать до групи фіксованих активів (будинки, споруди тощо). 12. Інші активи. Включають витрати майбутніх періодів, дебіторську заборгованість, нараховані доходи за активними операціями банку тощо. Пасиви банку — це зобов'язання та капітал. Зобов'язання мають дві основні складові: депозити від різних економічних агентів та недепозитні запозичення на ринках грошей та капіталу. До зобов'язань банку належать такі статті: 1. Коррахунки банків. Це кошти, що знаходяться на рахунках «ностро» банків-кореспондентів. 2. Депозити та кредити банків. Сюди відносять кошти, що зберігаються на рахунках у вигляді депозитів інших банків, а також кредити, отримані банком від НБУ та інших банків. 3. Кошти до запитання клієнтів. Строкові депозити клієнтів. За цими статтями відображають суми залучених банком депозитів від фізичних та юридичних осіб. 4. Цінні папери власного боргу. За цією статею відображаються векселі, депозитні сертифікати та інші боргові цінні папери, емітовані банком. 5. Кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій. Відображаються суми кредитів, отриманих банком від МВФ, ЄБРР, Всесвітнього банку тощо.
6. Субординована заборгованість. Це довгострокові боргові зобов'язання, вимоги за якими настають відразу після задоволення вимог інших кредиторів (у цьому розумінні вони є субордино-ваними). 7. Інші зобов'язання. Включають доходи майбутніх періодів, кредиторську заборгованість, нараховані витрати тощо. До власного капіталу належать статті, що свідчать про розмір статутного сплаченого і несплаченого капіталу, прибутки і резерви, прибуток-збиток поточного року. Резерви банк створює на випадок непередбачених обставин як дієвий засіб покриття збитків. 3.2. Методика складання Звіту про фінансові результати Звіт про фінансові результати призначений для обчислення чистого прибутку (збитку) звітного періоду. Цей звіт є своєрідним ланцюгом між балансами початку та кінця звітного періоду. Головна мета звіту про фінансові результати — продемонструвати менеджерам та зовнішнім користувачам, які доходи отримав банк та які він мав витрати за певний звітний (обліковий період). Отже, зазначений звіт стосується лише певного періоду. Банки складають звіт про фінансові результати за такі звітні періоди: місяць, квартал, рік. Місячний і квартальний звіти є проміжними, а річний Звіт про фінансові результати — кінцевим. Він демонструє остаточно одержаний банком за рік фінансовий результат від діяльності: чистий прибуток або збиток. Методика складання місячного звіту має певні відмінності від методики складання квартального та річного звітів про фінансові результати. Місячний звіт має назву «Звіт про прибутки та збитки банку». Головна його особливість полягає в тому, що він складається за схемою бухгалтерських рахунків для обліку доходів та витрат, які передбачені в класах 6 та 7 плану рахунків комерційного банку, наростаючим підсумком з початку року. Цей звіт складається у форматі вертикальної таблиці, яка структурно включає три частини: доходи, витрати, чистий прибуток (збиток). Місячний звіт про прибутки та збитки складається на базі даних оборотно-сальдової відомості (сальдової відомості) за рахунками третього порядку (групами рахунків), які входять до складу бухгалтерських рахунків класів 6 та 7. Доходи та витрати показують у зазначеному звіті згідно з класифікацією рахунків для їх обліку у класах 6 та 7 плану рахунків. У зазначений звіт переносяться кредитові залишки за рахунками класу 6 і дебетові залишки за рахунками класу 7. Формою звіту передбачено визначення проміжних підсумків за рахунками другого порядку (розділами). Показник чистого прибутку (збитку) обчислюється як різниця між сумою сукупних доходів та сумою сукупних витрат. Рахунки доходів та витрат закриваються тільки один раз на рік в останній робочий день року. Протягом року в проміжних звітах про фінансові результати визначений поточний чистий прибуток (збиток) звітного періоду відображається наростаючим підсумком з початку року на тимчасовому рахунка «Поточний фінансовий результат». Квартальний та річний звіти про фінансові результати складаються за методом послідовного розрахунка фінансового результату за звітний період. У формі квартального та річного звітів передбачено послідовне зіставлення їх статей визначити проміжні показники фінансового результату. Це досягається використанням класифікації доходів і витрат за їхніми типами та видами діяльності банку. Кожна стаття розраховується через об'єднання залишків за певними рахунками доходів (класу 6) і витрат (класу 7). Для правильного тлумачення впливу проміжних фінансових результатів на кінцевий фінансовий результат потрібно уважно вивчити методику їхнього розрахунка. Процес розрахунка чистого прибутку (збитку) звітного періоду можна поділити на такі етапи: перший етап — розрахунок валового прибутку (збитку) (п. 7 звіту); другий етап — розрахунок прибутку (збитку) від здійснених банком операцій (п. 12 звіту); третій етап — розрахунок прибутку (збитку) від звичайної діяльності банку до оподаткування (п. 15 звіту); четвертий етап — розрахунок прибутку (збитку) від звичайної діяльності (п. 17 звіту). Розглянемо докладніше алгоритм розрахунка кожного з проміжних показників фінансового результату. Розрахунок валового прибутку (збитку).У звіті про фінансові результати термін «операційний дохід» використаний, як синонім терміна «валовий прибуток». Застосування терміна «валовий прибуток» доцільніше, тому що він відповідає вимогам міжнародних і національних стандартів з бухгалтерського обліку. Валовий прибуток — це різниця між сумою доходів, одержаних банком, і сумою витрат, понесених банком від операцій, які здійснюються банком у процесі операційної, інвестиційної та фінансової діяльності і які безпосередньо пов'язані з цими операціями. Тобто для розрахунка валового прибутку ми приймаємо типи доходів і витрат, що відповідають таким критеріям: по-перше, це доходи і витрати, які виникають від звичайних банківських операцій з різноманітними фінансовими інструментами та від послуг, що їх супроводжують; по-друге, існує безпосередній зв'язок між операцією, або послугою і доходами чи витратами, одержаними або понесеними від цих операцій чи послуг. Валовий прибуток включає чистий відсотковий дохід; чистий комісійний дохід; чистий торговельний дохід від операцій з іноземною валютою, цінними паперами та похідними фінансовими інструментами; чистий прибуток від інвестиційних цінних паперів. Валовий прибуток розраховується, як алгебрична сума певних ви- дів чистих доходів, які банк отримає від звичайних банківських операцій. Класифікація видів чистого доходу побудована на об'єднанні доходів і витрат, пов'язаних зі звичайними банківськими операціями залежно від типів доходів, які вони генерують, та типів витрат, які несе банк, здійснюючи ці операції. Найбільшу увагу потрібно приділити показникам чистого відсоткового доходу та чистого комісійного доходу, частка яких у сумі валового прибутку банку є визначальною. Зазначені показники у звіті відображаються розгорнуто і розраховуються шляхом зіставлення однотипних доходів та витрат. Чистий відсотковий дохід — це різниця між сумою отриманих банком відсоткових доходів від кредитних операцій, від операцій із цінними паперами та похідними фінансовими інструментами і сумою понесених банком витрат на виплату відсотків за залученими депозитами та запозиченими коштами. Чистий комісійний дохід— це різниця між сумою одержаних банком комісій і зборів та сумою сплачених ним комісій і зборів за отримані послуги. Наступні показники, які характеризують фінансовий результат банку, обчислюються шляхом послідовних відрахувань від суми валового прибутку. Прибуток від операцій — це різниця між сумою валового прибутку і сумою операційних витрат банку на забезпечення банківської діяльності. Такі операційні витрати банку включають адміністративні витрати і витрати на персонал. До адміністративних витрат належать загальногосподарські витрати, які пов'язані з управлінням та обслуговуванням банку, крім витрат на утримання персоналу. Витрати на утримання персоналу охоплюють виплати основної та додаткової заробітної плати, внески на соціальне страхування, пенсійне забезпечення, інші обов'язкові нарахування на заробітну плату, матеріальну допомогу та інші соціальні виплати тощо. Операційні витрати є найбільшою статею видатків і значно впливають на розмір чистого прибутку. Показник «прибуток від операцій» посідає особливе місце в сукупності показників прибутку (збитку), що відображаються у звіті про фінансові результати. Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування розраховується, як різниця між прибутком від операцій і витратами на відрахування під безнадійні та сумнівні активи. Витрати на відрахування під безнадійні та сумнівні активи включають відрахування в резерви на покриття втрат за кредитами, резерви під знецінення цінних паперів та деякі інші безнадійні активи. У сумі відрахувань у резе- рви частка відрахувань у резерв на покриття втрат за кредитами є основною. Необхідність відображення відрахувань у резерви окремою ста-тею у звіті про фінансові результати зумовлено виключним впливом цих витрат на кінцевий фінансовий результат від діяльності банку. Вони, як свідчить практика, становлять великі суми і для здійснення цих витрат не потрібні грошові кошти. Зауважимо, ці витрати мають негрошову природу. Чистий прибуток (збиток) банку розраховується шляхом відрахування із суми прибутку від звичайної діяльності суми податку на прибуток та додавання суми непередбаченого доходу (витрат). Показники «чистий прибуток на одну просту акцію» та «скори-гований чистий прибуток на одну просту акцію» заповнюють тільки банки, які організовані у вигляді акціонерних товариств і акції яких відкрито продаються та купуються на фондових біржах. 3.3. Методика складання Звіту про рух грошових коштів Метою звіту про рух грошових коштів є надання користувачам фінансових звітів відомостей для оцінювання спроможності банку генерувати грошові кошти, а також для оцінювання потреби банку в них. Звіт про рух грошових коштів може складатись одним із двох методів: прямим чи непрямим. Прямий метод потребує постійного накопичення даних про рух грошових коштів, узагальнення потрібних показників в аналітичному обліку. Непрямий метод ґрунтується на максимальному використанні вже підготовлених показників фінансових звітів — балансу і звіту про фінансові результати та мінімальному використанні даних первинних документів, облікових регістрів та аналітичних і синтетичних рахунків бухгалтерського обліку. Банк самостійно обирає метод складання звіту про рух грошових коштів. Терміни в цьому звіті використовуються в такому значенні: — грошові кошти — це готівкові кошти в касі та депозити до запитання; — еквіваленти грошових коштів — це короткострокові високо-ліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються в певні суми грошових коштів і яким притаманний незначний ризик зміни вартості; — грошові потоки (рух коштів) — це надходження і вибуття грошових коштів та їхніх еквівалентів; — негроїдові операції — це операції, які не потребують викори Звіт про рух грошових коштів за прямим методом передбачає обчислення: 1. Припливу грошових коштів, а саме: — грошового прибутку; — зменшення активів; — збільшення зобов'язань; — грошового збільшення статутного капіталу. 2. Відпливу грошових коштів, а саме: — грошового збитку; — збільшення активів; — зменшення зобов'язань; — сплати дивідендів; — грошового зменшення статутного капіталу. Величина чистого збільшення (зменшення) грошових коштів та їх еквівалентів дорівнює сумі таких статей: — чистий приплив (відплив) грошових коштів від операційної діяльності; — чистий відплив грошових коштів від інвестиційної діяльності; — чистий приплив грошових коштів від фінансової діяльності. включають суму таких статей: 1) грошові кошти та їх еквіваленти на початок року; 2) чисте збільшення (зменшення) грошових коштів та їх еквівалентів; 3) вплив зміни курсів валют (зазначається нереалізований результат переоцінки іноземної валюти). Розділ «Операційна діяльність» складається з двох частин: 1) чистий грошовий прибуток від поточних операцій банку. Ця сума відображає чисте надходження (вибуття) грошових коштів у вигляді прибутку (збитку) банку від його діяльності; 2) чистий приплив (відплив) грошових коштів від іншої діяльності, яка не належить до інвестиційної та фінансової та відображає збільшення (зменшення) активів і зобов'язань, що виникають унаслідок цієї діяльності. Форма звіту про рух грошових коштів, складеного за непрямим методом, включає три розділи: операційна діяльність, інвестиційна діяльність, фінансова діяльність. Розділ «Операційна діяльність» містить такі показники: 1) чистий грошовий прибуток від поточних операцій банку. Цей показник відображає чисте надходження (вибуття) грошових коштів у вигляді прибутку (збитку) банку від його діяльності у такий спосіб: негрошові доходи (витрати) віднімаються (додаються) від (до) суми чистого прибутку; 2) чистий приплив (відплив) грошових коштів від іншої діяльності, яка не належить до інвестиційної та фінансової. Цей показник відображає збільшення (зменшення) активів і зобов'язань, що виникають внаслідок цієї діяльності. Різниця між чистим прибутком та чистим грошовим прибутком від поточних операцій банку виникає завдяки наявності таких статей: 1) негрошові статті доходів і витрат (наприклад, амортизація основних засобів, рух резервів); 2) неопераційні статті доходів та витрат (наприклад, результати від продажу основних засобів); 3) тимчасові різниці між елементами чистого прибутку та Чисте збільшення (зменшення) грошових коштів та їхніх еквівалентів визначається як сума таких статей: — чистий приплив (відплив) грошових коштів від операційної діяльності; — чистий відплив грошових коштів від інвестиційної діяльності; — чистий приплив грошових коштів від фінансової діяльності. обчислюють як суму таких статей: 1) грошові кошти та їхні еквіваленти на початок року; 2) чисте збільшення (зменшення) грошових коштів і їхні еквівалентів. Порядок розрахунка деяких статей звіту про рух грошових коштів: 1) приплив грошових коштів обчислюється через додавання таких показників: грошовий прибуток, зменшення активів, збільшення зобов'язань, грошове збільшення статутного капіталу; 2) відплив грошових коштів обчислюється шляхом додавання таких показників: грошовий збиток, збільшення активів, зменшення зобов'язань, сплата дивідендів; грошове зменшення статутного капіталу. Чистий грошовий прибуток від поточних операцій банку обчислюється так: з прибутку за звітний період вираховуються всі не- грошові потоки за рахунками доходів і витрат (витрати додаються, а доходи віднімаються). За всіма рахунками класів 6 і 7 береться до розрахунка різниця між залишками на кінець та початок звітного періоду. Грошове збільшення (зменшення) активів банку — це грошовий потік, що дорівнює різниці між залишками за активними рахунками з вирахуванням контрактивних рахунків на початок і кінець звітного періоду та всіх негрошових потоків за рахунками доходів, витрат і капіталу. Позитивний результат додається до грошових потоків, а негативний віднімається. Грошове збільшення (зменшення) пасивів банку— це грошовий потік, що дорівнює різниці між залишками за пасивними рахунками з вирахуванням контрпасивних рахунків на початок і кінець звітного періоду та всіх негрошових потоків за рахунками доходів і витрат. Позитивний результат додається до грошових потоків, а негативний віднімається. За всіма рахунками береться різниця між залишками на кінець і початок періоду. Ураховуючи, що початком періоду є 1 січня кожного року, то сума залишків на початок періоду за класом 6 «Доходи» та класом 7 «Витрати» дорівнює нулю. 3.4. Допоміжна фінансова звітність До допоміжної звітності банків належить звітність про кредитну, депозитну діяльність, формування резервів під активні операції та дотримання економічних нормативів, а також звіт про діяльність банку з цінними паперами. Звітність про кредитну діяльність комерційного банку.Кредитна діяльність комерційного банку охоплює операції з надання та отримання кредитів на міжбанківському ринку і надання кредитів клієнтам — юридичним та фізичним особам. Звітність про кредитну діяльність банку можна поділити на дві групи: узагальнюючу та деталізовану. Узагальнююча звітність характеризує результати кредитної діяльності банку. До цієї звітності належать: 1. Звіт про кредитний портфель. Кредитний портфель — це сукупність наданих та отриманих комерційним банком кредитів, включаючи міжбанківські кредити. Ця звітність містить зведену інформацію про зміст кредитного портфеля банку. Основне призначення форми — дати загальну картину кредитної діяльності банку з метою подальшої оцінки відсоткового ризику та ризику ліквідності. Кредитний портфель за типом ринку поділяється на міжбанківські кредити і кредити, надані на небанківському ринку. Міжбанківський ринок характеризується високою ліквідністю і швидкими коливаннями відсоткових ставок залежать від строку кредиту. Тому міжбанківські кредити наводяться з деталізацією за строком дії кредитної угоди: овернайт від 1 до 7 днів; від 8 до 21; від 22 до 31; від 32 до 92; від 93 до 183; понад 184 днів. Таким чином, у звіті вирізняються як отримані від банків, так і надані банкам кредити, що дає змогу порівняти структуру активних та пасивних міжбанківських операцій. Кредити, що надані суб'єктам господарської діяльності, відображаються у звіті окремо за кожним видом операції. Звіт про кредитний портфель надається щомісячно комерційними банками — юридичними особами у Департамент безвиїзного нагляду через регіональні управління Національного банку України. 2. Звіт про класифіковані активи. Якщо звіт про кредитний портфель робить акцент на обсягах кредитів, наданих тим чи іншим позичальникам, то ця звітність призначена для визначення якості наданих кредитів, тобто ймовірності своєчасного погашення основної суми боргу та відсотків за нею. Інформація цього звіту використовується для визначення заборгованості за кредитами, на які нараховується резерв на можливі втрати за позиками комерційних банків. На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв за кожною групою позик. Резерв мас бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановлених норм відрахувань. Розподіл кредитів за видом операції та за особою позичальника дещо більш деталізований порівняно зі звітом про кредитний портфель, але він не включає строкової диференціації кредитів. Звіт надається філіями комерційних банків щоквартально в регіональні управління НБУ. Деталізована звітність характеризує окремі аспекти кредитної діяльності банку. До деталізованої звітності належить звітність про обсяги та відсоткові ставки. Вона призначена для щоденного аналізу обсягів і відсоткових ставок за міжбанківськими наданими та отриманими кредитами; кредитами, наданими на небанківському ринку, а також для оцінки рівня відсоткових ставок за кредити залежно від особи позичальника та мети використання кредиту. 1. Звітність про заборгованість за простроченими кредитами. Вона містить інформацію щодо кредитів, повернення яких викликає сумнів; заборгованість за простроченими кредитами, виданими на міжбанківському та небанківському ринках, за якими не нараховуються відсотки, а також за якими ще нараховуються відсотки. 2. Звітність про заборгованість за пролонгованими кредитами. Призначена для здійснення контролю з боку НБУ за станом пролонгованих кредитів. 3. Звітність про залишки заборгованості за наданими кредитами. Для аналізу динаміки кредитування різних сфер економіки Національний банк України вимагає звітність, яка містить інформацію про обсяги кредитування в певному розрізі: за галузями економіки; за видами економічної діяльності; за формами власності; за секторами економіки; за цільовим спрямуванням позичальника. Комерційні банки та їх установи відображають депозитні операції у формі звітності. Усі депозити подаються з розбивкою за початковим строком розміщення на короткострокові (до 1 року) і довгострокові (понад 1 рік). 1. Звітність щодо формування резервів під активні операції комерційних банків та дотримання економічних нормативів. 2. Розрахунок резерву на можливі втрати за позичками комерційних банків. Ця форма містить інформацію щодо сформованого резерву на початок звітного періоду, а також дані про необхідне збільшення або зменшення суми розрахункового резерву; фактично сформований резерв, а також відхилення фактичного резерву від розрахункового. 3. Звіт про зміни в резервах. 4. Звіт про списану безнадійну заборгованість. Містить інформацію про аналіз обсягів втрат за кредитами згідно з типами ринків та осіб позичальників. Дані цієї форми звітності доповнюють попередню форму про зміни в резервах. 5. Звіт про достатність капіталу. У звіті наводяться суми елементів капіталу та подається їхня розшифровка за окремими статтями. 6. Звіт про дотримання економічних нормативів. Мета цієї звітності — звести повну інформацію щодо дотримання банком нормативів протягом звітного періоду і визначити комплексну рейтинго-ву оцінку. У звітності також зазначається інформація щодо кількості порушень комерційним банком кожного економічного нормативу. Читайте також:
|
||||||||
|