Висновки до модуля ІІ

Наука (в сучасному її визначенні) існує не більше чотирьох віків, тобто з того часу, коли людство навчилося розрізняти та виділяти з безлічі випадкових фактів та явищ певні узагальнені закономірності, які повторюються, зберігаються, можуть бути неодноразово перевірені і є надбанням досвіду та діяльності людства на протязі його існування.

В наш час наука є не лише засобом пізнання оточуючого світу в надзвичайно широких його просторових межах (від мікросвіту до мегасвіту), але й реальною матеріальною силою, що зумовлено унікальними можливостями засобів емпіричного пізнання та якісно новим рівнем мислення суб’єктів пізнання, здатністю забезпечити не лише появу нових наукових ідей, але й їх подальше втілення на користь суспільства.

Базисом класичної науки була научна інтерпретація результатів емпіричного пізнання, а також апріорні принципи та субстанціальна концепція генезису і формування наукових понять (на підставі логіки Аристотеля).

Поява постнекласичної науки була зумовлена кризою класичної науки при розширенні просторових меж пізнання, яка виявилася в наявності протиріч між існуючими класичними теоріями та експериментом, у вичерпанні можливостей наочної інтерпретації емпіричних досліджень, у неможливості застосування класичних понять та використання існуючих концепцій і логіки задля генезису нових наукових понять, придатних для опису мікрооб’єктів та явищ мікро- або мегасвіту.

Основою постнекласичної науки стали реляційна онтологічна концепція понять, теоретичні принципи та атоми відповідних методологічні принципи. Вибір сукупності цих принципів, кожен з яких безпосередньо пов'язаний з певною характеристикою ідеала знання (у вигляді відповідної філософської категорії), грунтується на регулятивно-конструктивній функції цих принципів. При цьому методологічна регулятивність кожного з принципів полягає в його здатності до детермінованої спрямованості процесу наукового пізнання, у можливості прогнозування та вибору найбільш оптимального варіанту досягнення кінцевої мети, тобто з’ясування суті досліджуваних об’єктів або існуючих наукових проблем.

Чим більш складною є та чи інша наукова проблема, чим більш ускладнено-важким за обсягом та рівнем перешкод є шлях до її вирішення, тим більш внесок в розширення та поглиблення існуючих наукових уявлень, і досягнутого обсягу наукових знань є можливість хоча б часткового розв’язування такої наукової проблеми, тобто досягнення відносної істини як однієї з ланок в нескінченному „ланцюгу” наукового пізнання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
І соціально-гуманітарних наук	\|	Тестові завдання до модуля ІІ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.