• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Варіанти ігрових вправ соціально-психологічних тренінгів

“ДУМКИ”. Ця вправа-розминка застосовується на перших заняттях як вступне для серйозних вправ. Для кожного із присутніх всі члени групи по черзі називають одну – дві із властивих йому позитивних якостей, що відразу створює необхідну доброзичливу обстановку.

Вправу може бути продовжено й тоді вона стане методом корекції поводження присутніх. Після повторення першої її частини (позитивних характеристик) і невеликої перерви кожен учасник по черзі називає одну негативну якість. Для того, щоб ця дещо напружена, вправа не призвела до конфлікту, можна порекомендувати неприємні характеристики висловлювати метафорично: “вовк-одинак”, “їжачок у тумані”, “нічого не бачу, нічого не чую, нічого нікому не скажу” і т.ін.

“ІНТЕРВ’Ю”. У кожного зі членів групи всі бажаючі по черзі беруть інтерв’ю. Тема його довільна, але не занадто інтимно-особиста. Кількість питань, що задаються, не повинна перевищувати 5–7. Бажано через цю вправу провести всіх членів групи. Для того, щоб викликати необхідну розкутість у того, у кого беруть інтерв’ю, на перших етапах заняття рекомендується запропонувати йому відповідати із частковою відвертістю або в “масці” – не за себе, а за когось іншого. Досить ефективним для “розговорювання” військовослужбовців строкової служби є тут інтерв’ювання “у ролях”, коли той хто питає, й опитуванні говорять не від себе, а від імені якоїсь персоніфікованої категорії або персонажа: Інопланетян, Робот, Супермен й т.п. Подібне інтерв’ю може стати чудовою розминкою перед складнішими іграми і вправами і допомагає краще пізнати товаришів по службі.

“ПОЧЕСНИЙ ГІСТЬ”. Учасникам гри оголошується, що через якийсь час один із членів групи (на роль протоганісту бажано вибирати осіб, які не належать до числа “зірок”) вище із приміщення й увійде тільки тоді, коли його покличуть. Будуть також обрані п’ять чоловік – журі, що за п’ятибальною системою повинне оцінити всі наступні дії кожного з учасників.

Людина, що знаходиться за дверима, – почесний гість підрозділу (іноземець, представник цивільного відомства й т.п.), що сам вибирає собі національність. Ще один з учасників стане гідом і перекладачем гостя, а інші члени підрозділу повинні зробити так, щоб почесний гість почував себе як удома.

Члени журі незалежно один від одного можуть знижувати оцінку тим, хто поводиться надто офіційно або надто фамільярно, догідливо або грубо, скуто або зухвало. Грубих і розв’язних можна виводити з гри. За оцінками журі буде виводиться середня оцінка для кожного з учасників.

Гра нескладна, часто містить комічні ефекти (незвичайна мова, зміни у формі одягу) і буде до вподоби її учасникам. проте водночас вона й досить серйозна, оскільки вимога ввічливості стосовно почесного гостя далеко не завжди виконується, і насамперед тими, хто недоброзичливо настроєний до “протагоніста”. Їх дратують знаки уваги до гостя і за показною привітністю вони часто приховують глузування або навіть прямий укол, поступаючись заради цього оцінкою журі. Подібна поведінка заслуговує на обов’язкове обговорення групою по закінченні гри.

“ДРАМАТИЗАЦІЯ КОНФЛІКТУ”. За допомогою цього прийому виявляється можливим виявити й виділити реальні конфлікти, що існують у середовищі військовослужбовців. Рекомендується триетапне використання техніки драматизації конфлікту.

На першому етапі військовослужбовець, незадоволений сформованою ситуацією, у присутності опонента виконує його (опонента) роль, віддаючи власну роль кому-небудь іншому. При цьому, у разі якщо протесту опонента проти наявного виконання його ролі (а це буває часто, бо зображення “скривдженим” “кривдника” звичайно має виражений гротескний характер і взагалі досить шаржоване), йому пропонують зіграти свою роль, але не із самим незадоволеним, а знов-таки з “актором”. Явна ідеалізація власних дій з боку “кривдника” викликає протест “скривдженого”, і драматизація конфлікту закономірно й природно переходить до свого другого етапу.

На цьому етапі “винуватець” (у лапках, тому що приписування кому-небудь однієї провини за розбіжність досить умовно – винуваті, як правило, обоє) конфлікту сам відіграє роль “скривдженого”, відтворюючи зміст і тон його відповіді в діалозі з “актором”, що раніше зображував його самого. Звичайно це викликає протест із боку “скривдженого”, що вважає, що його дії також явно шаржовані, після чого йому самому пропонують їх відтворити з іншим “кривдником” – “актором”. Явна ідеалізація “скривдженим” власних дій породжує протест у “винуватця” розбіжності, що звичайно підтримується всіма присутніми.

Починається третій етап драматизації конфлікту. Психолог пропонує учасникам конфлікту зобразити те, як саме варто було б противній стороні звертатися й діяти в ситуації конфлікту. Почати можна з виконання “незадоволеним” ролі його опонента, а відразу після цього дати можливість усім бажаючим озвучити власну версію поведінки “кривдника”. “Кривдник” же далі сам представляє, як саме “незадоволеному” варто було б надходити в ситуації, після чого добровольці із групи також демонструють свої більш правильні форми реагування.

Результатом подібної драматизації конфлікту звичайно виступає не стільки вирішення розбіжності (бо конфлікт може виявитися дуже стійким і зберігатися без видимих на те причин), скільки корекція взаємної поведінки і взаємних сподівань, а також підвищення психологічної чутливості й точності поведінкових реакцій. Однак для того, щоб цей результат досягнути, психологові необхідно постійно пам’ятати про чотири найважливіші принципи драматизації.

1. Відмова від розповіді на користь показу.

2. Переведення агресивності на особу, яка заміняє (“актора”).

3. Обмін ролями партнерів по розбіжності.

4. Активне залучення аудиторії, причому не тільки для ігрового відтворення конфлікту, але й (найбільше) для спільного пошуку адекватних форм взаємодії у конфліктних ситуаціях.

“КЕРУВАННЯ КОНФЛІКТОМ”. В основу для цієї вправи можна покласти художній або публіцистичний конфлікт, що розігруватиметься двома учасниками. У присутності взводу (з нього доцільно виділити журі) ці двоє грають розбіжність, застосовуючи у взаємодії принципи керування конфліктом, запропоновані нижче.

1. Визначення необхідності загострення конфлікту, що досягається за рахунок чесної і безсторонньої відповіді на такі питання (відповіді ці можна давати вголос або записувати, обговорювати ж їх не можна):

а) можливе й чи бажане усунення суперечності (як відомо, суперечності – двигун прогресу)?

б) якщо так, то чи немає більш мирних, менш жортских шляхів його дозволу?

в) якщо ні, то чи вистачить у вас сил на те, щоб виграти конфлікт?

г) якщо ні, то як довго він може тривати (це потрібно знати для того, щоб вийти із конфлікту з мінімальною витратою душевних і фізичних сил)?

2. Повний контроль за власними емоціями, що, як правило, заважають оцінювати те що відбувається.

3. Аналіз справжніх причин конфлікту, які опоненти можуть приховувати за причинами уявними.

4. Локалізація конфлікту, тобто встановлення його чітких меж і максимальне прагнення до звуження області суперечності.

5. Відмова від концентрації на самозахисті, оскільки захоплення власними захисними діями звичайно заважає людям вчасно помітити зміни в обстановці й поведінці іншої сторони.

6. Переформулювання аргументів опонента, які просто не варто спростовувати в тому порядку й у тих пропорціях, у яких їх викладено – краще спробувати “перевести” їх на зрозумілу вам мову, виділяючи опорні значеннєві моменти.

7. Достатня активність, оскільки навіть “відступаючи по всьому “фронті”, можна зберігати ініціативу, задаючи:

а) емоційний тон відносин (“давай говорити спокійно”);

б) тему розмови (“ми не про те говоримо, вернімося до...”);

в) мовний стиль (без брутальності й вульгарності);

г) ролі і ступінь суворості правил гри (у конфлікт можна й треба грати, розв’язуючи суперечності у вигляді театральної дії із застережними ролями, однак цьому найкраще вчить соціально-психологічний тренінг).

Виконання вправи обов’язково оцінюється й обговорюється за всіма семи складовими керування конфліктом.

“ДИСКУСІЯ–ЗМАГАННЯ”. Члени групи поділяються на дві команди й виборне журі, що розробляє критерії оцінки висунутих у дискусії аргументів (доказовість, логіка, чіткість формулювань, відповідність темі тощо) і систему оцінки (у балах). Визначається предмет дискусії, команди розбиваються на “про” і “група-контра” (тобто за і проти), після чого починається сама дискусія-змагання. Наприкінці її журі повідомляє й коментує результати.

На закінчення – колективне обговорення ходу дискусії.

“СТРАТЕГІЯ В ДІАЛОЗІ”.

а) Двоє з учасників викликаються психологом і потай від аудиторії і один від одного одержують завдання: першому – підтримувати діалог у своїй звичайній манері, а другому – будь-якими способами втримувати лідерство у взаємодії. Тему може запропонувати аудиторія чи психолог, її можуть вибирати самі діючі особи. Хід і результати діалогу обов’язково обговорюються всією групою.

б) Інший варіант: другий партнер повинен змусити напарника стати лідером діалогу.

“РОЛЬОВЕ ОБГОВОРЕННЯ”. У цій грі психолог роздає учасникам аркуші з позначенням ролей, у яких вони повинні виступати в обговоренні (Філософ, Дипломат, Ерудит, Скептик, Громадський працівник, Гравець, Попелюшка і т.ін.; бажано підбирати ролі, у яких незвикли виступати члени групи). Далі домовляються про предмет обговорення, який може бути найрізноманітнішим, наприклад обговорення фільму, книги або газетної статті. Він не повинен бути занадто складним або надто хвилюючим. Після 10–15 хв. дискусії навколишні повинні визначити, хто був у якій ролі (список їх повинен бути повідомлений присутнім), причому невпізнані гравці вважаються такими що, не впорались із завданням.

“СМУТНИЙ НАСТРІЙ”. Грають двоє, один із гравців засмучений. Завдання іншого: надати підтримку й розвеселити.

“РОЗДРАТОВАНІСТЬ”. Грають двоє. Один з них напружений і чимось роздратований (обумовити заздалегідь чим саме). Завдання іншого: зняти напруженість, з’ясувати її причину, надати підтримку.

“СЛУЖБОВІ НЕПРИЄМНОСТІ”. Грають двоє. В одного трапилися неприємності по службі, про які він не бажає говорити. Завдання іншого: розговорити й надати підтримку.

“ДВОЄ ОДИН ПРОТИ ОДНОГО”. Грають троє. Основний гравець приходить у розташування, коли конфлікт (причини невідомі) між двома товаришами по службі вже завершився, вони розійшлися по кутках сердиті один на одного. Його завдання: з’ясувати причину розбіжності, зняти напруження й погасити знову спаленілу сварку (її вони грають), надати підтримку обом і знайти конструктивне рішення.

Кожна вправа завершується, як правило, широким обговоренням у групі. Учасники обмінюються враженням про відчуття, які вони переживали під час виконання ролей, глядачі розповідають про побачене і допомагають оцінити дії учасників. Іноді обговорення має більший виховний ефект, а ніж сама динаміка гри, особливо якщо виникає відверта розмова про особисті проблеми, про моральні явища у своєму колективі.

Перелік вправ для СПТ з формування правильних взаємин у військових колективах не вичерпується описаними вище сценаріями. Психолог може й повинен підбирати вправи й рольові ігри з урахуванням специфіки військової діяльності конкретного військового підрозділу.

Релаксаційний тренінг

Учасників групи спочатку навчають методу прогресивної м’язової релаксації.

“Сядьте у крісло. Розслабтеся. Заплющить очі. Кілька разів повільно й глибоко вдихніть, фіксуючи свою увагу на проходженні повітря по дихальних шляхах. Потім витягніть праву руку, міцно стисніть її у кулак. Відчуйте напруження м’язів. Розтисніть кулак. Відчуйте розслаблення м’язів. Знову стисніть кулак і відчуйте напруження. Через 5-10 секунд розтисніть кулак і відчуйте розслабленість, тепло, пвідчуття комфорту. Зосереджуйтеся тільки на м’язах, які напружуєте й розслаблюєте. Намагайтеся в цей час не напружувати інші групи м’язів.

Такі вправи у вигляді циклів напруження – розслаблення проробіть на інших групах м’язів (плечі, шия, рот, очі, чоло, ноги, живіт та ін.). Далі спробуйте розслаблювати все тіло. Відчуйте, як розслабленість “тече” від голови, шиї, рук через плечі, груди, живіт до ніг. Відчуйте пов’язаний із загальною розслабленістю стан заспокоєності й відчуття психічного комфорту. Після цього повільно порахуйте від 10 до 1, подумки даючи собі перед цим завдання, що після закінчення рахунку знову станете бадьорим і зібраним”.

Після освоєння техніки м’язової релаксації учасникам пропонують заплющити очі й уявити собі ситуацію, що викликає в них страх і тривогу. Як тільки емоційне напруження, спричинене уявним, досягає вищої межі, учасникам пропонують припинити і розслабитися. Розслаблення звичайно дає заспокоєння.

Тренування починають із уявлення образів, що викликають легке хвилювання, і закінчують образами, які супроводжуються вираженим психічним дискомфортом, тривогою і страхом. Вправа вважається відпрацьованою тільки в тому випадку, коли учасник при чіткому уявленні всіх психотравмуючих образів не відчуває тривоги й хвилювань.

Замість уявлення конкретних ситуацій учасникам можна запропонувати набір слайдів, що викликають у них страхи або інші негативні емоційні переживання. Чергуючи показ слайда, що спричиняє страх або нав’язливість, з наступною релаксацією, можна добитися зникнення хворобливих явищ.

Така методика широко використається для вироблення впевненості в собі у будь-яких ситуаціях, наприклад, при утрудненні міжособистісних контактів, при хвилюванні перед публічним виступом або іспитом, прийнятті рішень тощо.

Перебудова переконань. Починається з “атак” на ортодоксальні установки й переконання, якими клієнт керується у своєму житті, але які не є для нього раціональними і спричиняють психічний дискомфорт або невроз.

Підсумком цього етапу роботи з клієнтом є формування в нього більше раціональнішого погляду на життя і адекватніших переконань.

Читайте також:

1. III. Вправи з початкового положення стоячи.
2. V. Виконання вправ на застосування узагальнювальних правил.
3. VII. ДОЗУВАННЯ ВПРАВ
4. VІI. Утворіть вищий та найвищий ступені порівняння від прислівників із вправи VI.
5. Акробатичні вправи
6. Акробатичні вправи.
7. АЛОМОРФИ І ВАРІАНТИ МОРФЕМ
8. Альтернативні варіанти виробництва при повній зайнятості ресурсів
9. Альтернативні варіанти геополітичної орієнтації України
10. Альтернативні варіанти довгострокового фінансування діяльності підприємства
11. Аналіз контрольної роботи Вправи і задачі на застосування вивчених випадків арифметичних дій.
12. Біохімічні чинники виникнення втоми при виконанні короткочасних вправ максимальної і субмаксимальної потужності

Переглядів: 871