Розуміння методу пізнання та закону

Метод (від грецького метод – буквально: шлях до чогось) – у найширшому значенні – спосіб досягнення мети, певним чином упорядкована діяльність. Як засіб пізнання метод є способом відтворення мисленням речі, яка вивчається. Це – спосіб побудови і обґрунтування знання. До змісту методу входять низка прийомів, за допомогою яких людина пізнає чи практично освоює світ.

Так, на виробництві метод – це спосіб виготовлення речей, вирощування корисних рослин, тварин тощо. У науці метод – це спосіб досягнення нових результатів, наукових істин. Філософія протягом свого розвитку виробила загальний метод пізнання – діалектику, одну з найважливіших форм мислення.

Діалектика (від грецького – веду бесіду, розмірковую) у первісному значенні розумілась як мистецтво вести бесіду з метою спростування аргументів суперника і з'ясування змісту понять. Але вже від Платона її починають розуміти як метод пізнання ідей.

З чого виходить діалектика? По-перше, з принципу загального зв'язку – все поєднане з усім, світ – одне єдине велике ціле. По-друге, з принципу розвитку, про що мовилося в одному із попередніх розділів. Джерело розвитку діалектика вбачає у самих речах, усередині їх – у внутрішній суперечності, наявності внутрішніх протилежностей (тому розвиток є саморозвитком речей, явищ). Отже, на буденному рівні про її сутність можна сказати так – і те, й інше.

Протилежна діалектиці метафізика, навпаки, виходить із принципу ізольованості речей, явищ, із відсутності розвитку або визначення його як простого механічного переміщення чи як коловороту, джерелом якого є поштовх зовні (а звідси одразу виникає питання про автора першопоштовху, що приводить до ідеї Бога, Духа тощо). Отже, це підхід або те, або інше ("чи те, чи інше"), тобто однобічне мислення.

Крім метафізики, до альтернатив діалектики належать також такі філософські методи, як софістика, еклектика, "негативна діалектика", герменевтика як мистецтво тлумачення текстів та ін., про які власне йтиметься в курсі самої філософії.

Окрім філософських методів, у різних науках застосовуються спеціальні методи. Одні з них є загальнонауковими, застосовуються у всіх сферах знань (наприклад, метод моделювання, який нині набуває особливого значення, статистичний метод та багато інших). Інші є вузькоспеціальними і розраховані лише на вивчення певного об'єкта (метод мічених атомів, метод структурної лінгвістики тощо).

Загальнонаукові методи поділяють на емпіричні та теоретичні. До перших належать спостереження, вимірювання, опис, експеримент. Спостереження – це пряма і безпосередня реєстрація подій, які спостерігає дослідник. Вимірювання — спостереження, яке фіксує не лише якісні характеристики речей і явищ, а і їхні кількісні показники. Експеримент (від латинського – проба, досвід) – один з основних методів наукового пізнання, який передбачає планомірне, усвідомлене проведення спостереження, створення організованого, штучного середовища з метою отримання нової, необхідної інформації.

До теоретичних методів пізнання належать: аналіз як розчленування речі на складові з метою їхнього вивчення у процесі мислення чи на практиці та синтез як протилежний процес. Про єдність їх образно писав Гегель: коли дитина ламає іграшку, прагнучи заглянути що там всередині, вона несвідомо здійснює аналіз, коли ж потім, боячись, що її сваритимуть батьки, намагається її знову зібрати — неусвідом-лений процес синтезу.

До цих же методів належать індукція та дедукція як рух від окремого, особливого до загального, закономірного чи навпаки. Ф. Бекон вважав метод індукції єдино правильним для природничих наук. Відомий же детектив Шерлок Холмс, герой творів А. Конан-Дойля, вдавався лише до дедуктивного методу, будучи прихильником ідей французького філософа Р. Декарта.

Сходження від абстрактного до конкретного і навпаки – ще один із теоретичних методів пізнання. Вдаючись до абстракції, дослідник виділяє головне, сутнісне і відволікається від випадкового, неголовного у речі, явищі. За допомогою абстракцій утворюються наукові поняття (наприклад, "людина", "речовина" тощо).

Метод аналогії (від грецького – подібність) визначає подібність, відповідність, тобто те, що має однакове значення. Моделювання (речове чи математичне) є створенням аналога, тобто взірця, норми певної речі чи явища. Цей аналог потрібен для збереження й розширення знання про оригінал для його перетворення або управління ним. Ідеалізація є мисленим створенням об'єктів, які не існують у дійсності (наприклад, у математиці це точка, у фізиці – ідеальний газ чи абсолютно тверде тіло, у суспільстві – ідеальна держава, ідеальна сім'я та ін.). Звідси – виникнення особистих та суспільних ідеалів, про що йшлося в розділі "Душевне життя і духовність людини". До цих же методів належать формалізація, методи історичного і логічного та ін.

Вчення про методи пізнання вивчається методологією – розділом філософії. Реальним предметом методологічного аналізу є не вироблення універсального методу, бо такого методу взагалі не існує, а дослідження існуючих методів, пошуки нових, виявлення тенденцій та напрямів їхнього розвитку, а також проблема взаємозв'язку різних методів у науковому дослідженні.

Яка природа методів? Своїм генетичним корінням метод виходить із практичної діяльності. Прийоми практичних дій людини від самого початку мусили узгоджуватися із властивостями за законами дійсності, із логікою тих процесів, з якими людина мала справу.

І, пізнаючи ці процеси, людина відкриває для себе досить важливу властивість існування світу: у зв'язках і відношеннях є багато чого стійкого, незмінного, повторюваного та необхідного. Ця властивість отримала назву "закон".

Отже, закон у найбільш загальній, абстрактній формі – поняття, яке відображає необхідне, суттєве, стійке, повторюване у тих чи інших явищах дійсності. Таке розуміння поняття закону показує, що у світі, незалежно від свідомості людини, тобто об'єктивно, існує закономірність, відображення якої відбувається суб'єктивно і визначається поняттям "закон". Людина ж відкриває закони, наприклад, природи, остільки, оскільки вона змогла своєю свідомістю охопити необхідні, стійкі, повторювані зв'язки і відносини. І. Ньютон, пізнавши цілісність механістичної картини світу, відобразив її суб'єктивно, побачивши окрему грань – земне тяжіння. Але закони Ньютона "працюють" і тепер, бо це суб'єктивне відображення максимально близьке до свого прообразу.

Людина відкриває закони не тільки "першої" природи, в якій вона виникла. Людина часто творить закономірності "другої" природи, тобто того, що вона створила сама. Діяльність людини зумовлює виникнення ряду закономірностей суспільного розвитку і тих відносин, які складаються у певному суспільстві. Загальновідомо, що без праці, трудової діяльності людини як закономірності не може існувати суспільство.

Закон відображає одну зі сторін сутності, пізнання якої в теорії збігається із переходом від емпіричних фактів до формулювання законів, за якими відбуваються процеси, що вивчаються.

Типи законів різноманітні. Одні з них відображають функціональний взаємозв'язок між властивостями речей (наприклад, закон взаємозв'язку маси та енергії), інші – взаємозв'язок між самими матеріальними об'єктами у великих за розміром системах (наприклад, закони електромагнітних та гравітаційних взаємодій), між самими системами або між різними станами чи стадіями розвитку систем (наприклад, закон зростання ентропії, закон переходу кількісних змін у якісні).

Закони розрізняються також за ступенем спільності та сфери дії. Окремі, або специфічні, закони відображають зв'язок між конкретними фізичними, хімічними або біологічними властивостями речей (згадайте відомі зі шкільного курсу закони фізики, хімії чи біології).

Загальні закони відображають взаємозв'язок між загальними властивостями, виявляються на всіх рівнях буття і вивчаються такими дисциплінами, як філософія, кібернетика та ін.

У природі закон реалізується несвідомо, в результаті об'єктивної взаємодії матеріальних тіл. У суспільстві всі соціальні закони реалізуються завдяки свідомій, цілеспрямованій діяльності людей, тобто завдяки суб'єктивному фактору. Реалізація законів залежить від наявності відповідних умов.

Саме в суспільстві виявляється активна законотворча діяльність людини, особливо у таких сферах, як право і мораль.

Таке розуміння поняття "закон" дає підстави зробити такий висновок. Поняття закону, його розуміння дає змогу людині, людству визначатися з тим загальнонеобхід-ним, важливим у їхньому житті, що, з одного боку, відбувається завдяки об'єктивним процесам, а з іншого – завдяки послідовній, цілеспрямованій діяльності самих людей. Іншими словами, поняття закону відтіняє межі можливого і неможливого в житті та діяльності людей.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розуміння істини. Істина та її критерії.	\|	Що таке природа?

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.