Сутність поняття стратегії

У науковій літературі поняття стратегії розглядається досить широко. Розглянемо підходи значної частини наукових шкіл за даним питанням, починаючи з точок зору І. Ансоффа й А. Чандлера – авторів одних з перших робіт зі стратегічного управління і закінчуючи сучасними закордонними і вітчизняними науковими розробками. Для вивчення сутності поняття “стратегія” пропонується систематизувати цей матеріал, виділивши три основних напрямки. Перший з них поєднує думки авторів про те, що стратегія – це набір правил для прийняття рішень, якими організація керується у своїй діяльності. Другий напрямок ґрунтується на наукових підходах, що характеризують стратегію як усебічний комплексний план. Третій напрямок відбиває точки зору авторів, що затверджують, що стратегія є напрямки, способи, шляхи і варіанти розвитку підприємств.

Автором і одночасно лідером першого напрямку є І. Ансофф. Його точку зору щодо змісту поняття "стратегія" розділяють Румянцева З.П., Саломатін Н.А., Туленков Н., Віханський О.С., Мартиненко Н.Н.[5,12,15]. Так, І. Ансофф запропонував розглядати стратегію як сукупність чотирьох груп правил, що необхідні для [27]: оцінки результатів діяльності організації в сьогоденні й у перспективі; встановлення відносин організації з її зовнішнім середовищем; побудови внутріорганізаційної концепції; оперативного управління організацією. Характеризуючи дане визначення, О.С. Віханський відзначає, що правила дійсно визначають функціонування організації [17]. Вони носять переважно обмежувальний або ж наказовий характер, створюючи атмосферу, у якій здійснюється діяльність організації. Деякі правила можуть мати дуже широкий зміст, деякі ж досить вузький, що стосується окремої сторони життя організації, або ж окремої функції. Загальним для всіх правил є те, що вони встановлюють межі діяльності і поводження в організації, направляючи тим самим функціонування організації в напрямку реалізації її стратегій. Туленков Н. визначає стратегію як установлену на досить тривалий період сукупність норм, орієнтирів, напрямків, сфер, способів і правил діяльності, що забезпечують ріст і високу конкурентну здатність організації, що зміцнюють позиції на ринку, що підвищують здатність до виживання в конкретній ситуації. Відзначимо, що таке визначення ускладнює його розуміння і практичне застосування, оскільки включає цілу низку категорій (правила діяльності, напрямки діяльності, сфери діяльності). Визначення Туленкова Н. містить у собі декілька визначень поняття стратегії. Цей недолік характерний для більшості існуючих наукових підходів.

Вважати стратегію сукупністю визначених правил було б недостатньо, тому що правила в явному вигляді не мають цільового початку. Багато правил мають дуже довге життя. У той же час існують правила, що вводяться для реалізації визначеної стратегії або навіть мети. Правила, самі можуть бути предметом стратегічного управління в тому випадку, якщо стратегічним завданням організації є зміна її внутрішнього життя, організаційної культури і т.п.

Румянцева З.П. Саломатін Н.А., розглядаючи стратегію як набір правил, пропонують, поряд з цим, вважати стратегію загальним комплексним планом, призначеним для того, щоб забезпечити здійснення місії і досягнення господарських цілей організації [15]. Зазначені автори є представниками другого виділеного напрямку в рамках вивчення поняття стратегії. Фатхутдінов Р.А. також визначає стратегію як програму, план, генеральний курс суб'єкта управління по досягненню їм стратегічних цілей у будь-якій області діяльності [36]. Даний підхід до визначення стратегії розділяють О.Моримаса, Мескон М., Альберт М., Хедоурі Ф., Лукашевич В.В., Боумен К., Зав'ялов П., Демидов В., Дж. Еванс [8,29,30,38]. Так Боумен К. вважає, що стратегія – це узагальнююча модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координації і розподілу ресурсів компанії. Зав'ялов П. і Демидов В. визначають стратегію як генеральну програму дій, що виявляє пріоритети проблем і ресурси для досягнення головної мети (цілей). Дж. Еванс припускає, що стратегія повинна бути представлена у вигляді визначеного планового документа. Одним з перших авторів даного напрямку є А.Чандлер. Він вважав, що стратегія – це визначення основних довгострокових цілей і завдань підприємства і затвердження курсу дій і розподілу ресурсів, необхідних для досягнення цих цілей. Як систему цілей стратегію розглядає, Бланк І.О. і деякі інші автори [14]. У літературних джерелах існує точка зору, що складається у визначенні стратегії як прогнозу. Цей підхід віднесено також до другого напрямку. У. Бреддик характеризує стратегію як уявлення про те, що очікує компанію і чого вона може досягти. Це уявлення відіграє роль джерела розвитку і дає ясне відчуття напрямку діяльності організації [13]. Радугін вважає, що стратегія в управлінні – це масштабні необмежені рамками часу прогнози щодо удосконалення конкурентної позиції, вибору ринку, видів продукції і шляхів досягнення поставлених цілей.

Отже, розглядаючи поняття стратегії, багато авторів вирішили доповнити його тим, що стратегія може бути планом, програмою. В основному саме таке розуміння стратегії існувало в системі з централізованою плановою економікою. Покладалося, що стратегія – це конкретний довгостроковий план досягнення конкретної довгострокової мети, а розробка стратегії – це знаходження мети і складання довгострокового плану. Такий підхід, безперечно, ґрунтується на тім, що всі зміни передбачувані, що всі процеси, що відбуваються в середовищі, детерміновані і піддаються повному контролю і керуванню. Однак, дана передумова невірна навіть для планової економіки. Тим більше, вона зовсім невірна для економіки ринкової. Розвиток ринкових економічних систем в останні десятиліття свідчить про те, що швидкість процесів зміни середовища, а також величина додаткових можливостей, що укладені в цих змінах, постійно зростають. Тому і стратегія поводження організації в ринковій економіці повинна, у першу чергу, нести в собі можливість одержання переваг від змін.

Становить інтерес визначення стратегії як рішення. Підприємство розглядається як виробнича система. Дії, спрямовані на створення і підтримку необхідних умов для ефективного функціонування системи, є ні що інше, як рішення. Рішення, пов’язані з розробкою перспектив розвитку виробничої системи, можуть виступати як стратегія. Так, М.Г.Лапуста вважає, що «у загальному вигляді стратегію можна визначити як систему управлінських і організаційних рішень, спрямованих на реалізацію завдань підприємства і виконання позначеної місії» [39]. Дане визначення представляє третій напрямок у вивченні поняття стратегії. Котлер Ф. також характеризує стратегію як набір рішень і результат процесу вироблення і прийняття рішень. До зазначених точок зору можна додати визначення стратегії, дане фахівцями Інституту стратегічного планування США: «Стратегія – це рішення і політики, прийняті до виконання, які безпосередньо впливають на фінансову діяльність підприємства. Як правило, подібні рішення і політики супроводжуються розподілом і перерозподілом ресурсів і є необоротними» [33]. Про те, що стратегія припускає розробку, визначення напрямків, шляхів, способів розвитку підприємства відзначається в роботах вітчизняних і закордонних авторів [6,9,11-13,20,40]. Так, Герчикова І.Н. вважає, що стратегія – це розрахована на перспективу система заходів, що забезпечує досягнення конкретних намічених цілей. Сутність вироблення і реалізації стратегії полягає в тому, щоб вибрати потрібний напрямок розвитку з численних альтернатив і направити виробничо-господарську діяльність за обраним шляхом. На думку В.Р.Весніна, стратегія – це взаємозалежний довгостроковий комплекс видів діяльності, спрямований на забезпечення життєздатності і економічної моці підприємства, стосовно його конкурентів [19]. М.І. Круглов [20] вважає, що кожна конкретна стратегія – це прийняті вищим керівництвом напрямки або способи діяльності для досягнення важливого результату, що має довгострокові наслідки. Автор відзначає, що формування стратегії стає життєво необхідним у тих випадках, коли виникають раптові зміни в технології, в разі несподіваної появи нових конкурентів, зміни соціальних і економічних умов. Правильно обрана стратегія є першим найважливішим результатом і в той же час ефективним механізмом стратегічного управління, оскільки вона цілеспрямовує і мобілізує використання науково-технічного, виробничо-технологічного, фінансово-економічного, соціального й організаційного потенціалів компанії у визначених напрямках, що забезпечують досягнення успіху. Але необхідно відмітити, що розробка стратегії у відповідь на зміну зовнішнього середовища організації обмежує рамки стратегічного управління, за допомогою якого організація повинна бути готова до будь-яких змін.

У роботі «Управление научно-техническими нововведеннями» [40] Твісс Б. відзначає, що "існують різні шляхи, на яких може бути досягнутий той чи інший набір цілей, ці шляхи називаються стратегіями". Про процес досягнення цілей говориться й у визначенні О.С.Віханського. Але на відміну від точки зору Твісса Б., Віханський О.С. ускладнює поняття стратегії. Він вважає, що стратегія – це довгостроковий якісно визначений напрямок розвитку організації, що стосується сфери, засобів і форм її діяльності, системи взаємин усередині організації, а також позиції організації в навколишньому середовищі, що приводять організацію до її цілей [5]. Мартиненко Н.Н. визначає стратегію як низку шляхів і варіантів досягнення основних майбутніх цілей організації. Ці шляхи і варіанти відбивають, насамперед, особисті оцінки і судження осіб генерального менеджменту, відповідальних за прийняття основних рішень [12]. Ця точка зору характеризує суб'єктивний підхід до розробки, вибору стратегії підприємства. Необхідно також відзначити, що ряд авторів вважають стратегію напрямком розвитку, оптимальним курсом діяльності для підприємства, єдиним вірним варіантом розвитку.

Таким чином, визначення стратегії як системи цілей і ефективних шляхів їхнього досягнення виключає детермінізм у поводженні організації, тому що стратегія залишає організації волю самостійного формування стратегічної системи з урахуванням змін у зовнішньому середовищі. У даному випадку стратегію, у загальному вигляді, можна охарактеризувати як обраний напрямок, шлях подальшого поводження в середовищі, функціонування в рамках якого повинно привести організацію до досягнення обраних цілей.

Отже, узагальнення виділених напрямків формування поняття стратегії виявило широку розмаїтість визначень. Це закономірно, тому що стратегія виступає як складна і неоднорідна категорія. Кожен напрямок відбиває і характеризує окремі якості поняття стратегія, сприяє кращому розумінню процесу розробки стратегії.

Отже, аналіз існуючих наукових підходів дозволив виділити найважливіші елементи, що визначають зміст стратегії:

- система цілей розвитку організації;

- сукупність способів досягнення цілей;

- наявність необхідних ресурсів в організації.

Таким чином, пропонується під стратегією розуміти сукупність загальних цілей підприємства і найбільш ефективних способів їхнього досягнення шляхом раціонального розподілу ресурсів.

Поняття "економічна стратегія" розглядається тільки А.П. Градовим. На думку автора, економічна стратегія припускає ефективне досягнення цілей економічними методами і засобами. Економічна стратегія виробляє правила і прийоми, що забезпечують економічно ефективне досягнення стратегічних цілей, що базуються на зацікавленості всіх учасників стратегічного управління в ефективній діяльності [11].

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Класифікація стратегій підприємства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.