• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Класифікація стратегій підприємства

Одним з важливих питань процесу розробки стратегії є класифікація стратегій. Вивчення сучасних теорій вітчизняних і закордонних наукових шкіл указує на широку розмаїтість стратегій, а також класифікаційних ознак. Ускладнюючим фактором класифікації є те, що більшість стратегій не можуть бути однозначно визначені за однією з ознак. Це істотно ускладнює наукове обґрунтування і практичне застосування відомих стратегій. Як основні ознаки класифікації сучасних стратегій більшість учених виділяють наступні положення [7,8,13,16,31,34,41]:

– основні цілі і завдання діяльності підприємства;

– стан стратегічних ресурсів і концепцію досягнення конкурентних переваг;

– існуючу позицію і динаміку розвитку підприємства на галузевому ринку;

– зміст і якість наданої продукції і послуг і стадію життєвого циклу підприємства;

– рівень прийняття рішень;

– розміри підприємств.

Розглянемо найбільш розповсюджені, вивірені практикою і широко висвітлені в літературі стратегії. Як вважає один з провідних теоретиків і фахівців в області стратегічного управління М. Портер, існує три основних підходи щодо вироблення стратегії поводження фірми на ринку [31]. Перший підхід пов'язано з лідерством у мінімізації витрат виробництва. Фірми, що реалізують такий тип стратегії, повинні мати гарну організацію виробництва і постачання, гарну технологію й інженерно-конструкторську базу, а також гарну систему розподілу продукції. Другий підхід до вироблення стратегії зв'язаний зі спеціалізацією у виробництві продукції. Фірми, що реалізують цей тип стратегії, повинні мати високий потенціал для проведення НДОКР, мати кваліфікованих дизайнерів, досить сильну систему забезпечення високої якості продукції, а також розвинуту систему маркетингу. Третій підхід відноситься до фіксації окремого сегмента ринку і концентрації зусиль фірми на обраному ринковому сегменті. У цьому випадку фірма досконально вивчає потреби визначеного сегмента ринку у визначеному типі продукції. У цьому випадку фірма може прагнути до зниження витрат або ж проводити політику спеціалізації у виробництві продукту. Можливо також сполучення цих двох підходів. Точку зору М. Портеру у відношенні до класифікації стратегій на основі досягнення конкурентних переваг розділяють такі вчені як, Д. Боумен, Жан Жак Ламбен, О.С. Віханський, П.В. Забєлін і Н.К. Моїсєєва [5,10,29,34]. Підхід, представлений П.В. Забєліним і Н.К. Моїсєєвою базується на підході М. Портера, але має свої особливості. Пропонується класифікувати всі стратегії за трьома ознаками:

- належність до п'яти основних стратегій досягнення конкурентних переваг. Три виділені М.Портером стратегії автори доповнюють стратегією інновацій і стратегією швидкого реагування. Дані стратегії П.В. Забєлін і Н.К. Моїсєєва називають глобальними стратегіями;

- належність до стратегій управління портфелем сфер бізнесу. Ці стратегії характеризують якісні зміни напрямків діяльності підприємств, наприклад, їхню реструктуризацію, диверсифікованість. Такі стратегії автори називають портфельними чи корпоративними;

- належність до стратегій, які застосовуються підприємством у залежності від зовнішніх і внутрішніх умов. У даному випадку автори мають на увазі стратегії, що є реакцією підприємств на зміну тих чи інших факторів зовнішнього і внутрішнього середовища. Такі стратегії називаються функціональними (рис.8 ). Автори розглянутої класифікації до функціональних відносять стратегії, що визначають характер поводження підприємства на конкурентному ринку.

Рис. 8 Класифікація конкурентних стратегій

Круглов М.І. класифікує стратегії на основі концепції системи задоволення потреб. У цьому зв'язку автор пропонує виділяти три групи стратегій: підприємницькі, організаційні і трудові [20]. Конкретні стратегії, що відносяться автором до кожної групи, викликають дискусію, тому що повторюють, а в деяких випадках навіть суперечать одна одній.

Необхідно проаналізувати точку зору І.Н. Герчикової щодо класифікації стратегій. Автор затверджує, що «стратегічне управління ґрунтується на стратегічних цілях компанії, а саме, не на нинішній, а на майбутній структурі господарської діяльності, не на наявному, а на майбутньому науковому, виробничому, збутовому потенціалі фірми, під який цільовим напрямком виділяються ресурси» [9]. Стратегічне управління припускає, що фірма визначає свої ключові позиції на перспективу в залежності від пріоритетності цілей. Відповідно до даного твердження, автор пропонує наступну класифікацію стратегій: продуктово-ринкова стратегія; стратегія маркетингу; конкурентна стратегія; стратегія управління набором галузей; стратегія нововведень; стратегія капіталовкладень; стратегія розвитку; стратегія поглинання; стратегія закордонного інвестування; стратегія орієнтації на розширення експортної діяльності; стратегія зовнішньоекономічної експансії. Автор затверджує, що вибір стратегії здійснюється на основі порівняння перспектив розвитку фірми в різних видах діяльності, встановлення пріоритетів і розподіл ресурсів між видами діяльності для забезпечення майбутнього успіху.

Теоретичні дослідження з питання класифікації стратегій дозволяють визначити, що більшість авторів робіт зі стратегічного маркетингу і стратегічного управління розглядають, в якості основних, стратегії зростання, розвитку бізнесу [5,34,36,42]. Ці стратегії є найбільш розповсюдженими в науковій літературі. Звичайно ці стратегії називаються базисними або еталонними. Вони відбивають чотири різних підходи до росту фірми і пов’язані зі зміною стану одного чи декількох елементів: продукту; ринку; галузі; положення фірми усередині галузі; технології. Кожний з п'яти елементів може знаходитися в одному з двох станів: існуючий чи новий. Таким чином, еталонні стратегії можуть бути представлені у наступному вигляді:

1. Стратегії концентрованого зростання, які пов'язані зі зміною продукту і/або ринку і не торкаються трьох інших елементів. Конкретними типами стратегій першої групи є: стратегія посилення позиції на ринку; стратегія розвитку ринку; стратегія розвитку продукту;

2. Стратегії інтегрованого зростання, які пов'язані з розширенням фірми шляхом додавання нових структур. Виділяють два основних типи стратегій інтегрованого росту: стратегія зворотної вертикальної інтеграції; стратегія вертикальної інтеграції, що йде вперед;

3. Стратегії диверсифікованого росту, що реалізуються в тому випадку, коли фірма далі не може розвиватися на даному ринку з даним продуктом у рамках даної галузі. Основними стратегіями диверсифікованого росту є наступні: стратегія центрованої диверсифікованості; стратегія горизонтальної диверсифікованості; стратегія конгломеративної диверсифікованості;

4. Стратегії скорочення, які реалізуються у тих випадках, коли фірма має потребу в перегрупуванні сил після тривалого періоду росту або в зв'язку з необхідністю підвищення ефективності, коли спостерігаються спади чи кардинальні зміни в економіці. Виділяються чотири типи стратегії цілеспрямованого скорочення бізнесу: стратегія ліквідації; стратегія «збору врожаю»; стратегія скорочення; стратегія скорочення витрат. У реальній практиці фірма може одночасно реалізовувати декілька стратегій. Особливо це поширено в багатогалузевих компаніях. Це означає, що фірма здійснює комбіновану стратегію. Необхідно відзначити, що комбіновану стратегію Ф. Котлер не виділяє як окремий тип стратегій. На відміну від вказаного підходу такі автори, як М.Х. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі, З.П. Румянцева, Н.А. Саломатін пропонують [8,15] вважати комбіновану стратегію окремою стратегічною альтернативою.

Стратегії розвитку розглядав також І.О.Бланк [14]. Особливість його підходу полягає в тому, що він розробив стратегічні моделі розвитку підприємства з урахуванням стадій його життєвого циклу. Стратегічні моделі призначені для розвитку підприємств торгівлі. Автором запропоновані чотири моделі:

– модель "прискореного росту" обирається торговими підприємствами на стадіях "народження", "дитинства", "юності";

– модель "обмеженого росту" характерна для підприємств на стадії "рання зрілість";

– модель "збереження позиції" може бути оптимальною для підприємства торгівлі на стадії "остаточна зрілість" його життєвого циклу;

– модель "скорочення діяльності" буде характеризувати стадію "старіння".

За певних умов можлива модель розвитку підприємства, яку автор назвав як модель "сполучення".

Розглянемо ще один варіант формулювання базової стратегії та розробки на її основі стратегічних альтернатив. Так, А.Н. Петров у своїй роботі «Стратегическое планирование развития предприятия» [28] пропонує вибирати базову стратегію в залежності від того, на якій стадії циклу розвитку підприємства знаходиться організація. Таких стратегій три:

1) стратегія росту – стратегія, що припускає зріст обсягів продажів, прибутку, капіталу, тобто стратегія розвитку;

2) стратегія стабілізації – стратегія, спрямована на досягнення ранньої стабілізації доходу з наступним збільшенням прибутковості. Стратегія розробляється для підприємств із нестабільним обсягом продажів і доходів;

3) стратегія виживання – оборонна стратегія, яка застосовується в умовах глибокої кризи в економічній діяльності підприємства.

В.М. Власова розглядає стратегії, ґрунтуючись на такій класифікаційній ознаці, як розміри підприємства. У зв'язку з цим автор виділяє [7]: стратегії малих фірм; стратегії середніх фірм; стратегії великих фірм. Наведена класифікаційна ознака є актуальною у даний час, коли в результаті реструктуризації виділилися малі і середні підприємства. Проблеми ефективної діяльності цих підприємств розглядаються на рівні держави.

Багато авторів підрозділяють стратегії на локальні і конкретні.

Таким чином, класифікація стратегій неоднозначна. Це пояснюється тим, що таку складну категорію, якою є стратегія, можна класифікувати за різними ознаками. При цьому в кожній конкретній чи локальній стратегії, як правило, присутні параметри, загальні з іншими стратегіями. Наприклад, загальні елементи притаманні стратегіям задоволення потреб і стратегіям науково-технічного розвитку. Зазначені стратегії доповнюють і уточнюють одна одну.

Розглянемо класифікацію стратегій, яка запропонована А.П. Градовим [11]. Автор підрозділяє стратегії за функціональною ознакою та за сферою їхньої реалізації: для реалізації в зовнішньому середовищі і для реалізації у внутрішньому середовищі фірми (рис. 9).

Функціональні стратегії
Для реалізації в зовнішньому середовищі фірми	Для реалізації у внутрішньому середовищі фірми
1. Товарна стратегія 2. Стратегія ціноутворення 3. Стратегія взаємодії фірми з ринками виробничих ресурсів 4. Стратегія поводження фірми на ринках грошей і цінних паперів 5. Стратегія зниження транс-акційних витрат 6. Стратегія зовнішньоеконо-мічної діяльності	1. Стратегія зниження виробничих витрат 2. Стратегія інвестиційної діяльності фірми 3. Стратегія стимулювання персоналу фірми

Рис. 9 Класифікація функціональних стратегій

Функціональні стратегії є, на думку А.П. Градова, елементами економічної стратегії фірми.

Таким чином, представлене розмежування складових елементів стратегії фірми виглядає в достатній мірі умовно, тому що дуже складно розмежувати, наприклад, стратегію взаємодії на ринку грошей і цінних паперів і інвестиційну стратегію діяльності фірми, стратегію ціноутворення і стратегію зниження виробничих витрат, остільки, оскільки остання виступає органічною складовою попередньої стратегії.

Докладне вивчення класифікації стратегій і їхніх класифікаційних ознак, розроблених сучасними теоріями вітчизняних і закордонних наукових шкіл дає можливість зробити припущення про те, що більшість підходів може бути представлене як сукупність глобальних, базових і функціональних стратегій, чи однією складовою частиною сукупності. Така класифікація відповідає ознаці «масштабів впливу стратегій» на діяльність підприємств [43].

Для аналізу стратегій розглянемо рівні розробки стратегії в організації. У стратегічному управлінні виділяються три рівні: корпоративний; сфери бізнесу; функціональний [10]. На корпоративному рівні приймаються глобальні рішення про придбання, продаж, ліквідування, перепрофілювання тих чи інших сфер бізнесу, стратегічних зон господарювання, розраховуються стратегічні відповідності між окремими сферами бізнесу, розробляються плани диверсифікованості, здійснюється загальне управління ресурсами фірми. Даний рівень включає органи управління, що відбивають форму власності підприємства, його організаційно-правову форму. Як правило, основні рішення будуть прийматися на рівні власників організації. Рівень «сфери бізнесу» – це рівень перших керівників організації (які не є власниками), що відповідають за розробку і реалізацію стратегії сфери бізнесу. На даному рівні розробляється і реалізується стратегія, що базується на корпоративному стратегічному плані, основною метою якої є підвищення конкурентноздатності організації та її конкурентного потенціалу. Функціональний рівень стратегії в організації – це рівень керівників функціональних служб, зокрема: фінансів, маркетингу, НДОКР, виробництва, персоналу.

Глобальні стратегії пропонується виділяти на основі стратегічних цілей фірми, а також на основі концепції досягнення конкурентних переваг. Отже, до даної групи стратегій можуть відноситися:

- стратегія фокусування чи зосередження на визначеному сегменті ринку, стратегічної зони господарювання, галузі;

- стратегія диференціації, іншими словами, спеціалізації і кооперації наданих послуг і видів діяльності;

- стратегія мінімізації витрат і підвищення ефективності, як основного виду діяльності, так і проміжних стадій технології виробництва і надання послуг;

- інноваційна стратегія, що базується на інтеграції науки, виробництва і якнайшвидшому впровадженні досягнень науково-технічного прогресу в практику.

Дані стратегії розглядаються в роботах цілого ряду вчених, таких як І. Ансофф, М. Портер, Ж-Ж. Ламбен, К. Боумен, О.С. Віханський, П.В. Забєлін, Н.К. Моїсєєва [5,10,27,29,31,34]. У класифікації стратегій І.Н. Герчикової до глобальних можна віднести: конкурентну стратегію і стратегію нововведень. Також до групи глобальних стратегій, на наш погляд, необхідно віднести підприємницькі стратегії, запропоновані М.С. Кругловим [20]. Відповідно до зазначеної класифікаційної ознаки, до глобальних доцільно буде відносити стратегії діяльності (як стратегічна альтернатива визначена стратегія спеціалізації діяльності), стратегії науково-технічного розвитку (альтернативні стратегії представлені стратегіями «лідерства», «технічного стрибка»), стратегії конкуренції і кооперації в створенні нової продукції і технології, тобто в створенні нововведень (як альтернативи конкретних стратегій автор виділяє стратегію конкуренції, стратегію сполучення конкуренції і кооперації).

За ознакою динаміки, з урахуванням існуючої позиції на ринку, форм організації виробництва і диверсифікованості видів діяльності на рівні фірми пропонується виділяти базові стратегії. З розглянутих класифікацій базові стратегії були вивчені Ф. Котлером, І. Ансоффом, М. Месконом, М. Альбертом, Ф. Хедоурі, Ж-Ж. Ламбеном, Томпсоном, Стрікландом, М.С. Кругловим, І.Н. Герчиковою, В.М. Власовою, П.В. Забєліним, Н.К. Моїсєєвою, І.О. Бланком, З.П. Румянцевою, Н.А. Саломатіним, А.Н. Петровим і ін.

Необхідно відзначити, що такі автори як Ф. Котлер, М. Мескон, З.П.Румянцева, Н.А.Саломатін, О.С. Віханський, І.О. Бланк [5,8,15,44] в якості основних виділяли чотири – п'ять стратегічних альтернатив, серед яких: стратегія обмеженого або концентрованого росту; стратегія інтегрованого, інтенсивного або прискореного росту; стратегія диверсифікованості, диверсифікованого росту; стратегія скорочення, останнього засобу або ліквідації, «збору врожаю»; комбінована стратегія або стратегія поєднання різних альтернатив.

З незначними відмінностями від загальної точки зору розглядав базові стратегії росту Ж-Ж Ламбен. Основними стратегіями, на його думку, є стратегія інтенсивного зростання, інтегративна стратегія, стратегія росту за допомогою диверсифікованості [34]. З різноманіття стратегій, що розглядалися в роботах П.В. Забєліна і Н.К. Моїсєєвої, до базових варто віднести наступні стратегічні альтернативи: стратегія зміни курсу, реструктуризації, виживання; стратегія відкачки капіталу і ліквідації; стратегія швидкого реагування; стратегія незв'язаної диверсифікованості; стратегія зв'язаної диверсифікованості; стратегія міжнародної диверсифікованості; стратегія вертикальної інтеграції; стратегія для галузевих лідерів; стратегія для рядових галузевих організацій; стратегія для слабких організацій і організацій у стані кризи. Із запропонованих И.Н.Герчиковою стратегій діяльності підприємств до базових стратегій можна віднести: стратегію управління набором галузей; стратегію розвитку; стратегію поглинання; стратегію закордонного інвестування; стратегію орієнтації на розширення експортної діяльності; стратегію зовнішньоекономічної експансії.

Аналіз підприємницьких стратегій, зазначених М.С. Кругловим у роботі «Стратегическое управление компанией», дозволяє розглядати у якості базової стратегію росту потенціалу компанії [20]. Як альтернативи цієї стратегії автор розглядає стратегії інтенсивного зростання, обмеженого росту, скорочення, сполучення різних стратегій росту.

До категорії базових можна віднести запропоновані В.М. Власовою стратегії для середніх підприємств. Середні фірми можуть вибрати один з чотирьох видів запропонованих стратегій. Вибір буде залежати від темпів росту середньої фірми і темпів росту ринкової ніші, у якій ця фірма оперує [37]: стратегія збереження; стратегія пошуку загарбника; стратегія лідерства в ніші; стратегія виходу за рамки ніші. До категорії базових стратегій можна також віднести стратегії, запропоновані Томпсоном і Стрікландом [22]. Конкурентні стратегії також, на наш погляд, доцільно відносити до базових. Так, Ф. Котлер [44], виходячи з частки ринку, що належить фірмі, виділяє чотири типи конкурентної стратегії: стратегія лідера ринку; стратегія фірми, що кидає виклик; стратегія фірми, що йде слідом за лідером; стратегія «фахівця». Зазначені стратегії співзвучні з конкретними стратегіями, наведеними в класифікації П.В. Забєліна, Н.К. Моїсєєвої. На відміну від авторів, які вважають, що такі стратегії, як стратегія для галузевих лідерів, стратегія для рядових організацій і т.ін. відносяться до функціональних, пропонується віднести їх до групи базових стратегій. Дані стратегії стосуються діяльності підприємства в зовнішньому середовищі і, оскільки це загальні стратегії, то доцільно виділяти їх саме в групі базових стратегій.

За ознакою змістовності і функціональності обраного фірмою напрямку досягнення конкурентної переваги і відповідно до рівня розробки стратегії в організації, відповідно до прийнятих стратегічних цілей фірми, пропонується виділити групу функціональних стратегій. В основу функціональних стратегій може бути покладена класифікація стратегій за А.П. Градовим. Так, у зовнішньому середовищі фірми, можуть бути реалізовані такі стратегії, як: 1)товарна стратегія, заснована на удосконаленні асортименту продукції і послуг, підвищенні їхньої якості; 2) стратегія ціноутворення, що базується на оптимізації і конкурентноздатності ціни; 3) ресурсна стратегія, що припускає переважне використання визначеного виду ресурсів (технічних, технологічних, фінансових, просторових, кадрових, управлінських, інформаційних); 4) стратегія зовнішньоекономічної діяльності; 5) стратегія поводження фірми на ринку цінних паперів. Зазначені стратегії орієнтовані на споживача і спрямовані на підвищення стійкості фірми на ринку [11]. У внутрішньому середовищі фірми в залежності від форм, методів, стилю управління можуть виділятися: стратегія мотивації і стимулювання персоналу; стратегія інвестиційної діяльності; стратегія зниження виробничих витрат.

Аналіз різних наукових підходів щодо класифікації функціональних стратегій фірми показав, що даний вид стратегій розглядається в роботах П.В. Забєліна, Н.К. Моїсєєвої, М.С. Круглова, І.Н. Герчикової, О.С. Віханського, В.М. Власової [5,9,10,20,32]. Так, у класифікаціях П.В. Забєліна, Н.К. Моїсєєвої до функціонального можна віднести наступальні й оборонні стратегії. Дані стратегії будуть реалізовуватися в зовнішньому середовищі фірми. Серед стратегій, виділених М.С. Кругловим, до функціональних можна віднести: для реалізації в зовнішньому середовищі підприємства - стратегію задоволення потреб; стратегію конверсії діяльності (маркетингова стратегія); стратегію конкуренції на товарному ринку; для реалізації на рівні внутрішнього середовища підприємства - концепцію організаційних стратегій; концепцію трудових стратегій. З набору стратегій, запропонованого І.Н. Герчиковою, рівню функціональних стратегій для реалізації в зовнішньому середовищі відповідають продуктово-ринкова стратегія і стратегія капіталовкладень. О.С. Віханський, розглядаючи у своїх наукових працях стратегії, крім глобальних, базових, приділяв увагу і функціональним стратегіям. Окремо автор аналізує стратегію продукту. Вона спрямована на зовнішнє середовище фірми. Поряд з цим, О.С. Віханський розглядає стратегію використання людського потенціалу. Ця стратегія буде відноситися до функціональних стратегій, які реалізуються у внутрішньому середовищі організації.

Таким чином, узагальнено і систематизовано існуючі принципи класифікації стратегій підприємства. Пропонується за основу класифікації стратегій виділяти ознаку «масштабів впливу стратегій» на діяльність підприємств. Відповідно до цієї ознаки стратегії підрозділяються на глобальні, базові, функціональні. Наступних шість класифікаційних ознак (за масштабами розробки, у відповідності зі стадією життєвого циклу підприємства, відповідно до розмірів підприємств, стосовно середовища, за змістом, за способами забезпечення росту) розкривають і доповнюють головну ознаку. Запропонована класифікація стратегій спрощує їхнє теоретичне сприйняття, а також практичне використання в стратегічному управлінні підприємствами (рис. Класифікація стратегій).

Читайте також:

1. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
2. III етап. Аналіз факторів, що визначають цінову політику підприємства.
3. IV група- показники надійності підприємства
4. IV. Оцінка привабливості стратегічних зон господарювання підприємства на ринку.
5. IІI розділ. Аналіз стану маркетингового середовища підприємства
6. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.
7. V розділ. Товарна політика підприємства
8. V. Класифікація і внесення поправок
9. V. Класифікація рахунків
10. WEB - сайт підприємства в Інтернет
11. А) Капітал підприємства, його кругообіг та обіг.
12. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.

Переглядів: 5426