• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Забезпечення виробничої програми трудовими ресурсами.

Обґрунтування виробничої програми підрозділів трудовими ресурсами обмежується, як правило, тими категоріями працівників, кількість яких залежить від обсягу і структури виробництва. Це переважно робітники.

Кількість робітників, потрібна для виконання запланового обсягу роботи, визначається різними методами залежно від специфіки виконуваних процесів і нормування праці: на основі трудомісткості робіт, норм виробітку, норм обслуговування, за робочими місцями тощо. Розрахунки проводяться окремо за професіями і кваліфікацією робітників.

Кількість робітників на роботах з нормованою трудомісткістю визначається за формулою:

Ч_об = ,

де Ч_об – середньооблікова кількість робітників;

Т_пл – планова трудомісткість робіт, нормованих людино-годин;

Т_п – фонд робочого часу одного працівника в плановому періоді, год.;

К_н – коефіцієнт виконання норм.

Коли виготовляється один вид продукції або виконується однорідна робота, кількість робітників можна визначати за нормами виробітку.

Ч_об = ,

де N – плановий обсяг продукції (роботи) у натуральному виразі;

В_Д – денна норма виробітку одного робітника у натуральному виразі.

Розглянуті методи обчислення кількості робітників ґрунтуються на нормуванні затрат праці на одиницю продукції (роботи). Сфера їх застосування – процеси, де робітники, закріплені за певними робочими місцями, безпосередньо обробляють продукцію (виконують роботи) і між їх кількістю та обсягом останньої існує тісна залежність. Але досить часто ситуація буває іншою. Це стосується тих трудових процесів, виконання яких має такі особливості: виконуванні робітником операції не пов’язані з кожною одиницею продукції або роботи; трудовий процес є нерегулярним, ймовірним; необхідна постійна присутність робітника незалежно від його завантаження з метою нагляду, контролю і регулювання процесу.

Зазначені особливості властиві передусім таким основним процесам, як апаратурні, обробні з високим рівнем механізації та автоматизації, а також допоміжним процесам з обслуговування устаткування (налагодження, дрібний ремонт тощо). Об’єктом нормування затрат праці є, як правило, устаткування (робочі місця), що обслуговується, а кількість робітників обчислюється за нормами обслуговування і робочими місцями. За кожним із цих методів обчислюється явочна кількість робітників, яка згодом перераховується в облікову з урахуванням втрат робочого часу.

Кількість робітників за нормами обслуговування визначається за формулою:

Ч_яв = ,

де Ч_яв – явочна кількість робітників;

m – кількість устаткування (робочих місць), що потребує обслуговування;

m_н – норма обслуговування, тобто кількість устаткування, яку має обслуговувати один робітник;

К_з – кількість змін роботи.

Кількість робітників за робочими місцями обчислюється так:

Ч_яв = m_n * k_з ,

де m_n –кількість робочих місць, на яких постійно повинні бути робітники.

Явочна кількість робітників перераховується в облікову чисельність збільшенням її згідно з процентом втрат робочого часу h.

Ч_об = Ч_яв*

На практиці ці обчислення спрощують, замінюючи величину на коефіцієнт облікового складу, що визначається як відношення облікового складу робітників до їх явочної кількості за звітними даними.

Для визначення кількості робітників, які виконують нерегулярну роботу з випадковим часом їх виникнення і тривалістю (наладчики устаткування, черговий ремонтний персонал та ін.), може застосовуватися метод теорії масового обслуговування. Наприклад, специфіка обслуговування устаткування наладчиками полягає в тому, що на одного робітника припадає кільки верстатів, вимоги на обслуговування надходять нерегулярно, а його тривалість коливається в певних межах. Отже, можливі простої як устаткування, так і робітників, що його обслуговують. Тому важливо визначити таку кількість наладчиків, за якої вся система «устаткування-робітники» працювала б в оптимальному режимі. Критерії оптимальності тут можуть бути такі:

- максимальне завантаження устаткування за умов мінімального очікування обслуговування;

- максимальне завантаження обслуговуючого персоналу за рахунок мінімізації часу його незайнятості;

- мінімальні витрати в системі на одиницю продукції (роботи).

Перші два критерії часткові, і ними доцільно керуватися у тих випадках, коли один із ресурсів (устаткування або робітники) дефіцитний, а іншого достатньо. Збільшення завантаження устаткування за рахунок скорочення часу очікування обслуговування потребує збільшення кількості наладчиків, завантаження яких знизиться. І навпаки, зменшення кількості наладчиків підвищить їх завантаження, але при цьому погіршиться використання устаткування.

Найповніше ефективність функціонування системи обслуговування відбиває третій критерій, тому йому і слід надавати перевагу в більшості випадків. При цьому враховуються ті витрати, на які безпосередньо впливає система обслуговування. До них належать витрати, пов'язані з простоями устаткування й оплатою праці обслуговуючого персоналу. Таким чином, оптимальна кількість наладчиків забезпечує мінімум витрат, виражених функцією:

С = (С_М*L+C₀*Ч₀)*Т,

де С - витрати, пов'язані з простоями устаткування і оплатою праці обслуговуючого персоналу за розрахунковий період, грн.;

С_М - витрати (втрати) внаслідок простою верстата (машини) протягом однієї години, грн.;

L - середня кількість верстатів, що чекає обслуговування (довжина черги);

Co- середньогодинна зарплата одного обслуговуючого робітника, грн;

Ч - кількість робітників, зайнятих обслуговуванням;

Т - фонд часу роботи устаткування в розрахунковому періоді (зміна, місяць), год.

Ці обчисленні виконуються поваріантно на основі узагальнення досвіду і фотографій робочого часу або більш ґрунтовно — шляхом виявлення законів розподілу потоку вимог на обслуговування і його тривалості як випадкових величин. Методичний апарат таких досліджень розглядається у спеціальній літературі з проблем теорії масового обслуговування.

Тема 6 Планування витрат (прибутку)

6.1 Склад витрат підрозділів і порядок їх планування.

6.2 Формування кошторисів підрозділів.

6.3 Планування собівартості продукції.

6.1 Склад витрат підрозділів і порядок їх планування.

Будь-яка діяльність, у тому числі й виробнича, потребує затрат ресурсів. Затрати ресурсів підприємства у грошовому виразі для досягнення певної мети – це його витрати. Поточні виробничі та пов’язані з виробництвом витрати є циклічними або безперервними. Вони повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (основні матеріали, технологічна енергія, зарплата виробничих робітників і тощо) або потрібні постійно для управління і підтримання виробничої системи в стані готовності (зарплата управлінського персоналу, орендна плата, амортизація основних засобів та ін.) Поточні витрати (далі - витрати) формують собівартість продукції і таким чином безпосередньо впливають на величину прибутку – головний показник діяльності підприємства. На рівні підрозділів внутрішньої кооперації, що є центрами витрат і не формують власного прибутку, витрати є основним показником ефективності їх діяльності (у зіставленні з обсягом виготовленої продукції чи виконаної роботи).

Ураховуючи важливість рівня витрат для виробничої та іншої діяльності, їх формуванням слід управляти, у тому числі планувати за місцями, видами і носіями.

Планування витрат за місцями здійснюється для контролю за їх формуванням та для організації відповідальності за досягнутий рівень витрачання через порівняння фактичної і планової величин. Цей аспект планування витрат стосується безпосередньо підрозділів підприємства, які з точки зору центрального апарату управління підприємством є концентрованими місцями витрат і центрами відповідальності за їх рівень.

Планування витрат за їх видами, тобто однорідними економічними елементами, показує ресурсний аспект витрат, що має важливе значення для аналізу собівартості продукції і виявлення резервів її зниження. До однорідних видів витрат (економічних елементів) належать матеріальні витрати, заробітна плата, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування на відшкодування зносу основних засобів, амортизаційні відрахування на відшкодування зносу нематеріальних активів, інші витрати. Це загальна номенклатура елементів витрат, властива всім рівням управління на підприємстві. В окремих підрозділах у їх складі є певна специфіка. Так, у більшості підрозділів відсутній такий елемент, як амортизація нематеріальних активів, до складу витрат внутрішньокоопераційних виробничих підрозділів вводиться додатковий елемент – послуги власних підрозділів (ремонтного, інструментального, транспортного цехів тощо).

Планування витрат за носіями дає змогу визначити собівартість окремих видів продукції підрозділів, що є необхідною умовою організації внутрішньоекономічних відносин між ними, визначення рентабельності виробів підприємства й обгрунтування його цінової політики.

Оскільки при плануванні йдеться про витрати у майбутньому періоді, тобто очікувані витрати, їх величина є певною мірою ймовірною, хоча й обчисленою на обгрунтованій нормативній базі. Ряд чинників обумовлює відхилення фактичного рівня витрат від запланованого. Це зміни в обсязі виробництва, цінах на ресурси, інші не передбачені в плані чинники впливу на виробничий процес. Такі відхилення докладно аналізуються і є підставою для прийняття відповідних управлінських рішень.

За характером залежності витрат від зміни обсягу виробництва і реалізації товарів вони поділяються на змінні і постійні.

За характером віднесення на певні результати господарської діяльності (або конкретні види продукції) витрати поділяються на прямі та непрямі, які потребують подальшого поділу. В свою чергу, непрямі витрати, пов’язані з виробничою діяльністю підприємства, поділяються на загально виробничі (що формуються на рівні окремих виробничих підрозділів) та загальногосподарські (що формуються на рівні підприємства цілому).

Під час розрахунку планової (нормативної) калькуляції визначається величина прямих і непрямих витрат на виробництво одиниці продукції в плановому періоді. При цьому велика частина витрат включається в собівартість одиниці продукції у виді прямих витрат.

Витрати, зв'язані з виробництвом продукції, групуються по статтях калькуляції:

- сировина і матеріали;

- покупні напівфабрикати, що комплектують вироби, роботи

виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій; прямі

- паливо й енергія на технологічні цілі;

- поворотні відходи (віднімаються);

- основна з/плата;

- додаткова з/плата;

- відрахування на соц. страхування;

- витрати на утримання і експлуатацію устаткування;

- загальновиробничі витрати;

- утрати від браку; непрямі

- інші виробничі витрати;

- побіжна продукція (віднімається).

Непрямі витрати включаються в собівартість окремих видів продукції

такими методами (базами розподілу):

1) методом розрахунку кошторисних ставок. Цим методом розподіляють витрати на зміст і експлуатацію устаткування.

2) методом пропорційного відношення непрямих витрат до обсягу діяльності;

3) методом пропорційного відношення непрямих витрат до суми основний з/плати працівників, зайнятих у виробництві продукції;

4) методом пропорційного відношення непрямих витрат до прямих витрат.

Підприємство здійснює розподіл непрямих витрат одним із зазначених

методів.

Читайте також:

1. I. Введення в розробку програмного забезпечення
2. II. Вимоги до складання паспорта бюджетної програми
3. II.1 Програмне забезпечення
4. III. Етапи розробки програмного забезпечення
5. Qзабезпечення виконання завдань кожним відділом.
6. XX1. Забезпечення відкритості та прозорості при проведенні прийому до вищих навчальних закладів
7. Або зі зберігання інформації та забезпечення доступу до неї, за умови, що ця особа не могла знати про незаконність розповсюдження інформації.
8. Авалювання векселів. Видача гарантій на забезпечення оплати векселів
9. Авторське право на комп’ютерні програми
10. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
11. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
12. Алгоритм розроблення програми комплексу маркетингу

Переглядів: 535