Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Сучасні тенденції практики господарювання вітчизняних та зарубіжних підприємств (системи «максимум-мінімум», «точно за часом»).

Найбільш поширеною у вітчизняній практиці господарювання є система «максимум—мінімум», згідно з якою запаси поповню­ються до рівня, не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не перевищують установлений мак­симальний обсяг. Для забезпечення цих умов чергова партія ма­теріалів замовляється за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи до її надходження.

Одним із нових сучасних підходів до організації виробничого процесу є упровадження системи «точно за часом» («just in time»), згідно з якою обробка та рух матеріалів і виробів здійсню­ється точно в той момент, коли в них виникає потреба.

Основна ідея системи полягає в тому, щоб скоротити вироб­ничий процес та оптимізувати використання ресурсів. Для цього мають бути забезпечені такі умови:

• відсутність порушень у процесі виробництва;

• наявність гнучкості виробничої системи;

• короткий термін підготовки і виконання всіх виробничих процесів;

• мінімальна величина матеріальних запасів;

• відсутність необгрунтованих витрат.

Характерна риса системи «точно за часом» — наявність високоспеціалізованих та ефективних виробничих центрів, які поєдну­ють обладнання та інструменти для обробки групи деталей з від­повідними технологічними вимогами. Формування таких центрів має певні переваги: скорочується час переходу до нового виду ви­робів, ефективно використовується обладнання, у працівників зро­стають можливості для оволодіння суміжними спеціальностями. Поєднання високої ефективності роботи виробничих центрів з не­великими запасами (або їх повною відсутністю) створює умови для мінімізації обсягів незавершеного виробництва. Переваги та недоліки системи «точно за часом» узагальнені в табл. 11.4

Таблиця-ОСНОВНІ ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ СИСТЕМИ «ТОЧНО ЗА ЧАСОМ»

Переваги Недоліки
Скорочення запасів Зменшення складських площ Висока пропускна спроможність Активність та зміцнення мотивації робітника Повільний ритм роботи Високі прибутки та продуктивність Висока якість обслуговування Висока гнучкість системи Своєчасна доставка     Невеликі запаси підвищують ризик зупинки виробничого процесу внас­лідок непередбачених ситуацій Упровадження системи вимагає до­корінної перебудови організації про­цесу виробництва, що потребує ве­ликих ресурсних затрат

 

Одним з відомих різновидів системи «точно за часом» є так звана система «канбан», що була впроваджена «Тойотою» у 80-х роках. Канбан — слово японського походження, яке означає «сиг­нал», або «візуальний запис». По суті, це картка, яку використо­вують для замовлення комплектних виробів з попередньої діль­ниці. У системі «канбан» жодна деталь чи партія деталей не може переміщуватися або оброблятися без такої картки.

Упровадження системи «канбан» надає підприємству такі пе­реваги:

• швидкість і надійність постачання;

• високу якість обслуговування;

• дизайн / інженерне рішення;

• зменшення витрат на одиницю виробу.

Деякі з цих факторів важко вимірювати у грошовому виразі (наприклад, швидкість та надійність постачання, якість і дизайн), тому що вони не пов'язані безпосередньо з вартістю продукту. Проте вони становлять основу конкуренто-спроможності та акти­вно використовуються у конкурентній боротьбі.

Головним позитивним моментом цієї системи є зниження ви­трат за рахунок зменшення запасів. Але недосконалість вітчизня­ної контрольної системи, низький рівень договірно-правової культури менеджменту та вимог виробничої поведінки робітни­ків не дає змоги без високого ризику впровадити елементи сис­теми «канбан».

11.3 Оцінювання руху виробничих запасів і його вплив на собівартість продукції.

Згідно зі світовою практикою та положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, що впроваджуються в Україні з 2000 р., при відпуску запасів у виробництво та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:

• ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

• середньозваженої собівартості;

• собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

• собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

• нормативних затрат;

• ціни продажу.

Запаси оцінюються за ідентифікованою собівартістю, якщо вони відпускаються для спеціальних замовлень і проектів та не замінюють один одного. Цей метод забезпечує високу точність, однак потребує великих затрат часу, оскільки передбачає оброб­ку великої кількості інформації стосовно широкої номенклатури матеріальних запасів.

Однакові види виробничих запасів можуть надходити від різ­них постачальників за різними цінами. Тому запаси, що викорис­товуються у виробництві в специфічному порядку (коштовні ме­тали, каміння та ін.), або запаси, що не можуть замінювати один одного, доцільно оцінювати за собівартістю кожної одиниці. Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться по ко­жній номенклатурній позиції запасів. Вона виражається відно­шенням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звіт­ного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів до загальної кількості запасів на початок звітного місяця й одержа­них у звітному місяці запасів.

Даний метод вимагає періодичного обчислення собівартості одиниці матеріалу у розрахунковому періоді (як правило, протя­гом місяця). При використанні цього методу допускається деяке спрощення реального руху запасів: вважається, що весь запас за розрахунковий період надійшов та відпущений у виробництво наприкінці цього періоду. Уточнення результатів можливе шляхом розрахунку середньої собівартості після кожного надходження нової партії матеріалів та оцінки вибуття матеріалів на певну дату до надходження на­ступної партії.

Якщо собівартість одиниці виробничих запасів значно збіль­шується від одного періоду постачання до іншого, рішення про метод розрахунку витрат виробництва істотно впливає на собі­вартість товарів або послуг та величину отриманого прибутку.

Оцінка запасів за методом ФІФО передбачає, що запаси ви­користовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство. Тобто запаси, які першими відпускаються у виро­бництво, оцінюються за собівартістю перших за часом надхо­джень. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного періоду визначається за собівартістю останніх за часом надхо­дження запасів. При застосуванні методу ФІФО витрати на матеріали у складі собівартості продукції обчислюються за собівартістю перших партій, тоді як продукція продається у поточних цінах. Залежно від швидкості обігу виробничих запасів за такого методу облікові витрати можуть відставати від реальної їх величини. Тому вико­ристання методу ФІФО під час високих темпів інфляції та зрос­тання цін завищує обліковий прибуток порівняно з дійсною його величиною, враховуючи нові ціни на матеріали. Вартість запасів у балансі в цьому разі відображається за собівартістю, наближе­ною до моменту складання звітності, тому що запаси, які наді­йшли першими, першими надходять у виробництво.

Оцінка запасів за методом ЛІФО передбачає, що запаси вико­ристовуються у послідовності, яка протилежна їх надходженню на підприємство. Тобто запаси, які першими надходять у вироб­ництво, оцінюються за собівартістю останніх за часом надхо­джень. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного мі­сяця визначається за собівартістю перших за часом одержання запасів. При застосуванні цього методу вартість матеріалів у фінансо­вій звітності відображається за їх поточною вартістю, тому при­буток від реалізації продукції близький до реального. У балансі вартість запасів з часом зменшується внаслідок обліку залишків за найменшою фактичною собівартістю.

Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання за­пасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечен­ня максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми затрат і ціни повинні регулярно перевірятися і переглядатися.

Вибір того чи іншого методу оцінки виробничих запасів має велике економічне значення: він впливає на економічні результа­ти (величину прибутку, а отже і величину податків) діяльності підприємства. Тому доцільно дотримуватися таких принципів: при зниженні цін на ресурси доцільніше використовувати метод ЛІФО; за умов інфляції та підвищення цін — метод ФІФО; у разі коливання цін — метод середньозваженої вартості. При використанні методу ФІФО за умов інфляції податком обкладається більший (порівняно з використанням методу ЛІФО) прибуток від операційної діяльності. Оцінка запасів за методом ЛІФО при зростаючих цінах веде до того, що вартість запасів си­ровини та основних і допоміжних матеріалів занижується, але вартість готової продукції збільшується.

Підприємство може застосовувати протягом року як еле­мент облікової політики лише один із методів оцінки за кож­ним окремим видом (групою) виробничих запасів. На практиці більшість підприємств використовують метод середньозваже­ної собівартості. Так, якщо керівництво підприємства в даному звітному періоді (в умовах інфляції) намагається отримати ма­ксимальний прибуток та високі дивіденди для акціонерів, прі­оритет надається методу ФІФО. Якщо під впливом інфляції ставиться завдання зменшити витрати та збільшити обігові кошти, доцільніше застосовувати метод ЛІФО (якщо існує мо­жливість підвищити ціни, то через виручку скоріше повертаю­ться обігові кошти, що частково втратили свою вартість під впливом інфляції).

Метод ФІФО також доцільно застосовувати в процесі онов­лення продукції та розширення ринків шляхом реалізації страте­гії збуту за мінімальними цінами.

Ефективність управління обіговими коштами підприємства, до яких відносять виробничі запаси, обумовлюється багатьма чинниками — як зовнішніми, що не залежать від діяльності під­приємства, так і внутрішніми, на які підприємство може та по­винно активно впливати.

До зовнішніх чинників належать загальний стан економічної ситуації в країні та регіоні, особливості та нестабільність подат­кового законодавства, умови надання кредитів та процентні став­ки, наявність цільового фінансування.

Однак не меншу роль відіграють внутрішні чинники, які під­приємство має активно використовувати з метою підвищення ефективності використання обігових коштів. Основні з них по­кладені в основу раціонального та економного використання ма­теріальних і паливно-енергетичних ресурсів.

Зменшення матеріало- та енергомісткості продукції дає змогу підприємству:

• поліпшити своє фінансове становище за рахунок зменшення собівартості продукції та збільшення прибутку;

• збільшити обсяг випуску продукції за умов незмінності обся­гів використання сировини та матеріалів;

• за рахунок зменшення цін на продукцію успішно конкурува­ти з іншими підприємствами на ринках збуту;

• зменшити нормативний обсяг обігових коштів, які необхідні підприємству для нормального функціонування.

Раціональному використанню матеріальних ресурсів на під­приємстві сприяє реалізація сучасних концепцій управління ви­робничими запасами. Великі резерви збільшення ефективності діяльності підприємства закладені саме в раціональному управ­лінні виробничими запасами.

Економія на закупівлі, зменшення витрат транспортування, забезпечення надійності постачання і виробництва, попереджен­ня можливих коливань цін на матеріальні ресурси через систему буферних запасів, урахування сезонних коливань виробничої програми або попиту, виконання графіка виробництва визнача­ють ефективність економіки підприємства.


Читайте також:

  1. Cистеми безпеки торговельних підприємств
  2. II. Фактори, що впливають на зарплату при зарубіжних призначеннях
  3. III етап. Аналіз факторів, що визначають цінову політику підприємства.
  4. IV група- показники надійності підприємства
  5. IV. Оцінка привабливості стратегічних зон господарювання підприємства на ринку.
  6. IІI розділ. Аналіз стану маркетингового середовища підприємства
  7. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.
  8. V розділ. Товарна політика підприємства
  9. VIІ. Соціалізація особистості у сучасній школі
  10. WEB - сайт підприємства в Інтернет
  11. А) Відносини власності і форми господарювання в сільському господарстві
  12. А) Капітал підприємства, його кругообіг та обіг.




Переглядів: 463

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Оптимізація запасів та інтервалів поставляння матеріалів. | Тема 12 Адаптація операційної системи до зміни її завантаження

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.