• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття земельних правовідносин

Земельні правовідносини - це суспільні відносини з при­воду володіння, користування, розпорядження і управління землею на державному, господарському і внутрігосподарсько­му рівнях як об'єктом господарювання, так і засобами вироб­ництва у сільському господарстві.

Поняття земельних правовідносин охоплює широке коло питань економічного (виробничого) і правового характеру. В основі земельних відносин лежить категорія власності на зем­лю. Тому зміну і розвиток земельних правовідносин пов'язу­ють зі зміною і розвитком форм власності на землю. Земельні відносини як складова виробничих відносин можуть бути як стимулюючим, так і стримуючим фактором у розвитку продук­тивних сил.

Характерною ознакою трансформації земельних правовідно­син на сучасному етапі є приватизація землі, розвиток багатоук­ладної економіки на основі поєднання переваг колективної фор­ми організації праці і приватної власності, особистого інтересу в підвищенні продуктивності праці на основі раціонального вико­ристання землі. Приватизація земель сільськогосподарського призначення здійснюється через визначення частки кожного члена колективу у спільній власності на землю, передану у ко­лективну власність сільськогосподарських підприємств. Земельні відносини регулюються спеціальним земельним законодавством, яким визначаються правовідносини щодо землі як об'єкта земель­них відносин, що виникають у процесі сільськогосподарського виробництва між суб'єктами земельних правовідносин.

Як і інші правовідносини, земельні також складаються з декількох елементів:

♦ норм права,якими необхідно керуватись при вирішенні тих чи інших земельно-правових питань;

Розділ IV. Земельні правовідносини

? суб'єктів права,тобто учасників земельних відносин;

? об'єкта права- індивідуальновизначеної земельної ділян­ки, з приводу якої виникають земельні відносини;

? змісту земельних правовідносин,тобто права і обов'язки їх учасників, які здійснюють свої дії у точній відповідності з нормами права, переслідуючи мету, заради якої склада­ються дані земельні відносини. При цьому враховуються особливості суб'єкта і об'єкта цих відносин.

Однією з особливостей земельних правовідносин є те, що держава регулює земельні відносини перш за все в якості орга­на влади. До такого виду регулювання відносяться: обов'язкові приписи при веденні державного земельного кадастру, санітарні і ветеринарні правила, вимоги щодо охорони природи, земель­но-планові обмеження і приписи і т.д. Однак, являючись влас­ником землі, держава виступає в ролі господарюючого суб'єкта, зацікавленого в найбільш продуктивному і раціональному ви­користанні належної їй землі.

Новий зміст і характер земельні відносини отримали в ході проведення нинішньої земельної реформи та виконання Ука­зу Президента України від 3 грудня 1999 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки." Даний Указ дав новий поштовх для проведення земельної реформи і дозволяє вдосконалити нормативно-пра­вову базу, земельне законодавство, освоїти механізм економіч­ного і правового регулювання нових земельних відносин, орган­ізувати нові форми господарювання, які повніше відповідатимуть інтересам селян і суспільства в цілому.

Указом визначено, що при формуванні колективних
сільськогосподарських підприємств та створенні приватних
(приватно-орендних) сільськогосподарських підприємств, се­
лянських (фермерських) господарств, господарських товариств,
сільськогосподарських кооперативів й інших суб'єктів господа­
рювання, які базуються на приватній власності, необхідно ви­
ходити з того, що сертифікат на право на земельну частку (пай)
є правовстановлюючим документом, що засвідчує право воло­
діти, користуватися та розпоряджатися зазначеною часткою.
5* ₆₇

Земельне право України

Розділ IV. Земельні правовідносини

Тобто йдеться про розпорядження земельною часткою (паєм) як власністю. Запроваджується також обов'язкове укладання підприємствами, установами і організаціями, які використову­ють землю для сільськогосподарських потреб, договорів орен­ди земельної частки (паю) з власниками цих часток (паїв) з виплатою орендної плати у натуральній або грошовій формах у розмірі не менше одного відсотка вартості орендної земель­ної частки (паю) з впровадженням коефіцієнта 2,07 до вартості земельних ділянок.

2. Види земельних правовідносин

З урахуванням відмінностей природних властивостей землі та неоднакового господарського її використання можуть вини­кати різні види земельних правовідносин.

Одні відносини складаються в процесі сільськогосподарського виробництва; інші - під час використання землі в промисловості і будівництві; треті - в лісовому господарстві; четверті - у разі розподілу і використанні земель населених пунктів. Це свідчить про поділ земель за їх основним господарським призначенням. Кожний із названих в пункті першому цього розділу чотирьох елементів правовідносин набуває тут свого значення. Так, зе­мельні правовідносини в сфері сільськогосподарського вироб­ництва мають свої правові норми, свій об'єкт, своїх учасників відносин, свій правовий зміст, що проявляється у здійсненні прав та дотриманні відповідних обов'язків під час сільськогос­подарського використання землі. Так само виглядає справа з іншими видами використання земель.

Поділ земельних правовідносин на види можна будувати і за іншими ознаками, в залежності від того, яку особливість зе­мельних правовідносин ми бажаємо виділити і дослідити. Своє юридичне значення має, наприклад, класифікація земельних правовідносин за їх суб'єктом. Учасниками цих відносин мо­жуть бути сільськогосподарські організації, товариства, акціо­нерні об'єднання, громадяни тощо. За своїм змістом земельні правовідносини характеризуються тими правами й обов'язка-

ми, які повинні визначати поведінку їх учасників. Так, праву того чи іншого громадянина на отримання землі відповідає обов'язок державного органа надати чи сприяти в наданні йому земельної ділянки. Праву орендодавця, що здав ділянку в орен­ду, відповідає обов'язок орендаря своєчасно виплатити оренд­ну плату за користування землею.

За функціональним призначенням земельні правовідноси­ни поділяються на: регулятивні та правоохоронні.

Регулятивні правовідносини- це такі відрегульовані нормами земельного права відносини, які проявляються у вчиненні учас­никами даних відносин позитивних дій. Це - звичайні земельні .ідносини, які зустрічаються у практиці придбання, використан­ня земельних ділянок, приклади про які наводились вище.

Правоохоронніземельні відносини,на відміну від регулятив­них, викликаються відхиленнями у поведінці учасника земель­них відносин від норми закону. Тому правоохоронні земельні відносини виникають з приводу правопорушень, коли наступає необхідність юридичного впливу на порушника земельного законодавства. Названі відносини можуть виникати і при відсутності правопорушення, коли є загроза його настання. В такому випадку з боку державних органів вживаються охоронні (попереджувальні) заходи, щоб не допустити правопорушення.

Земельні правовідносини можуть поділятись на матеріальні, що виникають внаслідок господарської діяльності, і процесу­альні, які виникають на підставі процесуальних норм.

Матеріальні відносини- це правові норми, які встановлю­ють певні суттєві права і обов'язки учасників земельних пра­вовідносин, наприклад, право на отримання земельної ділянки, зобов'язання охороняти (зберігати) родючість грунту.

Процесуальні відносини- це правові норми, які встановлю­ють порядок подачі заяв, прохань про виділення землі, порядок оскарження рішень державних органів, процедуру розгляду земельних спорів, якщо вони виникають, тощо.

За своїм юридичним змістом найбільш складними являють­ся земельні правовідносини, в яких реалізуються права держа­ви як власника землі. Управлінський державний орган, як і

Земельне право України

Розділ IV. Земельні правовідносини

всякий власник, має право повного володіння землею. Ці відно­сини держави ще називають абсолютними земельними право­відносинами.Однак це не означає, що держава може нехтувати економічними законами чи нормами права, не рахуючись із законними інтересами землекористувачів. Держава, як і всі інші власники землі, повинна намагатися будувати свої відносини з користувачами її землею на взаємовигідній основі.

Державний орган, який діє в якості господарюючого суб­'єкта, повинен проявляти підвищену увагу до того, щоб його власні дії та дії його партнерів - володарів землі, не наносили збитків природі, щоб у складених за його участю орендних де -говорах знайшли відображення належні права третіх осіб, ні -приклад власників комунікацій, що проходять по земельній ділянці, і т.ін.

Контроль за використанням та охороною земель покладаєть­ся на відповідні державні служби та їхні органи на місцях: Дер­жавний комітет України по земельних ресурсах, який здійснює контроль за станом використання і охорони всіх земель неза­лежно від їх відомчої належності та форм власності; Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики Украї­ни; Держкомлісгосп України; Держводгосп України.

Земельні правовідносини можуть виникати, змінюватись і припинятись на підставі правомірних і неправомірних дій (пра­вопорушень). Так, наприклад, у разі систематичного порушен­ня земельного законодавства землевласник чи землекористувач може бути позбавлений права на землю. Земельна ділянка може бути вилучена (викуплена) і в разі відсутності порушень, якщо вона стане необхідною для державних чи громадських потреб.

Зміни у змісті земельних правовідносин відбуваються під час часткового вилучення земельних ділянок, наприклад, у ви­падку угоди сторін про зміну умов договору оренди, а також під час інших обставин, що не приводять до повного припинен­ня права користування землею.

Земельні правовідносини можуть поділятися за ступенем взаємних зобов'язань їх учасників. Вони можуть бути відноси­нами рівноправності (партнерськими) і відносинами підлеглості

однієї сторони іншій. Як правило, рівноправні земельні відно­сини виникають між тими чи іншими громадянами або юридич­ними особами. Так, погодження між сусідами про порядок ви­користання суміжних ділянок здійснюється шляхом вільної домовленості. Одна сторона не може диктувати іншій обов'яз­кових умов поведінки, що не враховують інтересів сусіда. Сто­рони цих відносин зобов'язані в рівній мірі не порушувати ус­тановленого порядку користування землею. Усунення порушень допускається не шляхом "самосуду", а компетентним органом держави. Партнерські відносини складаються між орен­датором і орендодавцем, у тому числі у разі здавання земель­ної ділянки в оренду, оскільки учасники цих відносин зобов'я­зані поважати права один одного, добиватись взаємної згоди, не порушувати законних інтересів іншої сторони.

Під час відносин підлеглості складається інший характер по­ведінки суб'єктів права користування землею. В цих відносинах, як правило, однією із сторін є орган управління, який за зако­ном правомочний давати ті чи інші вказівки землекористувачу, добиватися від нього відповідних дій, контролювати його пове­дінку тощо. Так, посадова особа землевпорядної служби може вимагати від будь-якої сільськогосподарської організації припи­нення робіт, що приносять шкоду угіддям, і власник, землекори­стувач зобов'язані підкоритись цим законним вимогам.

3. Земельно-правові норми

Зміст конкретних земельних правовідносин, а також їх практичний вияв здебільшого залежить від розуміння тієї пра­вової норми, яка служить для них основою.

Земельно-правова норма, як і всяка інша правова норма, має свою внутрішню структуру, тобто складові частини, пов'язані між собою певним логічним змістом. До цих складових частин входять: гіпотеза, диспозиція і санкція.

Першою складовою частиною земельно-правової норми є гіпотеза, тобто опис умов дії правової норми. Причому "умова" не обов'язково повинна бути конкретним описом. Зазвичай

Земельне право України

Розділ IV. Земельні правовідносини

лише вказується на ту чи іншу фактичну обставину, подію, діян­ня. Так, у земельному законодавстві міститься немало статтей, в яких описуються дуже короткі фактичні обставини, необхідні для застосування даної правової норми. Цими фактичними обставинами може бути, наприклад, те, що користувач земель­ної ділянки є громадянин чи державна, громадська організація. В інших нормах мається на увазі громадянин не взагалі, а, на­приклад, той, що мешкає у місті, селі. Юридичний статус суб­'єкта земельного права служить тут необхідною умовою для застосування відповідної земельно-правової норми. Юридич­ним фактом може бути також заявлене громадянином бажан­ня створити селянське (фермерське) господарство. В гіпотезі можливе відсилання і на факт, що вимагає застосування нор­ми охорони прав землевласника і землекористувача, оскільки їхні порушені права підлягають поновленню.

Другу частину правової норми складає диспозиція, яка вка­зує, якою повинна бути поведінка людей, організацій, підприємств, установ у разі наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин чи умов. Так, якщо громадянин проявить бажання займатися індивідуальною трудовою діяльністю в сільському господарстві і якщо він має досвід і здібності для цього («гіпотеза»), йому повинна бути надана земельна ділянка для ведення селянського господарства. В яких розмірах, в якій місцевості, на яких підставах, на яких умовах - відповіді на ці питання треба шукати в диспозиціях інших правових норм.

Санкція - також є складовою частиною земельно-правової норми. Вона, звичайно, може бути відсутньою у правовій нормі, розрахованій на регулювання позитивних діянь. Однак право­охоронна норма передбачає заходи впливу до порушника зе­мельного законодавства, тобто до осіб, що не дотримують при­писів регулятивної норми. В охоронній нормі гіпотезою є опис правопорушення. У даному разі факт, що проявляється в не­правомірному діянні, служить підставою для застосування за­ходів примусу. Тут санкція виступає другим елементом охорон­ної норми, що вказує на юридичні наслідки скоєного правопорушення (вилучення ділянки, штраф тощо). Санкція

може бути не лише каральною (штрафною), а й правопоновлю-ючою, розрахованою лише на поновлення порушеного права.

Особливість охоронної норми в земельному праві полягає ще і в тому, що дана норма може не мати самої санкції, якщо вона міститься в інших галузях законодавства. Так, криміналь­но-правові санкції за суспільно небезпечні земельні правопору­шення треба шукати, як правило, в Кримінальному кодексі України; адміністративно-правові санкції - в Кодексі України про адміністративні порушення. Поновлююча санкція містить­ся в окремих ст.х Цивільного кодексу України, в яких вказано, що правопорушник зобов'язаний відшкодувати потерпілій сто­роні збитки в повному обсязі. Враховуючи це, охоронні норми в земельному законодавстві можуть бути досить короткими, наприклад, у вигляді формули: "Шкода, (збитки) заподіяна порушенням прав землевласника чи орендаря, підлягає відшко­дуванню в повному обсязі." Сам характер відшкодування міститься, як було вказано, в іншій правовій нормі.

Структурні частини земельно-правової норми (гіпотеза, диспозиція, санкція) викладаються у ст.х, пунктах того чи іншо­го нормативного акта по-різному.

Оскільки норми земельного права діють у певному логічно­му взаємозв'язку, тобто одні із них регулюють позитивні дії людей, інші - правоохоронні - охороняють їх від порушень, то в законодавчій практиці часто допускається роздільне їх фор­мулювання. Це вимагає вдумливого вивчення правових норма­тивних актів і виникаючих на їх основі земельних правовідно­син. Процес пізнання ускладнюється ще й тим, що заради уникнення небажаних повторень у земельному законодавстві є відсилочні статті, тобто норми, які не викладають повністю їх зміст, а відсилають до інших статтей даного чи навіть іншого нормативного акта. Застосовується і прямий спосіб викладен­ня тих чи інших елементів правової норми - без відсилання до інших статтей нормативного акта.

У кожному випадку для встановлення розуміння правової норми необхідне її тлумачення, аналіз її юридичного змісту. У даному разі важливо встановити мету правової норми, відпов-

Земельне право України

Розділ IV. Земельні правовідносини

істи на питання, яку роль дана норма покликана виконувати у ході регулювання конкретних земельних відносин. У зв'язку з цим земельно-правові норми характеризуються не лише як ре­гулятивні і правоохоронні, про які згадувалось вище. В земель­ному законодавстві є багато норм, які за способом правових приписів покликані посилити регулятивну і правоохоронну функції земельного права. Це - зобов'язуючі, забороняючі і уповноважуючі норми.

Зобов'язуюча норма проголошує обов'язок вчиняти певні активні дії. Так, окремі статті Земельного кодексу України зо­бов'язують усіх власників земельних ділянок здійснювати ком­плекс заходів щодо охорони своїх ділянок у порядку, який вста­новлено іншими ст.ми даного Кодексу.

Забороняюча норма встановлює обов'язок не вчинювати дій, що забороняються даною нормою. На відміну від зобов'я­зуючих не рм, що вимагають активних дій, забороняючі нор­ми приписують утримуватись від вчинення дій, не бажаних з точки зору закону. Так, окремі статті Земельного кодексу України забороняють порушувати права інших власників чи користувачів земельних ділянок, а також порушувати порядок користування лісними угіддями, водними та іншими природ­ними об'єктами.

Уповноважуюча норма дає право учасникам земельних відносин вчиняти певні дії, вказані у даній нормі, наприклад, проводити посіви і насадження, здавати угіддя в оренду тощо.

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. VII. Поняття про рану, рановий процес, види загоювання ран
4. А/. Поняття про судовий процес.
5. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
6. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
7. Адміністративні правовідносини
8. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
9. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
10. Аналіз земельних ресурсів.
11. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
12. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ

Переглядів: 1566