• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розділ НІ. Джерела земельного права

наприклад, Нью-Йоркська конвенція 1958 р. про виконання рішень іноземних арбітражів.

2. Конституція України і закони як основні джерела земельного права

Конституція України є основоположним законом України, який містить у собі правові норми, що лежать в основі земель­ного права і земельного законодавства. Положення Конституції України визначають права, свободи та обов'язки людини і гро­мадянина, що повною мірою поширюються і на селян як основ­них землекористувачів.

Норми Конституції України можна умовно поділити на дві великі групи:

? перша - безпосередньо присвячена земельним відноси­нам;

? друга - опосередковано бере участь у регулюванні земель­них відносин.

До першої групи відносяться: ст.13 - про землю та інші природні ресурси; ст.14 - про право власності на землю; ст.16 - право кожного на сприятливе навколишнє середовище (дов­кілля); про обов'язки кожного зберігати природу, бережливо відноситись до її багатств.

В ст.. 13 Конституції проголошено, що "земля, її надра, ат­мосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знахо­дяться в межах території України, природні ресурси її конти­нентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Ук­раїнського народу права власника здійснюють органи держав­ної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визна­чених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовува­тися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист

Земельне право України

прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціаль­ну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом".

У ст. 14 Основного Закону зазначається, що земля є основ­ним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Згідно з вимогами даної статті право влас­ності на землю гарантується. Це право набувається і реалізуєть­ся громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

В Основному Законі (ст. 41) закріплено три форми влас­ності: державна, комунальна і приватна. На підставі цієї право­вої норми власність на землю в Україні також має ті самі фор­ми: державну, комунальну і приватну. Кожен громадянин для задоволення своїх потреб може користуватися землями права державної, комунальної і приватної власності відповідно до чинного законодавства. Ніхто не може бути протиправно поз­бавлений права власності на земельну ділянку. Примусове відчуження землі права приватної власності може бути засто­соване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попе­реднього і повного відшкодування її вартості. Конфіскація землі може бути застосована виключно за рішенням суду у випадку і порядку, встановлених законом.

Безпосереднє відношення до всіх форм організації сільсько­господарських підприємств та використання ними землі має ст. 42 Конституції України, в якій йдеться про правоздатність усіх громадян України займатися підприємницькою діяльністю. Це право громадянина тісно пов'язане з реалізацією ст.36 Консти­туції України і утворенням цілої системи сільськогосподарсь­ких підприємств на базі використання земель права державної, комунальної і приватної власності.

Другу групу норм Конституції України складають більш віддалені від земельних відносин, але не менш важливі для них приписи Основного Закону: про людину, її права і свободи (ст.ст. 21-42); про демократичний, правовий і соціальний ха­рактер держави Україна (ст.ст. 2-7); про гарантії державного

Розділ III. Джерела земельного права

захисту прав і свобод людини і громадянина (ст. 8); про обо­в'язки кожного сплачувати податки (ст. 67).

Одним із головних джерел земельного права є Земельний кодекс України. Він регулює такі інститути: форми власності на землю; користування землею; порядок передачі земель у власність та користування; окремі права і обов'язки власників землі та землекористувачів; використання земель; вирішення земельних спорів тощо. Даним Кодексом передбачено право власності на землю громадян і юридичних осіб у межах населе­них пунктів для підприємницької діяльності. Визначено, що гро­мадяни й юридичні особи, крім прав власності на землю, набу­вають інших прав на земельні ділянки, у тому числі права оренди, права забудови, сервітуту, права переважного придбання тощо.

Принципово важливими положеннями Кодексу є:

? створення умов для еволюційного розвитку аграрного землеволодіння й землекористування від підсобного, на­турального до великого, високотоварного шляхом зняття верхніх (граничних) меж земельних ділянок;

? зняття обмежень щодо придбання у власність земельних ділянок громадянами та юридичними особами;

? суттєве розширення умов використання сільськогосподарсь­ких земель несільськогосподарськими підприємствами;

? обов'язковість використання земель сільськогосподарсько­го призначення безпосередньо власником або орендарем.

Важливим положенням щодо розв'язання соціально-еконо­мічних проблем є право підприємств, установ та організацій на користування землею на умовах оренди та шляхом передачі у власність.

Узгоджено із галузевим законодавством правовий режим і порядок використання земель природно-заповідного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

До джерел земельного права відноситься також ряд інших законів, що регулюють земельні правовідносини. Так, Закон України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" регулює відносини щодо права придбання земельних ділянок

Земельне право України

Розділ III. Джерела земельного права

у тимчасове чи постійне користування, в тому числі на умовах оренди. Законом визначаються права і обов'язки власників зе­мельних ділянок і землекористувачів.

Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" регулює порядок надання земельних ділянок для ведення се­лянського (фермерського) господарства, визначає їх розміри, плату за землю, право на будівництво житлових, виробничих та інших будівель і споруд тощо.

В Законі України "Про підприємства в Україні" (ст.П) виз­начається порядок володіння і користування природними ре­сурсами. Передбачено також, що власники землі та користувачі щорічно сплачують плату за землю у вигляді земельного подат­ку або орендної плати.

Закон України "Про оренду землі" регламентує порядок користування землею на правах оренди як особливої форми реалізації права власності та господарського використання землі; визначає статус орендодавців та орендарів у земельних правовідносинах; передбачає зміну, припинення і поновлення договору оренди землі.

Лісовий кодекс України містить норми щодо поділу земель лісового фонду, особливостей їх надання у постійне та тимча­сове користування, користування земельними ділянками лісо­вого фонду, їх оренди. Значна частина норм регулює користу­вання земельними ділянками лісового фонду з метою використання лісових ресурсів для потреб мисливського госпо­дарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт на природно-заповідних територіях і об'єктах, у лісах населених пунктів, у прикордонній смузі.

Норми Водного кодексу України визначають склад земель водного фонду, підстави та порядок користування ними, вста­новлюють відповідальність за порушення вимог використання цих земель.

Особливо важливе місце серед джерел земельного права займають укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України.

Згідно з Конституцією України Президент України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на всій території України. На фоні швидких змін в політичних, економічних, соціальних, екологічних відносинах у земельно­му законодавстві виникають прогалини, які усуваються саме Указами Президента України.

У земельному праві укази Президента є актуальними і різнобічними, що пояснюється важливістю і різноманітністю земельних відносин.

Навіть неповний перелік указів Президента України щодо регулювання земельних відносин вказує на місце цього виду джерел права у формуванні земельного права в останні роки. Серед указів, що справляють значний вплив на розвиток зе­мельних відносин можна назвати такі:

? "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10 листопада 1994р. № 666;

? "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і органі­заціям" від 8 серпня 1995 p.;

? "Про захист прав власників земельних часток (паїв)" від 21 квітня 1998р.;

? "Про приватизацію та оренду земельних ділянок не-сільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності" від 12 липня 1995 p.;

? "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарсько-го призначення" від 19 січня 1999 p.;

? "Про приватизацію земель сільськогосподарського призна­чення" від 3 грудня 1999 р.

Важливим джерелом земельного права є також постанови Кабінету Міністрів України,- вищого органу виконавчої вла­ди в державі. Акти Уряду приймаються на підставі і на вико­нання Конституції України, законів Верховної Ради України та указів Президента України і є обов'язковими до виконання.

Земельне право України

Розділ III. Джерела земельного права

Серед передбачених у ст. 116 Конституції України повно­важень Уряду є і такі, які відносяться до регулювання і реалі­зації земельних відносин, зокрема: "забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; пол­ітики у сфері праці й зайнятості населення, соціального захис­ту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної без­пеки і природокористування."

На виконання своїх повноважень Уряд, здійснюючи розпо­рядчі функції, бере активну участь у формуванні земельного права. Про це свідчить перелік актів Кабінету Міністрів, що приймалися в останні роки:

? Декрет від 26 грудня 1992 р. "Про приватизацію земель­них ділянок";

? Постанова від 12 жовтня 1995 р. № 801 "Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зраз­ка книги сертифікатів на право на земельну частку (пай)";

? Постанова від 23 березня 1995 р. № 213 "Методика гро­шової оцінки земель сільськогосподарського призначен­ня та населених пунктів";

? Постанова від 25 грудня 1998 р. № 2073 "Порядок дер­жавної реєстрації договорів оренди землі";

♦ Постанова від 24 березня 1999 р. № 440 "Порядок подан­
ня заяви (клопотання) про продаж земельних ділянок
несільськогосподарського призначення".

Як видно з наведеного переліку, Кабінет Міністрів України активно вживає оперативних заходів щодо налагодження та забезпечення земельного правопорядку.

До джерел земельного права відносяться також накази, інструкції, правила, настанови, які приймаються центральними органами виконавчої влади, до яких відносяться міністерства, державні комітети та відомства (Міністерство аграрної політики України, Держкомзем, Держкомлісгосп, Держкомводгосп і т. д.). їхні акти регулюють відносини в системі свого відомства, але вони мають деякі надвідомчі, іноді координаційні функції, які й обумовлюють значення відомчих актів не лише для його співробітників, але і для інших громадян. 64

Прикладами нормативних відомчих актів, що стосуються земельних відносин, можуть бути:

? Вказівка Державного комітету України по земельних ре­сурсах від 28 березня 1994 р. № 6 "Про порядок підготов­ки органами Держкомзему України та подання на розг­ляд органам прокуратури матеріалів про самовільне зайняття земельної ділянки";

? Наказ Державного комітету України по земельних ресур­сах від 15 лютого 1993 р. № 10 "Про порядок передачі зе­мельних ділянок у приватну власність громадян України";

? Наказ Мінюсту України та Держкомзему України від 6 червня 1996 р. № 14/5; 48 "Про порядок посвідчення договорів відчуження земельних ділянок та права на зе­мельну частку (пай), посвідченого сертифікатом".

Нормативні акти організацій приймаються в організаціях, установах та на підприємствах. Вони можуть бути двох видів:

? розраховані на працівників даного підприємства;

? направлені суб'єктам права, що перебувають поза межа­ми підприємства.

І перші, і другі носять загальний характер, зорієнтовані на неодноразове застосування.

Прикладом першого виду нормативного акту можна раху­вати План внутрішнього землеустрою, затверджений повноваж­ним органом сільськогосподарської організації (підприємства). Сюди ж відносяться, наприклад, внутрігосподарські правила КСП щодо правил оранки зябу.

До другого виду нормативних актів організацій можна віднести Правила і порядок землебудівних робіт, затверджений недержавною госпрозрахунковою організацією: вони прийма­ються на підставі та на виконання вищестоячих нормативних актів вищестоящих органів державного управління - законів, указів, постанов, наказів і т.ін., обов'язкових для виконання громадянами.

Розділ IV Земельні правовідносини

Читайте також:

1. D (правая) S (левая)
2. I. ТЕОРИЯ И ИСТОРИЯ ГОСУДАРСТВА И ПРАВА
3. II. Права та обов'язки адміністрації організації, що проводить туристську подорож
4. II. ТЕОРИЯ ГОСУДАРСТВА И ПРАВА
5. IV розділ. Сегментація ринку та вибір цільового сегменту
6. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
7. IІI розділ. Аналіз стану маркетингового середовища підприємства
8. V розділ. Товарна політика підприємства
9. VI розділ. Маркетингова цінова політика
10. VII розділ. Маркетингові рішення з розподілу та збуту товару
11. VIII розділ. Маркетингова політика комунікацій
12. XV. Реалізація права вступників на вибір місця навчання

Переглядів: 547