• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Основні поняття

Реальна ринкова економіка характеризується економічною свободою, мобільністю ресурсів, доступом до інформації та конкуренцією. Проте в ринкових відносинах, у тому числі на ринку фінансів, завжди є сфери, де механізм вільної конкуренції не спрацьовує, і виникає необхідність державного регулювання цих відносин. У першу чергу це стосується регулювання грошових відносин, організації обігу грошей, цінних паперів. Об'єктивною і безумовною є необхідність втручання держави у зовнішні процеси - валютний обіг, міжнародні операції з цінними паперами тощо.

З урахуванням загальносвітових принципів та стандартів ринок цінних паперів повинен забезпечувати ефективний механізм обігу цінних паперів, належні умови для інвестицій та сприяти економічному розвитку. Функціонування фондового ринку неможливе без таких учасників, як інвестори - фізичні та юридичні особи, які маюсь вільні кошти і бажають вкласти їх у цінні папери для одержання певного доходу.

Але вільні кошти приваблюють також шахраїв, які для заволодіння ними використовують давно відомі схеми і нові можливості, які надає фондовий ринок.

Під шахрайством на фондовому ринку розуміють заволодіння чужим майном (придбання прав власності на майно) або нанесення матеріальної шкоди учаснику фондового ринку шляхом омани чи зловживанням довірою.

Відомі схеми, які використовуються в нових умовах при створенні та розвитку фондового ринку. Це, зокрема, залучення (вимагання) грошей громадян та інвесторів шляхом введення до оманина підставі запевнення про швидке збагачення. Прикладами таких шахрайських дій можуть бути:

• класична схема "фінансової піраміди" - отримання прибутку за рахунок коштів нових клієнтів. Подібні операції часто маскуються під "перспективні" інвестиційні пропозиції;

• схема надійного вкладання капіталу - інвестиційні пропозиції з низьким рівнем ризику та високим рівнем прибутку. Як правило, це пропозиції неіснуючих, але дуже популярних (іноді екзотичних) проектів: вкладання у високоліквідні цінні папери банків, телекомунікаційних компаній, вкладання у родовища коштовних металів, кокосові плантації тощо. У подібних рекламах ступінь ризику навмисно спотворюється за рахунок порівняння з чимось надійним, наприклад з банківським депозитом. Якщо пропонується вкладання у цінні папери, то вони, як правило, не існують (незареєстровані відповідним органом);

• нав'язування інформації - отримання прибутку за рахунок продажу цінних паперів, попит на які був сформований за рахунок розповсюдження неправдивої інформації. У подібних схемах інвесторам пропонується терміново купити акції, курсова вартість яких найближчим часом зростатиме. Така схема використовується з маловідомими цінними паперами, які можуть бути і зареєстровані у визначеному порядку.

Виявлення та припинення діяльності таких суб'єктів підприємницької діяльності можливе за результатами здійснення контрольних та наглядових функцій контролюючими органами.

Правове регулювання фінансового ринку України полягає у впорядкуванні взаємодії та захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних правил, критеріїв і стандартів стосовно відносин з приводу фінансових ресурсів.

Для того, щоб мати характер правового, регулювання фінансового ринку повинно здійснюватись на законних підставах. Це означає, що, по-перше, таке регулювання можуть здійснювати лише ті державні органи та інститути, регулятивні повноваження яких закріплені в законі або підзаконних актах, по-друге, при здійсненні регулювання державні органи та інститути-регулятори повинні діяти в межах своєї компетенції, в рамках встановлених процедур.

Державно-правове та інституційно-правове регулювання фінансового ринку є не тільки видами правового регулювання, а і його двома складовими частинами.

Державно-правове регулювання фінансового ринку в Україні здійснюється низкою державних органів, які складають систему державних органів регулювання в цій сфері. Між зазначеними органами існує певний ієрархічний та галузевий поділ. У сучасну систему органів державно-правового регулювання фінансового ринку України входять, зокрема, такі: орган законодавчої влади - Верховна Рада України; органи центральної виконавчої влади - Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Міністерство економіки України та деякі інші. Крім того, важливу роль у цій системі відіграють інститути, які не є органами законодавчої або виконавчої влади, але підзвітні Верховній Раді України, наприклад. Національний банк України, тощо; а також місцеві органи державної влади, головним чином, місцеві державні адміністрації (до їхньої компетенції належать питання реєстрації юридичних осіб або реєстрації іноземних інвестицій тощо) і органи судової влади, у тому числі господарські суди.

Практично жодний з названих органів системи державно-правового регулювання не здійснює впорядкування відносин винятково на фінансовому ринку України. Всі вони регулюють або окремі аспекти взаємодії на цьому ринку, або впорядковують відносини в цій сфері економіки поряд з іншими її сферами. Наприклад, відносини реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств регулюються законами, які приймає Верховна Рада України, та наказами Міністерства фінансів України; надання дозволу на здійснення посередницької діяльності комерційними банками регулюється спільним документом Національного банку України та Міністерства фінансів України; валютне регулювання обігу цінних паперів здійснюється відповідно до актів Кабінету Міністрів України та Національного Банку України; відносини переміщення цінних паперів через державний кордон регулюються спільним документом Національного банку України та Державного митого комітету України; відносини перетворення державних підприємств в акціонерні товариства регулюються законами Верховної Ради України, указами Президента України, нормативними актами Фонду державного майна тощо.

Особливістю державно-правового регулювання є те, що воно виконується державними органами і здійснюється, головним чином, на основі застосування принципу субординації та примусовості.

У більшості країн світу існують спеціальні органи центральної виконавчої влади, які узагальнено називаються комісіями з цінних паперів. Деякі з функцій, які звичайно виконуються такими комісіями, в Україні здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України.

Метою органів державної влади і нагляду за діяльністю на ринку фінансових послуг має стати впевненість у тому, що фінансові установи функціонують ефективно та безпечно, що вони мають достатній капітал та резерви для недопущення ризиків, які виникають у їх бізнесі.Ефективний нагляд за діяльністю на ринку фінансових послуг є важливим інструментом, який разом з ефективною макроекономічною політикою є основою фінансової стабільності в країні.

Ефективне регулювання фінансовою ринку повинно забезпечити реалізацію цілей державної політики по розбудові фінансового сектора економіки. Він має стати, насамперед, каталізатором економічного зростання, одним із чинників забезпечення реалізації національних інтересів.

Державне регулювання та нагляд за ринками фінансових послуг повинні сприяти перетворенню фінансового сектора на потужного фінансового посередника.

Трьома основними цілями регулювання ринків фінансових послуг є: захист інвесторів, забезпечення того, щоб ринки були справедливими, ефективними і прозорими, зниження системних ризиків.

Основні риси ефективного регулювання ринків фінансових послуг, які сприяють стабільному економічному зростанню, це, по-перше, не повинно бути ніяких перешкод для входження й виходу з ринків і фінансових систем. По-друге, ринки повинні бути відкритими для найширшого кола учасників, які відповідають обумовленим критеріям допуску. По-третє, розвиваючі свою політику, регулятивні органи повинні враховувати вплив встановлених вимог. І, по-четверте, на всіх, хто бере на себе конкретне фінансове зобов'язання, повинен накладатися однаковий регулятивний тягар.

Мета державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні конкретизується у ст.19 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг".Це:

1)проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;

2) захист інтересів споживачів фінансових послуг;

3) створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;

4) створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками, ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;

5) забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;

6) додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;

7) запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;

8) контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг;

9) сприяння інтеграції в європейських та світових ринках фінансових послуг.

Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом:

1) введення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;

2) правового регулювання діяльності фінансових установ;

3) нагляду за діяльністю фінансових установ;

4) застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

5) проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.

Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо ринку банківських послуг - Національним банком України; щодо ринків цінних паперів та похідних пінних паперів-Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку; щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом.

Організація органів державного регулювання та нагляду здійснюється на таких принципах:

1. Обов'язки органів державного регулювання та нагляду повинні бути зрозумілими і об'єктивно визначеними. Ефективна система регулювання та нагляду повинна передбачати чітке визначення відповідальності та цілей кожного органу державного регулювання та нагляду.

2. Органи державного регулювання та нагляду повинні бути незалежними в своїх діях і підзвітними у здійсненні своїх функцій і повноважень. Кожен з таких органів державного регулювання та нагляду повинен мати оперативну незалежність і необхідні ресурси.

3. Органи державною регулювання та нагляду повинні мати достатні повноваження, належні ресурси, здатність виконувати свої функції і здійснювати повноваження, зокрема повноваження розглядати питання про відповідність фінансової установи чинному законодавству.

4. Необхідно чітко визначити, які види діяльності дозволено здійснюваи фінансовим установам, що отримали ліцензію і стали об'єктом нагляду.

Орган ліцензування повинен мати право встановлювати необхідні критерії і відхиляти заяви на отримання ліцензій від фінансових установ, які не відповідають встановленим нормам. Процес ліцензування повинен, як мінімум, передбачати оцінку структури володіння фінансовою установою, рівень її керівництва, механізмів внутрішнього контролю, її фінансового стану, включаючи базу її капіталу; в тих випадках, коли власником або пов'язаною особою фінансової установи є іноземна фінансова установа, необхідна попередня згода наглядового органу країни її походження.

Орган державного регулювання та нагляду повинен мати право:

- розглядати і відхиляти будь-яку пропозицію щодо передачі іншим особам значної частки власності або контролюючих інтересів діючих фінансових установ;

— встановлювати критерії щодо регулювання великих придбань або інвестицій фінансової установи;

- встановлювати критерії спрямовані на недопущення створення філіями або відокремленими підрозділами фінансової установи невиправданого ризику в діяльності всієї фінансової установи або перешкод здійснення ефективного нагляду за діяльністю фінансової установи;

- встановлювати належні мінімальні вимоги достатності власного капіталу фінансових установ для зменшення ризиків, на які йдуть фінансові установи, а також визначати компоненти капіталу, враховуючи при цьому здатність фінансових установ покривати збитки.

Орган державного регулювання та нагляду повинні мати у своему розпорядженні ресурси для:

- збору, оцінки та аналізу пруденційних звітів і статистичної інформації, що надходять від фінансових установ;

- незалежної оцінки наглядової інформації, яку отримано за допомогою зовнішніх аудиторів;

- управлінські системи інформації, що дозволяють посадовим особам фінансової установи ідентифікувати концентрації ризиків у рамках кредитного та інвестиційного портфелів, необхідні механізми і процедури, які дозволяють ідентифікувати, відстежувати і контролювати, в ході здійснення міжнародних кредитних та інвестиційних операцій, ризик неплатоспроможності та трансфертний ризик, а також передбачають належні резерви на покриття таких ризиків;

- механізми і процедури, що дозволяють оцінювати, відстежувати і ефективно контролювати ринкові ризики;

- механізм управління ризиком (включаючи відповідний нагляд з боку власників і керівництва фінансової установи), що дозволяє ідентифікувати, оцінювати, відстежувати і контролю­вати всі інші види матеріальних ризиків і, у разі необхідності, мати у своєму розпорядженні капітал для покриття таких ризиків;

- систему внутрішнього контролю, що відповідає характеру і масштабам їхньої діяльності та повинна передбачати чітку процедуру делегування повноважень, відповідальності а розподілу функцій щодо прийнятя зобов'язань від імені фінансової установи, виплату її фондів і представлення звітності щодо її активів і зобов'язань; гарантію збереження її активів і зобов'язань; гарантію збереження її активів; відповідний внутрішній або зовнішній аудит і правила, що забезпечують перевірку на відповідність таким видам контролю;

- адекватну політику, практику і процедури, включаючи чіткі правила "знай свого клієнта", які забезпечують дотримання високих етичних і професійних стандартів, перешкоджають умисному або необережному використанню фінансової установи у злочинних цілях;

- необхідні фінансовий облік та звітність, що дозволяє органу державного регулювання та нагляду отримати достовірне уявлення про фінансовий стан фінансової установи, про прибутковість її операцій, контролювати оприлюднення на регулярній основі фінансової звітності, яка реально відображає фінансовий стан цієї фінансової установи.

Органи державного регулювання та нагляду повинні:

- мати повноваження встановлювати, при необхідності, конкретні вимоги докапіталу на покриття потенційного ринкового ризику;

- встановлювати потенційні межі, що обмежують ризик потенційних збитків та втрат;

- мати засобиефективного моніторингу за наданням кредитів або інвестицій пов'язаним або афілійованим особам і відповідні заходи контролю за ризиками або зниження загрози їхнього виникнення;

- підтримувати регулярні контакти із керівництвом фінансової установи і добре розбиратися в операціях фінансової установи;

- розробити конкретні формита методи нагляду, зокрема нагляду "на місці" та заочного нагляду.

Форми, регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ в Україні:

- державна реєстрація фінансових установ;

- ліцензування окремих видів діяльності фінансових установ;

- нормативно-правове регулювання діяльності фінансових установ, а також вимог до фінансових установ, включаючи вимоги щодо розкриття інформації фінансовими установами про себе, своїпослуги та звітність фінансових установ;

- контроль за діяльністю фінансових установ;

- нагляд за діяльністю фінансових установ;

- застосування заходів державного примусу до учасників фінансового ринку.

Регулювання фінансового ринку та нагляд за діяльністю фінансових установ базуються на трьох цілях:

1) захистінвесторів та споживачів фінансових послуг;

2) забезпечення умов для справедливості, ефективності та прозорості фінансового ринку;

3) зниження системних ризиків як інвесторів та споживачів фінансових послуг, так і фінансових установ.

Здійснення діяльності фінансовими установами, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Особи, винні у здійсненні діяльності без ліцензії, несуть відповідальність згідно із законами України.

Уповноважений орган здійснює: нагляд за діяльністю відповідних фінансових установ, приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж тридцять календарних днів з дня надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.

Підставами для прийняття рішення про відмову видачі ліцензії є:

1) недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;

2) невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.

У разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, Уповноважений орган застосовує заходи впливу відповідно до закону.

Проблеми інфраструктури фінансового ринку більш ефективно вирішуються самими учасниками ринку, самостій­но і за власний рахунок. Перш за все через інститут саморегульованих організацій-асоціацій, інших об'єднань.

Саморегульована організація - це добровільне об'єднання професійних учасників фінансового ринку, яке не має на меті отримання прибутку, створене з метою захисту інтересів своїх членів, інтересів інших учасників ринку і зареєстроване Уповноваженим органом.

Основною метою саморегулювання на фондовому ринку України є забезпечення оптимізації державного регулювання фондового ринку шляхом дерегуляцїї та посилення контролю за дотриманням учасниками фондового ринку регуляторних вимог та встановлення єдиних методів регулювання.

Основними напрямами розвитку саморегулювання є:

- посилення дієвості саморегулювання на фондовому ринку шляхом розширення повноважень та функцій саморегульованих організацій;

- забезпечення умов здійснення підприємницької діяльності членами саморегульованих організацій;

- здійснення контролю та нагляду за діяльністю членів саморегульованих організацій;

- захист прав та законних інтересів членів, клієнтів членів саморегульованих організацій, професійних учасників ринку цінних паперів;

- формалізація та оптимізація вимог до саморегульованих організацій, що сприятиме підвищенню їхньої відповідальності за виконання ними своїх повноважень;

- підвищення фінансових та технічних вимог до саморегульованих організацій, які взяли на себе повноваження щодо контролю та нагляду за дотриманням їх членами законодавчих та нормативних вимог;

- здійснення уповноваженими державними органами контролю та нагляду за діяльністю саморегульованих організацій.

Саморегульована організація створюється і здійснює свою діяльність відповідно до таких принципів:

- саморегульована організація - об'єднання професійних учасників ринку цінних паперів, яке створюється згідно з чинним законодавством, за принципом - одна саморегульована організація з кожного виду професійної діяльності;

- професійний учасник ринку цінних паперів повинен бути членом щонайменше однієї саморегульованої організації;

- відповідно з вимогами чинного законодавства щодо сумісництва видів професійної діяльності на ринку цінних паперів професійний учасник може бути членом кількох саморегульованих організацій;

- об’єднання професійних учасників ринку цінних паперів реєструється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку та набуває статусу саморегульованої організації після внесення запису про неї до державного реєстру, який ведеться Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

- саморегульована організація повинна об'єднувати не менше ніж 25 % кількості професійних учасників ринку цінних паперів, які здійснюють певний вид (види) професійної діяльності, за винятком саморегульованих організацій організаторів торгівлі та установ, що здійснюють розрахунково-клірингову діяльність;

- здійснення управління діяльністю саморегульованої організації на демократичних засадах (один член саморегульованої організації - один голос) за умови рівності прав та обов'язків усіх членів;

- відкритості та доступності інформації про діяльність організації для всіх її членів;

- недопущення недобросовісної конкуренції на ринку цінних паперів;

- поєднання інтересів членів саморегульованих організацій та їх клієнтів з одночасним підвищенням відповідальності за дотримання ними регуляторних вимог.

Основними завданнями саморегульованих організацій є:

- встановлення правил, стандартів та вимог до здійснення діяльності з цінними паперами, норм та правил поведінки вимог до професійної кваліфікації фахівців - членів саморегульованих організацій та здійснення контролю за їх дотриманням членами організації Правила, стандарти та вимоги до професійної діяльності набирають чинності після їх затвердження рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

- сприяння умовам здійснення підприємницької діяльності членами саморегульованої організації;

- розробка та впровадження заходів щодо захисту прав членів саморегульованої організації;

- розгляд скарг клієнтів - членів саморегульованих організацій, які входять до їх складу, щодо порушення професійними учасниками ринку цінних паперів вимог чинного законодавства;

- впровадження ефективних механізмів розв'язання спорів між членами саморегульованої організації та між членами саморегульованої організації та їх клієнтами;

- ініціювання вдосконалення нормативної та законодавчої бази ринку цінних паперів;

- представництво інтересів членів саморегульованої організації та інших учасників ринку цінних паперів в органах державної влади, судах, інших організаціях з метою захисту їх інтересів;

- накладає санкції та застосовує заходи впливу на своїх членів, які порушують вимоги чинного законодавства, нормативно-правові акти, статут та внутрішні документи саморегульованих організацій;

- інформує Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку про виявлені порушення чинного законодавства з боку своїх членів та клієнтів:

- звертається до суду від свого імені або від імені своїх членів щодо захисту прав клієнтів членів саморегульованих організацій або прав членів, яким було завдано збитки чи шкоду несумлінними діями клієнтів або державними органами при здійсненні професійної діяльності на фондовому ринку;

- надає до органів державної влади пропозиції щодо удосконалення законодавства України, а також аналізує практику реалізації вимог чинного законодавства України.

Відповідно до вимог законодавства або у разі делегування державними органами, що здійснюють регулювання фондового ринку відповідних повноважень, саморегульована організація може здійснювати:

- збір, узагальнення та аналітичну обробку інформації про професійну діяльність на фондовому ринку, дотриманням вимог чинного законодавства щодо збору, використання, розповсюдження та зберігання інформації з обмеженим доступом та інформації, яка може завдати шкоди саморегульованій організації, її членам та учасникам ринку цінних паперів;

- подання клопотань на отримання ліцензій, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, а також звертається з поданням про анулювання ліцензії на проведення професійної діяльності на ринку цінних паперів членам саморегульованої організації, які порушують вимоги чинного законодавства;

- сертифікацію фахівців ринку цінних паперів відповідно до напряму діяльності саморегульованої організації, а також виходити з поданням до державних органів про скасування сертифікації тим фахівцям ринку цінних паперів, які постійно порушують вимоги чинного законодавства.

Саморегульована організація відповідно до покладених на неї завдань:

- встановлює правила, стандарти та вимоги до здійснення діяльності членів саморегульованої організації, які б захищали інтереси інвесторів та були спрямовані на попередження правопорушень. При цьому рівень вимог, викладених у правилах та стандартах, повинен бути не нижче рівня вимог, встановлених чинним законодавством, нормативно-правовими актами та іншими документами органів, які здійснюють державне регулювання та контроль за діяльністю саморегульованих організацій;

- здійснює постійний контроль за дотриманням членами саморегульованих організацій правил, стандартів, вимог, які встановлені саморегульованою організацією;

- здійснюють послідовну політику серед членів саморегульованої організації згідно з цілями, що визначені законодавством, нормативно-правовими актами Комісії та правилами саморегульованої організації, яка забезпечує наявність внутрішнього контролю у членів саморегульованих організацій;

- сприяє органам державного регулювання у контролі за ринком цінних паперів;

- відповідно до встановлених кваліфікаційних вимог розробляє навчальні програми та плани, визначає навчальні заклади, які здійснюють підготовку та перепідготовку керівників та фахівців установ, що здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку, та укладає з ними угоди.

Правовий статус українських СРО на сьогодні деталізується в Положенні про саморегульовану організацію ринку цінних папе­рів, затвердженому наказом ДКЦПФР№ 329 від 23.12.1996р.

У свою чергу, саморегульована організація як структура знайшла своє визначення в декількох нормативних актах, зокрема в законах України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" та "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Моніторинг діяльності фінансових установ робиться одним із трьох способів:

1. Перевірка на місці операційних та інформаційних технологій, що використовуються посередником. Основною перевагою цього найстарішого і найпоширенішого способу моніторингу є його гнучкість та можливість одержання інформації "з перших рук". До недоліків можна віднести високу вартість моніторингу, пов'язану з необхідністю утримання висококваліфікованих експертів з даного виду діяльності.

2. Проведення опитувань, що характеризують професійну діяльність посередника, у тому числі за допомогою стандартних анкет. В основному цей метод застосовується з метою економії часу та витрат на розвинених фондових ринках, де функції основних фінансових посередників значною мірою формалізовано та структуровано. Застосування стандартних методик на нестабільних ринках або ринках, що швидко розвиваються, як показує досвід, найчастіше приводить до зниження якості одержаних таким способом оцінок.

3. Збирання інформації про даного посередника, аналіз його репутації на ринку. Цей спосіб дає гарні результати саме на нових для інвестора ринках і здебільшого використовується як доповнення до одного з перерахованих вище, тому що об'єктивність оцінки діяльності посередника у цьому випадку залежить від компетентності респондентів.

Здійснивши моніторинг діяльності посередника, проводять оцінку ефективності його функціонування. Використання цього методу доцільно за наявності широкого набору статистично достовірних кількісних показників, які характеризують діяльність обраного посередника. На розвинених ринках цінних паперів часто застосовується для аналізу ефективності брокерських компаній та інвестиційних фондів. Виділяються два види оцінки ефективності: абсолютна (порівняння кількісних показників діяльності посередника з наперед заданим набором "ідеальних" значень) та відносна (порівняння з аналогічними характеристиками конкуруючих організацій).

Доцільним є також одночасне використання декількох посередників. Цей метод, як правило, використовується стратегічними інвесторами і професійними учасниками ринку, найчастіше на "нових" ринках. Негативним наслідком використання такого методу може стати збільшення витрат на оплату послуг посередників і моніторинг їхньої діяльності.

З метою керування вторинними ризиками інвестори найчастіше набувають фінансовий і/або операційний контроль за діяльністю посередника. Цей крок також характерний для великих учасників ринку, поширений на погано організованих ринках із властивими їм високими ризиками. Дозволяє практично цілком контролювати внутрішні та зовнішні ризики роботи посередника, але, крім дорожнечі, має ще один негативний аспект - піддає нового власника підприємницьким ризикам, пов'язаним з основною діяльністю організації, що поглинається.

Крім цього користуються послугами, які цілком або частково компенсують (або тими, що обмежують) можливі втрати. До таких послуг можна віднести:

- страхування (при управлінні ризиками інвестування на вторинному ринку цінних паперів, як правило, використовується як допоміжний метод). Ефективність страхування напряму залежить від ступеня розвиненості ринку страхування даного виду та наявності "допоміжних" посередників - страхових брокерів або агенцій. У деяких випадках роль страховика бере на себе держава;

- хеджування, яке передбачає купівлю на спеціалізованих ринках похідного фінансового інструмента (ф'ючерсу, опціону, свопу та ін.). Природно, у цьому випадку інвестор несе ризики ліквідності, надійності учасників та елементів інфраструктури ринку даного похідного інструмента.

Залежно від поточної кон'юнктури, обсягу операцій та ступеня знайомства інвестора з тим чи іншим сегментом ринку може застосовуватися будь-яке поєднання вищеописаних методів. При цьому здійснення будь-якої із цих функцій управління ризиками може бути делеговано спеціалізованій організації-посереднику (наприклад, рейтинговій агенції або аналітику).

Питання до обговорення

1. У чому полягає мета державного регулювання фінансового ринку?

2. Які ви знаете форми державного регулювання фінансового ринку?

3. Які організації відносяться до Уповноважених органів виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг?

4. Назвіть основні функції Уповноважених органів виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

5. Сформулюйте принципи регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ в Україні.

6. Які функції саморегульованих організацій професійних учасників фінансових ринків?

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. II. Основні засоби
3. II. Поняття соціального процесу.
4. II.3. Основні способи і прийоми досягнення адекватності
5. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
6. VII. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У ХХ ст.
7. VII. Поняття про рану, рановий процес, види загоювання ран
8. А/. Поняття про судовий процес.
9. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
10. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
11. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
12. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії

Переглядів: 492