Лекція № 3.1.

Тема: Менеджмент у сфері зайнятості.

План:

Управління сферою зайнятості населення : механізми регулювання.
Новітні технології служби зайнятості України : ЄТООН.

Література

1.ДСЗ - Виконавча дирекція Фонду загальнобов’язкового державного соціального стахування України на випадок безробіття: три роки роботи на страхових засадах.- К.: Лтава Лізинг, 2004.-106с.

2.Довжук Б.С. Організація діяльності служб зайнятості. –Тернопіль: Економічна думка, 2002.

ВСТУП

В усіх країнах світу управління зайнятістю населення займає одне з провідних місць у механізмах реалізації державаної політики. Це не випадково, оскільки стан ринку праці, забезпечення достатнього для конкретних умов рівня зайнятості населення характеризують загальний соціально-економічний стан країни, спроможність державної політики вирішувати найбільш гострі проблеми свого розвитку та соціальної безпеки.

1. На сучасному етапі досить поширеними є принаймні два механізми регулювання зайнятості:

- державно-централізований;

- децентралізований.

Співвідношення чи перевага одного стосовно іншого залежить від технологічного, структурного та інституційного складу економіки, становища у міжнародному розподілі праці, включення у процеси глобалізації. Але незалежно від цього, укожній країні регулювання зайнятості, намагання підтримувати баланс на ринку праці є пріоритетним напрямом державної політики.

В Україні (радянській) сформувалась централізована система регулювання зайнятості населення. Такий механізм був поширеним і в інших державах (в т.ч. і з ринковою економікою) і вважався соціально справедливим.. Вказаний механізм є найбільш прийнятним для індустріального рівня розвитку суспільства. Але поступово під впливом переходу до більш високого розвитку індустріального – постіндустріального суспільства до суспільства інформаційного, з’являється потреба у прийнятті більш гнучкої моделі зайнятості, а саме модель створення необхідних умов для більш вільного вибору кожним громадянином власної форми зайнятості, змін її впродовж життя.

В сучасній Україні склалась цікава ситуація з цього приводу.

Ст. 43 Конституції України відзначає: „ Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується”. Тобто кожен громадянин одержав право вільно обирати вид зайнятості, сферу своєї діяльності. Це свідчить, що державне централізоване регулювання передає свої повноваження безпосередньо людині як носію своєї робочої сили.

Держава не тільки делегує це право, але й покладає на людину відповідальність за своє майбутнє у професійному відношенні, забезпеченні конкурентоспроможності на ринку праці та одержанні доходів.

Однак даний підхід не може спрацьовувати на повну силу в сучасних умовах через наступні причини.

1. перехідний етап соціально-економічного розвитку суспільства від адміністративно-централізованої моделі до ринкової, соціально-орієнтованої;

2. зниження рівня соціальної захищеності людини, економічні кризи, і, як наслідок – поширення безробіття (виникнення „хронічного безробіття”);

3. знецінення вартості робочої сили, поява люмпенізованого прошарку населення, жебрацтва та інших соціальних небезпек.

Вищезазначене викликає необхідність збереження (у модифікованому вигляді) механізму державного регулювання зайнятості – обмеження безробіття як складова загальнодержавного механізму управління економікою у поєднанні з новими правовими принципами зайнятості.

Нині у державі створені різнорівневі системи регулювання зайнятості, які створені і працюють на всх рівнях, а також відповідні управління в системі державних адміністрацій. Усі зазначені інституції створюють впорядкований механізм регулювання процесів зайнятості на загальнодержавному та регіональному рівнях.

Поступово у цьому механізмі набувають значення:

- відносини соціального партнерства;

- формування підприємницьких структур, що беруть на себе функцію працевлаштування у країні і за кордоном.

Державна політика у сфері зайнятості у нашій країні містить активну складову (мінімальна допомога по безробіттю, заходи по підвищенню конкурентоздатності безробітних (як правило, освітні), створення механізму загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття ).

2.Таке соціально-економічне явище, як безробіття, його зростаючі масштаби та тривалість збільшують відповідальність у діяльності ДСЗ. Особливо велике навантаження лягає на первинні ланки центрів зайнятості. На вирішення цієї проблеми спрямована ЄТОНН – Єдина тенхнологія обслуговування незайнятого населення, головна ідея якої – впровадження активного менеджменту зайнятості, адаптованого до умов ринку праці, включаючи систему соціального захисту та самозахисту населення шляхом підвищення ефективності роботи державної служби зайнятості щодо надання соціальних послуг безробітним громадянам та роботодавцям, сприяння самозайнятості населення.

В основу ЄТОНН покладено дотримання певних принципів та критеріїв організації роботи персоналу:

1. спеціалізація і кооперування праці фахівців служб зайнятості;

2. синхронність у вирішенні проблем;

3. безперервність у діяльності самої служби.

Система ЄТОНН складається з набору стандартних уніфікованих умов праці та типізованих трудових процесів, побудована на нормах чинного законодавства.

ЄТОНН – це спосіб діяльності фахівців Державної служби зайнятості щодо надання відвідувачам передбачених законодавством соціальних послуг на основі раціонального розподілу дій на скоординовані процедури й операції з визначенням оптимальних методів і засобів їх застосування.

ЄТОНН – це збалансована, динамічна, до дрібниць зорієнтована на максимальне задоволення потреб клієнтів служби зайнятості система, анаогів якої в країнах СНД поки не існує.

Важливим блоком регіональної системи ЄТОНН є забезпечення відповідальності фахівців за заходи, що спрямовувались на працевлаштування клієнтів. Це:

1. обговорення на засіданнях призначених комісій ефективності заходів щодо влаштування клієнтів, які довгий час не були працевлаштовані;

2. впровадження механізму атестації фахівців центру, проведення конкурсів на заміщення вакантних посад, механізму морального та матеріального заохочення службовців за якісну роботу, формування резерву на висування на більш високі посади.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція 2.2.	\|	Урок 2.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.