Тема 3. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи. Документи Болонського процесу.

Формування Європейського простору вищої освіти започатковано в Португалії прийняттям „Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні” (Лісабон, 1997р.). Формальне утворення єдиного Європейського освітянського простору відбулося в Італії прийняттям спільної декларації європейських міністрів 29 країн (Болонья, червень 1999р.). Хронологія подій Болонського процесу наведена в табл.2.1.

Таблиця 2.1.

Хронологія подій Болонського процесу[2]

Дата	Місце	Головний зміст події

Квітень 1997р.	Лісабон, Португалія	Прийняття Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні
Травень 1998р.	Париж, Франція	Прийняття спільної декларації міністрами освіти Великобританії, Німеччини, Італії і Франції

продовження таблиці 2.1


Травень 1999р.	Копенгаген, Данія	Публікація звіту “Тенденції у вищій освіті – 1” на замовлення Конфедерації Ради ректорів країн, що входять у ЕU.
Червень 1999р.	Болонья, Італія	Прийняття спільної декларації європейських міністрів освіти 29 країн
Березень 2001р.	Мальме, Швеція	Міжнародний семінар “Транснаціональна освіта”, прийняття рекомендацій
Березень 2001р	Антверпен, Бельгія	Семінар студентів Європи “Втілення в життя Болонської декларації”
Березень 2001р	Саламанка, Іспанія	Конференція європейських закладів і освітніх організацій, прийняття спільного документа
Квітень 2001р	Брюссель, Бельгія	Зустріч Ради Асоціації європейських університетів, прийняття спільного документа
Травень 2001р.	Хальмстад, Швеція	Зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Ради ректорів ВНЗ європейських країн
Травень 2001р.	Прага, Чехія	Зустріч міністрів освіти європейських країн, прийняття підсумкового документа
Червень 2001р.	Рига, Латвія	Зустріч в рамках мереж ENIC і NARIC, прийняття документа “Визнання результатів навчання у Болонському процесі”
Березень 2002р.	Брюссель, Бельгія	Болонський процес: Зона європейської вищої освіти: перспективи і розвиток для сільськогосподарських і зв’язаних з ними наук; компетенція випускників
Травень 2003р.	Грац, Австрія	Друга конференція представників європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій
Вересень 2003р.	Берлін, Німеччина	Третя зустріч міністрів освіти європейських країн, прийняття підсумкового документа
Грудень 2003р.	Київ, Україна	Національний семінар із проблем Болонського процесу за участю експертів Ради Європи, прийняття рекомендацій

Залучення Європейських держав до Болонського процесу характеризується даними табл.2.2.

Таблиця 2.2.

Хронологія залучення європейських держав до Болонського процесу

Рік підписання Болонської декларації	Скорочена назва країни
	Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція.
	Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина, Хорватія.
	Албанія, Андорра, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Македонія (Сербія і Чорногорія), Росія.
Країни, які не є учасниками Болонського процесу	Бєларусь, Молдова, Монако, Сан-Марино, Україна, Югославія.

Болонський процес — це низка або сукупність заходів (зараз можна вже казати про систему заходів) європейських державних установ (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних та громадських організацій, які мають відношення до вищої освіти, спрямованих на досягнення цілей, сформульованих у Болонській декларації (Bologna, 19.06.1999).

Болонський процес має свою передісторію, у якій виділяються принаймні, три етапні заходи:

1. Прийняття Великої Хартії Університетів — Magna Charta Universitatum, (Bologna, 18.09.1988).

2. Прийняття Лісабонської Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти у європейському регіоні (Lisboa, 11.04.1997).

3. Прийняття Сорбоннської декларації про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти (Paris, 25.05.1998).

Загальновизнано, що початок Болонському процесові дала офіційна зустріч (19.06.1999) міністрів, які відповідали у той час за вищу освіту у 29 країнах Європи. Ця зустріч ознаменувалася прийняттям спільної декларації, започаткувала регулярні — через кожні два роки — зустрічі (конференції) міністрів освіти європейських країн, які залучилися до процесу створення європейського простору вищої освіти, які мають відношення до вищої освіти, приєднатися до цього рух.

У Болонській декларації застосовується теза про створення або заснування європейського простору вищої освіти. Треба відзначити, що у передостанньому абзаці Декларації мова вже йде про консолідацію європейського простору вищої освіти (”...to consolidate the European area of higher education”). Об’єктивне існування такого простору вже зараз, навряд чи у когось викликає сумнів. Очевидно, що кажучи про створення європейського простору вищої освіти, автори декларації мають на увазі зближення систем освіти різних європейських країн, сприяння мобільності студентів та викладачів, сприяння європейській співпраці у галузі вищої освіти, в першу чергу, з точки зору з підвищення якості освіти. Про це свідчать конкретні цілі, сформульовані у Декларації. Цілі (зобов’язання), проголошенні в Декларації, не дають жодних підстав вважати Болонський процес рухом до уніфікації освітніх систем і методів організації навчального процесу.

Офіційні документи, що були прийняті на регулярних конференціях міністрів освіти європейських країн (Прага ‘2001 Берлін ‘2003), містять аналіз ходу виконання зобов’язань, зазначених у Декларації 1999р. та уточнюють основні положення процесу на базі досвіду, набутого за роки, що минули після попередньої зустрічі, а також формулюють нові завдання на найближчий та довготривалий періоди.

Дворічні проміжки між зустрічами міністрів насичені великою кількістю зустрічей, конференцій, семінарів, присвячених різним аспектам Болонського процесу. Вражає величезна кількість офіційних документів, опублікованих робочими групами Генерального Директорату з питань культури та освіти Європейської Комісії, Європейського Фонду Освіти та інших недержавних Європейських організацій, причетних до освіти.

Серед цих документів треба відзначити звіти експертів „Trends-I”, „Trends-II”, „Trends-III”, які були підготовлені на замовлення CRE — асоціації ректорів європейських університетів та EUA — асоціації Європейських університетів за фінансової підтримки EU — Європейського союзу відповідно до Болонської (Bologna, 19.06.1999), Празької (Prague, 18-19.05.2001) та Берлінської (Berlin, 19-20.05.2001) конференцій європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту.

Етапне значення має Конференція керівників університетів та представницьких організацій європейських вищих закладів освіти у м.Саламанка, Іспанія, на якій було підтверджено підтримку європейськими вищими навчальними закладами основних принципів Болонської декларації та проголошено про створення Європейської асоціації університетів — EUA (Salamanka, 29-30.03.2001).

Велику вірогідність набути офіційний статус мають висновки та рекомендації численних конференцій та семінарів експертів, зокрема, Гельсінського семінару з проблем ступеня бакалаврі (Helsinki, 16-17.20.2001).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальні відомості	\|	Magna Charta Universitatum

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.