Заставні операції банків з цінними паперами

Банки можуть використовувати цінні папери, що перебувають у їхній власності, як предмет застави, тобто як предмет забезпечення своїх зобов'язань за угодами при одержанні кредиту (рефінансування) від Центрального банку або на міжбанківському ринку. У світовій банківській практиці застава цінних паперів є однією з найпоширеніших форм забезпечення повернення кредиту, що пояснюється наявністю розвинутого фондового ринку й особливими властивостями цінних паперів як предмета застави, наприклад здатністю до тривалого зберігання, мінімальними витратами на зберігання.

Застава цінних паперів оформляється договором про заставу або заставним зобов'язанням. Власник цінних паперів (у даному випадку банк-позичальник) у відносинах застави є заставодавцем. Передання цінних паперів заставодержателю (банку-кредитору) не означає, що йому переходить право власності. При виконанні своїх зобов'язань перед заставодержателем право власності на цінні папери залишається за заставодавцем. Згідно з законодавством заставодержатель (кредитор) має право в разі невиконання заставодавцем (позичальником) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення претензій із вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Заставні операції банків не мають самостійного значення. Вони є похідними від кредитних операцій і здійснюються банками для гарантування своєчасного і повного погашення кредиту.

Цінні папери як предмет застави повинні задовольняти певні вимоги: належати заставодавцю, бути ліквідними, їхня вартість має перевищувати суму позички і нарахованих процентів. Маржа, тобто різниця між вартістю заставлених цінних паперів і позичкою, що надана під цінні папери з урахуванням процентів, залежить від якості цінних паперів. У світовій банківській практиці найвищий рейтинг якості мають державні цінні папери, зважаючи на їхню надійність, ліквідність і визначеність. Розмір позички може досягати 90% від вартості заставлених державних цінних паперів, тобто маржа може становити близько 10%. При використанні для застави корпоративних цінних паперів береться до уваги, чи обертаються вони на біржі. Цінні папери, що котируються на біржі, оцінюються, як правило, вище, ніж ті, що не котируються, тому маржа при їх використанні під заставу буде нижчою.

Центральні банки виступають відносно комерційних банків у ролі кредиторів в останній інстанції. Вони надають банкам з метою підтримки їх поточної ліквідності кредит під заставу цінних паперів, що дістав назву ломбардного^[11]. Центральні банки можуть надавати ломбардний кредит як за заявками банків під фіксовану процентну ставку, так і шляхом проведення кредитних тендерів (аукціонів). На тендерах використовуються дві моделі організації торгів. Американська модель передбачає, що заявки банків-учасників ранжуються виходячи з рівня запропонованої процентної ставки у міру спадання, а потім Центральний банк задовольняє їх у такому самому порядку, починаючи з максимально запропонованої процентної ставки до повного вичерпання встановленого на аукціоні обсягу кредитів. Голландська модель передбачає, що всі заявки банків будуть задоволені за останньою процентною ставкою, яка увійде у список задоволених заявок, тобто за ставкою відсікання, що встановлюється Центральним банком.

Національний банк України почав надавати ломбардні кредити з кінця 1995 р., що пов'язано із започаткуванням у цьому році емісії облігацій внутрішньої державної позики. Загальна сума ломбардного кредиту, яка могла бути видана комерційним банкам, процентна ставка та строки кредиту встановлювалися НБУ урахуванням основних напрямів монетарної політики і ситуації на грошово-кредитному ринку. Як правило, ломбардний кредит зі огляду на його призначення — це короткостроковий кредит, ломбардна процентна ставка визначалася на вищому рівні, ніж облікова процентна ставка НБУ. Як забезпечення кредиту НБУ приймав цінні папери, що задовольняли певні вимоги:

¾ цінні папери повинні були бути занесені до Ломбардного списку, тобто списку цінних паперів, затвердженого Правлінням НБУ;

¾ цінні папери повинні були обліковуватись на балансі банку і бути вільними від інших зобов'язань банку;

¾ строк погашення цінних паперів мав перевищувати строк) користування кредитом.

Заборгованість банку за ломбардним кредитом не повинна була перевищувати 75% вартості портфеля цінних паперів (облігацій), що надані як забезпечення кредиту. НБУ здійснював контроль за достатністю забезпечення кредиту. У разі падіння вартості портфеля облігацій до рівня, що є недостатнім для забезпечення ломбардного кредиту, банк зобов'язаний був надати додаткову кількість облігацій як забезпечення і відповідно заблокувати їх на окремому рахунку в Депозитарії або частково погасити заборгованість.

Комерційні банки використовували державні цінні папери як заставу і при купівлі кредитів на закритих кредитних аукціонах, які НБУ проводив з середини 1994 р. до 1998 р.

Комерційні банки можуть також самостійно надавати та отримувати від інших комерційних банків кредити під заставу облігацій внутрішньої державної позики. Облігації, що передаються як забезпечення кредиту (як застава), блокуються в депозитарії на підставі ДЕПО-розпорядження банку-заставодавця і повідомлення банку-кредитора (заставодержателя) про перерахування коштів. У разі повернення кредиту облігації розблоковуються на підставі відповідного розпорядження банку-заставодавця і повідомлення банку-кредитора про повернення кредиту. При невиконанні умов кредитної угоди заставлені облігації за письмовою угодою сторін переходять у власність банку-заставодержателя.

Новим видом операцій з цінними паперами для українських банків є операції репо.

Операція репо (REPO, PR-repurchase agreement) — це фінансова операція, що складається з двох частин. У першій частині цієї операції одна сторона продає цінні папери іншій стороні. Водночас перша сторона бере на себе зобов'язання викупити вказані цінні папери у визначений термін або на вимогу другої сторони. Це зобов'язання на зворотну купівлю відповідає зобов'язанню на зворотний продаж, яке бере на себе друга сторона. Різниця між цінами і є тим процентним доходом, який повинна отримати сторона, Ідо виступає покупцем цінних паперів (продавцем грошових коштів) у першій частині репо. Ціна зворотного викупу являє собою суму первісної ціни продажу і деякого процента, що сплачується позичальником коштів. Ставка цього процента (ставка репо) розраховується на основі року (365 днів), що дає певну підставу розглядати репо як форму короткострокового кредиту, забезпеченого цінними паперами.

Процентний дохід, який можна отримати від інвестування коштів в угоду репо, визначається за формулою:

У світовій практиці угоди репо укладаються, як правило, на позабіржовому ринку, на короткий проміжок часу і на великі суми, тобто це операції оптового грошового ринку. Окремі параметри операцій репо є стандартизованими.

Що стосується переміщення і зберігання цінних паперів, то, як показує світова практика функціонування ринку репо, можуть застосовуватись різні способи. Перший спосіб полягає у тому, що цінні папери, куплені у першій частині операції репо, справді перераховуються (переказуються) покупцеві цінних паперів. У цьому випадку покупець цінних паперів у першій частині репо мінімізує свій кредитний ризик. Другий спосіб передбачає переказування (переміщення) цінних паперів на користь третьої сторони, що визначило назву цієї операції — «тристороннє» репо. Третя сторона, згідно з договором, має певні зобов'язання перед безпосередніми учасниками угоди. Останній, третій спосіб здійснення операцій репо вирізняється тим, що цінні папери залишаються у сторони, яка є продавцем цінних паперів у першій частині цієї операції. Продавець виступає у ролі зберігача цінних паперів для покупця. Цей спосіб репо традиційно називають «Довірчим репо». Він характеризується мінімальними витратами на переміщення цінних паперів, а також найвищим рівнем кредитного ризику для покупця цінних паперів.

Починаючи з 1997 р. Національний банк проводить на позабіржовому ринку операції з державними цінними паперами на умовах угоди репо. При проведенні цих операцій НБУ укладає з комерційним банком договір про продаж-купівлю цінних паперів на певний строк із зобов'язанням зворотної операції у визначений термін або на вимогу однієї зі сторін за ціною, обумовленою заздалегідь.

Згідно з нормативними документами НБУ операції репо поділяються на три види залежно від терміну дії і порядку встановлення процентної ставки:

¾ нічне репо. Термін дії становить один день. Процентна ставка є фіксованою на весь період проведення операції;

¾ відкрите репо. Термін операції в угоді не визначається. Кожна зі сторін угоди може вимагати виконання операції репо в будь-який час, але з обов'язковим повідомленням про завершене операції. Процентна ставка не є фіксованою;

¾ строкове репо. Термін операції визначається в угоді. Ставка є постійною протягом усього терміну проведення операції.

Національний банк може здійснювати операції репо з купівлі-продажу державних цінних паперів як шляхом безпосередньої домовленості з комерційними банками, так і проведенням тендера заявок комерційних банків на участь в операціях репо.

Починаючи з 2001 р. НБУ запровадив новий механізм рефінансування комерційних банків під забезпечення цінними паперами.

Комерційні банки можуть використовувати державні цінні папери, що перебувають у їх власності, як предмет застави при одержанні кредиту овернайт. НБУ надає кредит овернайт за постійно діючою лінією рефінансування на один день під визначену процентну ставку за умови щоквартального укладання генерального кредитного договору між банком і НБУ.

Крім того, під заставу державних цінних паперів або врахованих векселів комерційні банки можуть отримати кредит, беручи участь у кредитних тендерах, що систематично проводяться НБУ. Під забезпечення кредиту банк може запропонувати тільки однорідну заставу:

— або державні цінні папери, строк погашення яких настає не раніше ніж через 10 днів після строку погашення кредиту;

— або враховані банком векселі, строк пред'явлення яких до платежу настає не раніше ніж через 30 днів після строку погашення кредиту.

НБУ приймає державні цінні папери під забезпечення кредиту за умови, що вони перебувають у власності банку — клієнта Депозитарію НБУ і вільні від інших зобов'язань. Умовою для прийняття врахованих банками векселів під забезпечення наданого НБУ кредиту є наявність у банків вексельного досьє на векселедавця та всіх зобов'язаних за векселем осіб, правильність складання та оформлення векселів, платоспроможність векселедавця, індосантів й авалістів та дотримання деяких інших умов.

Банки, чиї заявки задоволені за результатами проведеного тендера, укладають кредитний договір та договір застави з відповідним територіальним управлінням НБУ. На час користування кредитом державні цінні папери, що є заставою кредиту, блокуються на окремому рахунку в Депозитарії НБУ, а враховані банками векселі передаються для зберігання у відповідне територіальне управління НБУ.

Розмір кредиту під забезпечення державними цінними паперами не повинен перевищувати 95% від балансової вартості державних цінних паперів та 70% від номінальної вартості врахованих векселів.

Якщо комерційний банк не погашає кредит у строки, що передбачені договором, НБУ має право реалізувати предмет застави і задовольнити свої вимоги за рахунок доходу від продажу застави, тобто державних цінних паперів або векселів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Інвестиційні операції банків з цінними паперами	\|	Професійна діяльність банків на ринку цінних паперів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.