• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ДЖЕРЕЛА

МЕТА

ЛАБОРАТОРНО-ПРАКТИЧНА РОБОТА № 24

Таблиця

З інтерв^,ю С.П.Корольова

4 жовтня 1957 р. в Радянському Союзі був запущений перший в світі штучний супутник Землі. В день запуску супутника Сергій

Павлович Королев сказав: «Сьогодні відбулося те, про що мріяли кращі сини людства, і серед них наш чудовий вчений Костянтин

Едуардович Циолковській. Він геніально передбачив, що людство не залишиться вічно на Землі. Супутник - перше підтвердження

його проро­чества. Штурм космосу розпочався. Ми можемо гордитися, що його почала наша Батьківщина».

Завдання: 1.Спираючись на аналіз поданого джерела, а також на інформацію з додаткової літератури, схарактеризуйте діяльність П.Шелеста на посаді Першого секретаря ЦК КП України. Дайте оцінку П.Шелестові як політичному діячеві і як людині.2. Позначте позитивні й негативні моменти в житті УРСР в 60-ті роки.В чому позначилося протиріччя в розвитку республіки в цей період?

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ

Найкраще запропонувати цю роботу студентам під час підготовки до семінарського заняття, що узагальнює тему «Наростання кризових явищ (друга половина 60-х - перша половина 80-х років)». Це значно спростило б підбиття підсумків дослідження, яке може перерости в пристрасну дискусію, що забирає багато часу. Форма організації дослідження - індивідуальна або групова.

Якщо викладач не планує проведення такої роботи, то наведений матеріал можна використати для пізнавальних завдань.

ТЕМА: «Піднесення опозиційного (дисидентського руху) в 60-70-х роках»

Ознайомити студентів з основними течіями опозиційного (дисидентського) руху та його чільними представниками; розвивати у студентів уміння працювати з різними джерелами, зіставляти інформацію, готувати узагальню вальні висновки, обґрунтовувати свою думку.

ХІД РОБОТИ

Згідно з попередніми описами.

З листа Сергія Параджинова, Ліни Костенко, Віталія Кирейка, Івана Драча, Платона Майбороди, Олега Антонова, Леоніда Серпіліна до ЦК КПУ та ЦК КПРС (жовтень 1965 р.)

«Ми, нижчепідписані, вважаємо своїм громадянським обов'язком звернутися до ЦК КПУ та ЦК КПРС.

Минає вже два місяці з того часу, як у ряді міст України - Києві, Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Луцьку - були проведені арешти та численні обшуки з вилученням літератури, листування тощо. Серед заарештованих - відомі на Україні літературний критик Іван Світличний, художник Панас Заливаха, мистецтвознавець Богдан Черних, а також викладачі державного університету М.Косів та М.Осадчий, наукові працівники М.Горинь та І.Русин, викладач Луцького педінституту Д.Нашенко, вчитель М.Озерний, декілька інженерів, робітників, студентів вузів...

Доходять звістки, ніби арешти й обшуки тривають. Ми не знаємо досі ніяких офіційних роз'яснень чи повідомлень з цього приводу, контакти із заарештованими не дозволені навіть їхнім сім'ям.

Створилася тривожна атмосфера, в якій ширяться найрізноманітніші фантастичні й панічні чутки й домисли.

Ми вважаємо, що слід розвіяти їх публічними роз'ясненнями по суті справи з боку відповідних державних органів.

Ми стурбовані тим, що всі ці події відіб'ються негативно на станові українського культурного життя, зокрема на настроях творчої молоді...»

З «Життєпису»Левка Лук'яненка (1988р.)

«Від 1966 року починається нова сторінка в історії політтаборів. Доти всі напрямки політв'язнів орієнтувалися на підпільні методи праці. Генерація 1966 року привезла орієнтацію на легальну працю. Доти зв'язків із закордоном боялися і не мали, нова генерація привезла зв'язки з демократичним Заходом і цього зовсім не приховувала. До 1966 року тільки окремі в'язні відстоювали і обґрунтовували відкрито свою антисоветську платформу, нова генерація відкрито й сміливо доводила свою правоту.

Від приїзду до концтаборів нової генерації починається змагання з адміністрацією, якого доти не було: політв'язні збирають факти грубого порушення законів і прав в'язнів і передають їх до світової демократичної громадськості, а адміністрація намагається не допустити виходу такої інформації за межі табору.

Дух в'язнів ожив, і навіть старі люди підняли голову. Висока освіченість та інтелігентність нової генерації українських політв'язнів наповнювала гордістю всіх українців, навіть поліцаїв, і створювала дуже незатишну атмосферу для малоосвіченої адміністрації. Аби придушити пожвавлення, КДБ влітку 1967 року відправило до тюрми найактивніших із нової генерації: Михайла Гориня, Валентина Мороза та Михайла Масютка...

І я почав діяти. Спочатку сам. А у вересні 1976 року Микола Руденко запропонував створити Українську Гельсинську групу. Я пристав на пропозицію, побачивши в ній сміливий і політично вельми прозорливий крок. Після початкової акції фундаторами групи захотіли стати й молоді люди М.Матусевич та М.Маринович, а також мої давні побратими Олекса Тихий та Іван Кандиба, таким чином, усього нас стало 10 осіб: Бердник, Григоренко, Кандиба, я, Матусевич, Маринович, Мешко, Руденко, Строката, Тихий.

5 лютого 1977 року арештували Руденка і Тихого, у квітні - Матусевича і Мариновича.

Мене дуже радувало, що знаходяться все нові й нові люди, готові вступити до групи і заповнити прогалини в її рядах. Бачачи, що ідуть сатані в пащу - просто в тюрму, вони все-таки йшли, - справді взірцева жертовність за справедливість і волю!

12 грудня 1977 року арештували мене. 10 грудня я завершив звернення до Белградської наради 35-ти держав про дискримінацію українців у сфері права і передав молодиці, що щасливо довезла його до Києва»

.Зі спогадів Петра Григоренка (1975 р.)

«...Першими попрямували до Москви українці, прагнучи вийти в зовнішній світ - через чужоземних кореспондентів. У Москві пішов із рук до рук український самвидав: вірші Симоненка, Стуса, Світличного, Караванського, книга Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація», книга В.Чорновола «Лихо з розуму», есе В.Мороза «Репортаж із заповідника ім. Берії». Отже Москву затопила велика література українського самвидаву. Почали усталюватися особисті зв'язки між московськими і українськими правозахисниками. Ми довідалися про рух національного відродження, що розгорнувся на Україні з початком 60-х років, про так званих шестидесятників і про жорстокий удар, якого завдав цьому рухові КДБ.

Настав час і мені й дружині мати особисті контакти з правозахисниками, моїми земляками. До нас приїхали Ніна Строката й В'ячеслав Чорновіл. Переповідання вістей з України лилося й лилося: політика русифікації, утиски проти української культури, жорстокі репресії проти кращих людей українського ренесансу. Поговорили, зокрема, й про трагедію Івана Дзюби. Він - разом з іншими українськими діячами культури - звернувся до тодішнього секретаря ЦК КП України П.Шелеста у справі гноблення української національної культури. Шелест доручив Дзюбі написати про це. Дзюба з запалом узявся за діло, і вийшла книга «Інтернаціоналізм чи русифікація». Коли Шелеста усунули, Дзюбу незабаром заарештували. Довготривалими психічними тортурами Дзюбу змусили «покаятись» - і талановита людина погасла...

16 березня 1969 року я написав листа до виборчої комісії та в газети «Известия» і «Московську правду», отже, й до самвидаву, а через нього за кордон. У листі говорилося: «Не бажаючи завдавати зайвого клопоту агітаторам, доводжу до відома, що не прийду до виборчої урни. Причина: 1) У нас немає виборів. Є голосування за того єдиного кандидата, котрого виставили ті, що стоять при владі сьогодні. Прийдуть люди чи не прийдуть, цей єдиний кандидат буде «обраний».

Звідси вибори - це пустопорожня комедія, потрібна тим, що стоять при владі - для того, щоб продемонструвати перед закордоном, що весь народ підтримує їх. Я не маю бажання брати участь ні в яких комедіях. Тому піду голосувати лише тоді, коли мій голос буде щось означати.

2) Наші кандидати не мають ніякої реальної влади і навіть права голосу. їм дозволяють висловлюватись тільки для того, щоб схвалити політику і практичну діяльність добре зіпсованої групи вищих правителів. Протягом усього часу існування теперішньої конституції не було випадку, щоб хто-небудь із депутатів будь-якого рангу виступив проти сваволі влади. А були ж часи, коли знищували десятки мільйонів ні в чому не винних людей, навіть абсолютну більшість «обраних» депутатів від народу...

Я написав відкритого листа Андропову Ю.В. До самовидаву він пішов 29 квітня. Там на прикладах того, що я сам знав, показано, що робить КДБ: стеження за демократично настроєними людьми, перлюстрація кореспонденції, таємні й відкриті обшуки у людей, які критикують беззаконня влади, підслуховування телефонних розмов, ширення наклепів на чесних людей через пресу й систему партійної пропаганди, улаштування всіляких провокацій і творення фальсифікованих справ на людей, які перебувають в опозиції до властей».

З праці Миколи Руденка «Економічні монологи» (1974 р.)

«...Як добре вивчити Маркса, то виявиться, що він ніде не каже, на якій основі можливий комунізм. Ленін, що у всьому колись покладався на Маркса, опинився завдяки цьому довір'ю у дуже важкому становищі. І тоді він прийняв неп - той вид капіталізму, який не усуває радянської влади і аж ніяк їй не загрожує. Сталін повів країну по іншому шляху...

За впровадження. непу я довго шанував Леніна, бо то був свідомий його поворот від одіозного марксизму до розвитку виробництва, а отже, й суспільства, яке регулюється об'єктивними економічними законами. Я змінив своє шанобливе ставлення до нього на різко негативне, коли відбував ув'язнення і заслання. Там я зрозумів: непростимий гріх Леніна - створення однопартійної системи на чолі з комуністичною партією, яка породила розгул тоталітаризму, відкинула неп і привела суспільство до повного економічного, політичного й морального краху...

Теорія Маркса породжує кривавий хаос і неправду саме тому, що вона хибна в своїй основі. З другого боку, кожному ясно: щоб утвердити ГУЛАГ, спочатку треба було ліквідувати неп. Безумовно, мова не про окремі концтабори, які з огляду на пережитки військового комунізму існували і за непу, - мова про той ГУЛАГ, яким він став у тридцяті роки. Крім того, слід мати на увазі, що ми не маємо наміру ідеалізувати неп як щось конкретне: у конкретних виявах він, звичайно, далекий від ідеалу. Ми говоримо про неп як про економічне вчення, яке нам здається вдалим. Ми повелися б нерозумно, якби відкинули свій власний досвід, на якому можна поставити знак плюс...

Треба зрозуміти: комуністична ідеологія випливає не з самого виробництва чи споживання - вона випливає з наших уявлень про Всесвіт у цілому. Коли ця ідеологія формується лише на споживацьких засадах, вона породжує той вид атеїзму, який обожнює суспільне корито. А що за межами цього корита інші істини не існують, то мета життя зводиться до того, щоб, розштовхуючи інших, якомога скоріше і щільніше підступитися до корита. Притиснутися гак, щоб ніяка сила в світі не могла тебе від Нього відірвати. Чи може подібний атеїзм прикрасити земну людину?».

З «Табірного зошита» Василя Стуса (кін. 70-х - поч. 80-х рр.)

«У Києві я довідався, що людей, близьких до Гельсинської групи, репресують найбрутальнішим чином. Так принаймні судили Овсієнка, Горбаля, Литвина, так перегодом розправилися з Чорноволом і Розумним. Такого Києва я не хотів. Бачачи, що група фактично лишалася напризволяще, я вступив до неї, бо просто не міг інакше. Коли життя забрано - крихт я не потребую...

Психологічно я розумів, що тюремна брама уже відкрилася для мене, що днями вона зачиниться за мною - і зачиниться надовго. Але що я мав робити? За кордон українців не випускають, та й не дуже кортіло - за той кордон: бо хто ж тут, на Великій Україні, станс горлом обурення і протесту? Це вже доля, а долі не обирають. Отож її приймають - яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас...

[Роздуми про культуру та історію України]

Власне, і читати нічого; хоча ми в камері дістаємо читати (В.Бєлова, Ч. Айтматова й ін.), то в українській - нема нічого абсолютно. Культ бездарних Яворівських, їхній час, їхня година. Талановиті автори або мовчать (як Андріяшик), або займаються бо значив (скажімо, Дрозд чи Шевчук). Ліна Костенко прохопилася кількома талановитими книжками, але так і залишилася на маргінесі сьогодення - безчасся. Бо не її час. Бо не час Вінграновського. Бо не час Драча - капітулянта поезії. Час визначає кожного митця на волячий терпець, на опір. Коли почали тягнути жили - найперші упокорилися талановиті...

Як може розвиватися національне дерево, коли йому відрубано півкрони? Що таке українська історія - без істориків, коли нема ні козацьких літописів, ні «Історії Русів», ні Костомарова, Марковича, Бантиш-Каменського, Антоновича, Грушевського. Яка може бути література, коли вона не має доброї половини авто­рів? І авторів першокласних - таких, як Винниченко, Хвильовий, Підмогильний. Ось і маємо прозу колгоспних підлітків - один співучіший за другого, один солодший за другого. З мовою сільської бабусі, яка без «енька» слова не вимовить, тобто типову колоніальну літературу-забавку. «Київ - то така прекрасна флора, але ж фауна!» - казав Віктор Некрасов. І як з ним не погодитися, бачачи цей набір холуїв від літератури, обраних маркітанток естетики, які на національній трагедії шиють собі розмальовані шаровари блазнів-танцюристів, що на трупі України витанцьовують хвацького гопака. Воістину, сказитись легше, аніж будь собою, бо ж ні зубила, ані молотка...

(Про польські події 80-х років)

Польща. подає Україні приклад (психологічно ми, українці, близькі, може, найближчі до польської натури, але в нас нема головного - святого патріотизму, який ,консолідує поляків). Як шкода, що Україна не готова брати уроки в польського

(Про Гельсинський рух)

Бо Гельсинський рух - то вища математика для цієї країни, як, може, і національно-патріотичний. Зате рух за житло і шматок хліба, рух за нормальну платню робітн6ика - це мова загальнозрозуміла, прийнятна.

З огляду на польські події ще примітніше стали вади Гельсинського руху – боягузливо-респектабельного. Коли б це був рух народної ініціативи з широкою програмою соціальних і політичних вимог, коли б це був рух із задумом майбутньої влади - тоді він мав би якісь надії на успіх. А так - Гельсинський рух схожий на немовля, що збирається говорити басом. Звичайно, він і мав бути розгромлений, бо своїми жалібними інтонаціями передбачав цей погром»¹⁸.

Завдання А. Проаналізуйте джерела й дати оцінку дисидентському рухові в Україні у 60-70-х роках, визначаючи його основні етапи й течії.

Завдання Б. Спираючись на аналіз наведених джерел, порівняйте основні етапи й течії дисидентського руху в Україні у 60-70-х роках, користуючись таблицею.

Національний визвольний рух у 60-70-х роках

Завдання В.Ознайомтеся з джерелами, а також зі статтею Ю.Зайцева «Дисиденти опозиційний рух 60-80-х рр.»¹⁹ і текстом підручника. Підготуйте відповідь на такі питання: 1. Проти чого був спрямований і що обстоював опозиційний (дисидентський рух в Україні у 60-80-х роках? 2.Які основні етапи цього руху можна ви­різнити? 3. З діяльністю яких осіб ви пов'язуєте той чи інший етап його історії? 4. У яких формах провадили учасники руху свою діяльність? 5. Які слабкі сторо­ни мав рух на кожному з етапів? 6. Яку роль відіграв дисидентський рух для май­бутньої долі України? Зробіть висновки.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ

При потребі вчителя, можна збільши­тиматеріал наведеної роботи, додавши ще уривки з творів Івана Дзюби «Інтер­націоналізм чи русифікація», В'ячеслава Чорновола «Лихо з розуму», Валентина Мороза «Репортаж із заповідника ім. Берії», Михайла Брайчевського «При­єднання чи возз'єднання» та інших. З ог­ляду на великий обсяг матеріалу саме дослідження студентів повинні робити вдома, а в класі доцільно лише підбити підсум­ки його у вигляді письмового звіту (якщо вчитель ставить за мету проконтролюва­ти рівень самостійності та глибини робо­ти студентів), усного звіту або семінарського заняття, конференції, диспуту, уроку пам'яті. Оскільки творчість літераторів-дисидентів вивчається в курсі українсь­кої літератури, доречно загальні підсум­ки підбити на міжпредметному історико-літературному уроці.

Читайте також:

1. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
2. Активність особистості та її джерела, спрямованість особистості
3. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу
4. АНАЛІЗ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ ЗА ДЖЕРЕЛАМИ ЇХ ФОРМУВАННЯ
5. Аналіз співвідношення активів із джерелами їх фінансування
6. Антропогенне забруднення природного середовища. Джерела забруднень
7. Антропологічні джерела
8. Банківське право України: поняття , предмет регулювання, джерела і система
9. Безперебійні джерела живлення
10. Бюджетний дефіцит та джерела його фінансування.
11. Бюджетний дефіцит, його суть, причини виникнення та джерела фінансування
12. Бюджетний дефіцит: причини виникнення та можливі джерела покриття

Переглядів: 768