МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
Основні закони і закономірності системи управління трудовими (людськими) ресурсамиНаукове управління людьми не є тільки чисто вольовою, суб'єктивною дією, що базується на правилах і принципах, сформованих в результаті узагальнення багаторічної практики. Воно передбачає розкриття сутності управлінських процесів, пізнання і використання об'єктивних законів розвитку суспільства. До основних законів управління людськими ресурсами відносять: • закон спеціалізації управління, суть якого полягає в тому, що управління на державному рівні здійснюється певними державними органами - міністерствами, відомствами, що спеціалізуються на вирішенні окремих проблем (Міністерство освіти і науки України, Мінпраці та соціальної політики); • закон інтеграції управління. Необхідність інтеграції • закон оптимального поєднання централізації і де • закон демократизації управління, який відображає співвідношення влади і підпорядкованості; • закон економії часу в управлінні що виступає як закон управління робочим часом. Ці закони виступають ніби обмеженнями в практиці управління соціально-економічними системами. Тому тільки при врахуванні дії об'єктивних законів можна успішно досягнути поставлених цілей. Управління людськими ресурсами також враховує дію економічних законів (закон вартості, попиту й пропозиції, закон розширеного відтворення тощо), законів соціології, психології і використовує найбільш загальні закони кібернетики (закон зворотного зв'язку, закон оптимізації, закон пристосування систем до зовнішнього середовища). Отже, управління - це уміння добиватися поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви, поведінку людей. У науковому управлінні використовуються його закономірності, в яких проявляються закони суспільного розвитку. Рівень управління визначається глибиною пізнання й здатності дотримуватись в практичній діяльності "вимог" законів й закономірностей створення, функціонування й розвитку системи управління людськими ресурсами. Загальною закономірністю є єдність системи управління, стабільність внутрішніх зв'язків, характер їх формування та розвиток. Ця закономірність проявляється в єдності принципів управління, системи інтересів, методів і техніки управління. Всі елементи системи управління взаємозв'язані між собою і повинні відповідати один одному. Це потрібно враховувати в процесі проектування, удоско налення системи, передбачити одночасні зміни всіх основних її елементів. Закономірність пропорціональності виробництва й управління реалізується при допомозі планування раціональних міжгалузевих, міжрегіональних пропорцій відтворення й використання трудових ресурсів, підтримання певного співвідношення кількості працівників вищої та середньої кваліфікації і працівників певних спеціальностей. Специфічною закономірністю є співвідношення керуючої та керованої систем. В управління існують й інші закономірності, які характеризують окремі сторони управління. Знання закономірностей дає можливість не тільки правильно оцінити управлінські процеси, але й прогнозувати їх розвиток. 3. Організаційна структура державних органів управління трудовими ресурсами в Україні Механізм управління трудовими ресурсами являє собою систему органів управління, засобів, методів, направлених на реалізацію соціально-економічної політики держави у сфері забезпечення ефективного відтворення людських ресурсів. Виходячи із основних принципів управління та організаційно правових норм, закріплених в Конституції та створених на її основі нормативних актів, розрізняють органи державного управління: загальної, спеціальної і галузевої компетенції. До органів загальної компетенції відноситься Кабінет Міністрів та державні обласні адміністрації і Ради народних депутатів, які здійснюють координаційну діяльність підсистем управління економікою на державному та регіональному рівнях. Органами спеціальної компетенції є міністерства, відомства, комітети, які забезпечують міжгалузеву координацію з спеціальних питань, що мають загальний для всіх галузей характер. Органи галузевої компетенції вирішують спеціальні питання галузей, ці органи представлені галузевими міністерствами і підпорядкованими їм об'єднаннями, підприємствами. Державна система управління людськими ресурсами України включає сукупність органів державної законодавчої, виконавчої та судової влади і управлінь, що централізовано регулюють основні соціально-економічні відносини в країні, а також методи управління і механізм їх використання. Завданнями державної системи управління є прийняття законів, контроль за їх виконанням, розробка і реалізація політики та рекомендації з питань соціально-трудових відносин, мотивації, організації праці та вирішення конфліктних ситуацій. В умовах ринку державне регулювання соціально-трудових відносин має обмежений характер, і, як свідчить досвід розвинутих країн, відноситься тільки до питань трудового законодавства, зайнятості, оцінки рівня життя тощо. Законодавча влада приймає закони з питань зайнятості населення, соціально-трудових відносин, оплати праці. Вона представлена Верховною Радою, де сформовані комітети з питань оплати, зайнятості населення, соціального захисту. Виконавчу владу здійснює Уряд (Кабінет Міністрів), який формується Президентом. Уряд формує міністерства, комітети, відомства, які спеціалізуються на вирішенні функціональних завдань. Виконавча влада реалізує виконання законів. Судові органи здійснюють правосуддя, вирішення конфліктів, пов'язаних з застосуванням трудового законодавства. До судової влади відносять суди: Конституційний, Верховний, Арбітражний, а також Міністерство юстиції. У вирішенні соціально-трудових проблем важливу роль відіграють профспілки. Багато проблем з управління трудовими ресурсами розглядається з врахуванням рекомендації МОП, членом цієї організації є і Україна. Центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення єдиної державної політики з зайнятості, соціального захисту є Міністерство праці та соціальної політики України, а також відділи праці обласних і районних Рад народних депутатів. Мінпраці та соціальної політики працює у взаємодії з органами виконавчої влади областей, міст Києва й Сімферополя та з громадськими організаціями. Основними завданнями Мінпраці та соціальної політики є: - розробка політики в соціально-трудовій сфері; - координація всієї роботи соціально-трудової сфери країни; розробка основних напрямків соціальної політики уряду; - формування правової й нормативної бази регулювання соціально-трудових відносин; - участь у підписанні Генеральної та галузевої угод; - регулювання ринку праці та зайнятості населення. Основні сфери діяльності Міністерства праці та соціальної політики наведені в таблиці. Таблиця 1 – Основні сфери діяльності Міністерства праці та соціальної політики
Підвідомчими організації Мінпраці та соціальної політики є Державна служба зайнятості, Національна академія праці, Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин в м. Луганську; Центральне бюро нормативів з питань праці, Інститут підготовки та підвищення кваліфікації кадрів та інші. Поряд з системою Мінпраці та соціальної політики України визначені функції управління трудовими ресурсами виконують також інші міністерства та відомства (Міні стерство освіти і науки України, Міністерство фінансів, Міністерство економіки, Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму, Міністерство охорони здоров'я і підлеглі їм об'єднання, підприємства, установи та організації). Державні органи влади при розробці програм економічного та соціального розвитку забезпечують збалансований розвиток економіки, комплексне вирішення економічних і соціальних проблем, раціональне використання виробничих фондів, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, прискорення реалізації науково-технічних винаходів та розробок, спрямованих на підвищення темпів росту продуктивності суспільної праці і якості продукції. В народногосподарських програмах визначаються також галузеві та територіальні пропорції формування робочих місць і трудових ресурсів, темпи розвитку соціально-побутової інфраструктури. Міністерство освіти і науки здійснює координацію формування наукових та науково-педагогічних кадрів в Україні. Воно ж здійснює керівництво підготовкою кваліфікованих кадрів з числа молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, проводить єдину державну політику в області підготовки кваліфікованих працівників, забезпечує координацію роботи міністерств відомств в цій області та ін. Галузеві міністерства та відомства України в області управління трудовими ресурсами: • створюють і забезпечують надійне функціонування економічного і соціального механізму формування трудового потенціалу галузі та його раціонального використання; • визначають потребу в кадрах і шляхи її забезпечення для діючих підприємств; вдосконалюють методи підготовки працівників та спеціалістів з урахуванням сучасних вимог, впроваджують системи безперервного підвищення їх кваліфікації, проводять активну кадрову політику в умовах виборності керівників на підприємствах і формування резерву на висування; • розробляють і реалізують заходи внутрішньогалузевого перерозподілу вивільнених працівників; • створюють галузеві інформаційні банки даних вакантних робочих місць, а також по працівниках, що звільняються, для їх внутрішньогалузевого перерозподілу. Головна роль в управлінні трудовими ресурсами відводиться Державній службі зайнятості, яка займається не тільки пошуком робочих місць і працевлаштуванням, але й регулює процеси зайнятості населення по території, веде профорієнтаційну роботу, підготовку та перепідготовку кадрів, виплачує допомогу в період тимчасової незайнятості. Служба зайнятості таким чином бере на себе від імені держави турботу щодо пошуку робочих місць, надає безкоштовні послуги з питань професійної орієнтації і підготовці тимчасово вивільнених людей до нової роботи. Обласні (районні) ланки системи управління трудовими ресурсами в першу чергу вирішують завдання забезпечення надійного функціонування районних і міських систем міжрайонного обліку і регулювання зайнятості населення, а також перерозподілу робочої сили з метою забезпечення підприємств необхідними постійними або тимчасовими кадрами, підвищення ефективності їх використання. На вказаному рівні передбачається рішення наступних завдань: • прогнозування демографічного розвитку населення і формування трудових ресурсів, потреб в них галузей народного господарства області, районів і міст; • розробка та реалізація заходів, спрямованих на ефективне використання трудового потенціалу території, досягнення збалансованості трудових ресурсів і робочих місць; • розвиток системи працевлаштування, профорієнтації і перенавчання працівників, що звільняються; • координація управління трудовими ресурсами і демографічним розвитком; • створення автоматизованих інформаційних банків незайнятого населення, вільних і створюваних робочих місць. Управління обласними ланками єдиної системи управління трудовими ресурсами країни проводиться органами та організаціями місцевих Рад, включаючи галузеві головні управління, управління і відділи державної статистики, а також обласні Ради профспілок. Важливе значення в удосконаленні організації праці, в підвищенні її продуктивності набувають галузеві центри і відповідні відділи на підприємствах. Трудові колективи підприємств (об'єднань) складають первинну ланку системи управління трудовими ресурсами країни, а також регіональних і галузевих систем, основними завданнями яких є: • визначення потреб в кадрах, їх чисельність і професійно кваліфікаційний склад, джерела працезабезпечення; • формування стабільних трудових колективів, здатних добиватися високих кінцевих результатів; • забезпечення відповідності кадрів вимогам сучасного виробництва, організація підготовки і перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників; розробка заходів ефективного використання створеного виробничого потенціалу на основі введення багатозмінного режиму роботи устаткування, в першу чергу, уні кального і того, що дорого коштує; проведення атестації та раціоналізації робочих місць, скасування зайвих і неефективних робочих місць; • реалізують заходи, спрямовані на створення сприятливих умов праці і побуту працівників. Свою діяльність підприємства (об'єднання) і організації ведуть в тісній взаємодії з місцевими державними органами управління, активно беруть участь в роботі по забезпеченню комплексного, економічного та соціального розвитку території; разом з місцевими органами по працевлаштуванню проводять підбір нового місця роботи працівникам, що звільняються, організовують внутрішньогалузевий перерозподіл. Управління на даному рівні здійснюється адміністрацією, радою трудового колективу, профспілковим колективом. Отже, управління трудовими ресурсами здійснюється на трьох рівнях: державному, регіональному та місцевому. Для того, щоб політика управління з питань відтворення та використання трудових ресурсів була ефективною, необхідно досягти максимальної узгодженості дій на всіх рівнях. Читайте також:
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
|