Політичне правління

Другою складовою компонентою будь-якого суспільного ладу є політичне правління (чи, як ще часто її називають, політична система). Існує багато способів класифікації і визначення характеру політичних систем, що відрізняються потребами практичного застосування. Найпоширенішими є "політичні ярлики", які не мають нічого спільного з науковим аналізом, не сприяють істинному розумінню явища, оскільки люди приписують їм різні значення. Зразком таких "ярликів" є соціалізм, капіталізм тощо.

Для характеристики власних політичних систем їх представники часто зловживають привабливим поняттям демократія: "народна демократія", "західна демократія", "представницька демократія", "конституційна демократія" тощо, хоч часто за ними можуть стояти звичайні тоталітарні режими.^{^[19]}^[19]

Використання таких самохарактеристик, очевидно, створило певні труднощі для з’ясування суті та класифікації форм політичного правління.

Мабуть систематика, що базується на аналізі того, як насправді здійснюється влада, хто реалізує право на управління і прийняття рішень, краще виявляє форми політичного правління. Б.Гаврилишин виділяє три форми політичного правління: (а) противага (боротьба за владу); (б) колеґіальність (співпраця при владі); (в) унітарна влада - якими можна охарактеризувати будь-яку (або більшість) країн.

а) Влада типу противаги (боротьба за владу). Ця форма правління ґрунтується на індивідуалістсько-конкуренційних цінностях та існує у країнах, де переважають такі цінності (США, Великобританія, Канада тощо).

Ця форма політичного правління передбачає "...представницький уряд з однією партією при владі та однією або кількома в опозиції, усвідомлена мета яких полягає у відверненні зловживань та кращому використанні влади...".^{^[20]}^[20]

Така форма політичного правління для ґарантування громадянських свобод звичайно ділиться на законодавчу, виконавчу і судову, а інституції, особливо в американському варіанті, побудовані так, щоб функціонувати як система контролю забезпечення рівноваги. Концепція поділу влади базується на припущенні, що кожна людина може помилятися і бути схильною до зла. Поділ влади здійснюється для запобігання можливих помилок. Такий спосіб мислення обґрунтовує необхідність опозиції - "іншого наріжного каменя розвитку інституцій політичного правління".^{^[21]}^[21]

б) Колеґіальна влада (співпраця при владі).Така політична система передбачає прийняття рішень представниками в уряді від різних верств населення, що мають різні погляди, беруть участь у прийнятті рішень, а отже, поділяють відповідальність за їх наслідки.

Колеґіальна влада є демократичнішою від влади типу противаги, оскільки у відповідних, реальних пропорціях відображає різні погляди у суспільстві. Марно, наприклад, чекати, що у США партія "зелених" одержить місця в Капітолії, а у Німеччині "зелені", відразу ж після появи, на виборах у Бундестаґ (парламент) у 1983 році одержали 27 мандатів, що відповідало їх підтримці в країні. Це стосується й інших малочисельних партій та рухів, які мають своїх прихильників.^{^[22]}^[22]

в) Унітарна влада.Унітарна форма політичного правління, яку ще часто називають абсолютизмом, автократією, деспотією, диктатурою (правою чи лівою, військовою чи пролетаріату), характеризується концентрацією влади на верхівці соціальної піраміди без існування офіційної (та навіть леґальної) опозиції чи противаги. Це властиво усім диктатурам - від лівих до правих, незалежно від їхніх ідеологічних переконань.

Як бачимо з історії, така форма політичного правління є неефективною, непопулярною в очах інших держав і тому гине разом із смертю диктатора чи занепадом правлячих диктаторських структур (звичайно партій).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Цінності	\|	Економічні системи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.