Міжнародний валютний фонд.

Одним з головних елементів СВС (її механізму) є Міжнародний валютний фонд (МВФ), який був заснований у 1945 р., на основі Бретон-Вудської конференції і має статус спеціалізованого закладу ООН.

МВФ є міжурядовою валютно-кредитною організацією, діяльність якої направлена на сприяння розвитку МЕВ, особливо фінансово-кредитних і торговельних.

Основні функції МВФ:

вироблення правил регулювання валютних курсів і контролю за їхнім виконанням;

надання державам-членам кредитів для вирівнювання платіжних балансів, для підтримки національних валют.

Капітал МВФ створюється із внесків країн-членів у відповідності із встановленою для кожної країни квотою, яка визначається із врахуванням економічного потенціалу й місця певної країни у світовій економіці. Квоти переглядаються не рідше, ніж раз у 5 років. Голоси в керівних органах МВФ розподіляються між країнами, виходячи з розмірів квот.

Вищим органом МВФ є Рада управляючих, яка складається з представників усіх країн-членів. Практичну діяльність здійснює Директорат, який налічує 22 директорів, 5 з яких постійні (від США, Великобританії, Німеччини, Франції, Японії).

Операції з надання кредитів країнам-учасницям для вирівнювання платіжних балансів здійснюються МВФ тільки з офіційними органами тих країн (скарбницями, центральними банками, валютними стабілізаційними фондами). Кредити, які мають розмір до 25% квоти певної країни, надаються безперешкодно, а за більші суми МФВ уже вимагає певних заходів у економічній політиці цієї країни. при цьому МВФ, як правило вимагає зменшити державні капіталовкладення, бюджетні виплати на соціальні потреби, знизити курс національної валюти і подібне.

4. Сучасні світові (міжнародні) гроші.

СДР – (СПЗ – спеціальні права запозичень) – штучно створені гроші (міжнародні резервні кошти), які призначають для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів і розрахунків з МВФ.

Прийнято рішення про створення СДР у 1969 р., а введено в дію з 1970 р.

СДР безпосередньо не виконують функції засобу платежу і не використовуються в розрахунках між країнами навіть для регулювання державних зобов’язань. Наявність у країни ліміту СДР дає право придбати в його межах в іншої країни конвертовану валюту в обмін на СДР.

Вартість СДР визначається на базі п’яти найважливіших валют у світі ($ США, японська єна, німецька марка, французький франк, фунт стерлінгів) за допомогою спеціальних коефіцієнтів.

Процес переходу країн ЄС до єдиної валютної системи викликав необхідність запровадження єдиної валюти – євро, до якої перейшли у 1999 р. 11 країн-членів ЄС: Австрія, Бельгія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Ірландія, Італія, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Люксембург (крім Данії, Греції, Швеції і Великобританії). Євро замінив попередню грошову одиницю ЄС – ЕКЮ у співвідношенні один до одного (1 ЕКЮ = 1 євро).

З 1 січня 2002 р. євро стає єдиною валютою у країнах ЄВС, всі національні валюти країн-членів вилучають з обігу і замінюються на євро як у безготівковому, так і в готівковому обігу. Із запровадженням загальноєвропейської одиниці Європейський центральний банк (ЄЦБ) здійснює емісію лише в євро.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Світова валютна система. Еволюція розвитку.	\|	Валютний ринок та його види.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.