ЛЕКЦІЯ І

ВСТУП

1. Предмет та завдання економічної історії

2. Місце економічної історії в системі наук

3. Критерії періодизації курсу

Економічна історія (історія народного господарства) — важлива гуманітарна дисципліна, складова частина вищої економічної освіти. Вона вивчає господарську діяльність людства в історичному розвитку; основні явища і процеси матеріального виробництва; діяльність економічних організацій і установ; економічну політику провідних держав світу і України; досліджує загальні закономірності економічного життя, а також його особливості в окремих країнах.

Актуальність вивчення окресленого кола проблем в українських вузах значно посилюється у зв'язку з проголошенням державної незалежності України. Відомий американський дослідник української економіки Іван–Святослав Коропецький у книзі "Дещо про минуле, недавнє минуле та сучасне української економіки" підкреслив, що "таким самим історичним фактом, як існування окремого українського народу, є його постійне господарювання на території свого компактного поселення. Економіка на історичних українських землях більше ніж тисячу років була національною економікою даного народу, а не економікою лише одного з регіонів якогось великодержавного комплексу. Ця економіка має свої власні інтереси, які український народ не зобов'язаний підпорядковувати інтересам будь–якої імперії". Із даного факту випливає необхідність ні в якому разі не заперечувати минуле (як це було донедавна), а всіляко використовувати багатий історичний досвід стосовно нових соціально–економічних умов і реалій.

Формування в Україні ринкової економіки передбачає необхідність приведення її структури, господарського механізму, організаційних інституцій у відповідність з найважливішими тенденціями світового економічного розвитку. Подібний перехід є неможливим без усвідомлення та широкого використання світогосподарських зв'язків, величезного досвіду, нагромадженого людством у раціональному використанні матеріальних, фінансових, трудових та інших ресурсів.

Роль історичного аспекту в системі економічних наук дуже велика. Адже досліджуючи ті чи інші суспільні явища, ми зобов'язані не тільки дати їхні основні характеристики, але й, що особливо важливо, передбачити їхню еволюцію. А це можливо зробити тільки з врахуванням попереднього розвитку даного явища, що базується на певних історичних закономірностях.

Слід зауважити, що значення історико–економічного дослідження проявляється не тільки у виявленні суспільно–економічних закономірностей історичного розвитку, але й у конкретних випадках господарської практики. До історії господарства професіонал–економіст звертається (усвідомлюючи це чи ні) буквально на кожному кроці. Здавалось би, що може бути далі від економічної історії, ніж бухгалтерський річний звіт підприємства. Тим не менше він в значній мірі побудований на історико–економічних матеріалах і методах. Адже вся техніко–організаційна динаміка даного господарства має історичний характер; при порівнянні показників різних періодів по суті простежується історико–економічний процес формування і розвитку виробництва. Різні періоди – різні потужності, різні завдання і техніко–економічні характеристики, і все це враховується в системі управління підприємством, відображається на результатах його діяльності. Неможливо навчитися основам економічного мислення, не навчившись уявляти господарство в його історичному аспекті.

Без історії в руках економіста залишається лише аналіз фундаментальних зв'язків – прекрасний, але недостатній, обмежений інструмент пізнання суспільного виробництва. Без історії наше економічне життя являє собою набір дискретних (перервних, роздільних) станів, кожний з яких формується, утворюється на порожньому місці, а готові результати соціального поступу розглядаються поза їхнім дійсним розвитком. Без знання минулого економісти позбавляються почуття історизму, займаються добросовісним описом реалій господарського життя, обмежуються сферою безпосереднього господарювання, не вміють сформулювати економічні закони і закономірності. Вивчення конкретно–історичних аспектів економіки збагатить майбутніх фахівців прогресивним досвідом людства у вирішенні господарських проблем, допоможе краще збагнути сучасні економічні проблеми, прогнозувати їхнє наукове розв'язання.

Знання економічної історії має не тільки науково–пізнавальне, але й велике виховне значення. Воно розширює кругозір студентів, сприяє правильному підходові до оцінки найважливіших історико–економічних процесів і подій. Економіста не можна уподібнювати до обчислювальної машини, позбавленої емоцій, байдужо оперуючої з цифрами, запрограмованої лише на точність результату. Нашому суспільству потрібний не лише спеціаліст високої професійної кваліфікації, але й свідомий працівник–патріот, якому не байдужа доля Батьківщини.

2. Економічна історія є джерелом фактичного матеріалу для всіх економічних наук, перш за все для економічної теорії (політекономії). Вона забезпечує тісний зв'язок історичних знань з економікою промисловості, сільського господарства, іншими галузевими і функціональними економічними науками. У системі економічних наук історія господарства відіграє фундаментальну роль. Вона є ключем до пошуку генетичних

залежностей та історичних закономірностей в економічному житті держав і народів.

Важливою є взаємодія економічної історії з конкретними соціологічними дисциплінами. Адже вплив на розвиток економіки таких факторів, як соціальний склад працівників, управління виробничими колективами, задоволеність працею, настрій, поведінка працівників тощо, також повинен враховуватися історією господарства. Економічні результати – це результати насамперед діяльності людей, виробничих колективів.

Існує тісний зв'язок історії господарства з історичними науками, насамперед з загальною історією, яка певну увагу приділяє й історії економіки. У свою чергу економічна історія не може обійти найважливіші події загальної історії, так як зрозуміти економічний розвиток суспільства, не враховуючи ідеології, політики та інших факторів, неможливо.

Економічна історія обов'язково включає вивчення внутрішньої і зовнішньої політики держави, суспільних рухів, війн, національних і етнографічних особливостей, законів, релігійних культур, науки і мистецтва тощо. Але всі ці проблеми вивчаються не самі по собі, а тільки з точки зору їхньої ролі в розвитку економіки.

3. З часу виникнення історії господарства як науки робилися численні спроби її періодизації. Російський історик–економіст Л.І. Мєчніков в основу періодизації поклав географічний фактор, зокрема водні шляхи сполучення. Німецький економіст Б. Гільдебранд застосовував для цього історію грошей. Інші дослідники історії господарства брали за основу торгівлю й обмін, грошовий обіг, кредит, культуру, релігію тощо. Так, американець Є. Хентінгтон такою вважав клімат, англієць А. Тойнбі – культуру, релігію.

У 60–х роках XIX ст. популярними стали теорії "індустріального суспільства" французького соціолога Р. Арона і "стадії економічного розвитку" американського соціолога У. Ростоу.

Продовженням цих узагальнень стала теорія про постіндустріальне суспільство. Найвидатніші її представники – Д. Белл, Г. Кант, 3. Бжезінський (СІЛА), Ж.Ж. Серван–Шрейбер і А. Турен (Франція). В основу поділу всесвітньої історії (в т.ч. й економічної історії світу) вони поклали поділ на доіндустріальне (аграрно–ремісниче, традиційне) та індустріальне (прогресуюче) і постіндустріальне суспільство. В основу цього поділу покладено рівень розвитку виробництва, а також галузевий і професійний поділ праці. У концепції "постіндустріального суспільства" стверджується, зокрема, що залежно від технічного рівня суспільства в історичному аспекті послідовно домінує "первинна" сфера господарської діяльності – сільське господарство; "вторинна" сфера економічної діяльності – промисловість, а на сучасному етапі – "третинна" сфера – сфера послуг та інформатики, в якій провідна роль належить науці та освіті.

Формаційний (марксистсько–ленінський) підхід до періодизації історії, в т.ч. історії господарства, не виправдав себе.

Для періодизації економічної історії світу й України автори обрали схему, яка, на їхній погляд, найповніше відповідає потребам і запитам історико–економічної науки, а саме:

І. Господарські форми первісної доби та перших цивілізацій (від найдавніших часів — V ст. н.е.).

II. Господарські форми доби середньовіччя (VI — XV ст.).

III. Господарські форми періоду формування індустріального суспільства (XVI — перша половина XIX ст.).

IV. Господарські форми індустріального та постіндустріального суспільства (друга половина XIX — XX ст.).

Звичайно, це найбільш узагальнена схема періодизації економічної історії світу, яка дозволяє зрозуміти внутрішню логіку розвитку господарської діяльності. Більш повно форми цієї діяльності розглядаються у відповідних лекціях.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Яку роль відіграє економічна історія в системі вищої економічної освіти?

2. Наведіть приклади практичного застосування знань з економічної історії у повсякденній діяльності людини.

3. Які завдання стоять перед економічною історією на сучасному етапі?

4. Охарактеризуйте зв'язки економічної історії з іншими науками.

5. Назвіть основні критерії періодизації економічної історії.

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ СВІТУ

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 3. Глобалізацій ні процеси у світовій економіці.	\|	ЛЕКЦІЯ II

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.