Атоми металів являють собою сукупність відносно важкого позитивно зарядженого ядра і легких, негативно заряджених електронів, що рухаються навколо його.
Ядро атома складається з позитивно заряджених протонів і нейтронів, які не мають заряду. Маса цих часток у сумі визначає масу ядра. Нейтрони, розташовані між протонами додають стійкість ядру, компенсуючи сили відштовхування. При однаковій кількості протонів число нейтронів у ядрі того самого елемента може бути різним, тобто хімічний елемент може існувати у виді декількох ізотопів. Заряд ядра визначається кількістю протонів.
На електрони діють сили притягання до ядра і сили відштовхування від інших електронів. Енергетичний стан електронів в атомах прийнято позначати буквами і цифрами.
Наприклад: Na – 1S22S2p1. Цифри перед латинськими буквами вказують енергетичні рівні (їм відповідають періоди системи Менделєєва), латинські букви вказують підрівні, а верхні символи вказують кількість електронів на підрівні.
Заповнені підрівні містять парну кількість електронів, причому в одному енергетичному стані можуть бути тільки два електрони з протилежними спинами. При заповненні підрівню спини зберігають паралельність. Зв'язок електронів з ядром характеризується енергією – іонізаційним потенціалом, а атоми, що віддали чи приєднали електрони , називаються іонами. Електрони, що знаходяться на зовнішньому енергетичному рівні в металах і мають слабкий зв'язок з ядром, називаються валентними чи електронами провідності.
Атоми більшості металів мають на зовнішньому енергетичному рівні невелику кількість електронів:
16 елементів – 1 електрон;
58 елементів - 2 електрони;
4 елементи - 3 електрони;
3 елементи - 4 електрони;
2 елементи - 5 електронів;
1 елемент - 6 електронів.
Метали, що мають на зовнішньому енергетичному рівні більше трьох електронів, називаються перехідними.
Всі основні властивості металів пояснюються наявністю на зовнішньому енергетичному рівні невеликого числа електронів провідності (див. металевий зв'язок).