• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Робота над засвоєнням понять «основа речення», «головні члени речення»

Найважливішим і найскладнішим для засвоєння під час опрацюван­ня речення є поняття «основа ре­чення» — його головні члени (підмет і присудок). Процес за­своєння цих понять тривалий і тому потребує пильної уваги. Як і під час засвоєння будь-яких граматичних понять, учням треба абстрагуватись від конкретного, усвідомити узагальнюючий характер понять «підмет» і «присудок» як граматичної основи речення. Тому потрібне поетапне засвоєння цих понять. На першому ета­пі (1—2 класи) формується уявлення про центр речення. На цьому етапі, як уже зазначалось, здійснюється смис­ловий аналіз речення, який дозволяє визначити, про кого або про що говориться (повідомляється чи запитується) в реченні і що говориться про передане повідомлення. От­же, спочатку застосовуються смислові запитання. В міру ознайомлення з частинами мови (іменником і дієсловом) уч­ні вчаться ставити і граматичні питання — хто? що? що робить? що зробить? Таким чином, ознайомлення з основою речення відбувається практично, без опрацювання елементів теорії.

На другому етапі, який збігається з навчанням у 3 кла­сі, відбувається засвоєння граматичних понять — «основа речення», «члени речення», «головні члени» — «підмет» і «присудок» — у процесі вивчення елементів теорії. Учні повинні засвоїти, що слова, які відповідають на певні пи­тання, є членами речення. Член речення, який вказує, про кого або про що говориться у реченні, і відповідає на питан­ня хто? що?, називається підметом, а член речення, який вказує, що говориться про підмет, і відповідає на питання що робити?, називається присудком. Підмет і присудок є головними членами речення, його основою.

Щоб з самого початку сформувати в учнів правильні уяв­лення про головні члени речення, уникнути ототожнюван­ня підмета з іменником, а присудка з дієсловом, третьо­класників ознайомлюють і з іншими, але доступними для їхнього розуміння, способами вираження головних членів. Найчастіше вживаними і найдоступнішими для учнів є під­мети, виражені особовими займенниками, а присудки — іменниками і прикметниками. Під час аналізу речень (на­приклад: Я вчуся у третьому класі. Мій друг теж третьо­класник. Він щирий) учні дізнаються, що присудок може від­повідати і на питання хто він такий? (третьокласник), який він є? (щирий). Такі речення варто аналізувати лише під керівництвом учителя, а для самостійного аналі­зу слід пропонувати речення, в яких присудок виражений особовими формами дієслова.

Дуже важливо навчити учнів правильно ставити питан­ня до присудків, виражених різними особовими, часовими, видовими формами дієслова. Зіставлення форм дієслова-присудка і запитань допоможе дітям зрозуміти, як пов'я­зується підмет з присудком. На уроці вивчення головних членів речення можна використати таку, наприклад, табли­цю:

Учні мають засвоїти, що підмет і присудок є рівноправ­ними членами, тому аналіз речення можна починати як від підмета постановкою питання до присудка, так і від при­судка постановкою питання до підмета. Встановлення двостороннього зв'язку між головними членами допоможе пра­вильно визначити граматичну основу речення, особливо в тих випадках, коли у реченні є кілька іменників. Так, у ре­ченні типу У бібліотеці діти читають цікаві книжки про рідний край визначається насамперед присудок (читають), а потім з'ясовується, хто або що може виконувати цю дію (читають (х т о?) діти). Питання до присудка переконає учнів, що вони правильно визначили основу речення (діти (що роблять?) читають), бо інші іменники (книжки, край) виконувати цю дію не можуть.

У 3 класі учні дізнаються, що в реченні, крім головних, є другорядні члени (без поділу на види), які вказують на найрізноманітніші ознаки предметів, обставини дії, а то­му дуже важливі для розкриття думки. Щоб діти перекона­лися в цьому, потрібно порівнювати непоширені і пошире­ні речення (Прийшла весна. — Вже прийшла до нас довго­ждана квітуча весна), вказуючи на переваги останніх, бо вони несуть більше інформації, є образними, емоційними.

Щоб в учнів сформувалися стійкі знання, потрібно здо­буті теоретичні відомості постійно закріплювати під час виконання різноманітних тренувальних вправ як аналі­тичних, так і синтетичних.

У 4 класі учні не одержують нових знань про головні і другорядні члени, однак повинні систематично повторю­вати і закріплювати вивчене у 3 класі, застосовувати набуті знання на практиці.

Читайте також:

1. II. Будова доменної печі (ДП) і її робота
2. II. Самостійна робота студентів.
3. IV. ВИХОВНА РОБОТА В КЛАСІ
4. IV. ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА СТУДЕНТІВ.
5. IV. Науково-дослідницька робота.
6. IV. Практична робота.
7. IV. Робота над темою уроку
8. Qорганізаційне середовище, в якому виконується робота
9. V. Робота з підручником
10. V. Робота з підручником. с. 59-60
11. V. Робота з програмою «Виконавець Восьминіжка»
12. V. Робота з програмою «Виконавець Садівник».

Переглядів: 1861