Юридична процедура: поняття та принципи її здійснення
В літературі існують різні підходи щодо поняття юридичної процедури та юридичного процесу: В.О. Лучін характеризує процес як поняття, що є рівнозначний процедурі; В.С. Основін визначає процес як форму буття будь-якого явища; В.О. Топорков вважає, що спільним для процедури та процесу є лише те, що вони є юридичними категоріями; С.С. Алєксєєв зазначав, що не будь-яка упорядкована правова процедура здійснення юридичних дій може бути визнана процесом. Він характеризував юридичний процес як особливу процедуру, що є виразом специфічних юридичних режимів застосування права.
Таким чином, процес– це різновид процедур, але остання не є процесом, а є самостійним явищем.
Реалізація практично всіх різновидів соціальних норм потребує процедурних норм.
Юридична процедура характеризується всіма ознакамисоціальної процедури:
1) вона діє в правовому середовищі та складає систему;
2) вона регламентована правовими нормами та складається з послідовно змінюючими один одного актів поведінки;
3) структурована правовідносинами;
4) має певну будову та динамічний характер;
5) має службовий характер, оскільки є засобом реалізації правових приписів.
Принципи юридичної процедури:
Ø орієнтація на досягнення певного соціального результату;
Ø наявність моделі розвитку та функціонування, що попередньо визначена на нормативному чи індивідуальному рівні;
Ø існування послідовних та взаємозалежних актів поведінки певних суб’єктів, що обумовлюється певними суспільними відносинами.
Правова процедура реалізується шляхом виникнення, зміни чи припинення правовідносин. Різним видам юридичної процедури відповідають різні види правовідносин.
Для матеріальної процедури основою є регулятивні правовідносини, для процесуальної – охоронні; для правотворчої – правовідносини по формуванню правової норми.
Юридична процедура в сфері права виконує певні завдання:
1) забезпечення єдиного порядку позитивного правозастосування;
2) регламентація процесу прийняття правового припису;
3) оптимізація процесу реалізації матеріальних регулятивних норм з метою найефективнішого досягнення правового результату;
4) ієрархічна побудова;
5) постійний розвиток та динаміка;
6) службовий характер, оскільки вона є засобом реалізації правових приписів.