Суди і процес в Речі Посполитій

Державний лад Речі Посполитої

Відповідно до Люблінської унії 1569 року Велике князівство Литовське і Польща об’єдналися у єдину державу – Річ Посполиту. Державний лад Польщі було поширено на українські землі – Волинь, Поділля, Київщину.

Великий вплив на формування державної системи Речі Посполитої мали «Артикули» Генріха Валуа 1573 року, які проголошували дворянську республіку на чолі з королем. Згідно з «Артикулами» короля обирали. Він відмовлявся від принципу успадкування влади і зобов’язувався найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики вирішувати з урахування думки сенату, кожні два роки скликати сейм.

Відповідно до Люблінської унії вищим законодавчим органом республіки був Вальний сейм, до складу якого входили король, сенат і посольська ізба.

Свої рішення Вальний сейм оформляв постановами, які називалися конституціями.

Центральне управління в Речі Посполитій здійснювали король і ряд посадових осіб.

Основними адміністративно-територіальними одиницями Речі Посполитої були воєводства, повіти та землі. Своєрідною адміністративно-територіальною одиницею було староство, яке жалувалося королем за службу. В деяких українських землях продовжувала існувати волосна система адміністративно-територіального поділу. Декілька волостей складали повіт.

У кожному воєводстві були свої сеймики. Місцеве управління зосереджувалося в руках воєвод, старост, каштелянів та інших службових осіб.

До низових органів місцевого самоврядування належали волосні і сільські органи. Справами волості відав королівський волосний староста, а на селі всі питання вирішував сільський сход.

34. Аграрне законодавство у Великому князівстві Литовському.Право володіння землею грунтувалося на «пожалуванні» господаря, яке підтверджувалося грамотою або давністю часу. Кожне земельне володіння мало відповідати тому, що про нього записано у грамоті господаря. Уряд Великого князівства Литовського суворо пильнував за цим. Під час аграрної реформи Сигізмунда Августа здійснювалася перевірка прав на володіння землею. Правовий режим земельних володінь був різноманітним. Розрізнялися, зокрема, королівські, великокнязівські, магнатські, шляхетські і церковні землі. Крім того, залежно від способу придбання маєтки поділялися на декілька категорій: «отчини», або «дідини», тобто одержані у спадщину родові володіння; вислужені, або одержані в користування («держання») на визначений час, наприклад «до живота», «до волі панської»; одержані внаслідок купівлі-продажу довічно («куплені»).Шляхетська земельна власність усіх видів — родова, вислужена або куплена — вважалася недоторканною. У випадку, коли держатель землі не мав належних документів на право володіння нею, ця земля відписувалася господарю. Але цілком зрозуміло, що за період від аграрної реформи до прийняття І Литовського статуту з'явилися землевласники, право володіння землею у яких базувалося тільки на давності часу. Статут 1529 р. гарантував шляхті недоторканність таких володінь, остаточно визнавши строк давності 10 років. Після 10-ти років будь-які позови визнавалися недійсними і нерухоме майно залишалося у тієї особи, яка володіла землею протягом зазначеного часу.Певного поширення на початку XV ст. набуло так зване заставне землеволодіння. Воно означало, що землі передавалися кредитору як забезпечення боргу. Литовський статут 1529 р. зобов'язував кожного землевласника відбувати військову повинність відповідно до земського рішення.

Вищими судовими інстанціями були господарський суд, головний трибунал і сеймовий суд. Як суди першої інстанції судили вони магнатів і панів.

Статутами 1566 і 1588 років до виключної підсудності господарського суду було віднесено такі справи: про державні злочини; про злочини проти посадових осіб; за позовами, що торкалися інтересів государя і державної скарбниці; за скаргами на незаконні дії посадових осіб… Найбільше навантаження господарський суд мав як апеляційна інстанція за скаргами на рішення інших судів.

Для того, щоб розвантажити господарський суд, у 1581 році було видано закон про утворення вищого суду – головного трибуналу, на якій покладалося завдання апеляційного перегляду справ (на рішення гродських, земськихі підкоморських судів) і розгляду деяких справ за першою інстанцією.

Рішення головного трибуналу виносилися більшістю голосів і оскарженню не підлягали.

Законом 1588 року було проведено реорганізацію сеймового суду, до складу якого крім государя і пани-ради вводилися вісім депутатів від сейму. Сеймовому суду були підвласні всі справи за державними злочинами.

Для шляхти існували суди, які були створені ще в Великому князівстві Литовському: земські, гродські та підкоморські.

Досить вагомою була судова компетенція Церкви. В українських землях існували два види церковних судів: духовні, що розглядали справи про порушення догматів православної віри; домінальні, які виступали як сдуи власника над залежними від Церкви людьми.

Суд у містах з правом на самоврядування здійснювався лавними та бурмистерськими судами.

36. Система управління в Запорізькій Січі (друга половина ХУІ – перша половина XVII ст.ст.)

Запоріжжя стало зародком нової української державності. Козаки створили органи влади, які поступово зосереджувалися у руках козацької адміністративної та судової влади.

Кіш очолював виборний кошовий отаман. Йому допомагали виборний суддя, писар, обозний осавул, хорунжий. Найважливіші питання військового та політичного характеру розглядалися на засіданнях Військової ради.

Існували також ради на рівні куренів, які називалися сходками і які збиралися для вирішення питань місцевого значення.

На Запорізькій Січі державна система народилася з військової організації, тому державні органи, адміністративно-територіальна система, посади були як військовими одиницями так і державними. Кошовий отаман (гетьман), військовий суддя та військовий писар складали так звану військову старшину. Вони обиралися Військовою радою щорічно 1 січня.

Кошовий отамана (гетьман) зосереджував у своїх руках вищу військову, адміністративну і судову влад. Його влада не була абсолютною, він звітувався перед Військовою радою, його повноваження обмежувалися річним терміном перебування на посаді.

Військовий суддя був другою службовою особою на Запоріжжі. Він здійснював суд над козаками і призначав начальника артилерії.

Військовий писар завідував канцелярією і вів всі письмові справи Запоріжжя.

Військовий осавул слідкував за дотриманням козаками порядку в Січі, відав охороною кордонів, заготівлею продовольства для війська тощо.

37. Соціально-правовий статус козацтва в період Гетьманщини.

1552—1554 рр. український магнат Дмитро Вишневецький (Байда) об’єднав поодинокі групи козаків, створивши на о. Мала Хортиця козацький центр, унікальну військову формацію — Запорозьку Січ. Запорозька Січ поділялася на 38 військових підрозділів — куренів.
Курінь — це низова військова одиниця, очолювана курінним отаманом. У складі куреня було кілька десятків козаків. Вони обирали курінного отамана терміном на один рік. Курінний отаман займався господарськими, фінансовими і військовими справами куреня. Об’єднання кількох куренів називалося сотнею. На чолі сотні стояв сотник. До його адміністрації входили: писар, декілька хорунжих та осавулів. Сотник мав адміністративні, військові, господарські, фінансові функції, а також судові у цивільних справах.
Полк об’єднував кілька сотень козаків. На чолі полку стояв полковник, який у своїй діяльності опирався на адміністрацію: кошового обозного, полкового писаря, полкового суддю, декількох полкових хорунжих і бунчужних.
Кіш — центральний орган управління, очолюваний гетьманом. Запорозька Січ поділялася на 58 територіальних одиниць — паланок на чолі з полковниками.
Вищою інстанцією Запорозької Січі як військово-політичного об’єднання була Загальновійськова рада. Вона збиралася двічі на рік — на Різдвяні свята і на Покров. Вона вирішувала питання війни і миру, військових походів, заслуховувала звіти й обирала на термін до одного року найвищих посадових осіб.
Найвища адміністративна, військова, судова і духовна влада належала кошовому отаману (пізніше — гетьману). На Січі функціонувала козацька Рада — своєрідний козацький парламент, який обирав гетьмана і козацьку старшину, а також вирішував найважливіші питання Запорозької Січі. На територію Запорозької Січі жінки не допускалися. Постійно проживати мали право тільки неодружені чоловіки.
Наголосимо, що соціальний статус козака визначався ні походженням, ні багатством, ані віком, а лишень давністю перебування на Січі. Можна стверджувати, що фактично на терені України з’явилося унікальне для Європи військово-територіальне утворення із своїми правилами співжиття.

38. Розкрити зміст і дати правову оцінку договору «Березневі статті» 1654 року

У січні 1654 р. у Переяславі було укладено попередній договір про умови переходу Війська Запорозького під владу Московського царя, а також про гарантії для Війська Запорозького. Після цього уряд Б. Хмельницького розробив конкретні умови договору з Росією, що були передані російському цареві. Цей документ відомий в історії як Статті Б. Хмельницького, або Прохальні статті. Він складався з 23 пунктів (статей). 14 березня 1654 р. цей документ було передано цареві. Після попереднього вивчення його було повернуто на доопрацювання та редагування. 21 березня царю було подано документ, який складався вже з 11 статей. При скороченні його зміст майже не змінився. Цар і бояри розглянули статті та'супроводили кожну з них своїм указом. У такому вигляді документ став відомий як Березневі, чи Московські статті. 27 березня 1654 р. українські посли отримали цей документ і три царських жалувані грамоти - Війську Запорозькому, козацькій старшині та про передання Чигиринського староства "на гетьманську булаву".

Сукупність цих чотирьох документів і становила власне текст договору, що фактично був конституцією козацької держави.

За ним підтверджувалися недоторканність суспільного ладу України, попередній порядок управління та судова система, права і привілеї козацтва. Оригінал цього договору не зберігся.

Березневі статті 1654 р. були сформульовані не зовсім ясно, а тому обидві сторони вкладали в них різний зміст і кожна підходила до нього, зважаючи лише на свої інтереси. Україна бачила в ньому лише військовий союз, про що свідчить активна дипломатична діяльність гетьмана в наступні роки, а Москва від перших днів намагалася перетворити протекторат на інкорпорацію.

Об'єктивно цей договір відповідав інтересам обох сторін. Він засвідчив повну незалежність України від Польщі, для війни з якою Україна здобула сильного союзника. На її території було збережено власну військову, адміністративну й судову владу, ліквідовано переслідування православної церкви та її віруючих. Росії ж, зі свого боку, було дуже вигідно прийняти в підданство край із багатими землями, майже з тримільйонним населенням. Росія також звернула увагу на вигідне геополітичне положення України. Немале значення мало й те, що Україна в той час мала визнання багатьох країн Європи та Близького Сходу. До того ж Україна захищала Росію з півдня від нападів турецьких і татарських орд.

39. Розкрити зміст і дати юридичну оцінку документу «Привілей війську Запорозькому» 1654 року +

Складне політ. та економ. становище гетьманської держави, загроза відновлення польського панування призвели до пошуку можливості переходу під опіку Московської держави. У 1653 р. прийнято рішення Земського собору Московської держави про взяття під опіку Війська Запорізького. У січні 1654 р. в Переяславові ухвалено рішення Загальновійськової Генеральної ради про перехід під протекторат Москви на правах автономії. Умови такої автономії визначені Березневими статтями.Березневі статті це статті та царські жалувані грамоти, якими обмінялися російська та українська сторона під час укладення договору (11 статей „Березневі чи Московські статті 1654” та 3 царських жалувані грамоти: війську Запорозькому, козацькій старшині, та про передачу Гетьману Чигиринського староства). “Привілей війську Запорозькому” були додатком до основного договору та визначали привілеї, які надавалися козакам, зокрема , що Гетьман залишався главою України, вибирався козаками, але мав присягнути на вірність цареві =На Україні зберігалися суспільний лад, порядок управління, система права, судова система, права та привілеї для козаків та шляхти. =Встановлювався козацький реєстр у розмірі 60 тис. осіб. За це Україна мала сплачувати данину Москві. Україна і Росія вкладали в угоди різний зміст. Україна сприймала її як вимушений військовий союз. З цієї точки зору вона відповідала інтересам України. Росія з самого початку намагалася включити України до складу Росії.Внесенням подальших суттєвих змін до цих угод Москва ліквідувала укр.державність

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Джерела права Великого князівства Литовського	\|	Діяльність Малоросійського приказу і Малоросійських колегій в Україні.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.