Обґрунтування понять: об‘єкти витрат, об‘єкти калькулювання, калькуляційні одиниці, методи обліку витрат, методи калькулювання

Вітчизняна теорія і практика обліку витрат і калькулювання собівартості продукції ґрунтується на єдності завдань та цілей, які стоять перед обліком вит-рат і калькулюванням. Це означає, що вони зобов‘язані забезпечити своєчасне, повне й достовірне відображення фактичних витрат, пов‘язаних з виробництвом продукції, а також контроль за використанням матеріальних, трудових і фінансо-вих ресурсів у процесі виробництва.

Об‘єкт витрат – це певний продукт, робота, послуга, вид виробництва, цикл, стадія, інша форма діяльності або програма, проект, задача тощо, для яких організовано відокремлений облік витрат, тобто відкрито окремий аналітичний рахунок з метою фіксації та консолідації конкретних витрат. Об‘єкт обліку вит-рат визначають на кожному підприємстві самостійно з врахуванням специфіки виробництва, особливостей технології та потреб управління витратами.

Об‘єкт калькуляції – це вид продукції, робіт, послуг, виробництво, прог-рама, проект, замовлення тощо, собівартість яких визначають. У багатьох випад-ках об‘єкт обліку витрат і об‘єкт калькулювання збігаються (замовлення, проект). Однак, у більшості галузей промисловості об‘єкти обліку витрат і об‘єкти кальку-лювання не є тотожними (наприклад, на підприємствах вугільної промисловості витрати обліковують за процесами, а об‘єктом калькулювання виступає 1 тонна вугілля; у чорній металургії об‘єктом обліку витрат є доменні печі, прокатні стани, а об‘єктами калькулювання – марки чавуну, прокату, сталі і т.д.). На підприємст-вах з широкою номенклатурою продукції з метою спрощення обліку доцільно де-що укрупнювати об‘єкти калькулювання.

Калькулюванням собівартості продукції з фінансово-аналітичної точки зору вважають процес обчислення витрат на виготовлення товарної продукції за статтями витрат, а також в розрахунку на одиницю готової продукції.

В процесі калькулювання собівартості продукції важливо правильно вста-новити не лише об‘єкти калькулювання, але й калькуляційні одиниці продукції. Калькуляційна одиниця – це одиниця вимірювання обсягу окремих видів продук-ції, робіт, послуг і т.д., собівартість яких визначається (тонна, м², м³, шт.). Каль-куляційні одиниці повинні характеризувати сутність конкретного виду продукції, відображати кількісну одиницю продукції певної якості, відповідати одиницям виміру, встановленим на рівні державних стандартів України.

У вітчизняній літературі прийнято ототожнювати методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. Залежно від виду продукції, технологіч-ної складності її виготовлення, організаційних особливостей на підприємстві то-що можуть застосовуватись різні методи обліку витрат та калькулювання собі-вартості продукції. При цьому під методом обліку витрат і калькулювання у вітчизняній практиці прийнято розуміти сукупність прийомів і способів збору, нагромадження й систематизації інформації з метою обчислення собівартості продукції і контролю витрат. Більшість вітчизняних авторів розрізняють такі ме-тоди: попроцесний (простий), попередільний, позамовний та нормативний, хоч у деяких джерелах дається їх детальніша класифікація (рис. 3.2).

Недоліком такої класифікації є її побудова на двох різних принципах: 1) способі контролю за витратами (поточний контроль за діючими нормами чи контроль за підсумками роботи за місяць); 2) способі групування витрат за об'єктами обліку (замовленнях, переділах або процесах).

Рис. 3.2. Класифікація методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

Зважаючи на те, що виявлення відхилень від норм і облік цих відхилень не є відмінною рисою лише нормативного методу, багато вітчизняних авторів цілком слушно пропонують покласти в основу класифікації методів єдину озна-ку – спосіб групування витрат на виробництво за окремими об'єктами обліку (замовленнями, переділами, процесами, окремими видами продукції, групами однорідних видів продукції тощо). Однак до останнього часу бажаної єдності щодо класифікації вітчизняних методів обліку витрат і калькулювання собівар-тості продукції не спостерігається. Як і раніше, в нормативних документах (на-приклад, у галузевих Методичних рекомендаціях з обліку витрат і калькулю-вання) серед основних методів називають позамовний, попередільний інорма-тивний, кожний з яких характеризується специфічними рисами й сферою засто-сування. Не дивлячись на певні відмінності у сутності та сферах застосування, кожний з цих методів повинен забезпечити виконання наступних завдань: 1) визначення витрат за їх видами у розрізі елементів витрат і статей калькуляції; 2) групування витрат виробництва за місцем їх виникнення (центрами витрат) і за видами продукції; 3) обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, пос-луг); 4) контроль за витратами в процесі виробництва; 5) визначення й оцінка результатів діяльності виробничих підрозділів та підприємства в цілому.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Базові принципи обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції	\|	Витрат і калькулювання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.