Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Загальна характеристика українських регіонів 17-19 ст. в контексті соціальної історії

Звертаючись до початку 18 століття. слід зауважити , що перший перепис населення , відбулася в 1719 р. зафіксувала на територии майбутньої пЕкатерінославской та Херсонській губернії в якості перших поселенців 14.4 тис. представників російського етосу і 7,5 тис. українців. У ході боротьбу за південної околиці с Кримського хансьва і що стоїть за піднебінь Туреччиною Росія поступово зміцнювала свої позиції в Новоросії , створюючи тим самим сприятливі умови для її поступового заселення.Освобоженія Південної України від турецько -татарського панування призвело до активного заселення краю . За період з 1728 по 1858 рр. . на південь України переселилося з північно -українських , російських і білоруських губерній 904 тис. чол. З них Херсонської губернії оселилося 426 тис. чол (34,3 %) і в Таврійській - 168 тис. чол. ( 18,5 %).Наіболееактівнок участь у заселенні краю прийняло селянство довколишніх українських губерній , в першу чергу Лівобережжя , а з часом і Правобережжя України . З 1744 по 1858 р. чисельність українців зросла в Катеринославській губернії до 837 тис. чол. ( 78.9 %) , у Херсонській - до 753 тис. ( 58,6 %) , в Таврійській - до 176 тис. ( 25,6 %). Крім східних слов'ян на територии краю , за вказаний період , поселіслось більше 70 тис. німецьких колоністів , а також 130 тис. болгар , греків , гагаузів та представників інших етносів.

За рівнем участі в переселенському русі на південь України перше місце займало селянство російських губерній ( що дало 45,3 % перселенцев від загальної їх кількості) , друге - Лівобережної (23,6 %) , третє - Правобережної України ( 23.0 %) і четверте - Білорусь ( 8,1 %). Протягом 60-90 рр. . 19 століття на теріторріі краю переселилося , отриманим автором даними, більше 822 тис. чол. З них в Катеринославській губернії оселилося 275 тис. чол. ( 34 %) в Таврійській - 190 тис. ( 23 %) , та в Херсонській - 357 тис. чол. ( 43 %). Основну масу переселенців Південної України , в указаний період дали російські та білоруські губернії , чисельність яких становила 401,8 тис. чол. млм 49,0 %.Кількість переселенців російських губерній. осіли в містах Південної України , составвіло 180,3 тис. чол. або 44.5 % чисельність оселилися в сільській місцевості - 155,3 тис. 37.2 %

Становлення, існування та взаємодія суспільних та соціальних груп на півдні України є основним предметом дослідження соціальної історії регіону.

Весь період кінця XVIII – початку ХІХ століття для Південної України – це намагання державних структур об’єднати населення в уніфіковані суспільні групи, увігнати населення до нетрадиційних для них, але таких знайомих для російського чиновництва (звичайно, що в їхньому уявленні), регламентованого способу та стилю життя. Звичайно, можна просто відзначити, що переведення колишніх пікінерів, а потім військових

козацьких поселенців кінця XVIII століття, а потім казенних селян, а потім, з

початком XIX століття, аракчеєвських поселенців південного краю свідчить про уніфікаторську та колонізаційну політику Російської держави в регіоні. З цим важко не погодитися, а тому подібна посилка ніяких заперечень не викликає. Однак слід враховувати й те, що залучення до нової суспільної форми, залучення механічне, яке зовсім не відповідало або дуже мало відповідало попередній системі відносин традиційної для населення суспільної форми, вимагало від населення південного краю змінювати свою

поведінкову модель, а значить певний стиль життя. Однак, коли чиновництво,

адміністративний апарат намагалися визначити статус населення новоутвореної суспільної групи, а що ще найсуттєвіше, коли вони наполягали на виконанні функціональних обов'язків нових суспільних груп, то населення поставало перед дилемою: або змінювати свій стиль життя та традиційну поведінкову модель, або шукати такий регіон для проживання, який би гарантував її збереження. Періодичність та частота, з якою колишні запорозькі козаки після 1775 року послідовно зараховувалися до тієї чи іншої суспільної групи, вражає.

Пропозиція, яка пропонувалася місцевому населенню щодо входження до суспільних груп, не відрізняється одноманітністю. Все це ставить населення перед проблемою вибору. Однак цей вибір багато в чому зумовлювався політичною лояльністю до держави, конфесійною належністю, попередньою традицією, нарешті майновим цензом, а тому традиційна уніфікація вступала у суперечку з державної уніфікацією протягом усієї останньої чверті XVIII століття.

Постійні зміни суспільних форм, їхній нестійкий характер призводили до нестабільності усіх інших суспільних форм, до яких належали колишні запорожці. Воно позначалося на нестабільних сімейних, родинних, громадських поведінкових моделях. З'являлися прикрі викривлення, які сприймалися урядовими структурами як характерні ознаки цієї суспільної групи, а тому стимулювали активізацій» нових реорганізацій з боку держави,

що ще більше посилювала нестабільність.

Однак з середини 80–х років уряд не зупиняється перед втручанням до внутрішнього, побутового життя населення Південної України на мікрорівні. Достатньо поглянути на указ 1787 року про устрій державних селян, який примушує зміниш стиль життя, готує грунт для ціннісних орієнтацій населення південною краю і т.д. і т.п. А тому населення намагається знайти захист від держави у тих, хто вважався основою дворянської держави XVIII століття, – у поміщиків.

У цьому для населення колишніх Вольностей був свій сенс. Протягом всієї останньої чверті XVIII століття поміщики майже не втручалися у внутрішнє побутове життя своїх підданих. Зацікавлені у залюдненні отриманих під заселення земель, вони не давали втручатися до нього й державним структурам. Саме цим може бути пояснене значне рішення поміщицького населення південного краю. Цим може бути пояснене й те, що

селяни, які тікали або «переводилися» поміщиками з Правобережної України,

переважно оселялися на поміщицьких землях, адже в цих поселеннях залишалася можливість збереження попередньої традиції. Слід зауважити, що це лише один невеликий фрагмент, який ілюструє

строкатість та всю складність соціальних процесів , які мали місце в регіоні. Але він зовсім не пояснює процес появи нового дворянства південного краю, яке формувалося з колишньої запорозької та української старшини, дрібного офіцерства пікінерських та гусарських полків, купецтва, міщанства та навіть селянства південного краю. А те, що в цей період дворянами південного краю стають представники різних конфесій, ще більше ускладнює цей процес.

Зрозуміло, що така соціальна група, як дворянство, вже не могло зберегти ту чистоту, за яку виступали дворянські охоронці в особі М. Щербатова, а набувало більш універсального, уніфікованого характеру, який надавав можливість у рамках цієї групи все ж таки зберігати ті риси, ті моделі, які були характерні для нових представників цієї групи. Подібне стосується й інших соціальних груп південного краю – колоністів, купецтва, міщанства, військових поселенців тощо. Процес взаємодії цих соціальних груп при тому, що особистості які їх складають, водночас входять до різних суспільних форм, є проблемою і важливим завданням для дослідників соціальної історії Південної України останньої чверті XVIII – XIX століття.


Читайте також:

  1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
  3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
  4. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
  5. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
  6. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
  7. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
  8. Автокореляційна характеристика системи
  9. Аграрна еволюція українських земель у др. пол. ХVІІ - ХVІІІст.
  10. Адміністративний поділ, площа і населення українських земель у складі Речі Посполитої в першій воловині ХVІІ ст.
  11. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.
  12. Адміністративно-територіальний устрій, економічне становище українських земель у першій половині ХІХ ст.




Переглядів: 795

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Проблеми дослідження соціальної України 18-поч. 19 ст. | Антична колонізація Північного Причорноморья та її наслідки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.01 сек.