• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Правове становище приватних та інших підприємств

1. Приватне підприємство. Згідно зі ст. 113 ГК приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі при­ватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням най­маної праці. Приватним є також підприємство, що діє на ос­нові приватної власності суб'єкта господарювання—юридичної особи.

Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається ГК та іншими законами.

2. Селянське (фермерське) господарство. Як встановлено ст. 114 ГК, селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції.

Членами фермерського господарства можуть бути подруж­жя, їх батьки, діти, які досягай 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерсь­кого господарства, визнають і дотримуються положень Стату­ту фермерського господарства. Членами селянського (фермерсь­кого) господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

- Відносини, пов'язані із створенням та діяльністю селянсь­ких (фермерських) господарств, регулюються ГК, а також За­коном України від 19 червня 2003 р. «Про фермерське госпо­дарство»1, іншими законами.

Закон «Про фермерське господарство» (з його прийняттям втратив чинність Закон України від 20 грудня 1991 р. «Про селянське (фермерське) господарство») визначає правові, еко­номічні та соціальні засади створення та діяльності фермерсь­ких господарств як прогресивної форми підприємницької діяль­ності громадян у галузі сільського господарства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 цього закону фермерське господар­ство є формою підприємницької діяльності громадян із ство­ренням юридичної особи, які виявили бажання виробляти то­варну сільськогосподарську продукцію, займатися її перероб­кою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до Закону.

Цей Закон не поширюється на громадян, які ведуть особи­сте селянське господарство або які використовують земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будин­ку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), са­дівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби.

3. Орендне підприємство. Орендним підприємством згідно з ч. 1 ст. 115 ГК визнається підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового ком­плексу виробничого структурного підрозділу (структурної оди­ниці) цього підприємства з метою здійснення підприємниць­кої діяльності.

Орендарем є юридична особа, утворена членами трудового колективу підприємства чи його підрозділу, майновий комп­лекс якого є об'єктом оренди.

Організація членів трудового колективу, зареєстрована як юридична особа, має переважне право на укладення договору оренди майна того підприємства (структурного підрозділу), де створено цю організацію.

Орендодавцями щодо майнових комплексів, які належать до державної або комунальної власності, є Фонд державного майна України і його регіональні відділення, а також органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим,

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 45. — Ст. 363.

місцевими радами управляти майном, що належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності.

Законом визначаються об'єкти державної та комунальної власності, на основі яких не можуть створюватися орендні підприємства.

Передача в оренду майнових комплексів не припиняє права власності на це майно. Передавати цілісні майнові комплекси у суборенду забороняється.

Орендар несе відповідальність за забезпечення цілісності й збереження майна, отриманого в оренду, і на вимогу орендо­давця повинен відшкодувати завдані йому збитки.

Орендне підприємство може бути визнане банкрутом в по­рядку, встановленому законом.

Порядок укладання договору оренди майнового комплексу та інші відносини, пов'язані зі створенням та діяльністю оренд­ного підприємства, регулюються ГК, Законом України від 10 квітня 1992 р. «Про оренду державного та комунального майна»1та іншими нормативно-правовими актами.

4. Підприємство з іноземними інвестиціями — це підприєм­ство, створене відповідно до вимог ГК, у статутному фонді якого не менш як десять відсотків становить іноземна інвести­ція (ч. 1 ст. 116 ГК). Підприємство набуває статусу підприєм­ства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.

Іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються інозем­ними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досяг­нення соціального ефекту. Іноземні інвестиції можуть вкладати­ся в об'єкти, інвестування в які не заборонено законами України.

Підприємства з іноземними інвестиціями мають право бути засновниками дочірніх підприємств, створювати філії і представ­ництва на території України і за її межами з додержанням вимог законодавства України та законодавства відповідних держав.

Законом можуть бути визначені галузі господарювання та/ або території, в яких встановлюється загальний розмір участі іноземного інвестора, а також території, на яких діяльність під­приємств з іноземними інвестиціями обмежується або заборо­няється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.

________________________________________________________¹ Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № ЗО. — Ст. 416.

Правовий статус і порядок діяльності підприємств з іно­земними інвестиціями визначаються, крім ГК, Законом України від 19 березня 1996 р. «Про режим іноземного інвестуван­ня»2, Законом України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньо­економічну діяльність» та іншими законодавчими актами.

5. Іноземне підприємство. Частина 1 ст. 117 ГК визначає іноземне підприємство як унітарне або корпоративне підприє­мство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб.

Іноземні підприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом, що мають стратегічне значення для без­пеки держави.

Діяльність філій, представництв та інших відокремлених підрозділів підприємств, утворених за законодавством інших держав, здійснюється на території України відповідно до зако­нодавства України.

Умови і порядок створення, вимоги до організації та діяль­ності іноземних підприємств визначаються ГК, Законом Украї­ни «Про режим іноземного інвестування», іншими законами.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 19. — Ст. 80.

Читайте також:

1. Cистеми безпеки торговельних підприємств
2. III етап. Аналіз факторів, що визначають цінову політику підприємства.
3. IV група- показники надійності підприємства
4. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
5. IV. НС у природному середовищі та інших сферах життєдіяльності людини
6. IV. Оцінка привабливості стратегічних зон господарювання підприємства на ринку.
7. IІI розділ. Аналіз стану маркетингового середовища підприємства
8. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.
9. V розділ. Товарна політика підприємства
10. WEB - сайт підприємства в Інтернет
11. А) Капітал підприємства, його кругообіг та обіг.
12. Або продукція підприємств, що знаходяться за кордоном.

Переглядів: 982