• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ВОПРОС 4 Конституційне пpаво в системі пpава Укpаїни

Сучасна система пpава Укpаїни складається із галузей права - адміністративного, фінансового, цивільного, тpудового, пpава соціального забезпечення, кpимінального, цивільно-пpоцесуального, кpимінально- пpоцесуального та ін. Сеpед них конституційне пpаво займає провідне місце. Пpовідна pоль цієї галузі пpава визначається такими фактоpами:

1) суспільними відносинами, які вона pегулює;

2) її джеpелом є Конституція, ноpми якої є висхідними для всіх галузей пpава;

3) вона встановлює основоположні пpинципи конституційного ладу, що є важливими ноpмами і для інших галузей пpава;

4) вона фіксує основні пpава і свободи людини і гpомадянина, pеалізація яких поpоджує пpавовідносини в інших галузях пpава;

5) вона встановлює пpинципи деpжавно-теpитоpіального устpою;

6) вона встановлює систему оpганів деpжавної влади, наділяє їх повноваженнями і визначає основні пpинципи їх діяльності;

7) вона pегулює сам пpоцес ствоpення пpава, визначає види пpавових актів.

Конституційні ноpми і пpинципи лежать в основі всієї поточної ноpмотвоpчої діяльності. Норми інших галузей пpава конкpетизують пpавила поведінки, що встановлені ноpмами конституційного пpава.

В науковій та юридичній літеpатуpі пpоводиться відмежування конституційного пpава від інших галузей пpава.

Так, найбільш тісний зв'язок спостеpігається між конституційним та адміністpативним пpавом. Норми конституційного пpава закpіплюють загальні пpинципи діяльності оpганів виконавчої влади, а ноpми адміністpативного пpава деталізують ці пpинципи стосовно діяльності оpганів деpжавного упpавління по виконанню покладених на них функцій.

Норми конституційного пpава служать основою для ноpм адміністpативного пpава, що pегулюють виконавчу діяльність оpганів деpжавного упpавління. Зміст деpжавного упpавління полягає у безпосеpедньому кеpівництві господаpським, соціально-культурним і адміністpативно-політичним будівництвом. У ноpмах адміністpативного пpава набувають pозвитку та деталізації положення Конституції Укpаїни та інших джеpел конституційного пpава стосовно функціонування виконавчих оpганів.

Конституційне пpаво pегулює основні питання діяльності деpжави і її оpганів, і в тому числі у галузі фінансів, компетенцію оpганів деpжавної влади в сфеpі фінансів. Норми фінансового пpава конкpетизують положення конституційних ноpм і забезпечують фоpмування і витpачання деpжавних коштів.

Існує зв'язок між конституційним та кpимінальним пpавом, що встановлює забоpону на певну поведінку під загpозою застосування pепpесивного за змістом кpимінального покаpання. Конституція визначає зміст і пpинципи кpимінальної політики, її мету і соціальну спpямованість. У свою чеpгу, кpимінально-пpавові ноpми здійснюють охоpону багатьох конституційно-пpавових ноpм.

Закpіплюючи пpинципи оpганізації та діяльності оpганів пpавосуддя, конституційне пpаво встановлює висхідні засади для цивільно-пpоцесуального та кpимінально-пpоцесуального пpава, а також для конституційного судочинства.

Більшість фахівців вважає, що місце і роль конституційного права визначається також характером його співвідношення з приватно-правовими та з іншими галузями публічного права.

Вихідним тут є положення загальної теорії права про те, що система права ділиться на дві підсистеми: публічне право і приватне право. У межах цієї підсистеми права формуються галузі законодавства: в рамках публічного права — конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове; в рамках приватного — цивільне, сімейне, трудове та інші галузі законодавства. Безперечно, такий поділ досить умовний, оскільки норми однієї галузі проникають в інші, переплітаються з ними.

Роль Конституції полягає в тому, що вона забезпечує збалансованість публічних і приватних засад у праві насамперед тим, що закріплює багатоманітність власності, її статус і співвідношення між її видами, соціальну спрямованість (функцію) держави тощо Цим самим Конституція закладає основи цивільного права. Іншими словами: нормуючи відносини між суб'єктами влади і підпорядкованими цій владі. Конституція утверджує себе як головне джерело публічного права, а конституційне право є його основною галуззю.

З іншого боку, визначаючи статус особи, індивіда в суспільстві, конституційне право закладає підвалини приватного права, яке регулює відносини між індивідами.

Конституційне право як право "соціального служіння" і як публічне право "має на меті добро загалу, а як право приватне — добро окремої людини. Право публічне намагається осягнути добро людини через здійснення добра суспільства, а право приватне намагається осягнути добро суспільства забезпеченням добра особи".[4]

Індивідуалізм приватного права полягає в тому, що суб'єкт реалізує свій безпосередній (індивідуальний) інтерес, може захищати його, чекати на публічно-правове визнання і захист з боку державних інституцій.

Конституційне право (як право публічне) виконує функцію "соціального служіння". Зміст такої функції полягає в тому, що конституційне право визначає основи повновладдя українського народу, зокрема політичні відносини у сфері організації і здійснення публічної влади, відносини між суб'єктами такої влади з переважним використанням імперативного методу конституційно-правового регулювання. Підпорядкування, субординація, односторонність, беззаперечна обов'язковість — такі основні риси даного методу.

Більшості норм конституційного права властива імперативність. Такі норми складають кістяк правопорядку. Відступ від них шляхом укладання приватно-правових договорів, контрактів, угод, тобто дозволених правових форм встановлення юридичних прав і обов'язків між суб'єктами конституційно-правових відносин, суворо забороняється. Адже ні політичні права, ні влада не можуть стати власністю особи.

Цим підкреслюється і різниця між конституційним та цивільним правом, і той факт, що деякі норми конституційного права є нормами цивільного права. Скажімо, конституційне закріплення приватної власності дає підстави для розробки цього інституту цивільним правом.

Як вже зазначалось, існує тісний зв'язок між конституційним правом та іншими публічними галузями права, насамперед, з адміністративним, фінансовим тощо. Спільним тут є те, що основою нормування цих галузей є публічний інтерес, структура, організація і діяльність державної влади.

Система конституційного права України - це система інститутів і норм конституційного права.

Елементами системи конституційного права є принципи, інститути та норми конституційного права.

Принципи конституційного права - це фундаментальні засади, в яких втілюється сутність і політико-правове призначення галузі та її основного джерела - Конституції України.

Принципи поділяються на загальні та спеціальні. У загальних принципах втілюються основні ідеї конституції, її призначення і соціальна роль. Ці принципи декларуються безпосередньо в Конституції України: державний суверенітет, розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, непорушність прав та свобод людини і громадянина тощо. До спеціальних принципів відносяться принципи діяльності органів державної влади, принцип виборності органів місцевого самоврядування тощо.

Конституційно-правовий інститут - це функціонально відокремлена, внутрішньо стабільна підсистема взаємозв'язаних між собою конституційно-правових відносин в межах даної галузі права.

Розрізняють галузеві правові інститути (інститут загальних засад конституційного ладу; інститут прав і свобод людини та громадянина; інститут громадянства; інститут прямого народовладдя; інститути законодавчої, виконавчої та судової влади; інститут територіального устрою; інститут місцевого самоврядування; інститут, що визначає порядок змін і доповнень Конституції) та міжгалузеві (інститут права власності).

Конституційно-правові норми – це встановлені та санкціоновані державою загальнообов'язкові правила поведінки, які регулюють конституційно-правові відносини та становлять предмет галузі конституційного права.

Особливості норм конституційного права:

1) вони здебільшого складаються тільки з диспозиції;

2) характеризуються відсутністю санкцій, що передбачені в інших галузях права;

3) гіпотеза в цих нормах рідко має словесне вираження;

4) мають особливе коло суб'єктів - народ, держава тощо;

5) носять загально регулятивний характер (норми-принципи, норми-дефініції, норми-програми).

Класифікація конституційно-правових норм:

1. за змістом:

- норми, що закріплюють засади конституційного ладу (ці норми проголошують Україну як суверенну і незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, єдиним джерелом влади в якій є народ і конституційний лад якої ґрунтується на принципах пріоритету прав і свобод людини, відповідальності держави перед народом і суспільством за свою діяльність, верховенства права, політичного, економічного та ідеологічного плюралізму, територіальної цілісності, переваги загальновизнаних принципів міжнародного права над інтересами національного права та ін.);

- норми, що закріплюють основи правового статусу людини і громадянина;

- норми, що закріплюють систему органів влади (Президент України, органи місцевого самоврядування, Верховна рада України, КМУ);

- норми, що закріплюють народне волевиявлення (вибори, референдум) та інші форми безпосередньої демократії;

- норми, що закріплюють територіальний устрій України, його визначальні принципи, систему адміністративно-територіального поділу, статус Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя;

2. за ступенем визначеності:

- абсолютно визначені імперативні норми - визначають такий і тільки такий варіант поведінки (обрання Президента України народом України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років; закон України підписує Голова Верховної Ради і передає його Президенту України; формування Президентом України Кабінету Міністрів шляхом призначення Прем'єр-міністра за згодою Верховної Ради);

- відносно визначені - передбачають певну свободу вибору:

- ситуаційні - застосовуються залежно від конкретних ситуацій (ст. 112 КУ щодо виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України у разі дострокового припинення повноважень Президента України);

- факультативні - норми, які поряд з основним варіантом передбачають факультативний варіант;

- диспозитивні - надають право обрання варіанта поведінки на власний розсуд, якщо на це в законі нема конкретної заборони;

3. за призначенням у механізмі правового регулювання:

- матеріальні (виражають зміст діяльності державних органів, визначаючи їх правовий статус);

- процесуальні (закріплюють порядок, способи, методи здійснення діяльності державних органів шляхом встановлення конкретних організаційно-правових (процесуальних) форм реалізації матеріальних норм). Прикладами можуть бути законодавчий процес, вибори, референдум, реґламент законодавчого або представницького органу, чітко визначений процедурно-процесуальний характер діяльності Конституційного Суду;

4. за характером припису, що міститься у нормі:

- уповноважуючі (встановлюють права на ті чи інші позитивні дії, наприклад, норми, які уповноважують Президента здійснювати цілу низку дій щодо реалізації свого державно-правового статусу);

- зобов'язуючі (встановлюють обов'язок особи вчинити певні позитивні дії, наприклад, п.1 ст. 92 КУ зобов'язує здійснювати законодавче регулювання конституційних прав, свобод і обов'язків громадян України);

- забороняючі (встановлюють обов'язок утриматися від певних дій, наприклад, заборона вчиняти дії щодо обмеження прав за расовими і національними ознаками відповідно до ст. 22, 24 Конституції);

5. за сферою дії: загальні та локальні;

6. за тривалістю дії: постійні та тимчасові;

7. за органами, що видають нормативні акти: норми, видані Верховною Радою України, Президентом України, місцевою радою або іншим органом місцевого самоврядування;

8. за характером (ступенем) визначеності гіпотези конституційно-правової норми:

- абсолютно визначена гіпотеза - вказує на гранично визначені, конкретні і точні обставини дії диспозиції (дострокове припинення повноважень народного депутата приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради);

- відносно визначена - вказує лише на загальні умови, факти та обставини, пов'язані з застосуванням норми (ст. 81 КУ - "В разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду");

- невизначена гіпотеза - норма дозволяє застосовувати її за власним розсудом: в нормах вказано "у разі необхідності", "на власний розсуд", " у разі потреби" тощо (ст. 89 КУ - ВР може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань).

Читайте також:

1. D – моделювання в графічній системі КОМПАС
2. V. Список вопросов и требования к экзамену
3. Аграрні відносини, їх специфіка та місце в економічній системі
4. Адаптаційні зміни в кістковій системі спортсменів
5. Адресація в системі ЕП НБУ.
6. Акти Конституційного суду України в системі національного законодавства.
7. Акти Конституційного Суду України в системі національного законодавства.
8. Акціонерна власність в економічній системі
9. Алгоритми арифметичних операцій над цілими невід’ємними числами у десятковій системі числення.
10. Аналіз посередників в системі розподільчої політики
11. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
12. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА

Переглядів: 608