Концепція класичної теорії наукового управління

(система Тейлора)

Тейлоризм – це скеля,

на якій ми споруджуємо нашу дисципліну.

П. Дракер

Перший вибух зацікавленості до управління було відзначено в 1911 році. Саме тоді американським інженером Фредериком Уїнслоу Тейлором (1856-1915 рр.) була надрукована книга „Принципи наукового управління”. Його головна праця, крім вказаної, – „Свідчення перед спеціальною комісією Конгресу” (1912). Крім того Тейлору належить ряд досліджень з конкретних питань техніки і технології виробництва. Цілком законно Тейлора називають батьком „наукового управління”, і дійсно він перший застосував наукові методи свого часу до дослідження управління виробництвом.

Безсумнівно, у Ф.Тейлора були попередники – насамперед, відомий творець однієї з перших обчислювальних машин, англійський математик Ч.Беббідж. Багато років вивчаючи промислові підприємства Англії та на континенті, він написав роботу „Економія промисловості” (1832 р.), де зробив спробу застосування деяких загальних принципів до організації промисловості. Ч.Беббідж зробив аналіз необхідності в робочій силі при горизонтальному розподілі праці у технологічному процесі.Іншим безпосереднім попередником Ф.Тейлора вважають також Генрі Тауна. Сам Ф.Тейлор назвав його засновником „нової науки”. Г.Таун був відомим бізнесменом, президентом і директором цілого ряду компаній і з 1870 р. почав застосовувати на заводах нові методи управління. Він відомий своїм тезисом: „Управління фабрикою є не менш важливим, ніж техніка”.

Суть теорії наукового управління Ф.Тейлора полягає в наступному:

– утворення наукового фундаменту, який замінить собою старі, традиційні, практично складені методи управління;

– відбір робітників на основі наукових критеріїв, їх тренування та навчання;

– співробітництво між адміністрацією і робітниками у справі практичного втілення науково розробленої системи організації;

– рівномірний розподіл праці і відповідальності між адміністрацією і робітниками.

Важливе місце у тейлорівській системі належить комплексу заходів, названого ним „вивченням праці”. Тейлор мав необхідність звернутися саме до кваліфікованих робітників, які детально знають трудові прийоми. Одним із перших нововведень Тейлора був збір і систематизація великої маси знань робітників, їх запис, класифікація, аналіз прийомів роботи і зведення всієї суми знань про прийоми праці у „закони, правила і навіть математичні формули”.

Ретельно аналізуючи рух окремих робітників, при виконанні окремих операцій, Тейлор прагне розбити кожну з них на елементарні складові частини і досягає (за допомогою хронометражу) створення „ідеальних методів роботи”, ліквідуючи всі „помилкові”, „повільні” та „непотрібні рухи”. Цей комплекс методів, дійсно, не може бути виявлений у жодного реально існуючого робітника. Мінімально необхідний час для усунення втоми та неминучих затримок також підлягає математичному обчисленню.

Ф.Тейлор висунув в основі ідеї та обмеження при вдосконаленні продуктивності працівників наступне.

Ідеї:

- наукові методи аналізу роботи для визначення кращих шляхів виготовлення продукції;

- наголос на навчанні, доборі й тренуванні працівників;

- кооперація між робітниками та управлінцями;

- підвищення ефективності і продуктивності на підприємствах;

- впровадження наукового аналізу на робочому місці;

- створення системи норм, що об’єднували б робочі вимоги і виконання;

- поступове введення кооперації між менеджерами і робітниками;

- перетворення функції “майстра” у “спеціаліста-управлінця”.

Обмеження:

- спрощений підхід до мотивації (визнання тільки матеріальних стимулів до праці);

- робітники розглядалися як додаток до машини;

- авторитарне керівництво;

- недооцінка ролі вищої ланки управління;

- ігнорування взаємодії між організацією і зовнішнім середовищем.

У книзі Ф. Тейлора “Наукова організація праці” зроблено висновок:

“Найважливішим завданням як адміністрації підприємства, так і самих робітників має стати навчання і розвиток кожного окремого робітника на підприємстві, щоб він міг (за якомога швидших темпів праці та її максимальної продуктивності) виконувати роботу найвищої якості, причому ту, до якої він найбільш здатний за своїми природними здібностями”.

“Більш швидка праця може бути досягнута лише примусовим нормуванням методів, примусовим застосуванням кращих інструментів і умов роботи, примусовим співробітництвом...

Робітники переконані, що віддавати справі всю свою ініціативу – проти їхніх інтересів, і замість того, щоб розвивати найбільшу продуктивність і створювати найкращі продукти, вони навмисно працюють якомога повільніше, у той же час намагаючись переконати майстрів, що працюють досить швидко”.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Три причини малої продуктивності праці

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.