Організація як відкрита економічна система

Будь-яке підприємство є відкритою економічною системою, тобто представляє собою формально або неформально створене ціле, яке складається із взаємозалежних частин. Зі словом "система" ми зустрічаємось тепер постійно: Сонячна система та система ціноутворення, нервова система і система поглядів, горна система і система рівнянь. До якої б сфери життя ми не звернулися – всюди системи.

Термін "система" – грецького походження, і в буквальному перекладі означає "ціле, що складається з частин". Якби ми спробували визначити сутність цього поняття за літературними джерелами, ми б зустріли десяток визначень. Наведемо лише деякі, найбільш характерні з них.

Перше наукове визначення системи належить Борталанфі, який розуміє під цим терміном комплекс елементів, які знаходяться у взаємодії.

Джонсон, Каст, Розеннвейг підкреслюють цілеспрямованість систем. "Систему, – пишуть вони, – можна визначити, як деяку множину елементів, яка створена для досягнення наперед заданої мети".

Загальноприйнятого визначення системи зараз не існує. Виділяють такі ознаки соціально-економічних систем:

1. Кожна система являє собою структурно організовану цілісну сукупність більш простих частин, так званих підсистем. Такими підсистемами промислового підприємства є цехи, служби, дільниці, бригади.

2. Взаємозв'язок підсистем, їх взаємодія в процесі цілеспрямованого функціонування системи і взаємний вплив як на власні.

3. Ієрархічність. Кожна підсистема може розглядатися як більш проста система (тобто молодшого рангу), яку теж можна представити у вигляді сукупності ще більш простих взаємопов'язаних компонентів. Таке розчленування систем можна проводити навіть до підсистем молодшого рангу, які називаються елементарними (подальший розподіл не має сенсу до з'ясування сутності функціонування даної системи). В свою чергу, кожна система входить як підсистема в іншу, більшу і складнішу систему старшого рангу.

4. Процеси функціонування систем протікають у часі, тобто системи динамічні. Система отримує деякі ресурси із зовнішнього середовища, трансформує їх і повертає новими до зовнішнього світу. У відповідності до теорії систем, діяльність підприємства складається:

- із вхідних ресурсів (матеріали, фінанси, люди, інформація та інші ресурси, що використовуються при виробництві товарів та послуг);

- процесу трансформації (використання менеджментом підприємства виробничих технологій для перетворення вхідних ресурсів у вихідні, тобто готові товари та послуги);

- зворотного зв'язку (інформація про отримані підприємством результатів, що в більшості з’ясовують наступний вибір вхідних ресурсів).

Організація, як об'єкт діяльності керівника представляє собою систему високої складності, в якій елементи на вході та виході також є різноманітними підсистемами. Те, що об'єднує в підприємствах вхід і вихід, тобто люди, машини, матеріали, капітал, знаходяться у певних місцях як зовнішні фактори.

Теорія систем, у першу чергу, пов'язана з ім'ям Л.П. Богданова (псевдонім Малиновського) – великого російського філософа і публіциста (1873-1928 рр.) – "Загальна організаційна наука (технологія)". Л.П. Богданов розробив основні теорії побудови систем і створив загальні закономірності їх розвитку. Він стверджував, що основним регулятором радянської економіки є модифікований знак вартості, названий ним законом пропорційних трудових витрат. До поняття системи вчені знову повертаються через два десятиріччя, коли при дослідженні управлінських проблем став використовуватися системний підхід. Появу цього терміна і формування методології системного підходу найчастіше пов'язують з роботами консультативної організації «Корпорація РЕМД».

У роки Другої Світової війни у ВМС і ПВС Англії і США працювали підрозділи з дослідження операцій, які займалися переважно аналізом тактичних проблем. Відразу ж після війни, в першу чергу, у зв'язку з появою атомної бомби, адміністрація США і її військове відомство (Пентагон) виявили цікавість до наукового опрацьовування незрівнянно складніших проблем, зокрема, до «вивчення переважаючих прийомів і засобів введення міжконтинентальних бойових дій». У березні 1946 р. за контрактом з ПВС США фірма «Дуглас Ейркрафт» створила консультативну групу для «досліджень і удосконалень» (Research and development – RAND). Через 2 роки ця група реорганізувалася в самостійну науково-дослідну консультативну організацію «Корпорацію РЕНД». Ця організація привернула широке коло висококваліфікованих фахівців з університетів і ряду приватних фірм. Разом з фізиками і математиками, які складали основу груп дослідження операцій, в роботах взяли участь економісти, інженери, психологи, соціологи, біологи і юристи. З'явилися вчені, які на відміну від «фахівців» називалися «дженералістами» (від англійського слова general – загальний). Вони мали широкий світогляд, хоча за глибиною знань у кожній галузі, природно, поступалися відповідним фахівцям. Дженералісти особливо цінувалися, оскільки могли очолити аналіз складних проблем і забезпечити об'єднання зусиль фахівців різного профілю, їх взаєморозуміння. Накопичення досвіду роботи таких комплексних, багато профільних груп підтвердило ефективність їх діяльності не тільки при аналізі особливо складних міждисциплінарних проблем, але і в рішенні більшості питань управління фірмами.

Попит на кваліфіковану консультацію у комерційній діяльності та управління виникав у багатьох фірмах. На зразок корпорації "РЕНД" в США, а пізніше в Англії, ФРН, Франції, Японії були створені багаточисельні консультативні фірми, які отримали напівофіційну назву "Фабрики думки". Консультативні послуги обходилися комерційним фірмам дешевше, ніж створення своїх дослідницьких підрозділів з рішення ділових проблем та вдосконалення управління. З іншого боку, спеціалізація та використання накопиченого "Фабриками думки" досвіду забезпечували кваліфіковані рекомендації. В процесі інтенсивної діяльності "Фабрик думки" розвивалась і вдосконалювалась методологія відпрацювання проблем, що називалася системним підходом і яка тісно пов'язана з дослідженням операцій зі специфічними особливостями. У цей період сформувався досить результативний напрямок дослідження, який вивчає організацію людської діяльності в системі „людина – робота – зовнішнє середовище". Цей напрям отримав назву „ергологія" (від грецького egro – робота, logos – навчання). Цей новий науковий метод було вперше запропоновано у 1922 році видатним радянським вченим психолого-фізіологом і психотерапевтом В.Бехтерєвим. На жаль, його ідеї не були сприйняті, тому що вони випереджували свій час. Лише через 27 років ця наука стала називатись ергономікою (немос – закон), коли в І949 році в Англії були вперше організовані ергономічні дослідження суспільства. Потім учені, займаючись цією проблемою, перекочували за океан, в США, а там ця наука стала називатись інженерною психологією.

У групі ергономічних дисциплін особливе місце займає праксеологія, яка розглядає будь-яку сферу діяльності людини і суспільства з точки зору її раціональності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фактори міжнародного впливу	\|	Поняття суб'єкта та об'єкта управління в організації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.054 сек.