Нормативно-правове забезпечення відносин у галузі державного кредиту.

Державний борг.

Обслуговування і погашення державного боргу - одна з найвагоміших статей державного бюджету. Державний кредит дістає своє відображення у сумах державного боргу, який виникає у держави перед позичальниками. Державний борг - це загальний розмір накопиченої заборгованості держави. Він складається з зовнішнього та внутрішнього боргу. Борг класифікується також за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання.
Граничний обсяг державного боргу, надання гарантій встановлюється на кожний бюджетний період згідно з Законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет. Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України. У разі перевищення цієї величини Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити заходів до приведення цієї величини у відповідність з законодавством.
Структура державного боргу згідно із законодавством повинна визначатися щорічно Верховною Радою України одночасно із затвердженням Державного бюджету на наступний рік.
Внутрішній державний борг - заборгованість держави перед домогосподарствами і фірмами даної країни. До внутрішнього боргу України належить також заборгованість, що утворилася в результаті компенсації гарантованих заощаджень громадян чи інших державних боргових сертифікатів Радянського Союзу, розміщених свого часу серед населення. В Україні виник специфічний державний борг перед населенням через несвоєчасну виплату заробітної плати, пенсій, стипендій, виплат по інших соціальних програм.
Структура внутрішнього боргу згідно з Законом України "Про державний внутрішній борг України" та Постановою Верховної Ради України "Про структуру бюджетної класифікації":
1. Заборгованість перед юридичними особами.
2. Заборгованість перед банківськими установами:
— перед Національним банком України;
— за позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету поточного року;
— за позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету минулих років;
— за іншими позиками та зобов'язаннями;
— за компенсаційними виплатами населенню в установах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху;
— за залишками вкладів населення, централізованими колишнім Ощадним банком СРСР, та компенсаціями за ними;
— заборгованість перед іншими банками.
3. Заборгованість сільськогосподарських підприємств за позиками, віднесена на державний борг.
4. За сумами, спрямованими на індексацію оборотних коштів державних підприємств та організацій.
5. Інша внутрішня заборгованість.
6. Заборгованість перед фізичними особами за цінними паперами та компенсаціями за ними.
Зовнішній державний борг - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.
Основні причини створення і збільшення державного боргу:
— збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;
— циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;
— скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування державних витрат;
— вплив політичних бізнес-циклів (надмірне збільшення видатків напередодні виборів для завоювання популярності та збереження влади).

§ 3. Правовідносини України з іноземними державними і міжнародними фінансово-кредитними установами у сфері державного кредиту
Інституційна система міжнародних і валютно-фінансових відносин включає численні міжнародні організації. Ці організації об'єднує спільна мета - розвиток співробітництва і забезпечення цілісності та стабілізації складного і суперечливого всесвітнього господарства. До організацій, що мають всесвітнє значення, відносять спеціалізовані інститути ООН:
— Міжнародний валютний фонд;
— Міжнародний банк реконструкції та розвитку;
— Міжнародна асоціація розвитку;
— Міжнародна фінансова корпорація - Світовий банк.
Відносини України з міжнародними фінансовими організаціями юридично опосередковуються Законом України "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій" і угодами між Україною та вказаними організаціями.
Програми кредитування Світового банку передбачають ряд операцій, кожна з яких стосується конкретних вимог, пов'язаних з перебудовою і капіталовкладеннями.
З Європейським банком реконструкції і розвитку Україна співробітничає по таких напрямках, як енергетика і телекомунікації.
Співробітництво з МВФ пов'язане з регулюванням валютно-кредитних відносин і наданням Україні допомоги при валютних ускладненнях шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів.
Головним призначенням кредитів "стенд-бай" є кредитування макроекономічних програм країнам-членам МВФ. Кошти надаються певними порціями (траншами) через встановлені проміжки часу. Хід виконання кредитної угоди контролюється за допомогою цільових критеріїв. З їх досягненням позичальник отримує наступну порцію кредиту.
Стабілізаційні програми розробляє МВФ спільно з країною-позичальником. Програми направлені на використання переважно ринкового регулювання економіки, носять дефляційний характер. Вони включають: скорочення державних витрат, особливо на соціальні потреби; збільшення податків на особисті доходи; відміну або зменшення державних субсидій на продовольство і товари широкого вжитку; підвищення облікових ставок, обмеження обсягу кредиту; девальвацію національної валюти, запровадження єдиного валютного курсу, регулювання зовнішньої заборгованості.
Для успішного функціонування бюджетної системи держави, погашення бюджетного дефіциту, втілення в життя програм розвитку економіки України необхідно вдосконалити юридичну базу, що регламентує бюджетний процес, розробляти гнучку систему оподаткування, юридичні та економічні концепції і програми з урахуванням світового досвіду, що дозволить вирішити проблему дефіциту державного бюджету, відшукати належні шляхи та способи правового регулювання в області державного кредиту з врахуванням національних довгострокових інтересів і безпеки країни.

Будь-якій державі, особливо країні з перехідною економікою, необхідні кошти для виконання покладених на неї завдань. Особливо гостро стоїть питання про фінансування соціальних заходів.
У такій ситуації виникає потреба державного втручання у функціонування економічних процесів поряд з ринковими механізмами управління економікою. Можливий і шлях залучення зовнішніх запозичень для реконструкції економіки, яка спрямована на оборонний комплекс, на виробництво товарів народного споживання. Все це потребувало значних коштів. Перебудова української економіки, трансформація її в ринкову серед інших якісних перетворень включають також налагодження зовнішньоекономічних зв'язків та їх відкритість.
Проблема залучення іноземних кредитів для фінансового підживлення економічних реформ в Україні має два аспекти. Один пов'язаний з особливостями нашої внутрішньої фінансово-кредитної системі другий - із впливом зовнішніх чинників на ведення економічної політики в Україні, стрижнем якого є загроза зростання зовнішнього боргу і залежність нашої економіки від країн та організацій-донорів. Водночас прийнята практика гарантування кредитних зобов'язань Урядом України в останні роки стала критичною, що призвело до необхідності майже цілковитого її припинення. Зокрема, у ст. 11 Закону України "Про Державний бюджет України на 2002 рік" було встановлено заборону надавати державні гарантії при одержанні кредитів суб'єктами підприємницької діяльності, крім кредитів, які надаються міжнародними фінансовими організаціями, або на умовах співфінансування разом із міжнародними фінансовими організаціями, а також повернення яких передбачається здійснювати за рахунок коштів державного бюджету за погодженням з Верховною Радою України.
Конкретні правовідносини з приводу надання державних гарантій виникають на підставі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України. Рішення про надання юридичним особам - резидентам права використання іноземних кредитів приймаються на засіданні Кабінету Міністрів України і оформляються відповідною постановою. Чинний порядок передбачає оформлення рішення про надання іноземного кредиту за умов валютної самоокупності; умови укладення юридичною особою та уповноваженим банком кредитних та інших угод, а також договорів застави, поруки або укладення договору страхування. Вважається, що ці умови мають бути загальними і єдиними абсолютно для всіх позичальників без винятку. Спосіб забезпечення кредиту повинен покривати: суму основного боргу, проценти за користування кредитом, витрати на його обслуговування тощо.
Оформлення індивідуальних гарантій Кабінету Міністрів України здійснюється Мінфіном України та відповідними державними органами за поданням банку-агента після укладення індивідуальної угоди між Мінфіном та юридичною особою, де визначається механізм бюджетних витрат. Після одержання оригіналів гарантій банк-агент укладає з іноземним кредитором індивідуальну кредитну угоду і надсилає необхідні документи. У разі надання гарантії юридична особа (позичальник) перераховує на рахунок Мінфіну України плату до 1% річних сум гарантії у терміни, визначені внутрішньою угодою з банком-агентом.
Способи забезпечення гарантійних зобов'язань та уникнення перекладення суми боргу на бюджет: застава, поручительство, страхування; Міністерство фінансів може здійснювати продаж права вимоги за борговими зобов'язаннями під гарантії уряду. Крім того, банки-агенти можуть надавати зустрічні гарантії на користь уряду і визначати прийнятність і достатність майнового забезпечення юридичних осіб самостійно.
У разі невиконання позичальником своїх боргових зобов'язань і відповідно здійснення виплат з Державного бюджету органи Державної податкової служби за поданням Мінфіну, банку-агента здійснюють стягнення на заставлене майно або порушують справу про банкрутство. Відносини з приводу державного гарантування зобов'язань третіх осіб повинні мати чітке правове регулювання і відповідати низці принципів, які мають бути закріплені на законодавчому рівні і не можуть порушуватися за будь-яких обставин. До таких принципів належать законність, звітність, прозорість, відповідальність усіх суб'єктів правовідносин у сфері умовного державного кредиту; законодавче закріплення основних вимог і принципів надання гарантій місцевими органами (муніципальні гарантії).
Бюджетний кодекс України регламентує порядок надання гарантій щодо виконання боргових зобов'язань. Зокрема, згідно зі ст. 17 БКУ Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим в особі Міністра фінансів Автономної Республіки Крим та міські ради в особі керівників їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань суб'єктам виключно у межах повноважень, встановлених відповідно Законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет. Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів. Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань, належать до платежів з боргу.
Ще у 1992 р. Кабінет Міністрів України почав створювати правове поле для залучення іноземних кредитів. Так, відповідно до постанови КМУ "Про створення Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України" від 16 червня 1992р. був створений орган, який мав впорядкувати використання іноземних кредитів і коштів Державного валютного фонду України. У зв'язку з цим на Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України були покладені такі завдання, як розгляд проектів зведених валютного плану і платіжного балансу України і подання їх Кабінету Міністрів України.
Проте зміни, що супроводжували економічне життя України, потребували змін у нормативно-правовому регулюванні відносин у сфері зовнішніх запозичень. Враховуючи тенденції економічного розвитку України, а також прийняття Бюджетного кодексу України, 11 липня 2001 р. Кабінет Міністрів України своєю постановою № 787 "Про заходи щодо залучення державою або під державні гарантії іноземних кредитів і надання державних гарантій" ліквідував Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України. Було встановлено, що центральним органом виконавчої влади, який координує роботу з підготовки та впровадження проектів, що передбачають залучення іноземних кредитів під державні гарантії, є Міністерство економіки. Проекти рішень Кабінету Міністрів України щодо надання кредитів за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії на виконання зобов'язань юридичних осіб-резидентів, розглядаються Урядовим комітетом економічного розвитку.
Агентські функції стосовно окремого кредитора щодо залучення, погашення та обслуговування іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, та надання юридичним особам-резидентам кредитів за рахунок залучених коштів виконують банки-агенти, визначені Кабінетом Міністрів України за результатами конкурсу, порядок проведення якого встановлює Мінфін. Із зазначеними банками-агентами Міністерство фінансів від імені Кабінету Міністрів України укладає агентські угоди, в яких визначається порядок виплати комісійної винагороди банку-агенту за виконання агентських функцій.
Чинним законодавством встановлено, що у разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про надання юридичним особам - резидентам іноземних кредитів, залучених державою або під державні гарантії, вони вносять до державного бюджету в порядку, визначеному внутрішньою кредитною угодою, укладеною з банком-агентом, плату за надання кредиту та/або державної гарантії виконання зобов'язань юридичними особами-резидентами в такому розмірі:
- 0,5 % річних частини непогашеної суми кредиту, якщо його погашення та обслуговування передбачається здійснювати за рахунок коштів державного бюджету;
- 2 % річних непогашеної суми кредиту, якщо його погашення та обслуговування передбачається здійснювати за рахунок позабюджетних коштів.
У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про надання відповідно до законів України державних гарантій виконання зобов'язань юридичних осіб-резидентів перед іноземними замовниками за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) ці юридичні особи вносять до державного бюджету в порядку, визначеному угодою про порядок відшкодування витрат державного бюджету, які можуть виникнути внаслідок виконання гарантійних зобов'язань Кабінетом Міністрів України, укладеною між юридичною особою-резидентом і Мінфіном, плату за надання державної гарантії у розмірі 1 % річних суми наданої гарантії.
У разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих Державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

§ 5. Порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів України
Ринок місцевих запозичень перетворився на істотний сектор національного ринку капіталів, боргові зобов'язання деяких муніципалітетів також котируються на міжнародному фондовому ринку. Проекти, які реалізуються за рахунок залучених коштів, позитивно впливають на місцеві громади, розвиваючи їх інфраструктуру.
З досвіду інших країн, кошти для фінансування місцевої інфраструктури мобілізуються із внутрішніх джерел, іноземні запозичення виступають доповненням.
Чинне законодавство закріплює право на здійснення запозичень місцевими органами влади. Водночас Бюджетний кодекс України містить ряд обмежень на здійснення таких запозичень. Місцеві органи влади мають право здійснювати тільки внутрішні запозичення. Зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад 800 тис. мешканців (6 міст).
Запозичення до місцевих бюджетів повинні мати цільове призначення. Здійснюються вони лише до бюджетів розвитку, крім випадку взяття позики на покриття тимчасового касового розриву. В цьому випадку місцеві ради можуть отримати короткотермінові позички на термін до трьох місяців, але у межах поточного бюджетного періоду. Порядок отримання таких позичок визначається Мінфіном України. Надання міжбюджетних позичок забороняється.
Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету і не можуть перевищувати 10% цього фонду. Якщо мало місце порушення графіка погашення, відповідна рада не має права здійснювати запозичення протягом п'яти наступних років.
Держава не несе відповідальності по зобов'язаннях за запозиченнями місцевих бюджетів. Порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів встановлює Кабінет Міністрів України, відповідно до умов Бюджетного кодексу. Уряд України 24 лютого 2003 р. затвердив постанову "Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів" № 207. Тепер кожен місцевий бюджет може виходити на ринок запозичень.
Форми запозичення муніципального органу:
— випуск облігацій внутрішніх позик;
— укладення угод про отримання позик, кредитів, кредитних ліній у фінансових установах.
Про наміри здійснити запозичення або реструктуризацію боргових зобов'язань місцева рада надсилає Мінфіну письмове повідомлення. За результатами розгляду повідомлення та перевірок робиться висновок про відповідність проекту рішення вимогам, встановленим бюджетним законодавством.
Передбачається гласний характер здійснення діяльності у сфері місцевих запозичень. Інформацію про здійснення запозичення місцеві ради подають Мінфіну щокварталу до 15 числа місяця, наступного за звітним. Ці відомості вносяться до загального реєстру запозичень до місцевих бюджетів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Правові основи державного кредиту.	\|	Основні галузі і види страхування.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.