• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття банківської системи та банківської діяльності.

Грошового обігу і розрахунків.

Тема 12

Правове регулювання банківської системи,

1. Поняття банківської системи та банківської діяльності.
2. Банківське право як інститут фінансового права.
3. Правове регулювання грошового обігу в Україні
4. Правове регулювання інституту банківського рахунку
5. Організація готівкового обігу та регулювання касових правил
6. Правове регулювання безготівкових розрахунків.

Банки є одними з найстаріших і найбільших за активами фінансовими посередниками. Вважають, що перші банки виросли з контор міняйл і з'явилися в епоху Відродження в італійських містах.
Законодавство (Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000р.) визначає банк як юридичну особу, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності такі операції:
— залучення до вкладів грошових коштів фізичних та юридичних осіб;
— розміщення цих коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;
— відкриття та обслуговування банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Зазначені операції є базовими і утворюють первинну сферу банківської діяльності. Види банків:
— універсальні, що виконують усі базові операції на грошовому ринку та будь-які інші;
— спеціалізовані, що виконують лише частину базових операцій на грошовому ринку.
Відповідно до Закону "Про банки і банківську діяльність" банки в Україні можуть функціонувати як спеціалізовані, тобто ощадні, іпотечні, інвестиційні, розрахункові (клірингові). Законом також закріплено право самостійно визначати напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. На відміну від інших небанківських установ, створюють фінансові активи та керують їх переміщенням.
Банківська діяльність, яка є досить широким поняттям, повинна розглядатись як один з елементів фінансової діяльності держави.
Правовий зміст банківської діяльності закріплений в ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Аналіз законодавства дає можливість вважати, що про банківську діяльність можна і слід говорити тоді, коли банки здійснюють ті чи інші дії з фінансовими інструментами, в якості яких виступають гроші, цінні папери і валютні цінності. Тобто, банківська діяльність -це сукупність дій банківської системи з приводу обороту грошей, цінних паперів і валютних цінностей як засобів платежу, збереження і як товару.
У правовому розумінні банківська діяльність - це сукупність правових дій, що здійснюється певними суб'єктами в формі, якої вимагає закон або договір. У даному аспекті банківська діяльність становить систему постійно здійснюваних угод і операцій, що спрямовані на отримання прибутку.
Банківська діяльність може мати лише професійний характер і є виключною. Водночас її слід розглядати як підприємницьку діяльність, що має певну специфіку і особливі риси.
Банки також слід розглядати як особливого виду підприємство. Якщо в діяльності звичайного підприємства гроші виконують роль засобу платежу, то в банківській діяльності самі гроші виступають у ролі товару. Ця особливість банківського підприємства робить його настільки своєрідним, що вона потребує спеціального правового регулювання, яке відрізняється від загального законодавства про підприємства.
Види угод, які мають право здійснювати комерційні банки:
— банківські операції, які становлять безпосередній предмет діяльності;
— угоди, які мають допоміжне значення та служать для забезпечення організаційних і матеріальних передумов роботи банку;
— ряд інших небанківських угод, не заборонених законодавством.
Види банківських операцій:
— активні - спрямовані на використання ресурсів банку (надання кредитів);
— пасивні - спрямовані на залучення коштів (депозити);
— комісійні - посередницька діяльність банку (обслуговування платежів, інкасація, зберігання цінностей).
Банківська система - це складові фінансової системи держави, що являє собою сукупність різних за організаційно-правовою формою та спеціалізацією національних банківських установ, що існують в межах єдиної фінансової системи та єдиного грошово-кредитного механізму в певний проміжок часу.
В Україні побудовано дворівневу банківську систему. Виділяють дві площини взаємовідносин:
— по вертикалі - відносини підлеглості між центральним банком, як таким, що керує, і низовими ланками - комерційними банками;
— по горизонталі - відносини рівного партнерства між банками. Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Порядок створення, реєстрації та ліцензування банківських установ визначається нормативними актами Національного банку України:

- Положенням про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень;

- Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків;

- Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих банківських операцій.

§ 2. Банківське право як інститут фінансового права.

Банківське право - це сукупність норм, встановлених або санкціонованих державою, що регулюють відносини, які виникають у процесі банківської діяльності, шляхом встановлення прав, обов'язків і відповідальності учасників цих відносин.
Об'єктивне обґрунтування і умови формування банківського права в Україні:
— створення соціально-економічних умов для банків;
— становлення дворівневої банківської системи з необхідною мірою самостійності комерційних банків, діяльність яких регулюється правом;
— розвиток грошового, фондового ринків. Специфічні ознаки банківських правовідносин:
— наявність спеціального суб'єкта банку і кредитної організації;
— наявність спеціального об'єкта фінансових інструментів. Суб'єкти банківських правовідносин:
— органи влади, що здійснюють функції державного регулювання банківською діяльністю і взаємодії з банківською системою;
— Національний банку України, що виступає центром банківської системи і як орган державної виконавчої влади;
— банки і похідні банківські утворення: банківські корпорації, холдингові групи, банківські союзи;
— клієнти банків - фізичні і юридичні особи. Обставини виникнення банківських правовідносин - юридичні факти:
— адміністративний акт (видача ліцензії);
— угода;
— завдання збитку (є суперечливим і потребує обґрунтування);
— норма закону (встановлення обов'язкових резервів).
Методи правового регулювання діяльності банків ― імперативно-диспозитивний
Імперативний метод обумовлений необхідністю проведення державної грошово-кредитної політики. Учасники імперативного регулювання банківської діяльності:
— Президент України (створює укази),
— Верховна Рада України (приймає закони, постанови),
— Кабінет Міністрів України (приймає постанови),
— Національний банк України (приймає спеціальні акти банківського законодавства).
Диспозитивний методправового регулювання банківської діяльності реалізований у ч.2 ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", де визначено, що банки є економічно самостійними і повністю незалежними від виконавчих і розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з оперативною діяльністю.
Банківські відносини, що регулюються нормами права, слід розглядати як комплексний правовий інститут. Адже він містить різноманітні методи правового регулювання, поєднує комплекс елементів норм права, як фінансового, так і господарського та цивільного.
Банківське законодавство - це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері банківської діяльності.
Банківські закони: загальні і спеціальні.
Враховуючи те, що банки є суб'єктами підприємницької діяльності, вони підпадають під діяння загальних правових принципів. У якості загальних законів слід розглядати Конституцію, Цивільний кодекс, Господарський кодекс, Закон "Про цінні папери і фондовий ринок", укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України, міжнародні правові акти.

Ці закони повинні застосовуватись до банків і банківської діяльності, якщо спеціальні банківські норми не встановлюють якихось обмежень або правил. Ці закони встановлюють:
— загальні вимоги до організаційно-правових форм підприємницької діяльності;
— загальні правила про угоди, їх форми, умови і порядок їх укладання;
— загальні норми і обставини відповідальності.
Спеціальні акти банківського законодавства - закони "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України", у такому плані можна розглядати інші нормативні акти Національного банку України, акти фінансово-кредитних установ. Ці закони, з одного боку, повинні відповідати загальним вимогам правового регулювання господарського обороту і конституційним принципам та гарантіям, а з іншого - запроваджують публічно-правові правила і вимоги, які суттєво відрізняються від правил і вимог приватного правового регулювання (норми формування статутного капіталу).
Особливості банківського законодавства: міжгалузевий та комплексний характер (публічне та приватне право).
Причини вдосконалення системи банківського права в Україні:
— становлення і розвиток дворівневої банківської системи тягне за собою виникнення нового правового механізму, адаптованого до міжнародних правил банківського права;
— зростання ролі безготівкових розрахунків;
— запровадження нових платіжних засобів;
— визначення більш чітких класифікацій, розмежування і впорядкування правових норм;
— забезпечення безпеки і надійності вкладів клієнтів. Розвиток банківської системи, ускладнення її структури, вимагає відповідного банківського законодавства, тому повинні бути прийняті нові нормативні акти, що регламентують діяльність банківської системи. Це створить передумови для становлення класичної дворівневої банківської системи, яка відповідає вимогам ринкової економіки.

§ 3. Правове регулювання грошового обігу в Україні.
Держава планує та законодавче регулює грошовий обіг. У законодавчому порядку закріплюються основні умови грошового обігу на території країни:
— найменування національної грошової одиниці;
— види грошових знаків, порядок їх випуску в обіг і вилучення з обігу;
— встановлення межі використання готівки і проведення безготівкових розрахунків;
— порядок здійснення контролю за дотриманням правил зберігання, витрачання і обігу коштів.
Конституція закріплює засади створення і функціонування грошового ринку, статус національної та іноземних валют на території України. Конституцією закріплено, що єдиним платіжним засобом в Україні, який приймається усіма юридичними та фізичними особами без будь-яких обмежень на території країни для проведення грошових розрахунків у готівковому та безготівковому вигляді є гривня.
Гроші існують у вигляді готівки (грошові знаки) або у безготівковому вигляді (записи на рахунках у банках). Грошові знаки випускають у вигляді банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість. Вони обертаються через відповідні платіжні системи, що узаконені на території держави.
Платіжна система - це набір платіжних інструментів, банківських процедур і міжбанківських систем переказування коштів, поєднання яких, разом з інституційними та організаційними правилами та процедурами, регламентує використання цих інструментів та механізмів, забезпечує грошовий обіг. Згідно з чинним законодавством платіжна система є платіжною організацією її членів та сукупністю відносин, що виникають між членами при переказуванні грошей. Обов'язковою функцією платіжної системи є переказування грошей для забезпечення розвитку виробництва товарів і послуг.
На платіжну систему покладається завдання здійснювати грошовий обіг між операторами. Фактично будь-яка платіжна система складається з посередників, інструментів, процедур та мереж, метою яких є переказування грошей від одного оператора економіки до іншого.
Засади функціонування платіжних систем в Україні, відносини переказу грошей регулюються Конституцією України, законами України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про зв'язок", " Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", іншими актами законодавства України та нормативно-правовими актами НБУ, а також Уніфікованими правилами та звичаями для акредитивів, з інкасо та по договірних гарантіях міжнародної торгової палати та іншими міжнародно-правовими актами.
Правила, які визначають діяльність платіжної системи (за винятком внутрішньобанківської):
— організаційна структура платіжної системи;
— умови членства;
— порядок вступу і виходу із системи;
— принципи виконання документів на переказ;
— принципи відкликання документів на переказ;
— порядок розв'язання спорів;
— управління ризиками в системі;
— система страхування;
— система захисту інформації тощо.

Види платіжних систем:
- міжнародні
- державні:
за правовою ознакою засновника - банківські та небанківські
Державні банківські платіжні системи включають:
— системи міжбанківських розрахунків;
— системи масових платежів;
— внутрішньобанківські платіжні системи.
Функціонування грошових потоків, наявність закономірності руху грошової маси забезпечуються організаційною єдністю системи учасників грошового обороту. Ця організаційна єдність проявляється в професійності суб'єктів банківської системи, які забезпечують грошовий оборот.
Важливим є визнання рівнозначного характеру готівкових і безготівкових грошей. Тому безготівкові гроші повинні легко і вільно, але з дотримання визначених правил, трансформуватись у готівкові і навпаки.

§ 4. Правове регулювання інституту банківського рахунку.

Правове регламентування банківського рахунку здійснюється на основі значної кількості нормативно-правових актів, які належать до різних галузей законодавства України.
Інститут банківського рахунку включає:
— сукупність правових норм, які регламентують зміст, мету банківського рахунку, пов'язані з ним права і обов'язки різних осіб, систему відносин, що виникають у зв'язку з банківським рахунком;
— договір банківського рахунку, що укладається відповідно до норм цивільного права як угода про встановлення цивільних прав і обов'язків клієнта і банку;
— реальні правовідносини між сторонами договору банківського рахунку, а також здійснювані по рахунку операції.
Теорія банківського права розмежовує поняття банківського вкладу та банківського рахунку, хоч останній є по суті вкладом, що оформлений банківською установою у відповідний вид банківського рахунку. Критерії розмежування базуються на підставах добровільності чи обов'язковості відкриття, мети та порядку функціонування, режиму використання коштів.
Регулюються банківські рахунки загальними нормативними актами держави - Конституцією України, Цивільним кодексом і спеціальними актами банківського законодавства.
На рівні норм спеціальних банківських законів слід вказати статті 47, 51 і 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Так, ст. 51 цього закону визначено, що для здійснення банківської діяльності банки відкривають і ведуть банківські рахунки для фізичних осіб в гривні і іноземній валюті.
Правова основа банківського рахунку:
1) Банківський рахунок слід розуміти як один із факторів підприємницької діяльності, реалізація якого вимагає своїх нормативів і правил здійснення. У цьому розумінні банківський рахунок розглядається законодавством як один із компонентів виключної банківської діяльності, що означає неприпустимість ведення банківських рахунків іншими суб'єктами. Належність рахунку до банківської діяльності визначає публічний характер самого договору банківського рахунку, який для банку є обов'язковим.
Згідно з чинним законодавством коло осіб - потенціальних клієнтів банку - не обмежене. Одна і та ж особа звертається в банк з проханням відкрити не один, а декілька рахунків, крім того, вона має право відкривати рахунки і в інших банках.
Належність банківського рахунку до підприємницької діяльності означає стандартизацію умов банківських рахунків, які розробляються на рівні банку в межах діючих нормативних вимог. Ці правила є обов'язковими при умові їх договірного визнання.
У цьому з розумінні банки зобов'язані відкривати рахунки фізичним і юридичним особам за визначеними правилами, з дотриманням встановлених Національним банком України вимог. Ці вимоги відображають режим рахунку і диференціюються в залежності від виду рахунку. Не контролюючи операції клієнтів, банк здійснює по рахунках операції.
Крім того, щодо банківських рахунків у комерційних банках існує публічно-правовий обов'язок повідомляти податковим органам про відкриття рахунку клієнта, а також відсилати повідомлення про відкриття (закриття) рахунку Національного банку України для включення в зведений електронний реєстр власників рахунків.
2) Банківський рахунок можна розглядати як юридичний факт, що породжує правовідносини з великою кількістю учасників з приводу зберігання і руху грошей. У цій їх множині виділяються публічно-правові суб'єкти в особі податкових органів держави і НБУ, після - приватно-правові суб'єкти в особі конкретного банку і клієнтів, що укладають договір. При відкритті банківського рахунку, перш за все, виникають правовідносини між комерційним банком і НБУ, між комерційним банком і податковими органами. Потім другий ряд правовідносин - між клієнтами банку і правовими органами.
3) Обов'язок суб'єктів господарської діяльності зберігати грошові кошти в банку має складну правову природу. Складність полягає в тому, що, з одного боку, цей обов'язок є публічно-правовий і його встановлення обумовлене необхідністю забезпечення єдності руху грошових потоків у державі і контролю за цим процесом. З іншого боку, цей обов'язок реалізується через приватно-правову інструкцію - договір банківського рахунку, який в цьому розумінні визначається публічно-правовим регулюванням. Банк - сторона в договорі банківського рахунку. Він виконує свої обов'язки по договору, являє клієнта і реалізує його інтереси у відношеннях з іншими кредитними організаціями і навіть з їх клієнтами.
Види рахунків, що їх можуть відкривати клієнти в установах банків:
— поточні - для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів банківських операцій;
— вкладні фізичних осіб - для обліку, одержання готівки, зберігання коштів та здійснення розрахунків;
— поточні бюджетні - для підприємств, яким виділяють кошти з державного або місцевого бюджету для їх цільового використання;
— рахунки із спеціальними режимами - для представництв нерезидентів:
― типу "Н" - для таких, що не займаються підприємницькою діяльністю, використовуються згідно з кошторисом;
― типу "П" - через них здійснюється підприємницька діяльність.
Кореспондентські рахунки відкриваються банку Національним банком України або іншим банком для здійснення розрахунків
- лоро - відкривають банком своїм банкам-кореспондентам, на які вносяться усі суми, що отримуються чи видаються за їх дорученням:
- ностро - рахунки даної банківської установи у банків-кореспондентів, на яких відображаються взаємні платежі.

§ 5. Організація готівкового обігу та регулювання касових правил.
Будь-яка держава намагається мінімізувати розрахунки за готівкою. Це невигідно з економічних позицій, оскільки передбачає емісію для заміни пошкоджених банкнот та є досить дорогою за вартістю операцією для центрального банку.
Готівковий обіг - це обіг законних платіжних засобів, які обслуговують потреби економіки країни.
Готівкові розрахунки - платежі готівкою підприємств, підприємців і фізичних осіб між собою за реалізовану продукцію і за операціями, які не пов'язані з реалізацією продукції та іншого майна.
Організація і здійснення готівкового грошового обороту реалізується великою кількістю нормативних актів. До основних із них відносяться: Конституція України, Закон України "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України", Закон України "Про використання електронно-касових апаратів і товарно-касових книг для розрахунків в сфері торгівлі, громадського харчування і послуг".
Крім основних законів готівковий грошовий обіг регулюється нормативними актами: Інструкція про касові операції в банках України (затв. Постановою Правління НБУ від 14.08.2003 р, №337); «Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні" (затв. Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р., №637).

Читайте також:

1. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
3. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
4. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
5. II. Поняття соціального процесу.
6. IV. Розподіл нервової системи
7. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
8. IV. Філогенез кровоносної системи
9. POS-системи
10. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
11. VI. Філогенез нервової системи
12. А/. Поняття про судовий процес.

Переглядів: 1407